ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року   ЛуцькСправа № 140/15206/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зобов`язання провести з 17.07.2018 нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в населеному пункті Волинської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №    6-р/2018, з 17.07.2018 має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону №    796-ХІІ підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 27.10.2020 провадження у даній справі було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі №510/1286/16-а.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з огляду на те, що Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VІІІ від 28.12.2014 статтю 39 було виключено, такі зміни набрали чинності з 01.01.2015. Натомість, з 01.01.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VІІІ від 04.02.2016, яким до Закону №796-ХІІ включено статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють в зоні відчуження, встановлюється доплата в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Зазначені положення Закону №79-VІІІ неконституційними не визнавалися. Щодо рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, то ним не аналізувалася редакція Закону №796-ХІІ станом на дату ухвалення рішення. Закон №987-VІІІ є чинним, в установленому законом порядку його не було визнано неконституційним. При цьому, діючою з 01.01.2016 нормою передбачено право на доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Враховуючи те, що позивач не відноситься до громадян, які працюють у зоні відчуження, а тому право на доплату до пенсії, згідно із статтею 39 Закону №796-ХІІ не має. Також, відповідач вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду. З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 06.07.2021 провадження у справі поновлено.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 позовні вимоги в частині визнання протиправною  бездіяльності та зобов`язання вчинити дії за період із 17.07.2018 по 11.04.2020 залишено без розгляду.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 ; перебуває на обліку в органах ПФУ як одержувач пенсії, яка призначена з 02.07.1998; в трудових відносинах не перебуває, про що зазначено у листі ГУ ПФУ у Волинській області від 20.05.2020.

Позивач, відповідно до паспортних даних, проживає в населеному пункті Волинської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого    постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Листом від 20.05.2020 відповідач, у відповідь на звернення позивача, повідомив про відсутність підстав для встановлення до пенсії підвищення за проживання на забрудненій території внаслідок аварії на ЧАЕС у розмірі двох мінімальних заробітних плат з 17.07.2018.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Стаття 39 Закону №    796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: “Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України”.

28.12.2014 прийнято Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” №    76-VIII  (далі - Закон №    76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №    987-VIII (далі - Закон №    987-VIII), який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №    796-ХІІ статтю 39 “Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження” такого змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №    6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення  Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №    76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №    796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №    76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №    796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №    796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №    76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №    796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №    796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №    987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №    987-VIII.

Стаття 39 Закону №    796-ХІІ (у редакції Закону №    987-VIII), яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21.01.2019 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №    796-ХІІ до внесення змін Законом №    76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №    796-ХІІ у редакції Закону №    987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту    ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №    6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №    796-ХІІ.

Крім того, Велика Палата у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №    240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №    6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №    796-ХІІ.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №    796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.

Отже, дана справа відповідає ознакам типової та при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №    240/4937/18.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №    240/4937/18, суд дійшов висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №    6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ    позивач з 17.07.2018 має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №     796-ХІІ (із урахуванням строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів).

Отже, позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №   796-ХІІ належить задовольнити шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом.

Додатково суд звертає увагу, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №   1774-VIII, та за змістом пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 243 - 246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 12.04.2020 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №    796-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 12.04.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №    796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто    Луцьк, вулиця    Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код 13358826).

Головуючий-суддя                                                                    С.Ф. Костюкевич