Справа № 308/3543/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

       29 червня 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого – Джуги С.Д.

суддів – Куштана Б.П., Бисаги Т.Ю.

з участю секретаря: Кекерчень М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2020 року у складі судді Крегул М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про відшкодування моральної шкоди, –

в с т а н о в и в :

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок протиправних дій Державної служби України з безпеки на транспорті по ненаданню йому щорічної відпустки без збереження заробітної плати згідно заяв від 19.03.2019 року та 21.03.2019 року.

Позов мотивовано тим, що позивач працює на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області та є інвалідом війни ІІ групи. Зазначає, що внаслідок погіршення стану його здоров`я та у зв`язку з необхідністю оздоровлення та лікування 19.03.2019року ним на ім`я голови Державної служби з безпеки на транспорті ОСОБА_2 було надіслано кур`єрською доставкою «Експрес пошта» заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, як інваліду війни ІІ групи з 25.03.2019року строком на 40 календарних днів з посиланням на п.7 ч.1 ст.25 Закону України «Про відпустки». Однак, у зв`язку з відсутністю відповіді з боку відповідача, 21.03.2019року ОСОБА_1 було повторно надіслано аналогічну заяву на адресу відповідача про надання відпустки. Проте, всупереч вимогам п.7 ч.1 ст.25 Закону «Про відпустки» позивачу не було надано відпустки без збереження заробітної плати, як інваліду війни ІІ групи з 25.03.2019року строком на 40 календарних днів, згідно поданих письмових заяв. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 року (справа № 260/513/19) визнано незаконними та протиправними дії відповідача по ненаданню ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати, як інваліду війни ІІ групи з 25.03.2019 року строком на 40 календарних днів. Вказане рішення суду набуло законної сили. Позивач у своїй позовній заяві вказує на те, що такими протиправними діями відповідача по ненаданню щорічної відпустки без збереження заробітної плати, як інваліду війни ІІ групи з 25.03.2019 року строком на 40 календарних днів йому було завдано значної моральної шкоди виходячи з зазначеного у позові, яку позивач оцінює в розмірі 150 000 грн.

Так, ОСОБА_1 вказує на те, що він тривалий час працює в системі Державної служби України з безпеки на транспорті та понад 8 років займає посаду начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області. Позивач зазначає у позові також про те, що є відомо і знаною особою у Закарпатській області як висококваліфікований працівник та як активний громадський діяч, брав участь у різноманітних заходах місцевого та державного значення, надавав чимало консультацій як у засобах масової інформації, так у інтернет – виданнях, де публікувалися його коментарі до законодавчих змін у сфері безпеки на транспорті. Як начальник Управління, зарекомендував себе з позитивного боку, як сумлінний та дисциплінований державний службовець, вимогливий до себе та до підлеглих, до виконання службових обов`язків ставився з почуттям відповідальності і за основними напрямками службової діяльності мав високі показники роботи. Зокрема, за вагомий внесок у забезпечення розвитку транспортно – дорожнього комплексу та високий професіоналізм, очолюваному ним трудовому колективу Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області прем`єр-міністром України ОСОБА_3 06.11.2017 року позивачу була висловлена подяка №19855. Також, протягом роботи в органах Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_1 разом зі своїм колективом неодноразово отримували подяки за вагомий особистий внесок у розвиток автотранспортної галузі краю, за зразкове виконання службових обов`язків, сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди дня автомобіліста та дорожника. Окрім цього, 14.02.2000 року, будучи головою Закарпатської обласної спілки ветеранів Афганістану, Президентом України Л.Д. Кучма позивача було відзначено державною нагородою – «Орденом за заслуги» ІІІ ступеня.

Позивач зазначає, що згідно рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 року відповідачем протиправно відмовлено у наданні ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати строком на 40 календарних днів, як інваліду війни ІІ групи з 25.03.2019року, оскільки позивач виявив бажання про отримання такої відпустки яка надається в обов`язковому порядку в силу вимог Закону України «Про відпустки» та мав виключне право на її отримання. Позивач вказує на те, що такі упереджені дії відповідача були спрямовані виключно на протиправне обмеження його прав щоб у будь який спосіб морально знесилити та довести до стану здоров`я за якого позивач ніяким чином не зможе виконувати свої посадові обов`язки як начальник Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області. Тим самим позивачу було створено такі некомфортні умови, які призвели до стресу та психологічного дискомфорту, викликаного справедливим обуренням щодо такої зухвалої поведінки відповідача. Зазначає позивач і те, що бездіяльність відповідача щодо не надання йому відпустки, як інваліду війни ІІ групи спричинила ще більше погіршення його стану здоров`я у зв`язку з чим він тривалий час знаходився на стаціонарному лікуванні в Ужгородській центральній міській лікарні. Вказує, що відповідач такими діями не тільки зневажливо поставився до нього як до начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області та інваліда війни ІІ групи, а й з байдужістю поставився до його попередньої бездоганної роботи, що є підтвердженням якості виконання завдань доручень та належного стану службової дисципліни в Управлінні Укртрансбезпеки у Закарпатській області. Внаслідок таких протиправних дій відповідача як ненадання йому щорічної відпустки без збереження заробітної плати згідно заяв від 19.03.2019року та 21.03.2019року позивач зазнав моральних страждань і ці страждання виявились у втраті позивачем нормальних життєвих зв`язків погіршення стану його здоров`я у додаткових зусиллях для організації свого життя необхідності в судовому порядку захищати своє порушене право.

Вказані обставини у своїй сукупності призвели до психологічного дискомфорту та завдало ОСОБА_1 моральних страждань, а тому просив суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150 000 грн., заподіяну внаслідок протиправний дій Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_1 щодо ненадання йому щорічної відпустки без збереження заробітної плати згідно заяв від 19.03.2019року та 21.03.2019 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2020 року заявлений позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000/двадцять тисяч/грн., завдану внаслідок протиправних дій Державної служби України з безпеки на транспорті по ненаданню ОСОБА_1 щорічної відпустки без збереження заробітної плати згідно його заяв від 19.03.2019 року та 21.03.2019 року. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено. Вирішено питання по судовим витратам.

В апеляційній скарзі Державна служба України з безпеки на транспорті просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач мав право звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди у тримісячний строк з дня коли йому стало відомо про порушення своїх прав, а саме з 11.05.2019 по 11.08.2019. Проте, судом першої інстанції залишено поза увагою заперечення відповідача щодо застосування строку позовної давності, а тому у задоволенні даного позову слід відмовити у зв`язку із закінченням строку позовної давності. Судом першої інстанції не встановлено наявність моральної шкоди завданої позивачу та причинний зв`язок між неправомірними діями відповідача і заподіяною шкодою, позивач не довів суду наявність цих елементів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково заявлений позов суд першої інстанції виходив з того, що неправомірними діями відповідача позивачу спричинено моральну шкоду, позивачем не пропущено встановлені законом строки звернення до суду, а тому наявні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Повністю погодитись з такими висновками не може колегія суддів, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 до 29.03.2019 року працював на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області та являвся державним службовцем. Також позивач є інвалідом війни II групи. Внаслідок погіршення стану здоров`я позивача та у зв`язку з необхідністю лікування, останнім на ім`я голови Державної служби з безпеки на транспорті ОСОБА_2 було надіслано кур`єрською доставкою «Експрес пошта» заяви про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати, як інваліду війни II групи з 25.03.2019 року строком на 40 календарних днів, з посиланням на п. 7 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки». Однак, незважаючи на таку вимогу Закону «Про відпустки», головою Державної служби з безпеки на транспорті заява позивача про надання відпустки була проігнорована.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 року (справа № 260513/19) визнано незаконними та протиправними дії голови Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_2 по ненаданню позивачу, як начальнику Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області ОСОБА_1 та інваліду війни ІІ групи, щорічної відпустки без збереження заробітної плати згідно заяв від 19.03.2019 року та 21.03.2019 року .

Дане рішення суду набуло законної сили 03.02.2020 року.

Згідно з ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Закарпатським окружним адміністративним судом при розгляді адміністративного позову ОСОБА_1 , встановлено, що відповідачем протиправно відмолено у наданні позивачу ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати строком на 40 календарних днів як інваліду ІІ групи, оскільки, останній виявив бажання про отримання такої відпустки, яка надається в обов`язковому порядку в силу зазначених вище вимог Закону України «Про відпустки» та мав виключене право на її отримання.

Судом також у рішенні зазначено, що твердження відповідача про ненадання позивачу відпустки без збереження заробітної плати, як інваліду ІІ групи з підстав перебування останнього на лікарняному та з метою недопущення позбавлення позивача матеріальних ресурсів є необґрунтованими, оскільки, ст. 25 Закону України «Про відпустки» чітко визначено підстави надання відпусток в обов`язковому порядку, зокрема інвалідам ІІ групи.

Таким чином судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні йому щорічної відпустки без збереження заробітної плати згідно заяв від 19.03.2019 року та 21.03.2019 року, та порушено його законні права.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. 

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок порушення відповідачем трудових прав позивача, останній переніс душевні стражадання та переживання, що негативно вплинуло на його стан здоров`я, змушений був змінити звичайний спосіб життя та додатково докладати свої зусилля для організації свого життя та захисту своїх прав, чим причинено йому моральну шкоду.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду, що позивачем не пропущено строків звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.

Згідно із ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року зазначено, що до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством застосовується тримісячний строк позовної давності(ст. 233 КЗпП України).

       Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

При цьому, поважними причинами пропуску строку, встановленого в ч.1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

       Суд першої інстанції вказав, що оскільки рішення Закарпатського окружного суду від 10.10.2019 року набрало законної сили 03.02.2020 року, а в суд із заявленим позовом позивач звернувся 09.04.2020 року, а тому тримісячний строк зверення до суду ним не пропущено.

Такі висновки суду, на думку колегії суддів, є помилковими.

       Частиною ч.1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тобто, за змістом даної норми перебіг строку зверення до суду починається від дня, коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення свого права.

Такий висновок зроблено і у постанові Верховного Суду України від 16.03.2016 р. у справі № 6-2426цс15.

Обгрунтовучи заявлений позов позивач посилається, що внаслідок протиправних дій відповідача, а саме - ненадання йому щорічної відпустки без збереження заробітної плати згідно його заяв від 19.03.2019 року та 21.03. 2019 року відпустки, йому причинено моральну шкоду.

Про порушення своїх прав позивачу стало відомо з дня його звернення до  Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій він просив визнати дії голови голови Державної служби України з безпеки на транспорті Ноняка М.В. по ненаданню позивачу, як начальнику Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області ОСОБА_1 та інваліду війни ІІ групи, щорічної відпустки без збереження заробітної плати згідно заяв від 19.03.2019 року та 21.03.2019 року протиправними, і в будь – якому випадку про порушення своїх прав позивачу достеменно було відомо з дня постановлення ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду суду від 11.05.2019 року про відкриття провадження у справі за вищевказаною позовною заявою, тобто 11.05.2019 року, і саме з цього дня починається перебіг трьохмісячного строку зверення до суду за захистом порушених прав позивача, який закінчується 11.08.2019 року.

В даному випадку початок перебіг строку звернення до суду не може бути пов`язаний із набранням законної сили рішення за адмінстаритвним позовом позивача, оскільки такий пов`язується саме із моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав, а не з моменту коли буде розглянута справа по суті, ухвалене судове рішення у справі та набере законної сили. Окрім того, слід зауважити, що позивач, знаючи про порушення своїх прав і звертаючись до суду з адмінстативним позовом, вправі був і мав можливість реалізувати своє право на заявлення вимог і про відшкодування моральної шкоди, що відповідало б принципу процесуальної економії та ефективності захисту порушених прав.

Оскільки із заявленим позов до суду позивач звернувся 09.04.2020 року, тобто після спливу встановленого законом трьохмісячного строку, поважаних причин, які б об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом порушених прав судом не встановлено і з матеріалів справи не вбачається, в задоволенні позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди слід відмовити в зв`язку пропуском строку звернення до суду.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції, відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в заявлених вимогах з вищенаведених підстав.

       Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд ,-

п о с т а н о в и в :

       Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті, задовольнити.

       Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2020 року скасувати, ухваливши у справі нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 08 липня 2021 року.

Головуючий:

Судді: