Постанова

Іменем України

01 липня 2021 року

м. Київ

справа № 638/18280/13-ц

провадження № 61-19041св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Шеховцова Маргарита Євгенівна, державний реєстратор Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Тузкова Юлія Анатоліївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, Виконавчий комітет Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Латиш Катерина Володимирівна, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В.,

Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оргтехбуд» (далі - ТОВ «Оргтехбуд»), Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, третя

особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі -

ПАТ «Укрсоцбанк»), про визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва, скасування державної реєстрації.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги до

ОСОБА_2 , державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Шеховцової М. Є., державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Тузкової Ю. А., приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінди Н. О., приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І., Виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа -

ПАТ «Укрсоцбанк», про встановлення юридичного факту, визнання права власності, визнання недійсними та скасування державних реєстрацій, визнання недійсними свідоцтв, визнання недійсними договорів.

Позовна заява мотивована тим, що 12 січня 2006 року ОСОБА_1

і ТОВ «Оргтехбуд» уклали договір про дольову участь у будівництві, відповідно до умов якого позивач зобов`язався прийняти участь в будівництві сімнадцятиповерхового житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 у формі часткового фінансування будівництва шляхом внесення часткових коштів згідно з графіком, а вказане товариство після завершення будівництва та введення будинку до експлуатації зобов`язалося передати за актом приймання-передачі у власність ОСОБА_1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 на чотирнадцятому поверсі загальною площею 47,8 кв. м. Строк закінчення будівництва та введення об`єкта будівництва в експлуатацію згідно з умовами зазначеного договору встановлено IV квартал 2008 року.

Пунктом 4.8 договору про дольову участь у будівництві передбачено, що після введення будинку в експлуатацію йому буде присвоєно поштову адресу, про що між сторонами цього правочину підлягала укладенню додаткова угода.

Вказаний будинок був введений в експлуатацію на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 30 березня 2012 року. На підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 12 грудня

2012 року зазначеному будинку присвоєна адреса:

АДРЕСА_1 .

Однак додаткова угода відповідно до пункту 4.8 договору про дольову участь у будівництві укладена не була, оскільки на час введення будинку

в експлуатацію ТОВ «Оргтехбуд» перебувало на стадії санації. Постановою Господарського суду Харківської області від 26 червня 2014 року у справі

№ Б-39/112-10 ТОВ «Оргтехбуд» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Позивач свої зобов`язання виконав та повністю профінансував будівництво житла, однак ТОВ «Оргтехбуд» не передало йому за актом приймання-передачі у власність квартиру

АДРЕСА_3 . Інших житлових будинків

ТОВ «Оргтехбуд» не замовляло, не будувало та не вводило в експлуатацію.

Разом з тим, 09 серпня 2013 року право власності на квартиру

АДРЕСА_3 зареєстровано за ТОВ «Оргтехбуд».

Крім того, 23 березня 2012 року ТОВ «Оргтехбуд» та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру

АДРЕСА_3 , яка передана ОСОБА_2 за актом приймання-передачі від 13 листопада 2013 року.

Вказував, що договір купівлі-продажу укладено з ОСОБА_2 шляхом введення її в оману ТОВ «Оргтехбуд» та без дозвільних документів. Крім того цей договір порушує право власності позивача на майнові права на вищевказану квартиру та є таким, що порушує публічний порядок, тому відповідно до статті 228 ЦК України є нікчемним.

Під час судового розгляду даної справи ОСОБА_2 17 червня

2014 року уклала з ОСОБА_3 договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира, а 12 вересня 2014 року ОСОБА_3 відчужила це житло

ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, яка передала його

у користування ОСОБА_6 на підставі договору користування (найму, оренди).

Оскільки саме ОСОБА_1 є законним власником спірного нерухомого майна, то вчинені без його згоди правочини та державна реєстрація їх права власності (права оренди) на цій підставі є недійсними.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- встановити факт, що квартира АДРЕСА_2 на чотирнадцятому поверсі сімнадцятиповерхового житлового будинку, яка є предметом договору про дольову участь у будівництві від 12 січня 2006 року, фактично розташована на АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності

ТОВ «Оргтехбуд» на квартиру АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області

12 серпня 2013 року за № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 23 березня 2012 року, укладений між ТОВ «Оргтехбуд» та ОСОБА_2 , без застосування наслідків недійсності правочину;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області

13 червня 2014 року за № 22971425 ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності

ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсним договір іпотеки від 17 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н. О. за реєстровим

№ 2324;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений

12 вересня 2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу

Лавіндою Н. О. за реєстровим № 3683;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності

ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_4 , на квартиру АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсним договір оренди від 10 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за реєстровим № 1835;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права користування (найму, оренди) ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки

від 11 грудня 2018 року, позов задоволено.

Встановлено факт, що квартира АДРЕСА_2 на чотирнадцятому поверсі сімнадцятиповерхового будинку, яка є предметом договору на дольову участь у будівництві від 12 січня 2006 року, фактично розташована на

АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_3 .

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності

ТОВ «Оргтехбуд» на квартиру АДРЕСА_3 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане

12 серпня 2013 року Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області ТОВ «Оргтехбуд» на квартиру АДРЕСА_3 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 23 березня 2012 року, укладений між ТОВ «Оргтехбуд» та ОСОБА_2 без застосування наслідків недійсності.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 , видане

13 червня 2014 року Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір іпотеки від 17 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н. О., реєстраційний

№ 2324.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири)

від 12 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н. О., реєстраційний № 3683.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_4 .

Визнано недійсним договір оренди від 10 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., за реєстраційним № 1835.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права користування (найму, оренди) ОСОБА_6 квартирою

АДРЕСА_3 .

Стягнуто у дольовому порядку з ОСОБА_2 , державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції

Шеховцової М. Є., державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Тузкової Ю. А., приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Лавінди Н. О., приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу

Малахової Г. І., Виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 5 715 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_2 , яка є предметом позову та договору про дольову участь у будівництві від 12 січня 2006 року, фактично розташована саме на

АДРЕСА_1 , а ТОВ «Оргтехбуд», тому вимога про встановлення факту знаходження квартири за вищевказаною адресою підлягає задоволенню.

ОСОБА_1 належним чином виконав свої зобов`язання за договором про дольову участь у будівництві та сплатив ТОВ «Оргтехбуд» кошти за цим правочином, проте останнє свої зобов`язання не виконало, квартиру позивачу не передало та за порушенням вимог закону зареєструвало за собою право власності на цей об`єкт нерухомості. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази припинення майнового зобов`язання ТОВ «Оргтехбуд» за договором про дольову участь у будівництві щодо передачі позивачу спірної квартири.

Уклавши інвестиційний договір позивач набув право на отримання у власність результату інвестиції на частину площі будинку у вигляді загальної площі квартири у житловому будинку. Оскільки будівництво проінвестованого об`єкта нерухомого майна є завершеним та готовим до експлуатації, то ОСОБА_1 належить право власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Разом з тим, ТОВ «Оргтехбуд» при здійсненні державної реєстрації права власності приховав (замовчав) від державного реєстратора існування того факту, що майнові права на спірну квартиру були відчужені ОСОБА_1 ще у 2006 році, а після завершення будівництва цієї квартири ця особа вже має право власності на неї як на окреме майно.

На час укладення між ТОВ «Оргтехбуд» та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру від 23 березня 2012 року, ТОВ «Оргтехбуд» приховало від ОСОБА_2 той факт, що майнові права на цю квартиру вже фактично належали іншій особі - ОСОБА_1 , який на підставі договору на дольову участь у будівництві від 12 січня 2006 року

у передбачений законом спосіб їх придбав, сплативши кошти за будівництво цієї квартири у повному обсязі на підставі інвестиційного договору.

Крім того, 08 вересня 2010 року Господарським судом Харківської області було порушено провадження у справі № Б-39/112-10 про банкрутство

ТОВ «Оргтехбуд». Під час розгляду зазначеної справи встановлено, що договори купівлі-продажу майнових прав на квартири, які були побудовані ТОВ «Оргтехбуд», є неправомірними та незаконними у випадку, якщо щодо цих квартир раніше вже були укладені договори на дольову участь у будівництві (у 2006 році). Тобто договори купівлі-продажу майнових прав на квартири, укладені в рамках плану санації боржника є такими, що порушують права осіб, які на підставі договорів на дольову участь у будівництві

2006 року мають майнові права на такі квартири.

Разом з тим, реєстрація та перехід права власності на спірний об`єкт нерухомості під час розгляду цієї справи здійснені з порушенням вимог чинного законодавства та порушують законні права та інтереси позивача.

Позивач звернувся до суду з цим позовом у межах строку позовної давності.

Короткий зміст судових рішень апеляційної інстанцій

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 06 листопада 2019 року про виправлення описки, апеляційні скарги ОСОБА_2 , виконавчого комітету Харківської міської ради задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2018 року скасовано в частині задоволення позову про встановлення факту розміщення об`єкту інвестування та ухвалено в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні вказаних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Оскільки за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру

АДРЕСА_3 , то відсутні правові підстави для встановлення юридичного факту, а саме: що квартира АДРЕСА_2 на чотирнадцятому поверсі сімнадцятиповерхового житлового будинку, яка є предметом договору про дольову участь у будівництві від 12 січня 2006 року, фактично розташована на АДРЕСА_1 .

У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що факт оплати позивачем коштів за договором про дольову участь у будівництві від 12 січня 2006 року підтверджується квитанціями

від 14 травня 2007 року, отримувачем у яких зазначено ТОВ «Оргтехбуд».

Постановою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2018 року у нескасованій частині, постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада

2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 06 листопада

2019 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 18 грудня 2019 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження судового рішення, відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2018 року.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 листопада

2018 року.

Ухвалу суду апеляційної інстанції від 17 листопада 2020 року мотивовано тим, що наведені ОСОБА_4 у апеляційній скарзі доводи були предметом розгляду судів апеляційної і касаційної інстанцій під час розгляду скарги ОСОБА_2 , а тому апеляційне провадження слід закрити, оскільки суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційну скаргу у порядку, передбаченому статтею 370 ЦПК України, лише в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 17 грудня 2020 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції статей 362, 370 ЦПК України, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про закриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що статтею 362 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для закриття апеляційного провадження та не передбачено такої підстави для закриття апеляційного провадження як зазначення в апеляційній скарзі, поданої після закінчення апеляційного розгляду справи, доводів, які вже розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Крім того, доводи поданої нею апеляційної скарги не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судом

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, який задоволено рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 11 грудня 2018 року.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_2 та виконавчий комітет Харківської міської ради подали апеляційні скарги.

ОСОБА_2 обґрунтовувала апеляційну скаргу тим, що на час вирішення спору позивач не набув право власності на спірну квартиру, тому суди при вирішенні спору неправильно застосували статтю 392 ЦК України.

Суд безпідставно взяв до уваги встановлені у справі № Б-39/112-10 обставини та безпідставно залишив поза увагою рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 26 січня 2016 року у справі

№ 638/10954/15-ц. Також суд помилково визнав за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_3 , оскільки в інвестиційному договорі зазначено іншу адресу спірного об`єкта нерухомості. Крім того, судом не було встановлено фактичного зарахування грошових коштів від позивача на рахунок ТОВ «Оргтехбуд». Разом з тим, сплачені за квитанціями кошти могли бути відкликані позивачем. Квартири ОСОБА_1 і ОСОБА_2 знаходяться за різними адресами, проте суд не надав цим обставинам належної правової оцінки.

Виконавчий комітет Харківської міської ради обґрунтовував апеляційну скаргу тим, що суд помилково стягнув з нього судовий збір.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 06 листопада 2019 року про виправлення описки, апеляційні скарги ОСОБА_2 , виконавчого комітету Харківської міської ради задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2018 року скасовано в частині задоволення позову про встановлення факту розміщення об`єкту інвестування та ухвалено в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні вказаних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2018 року у нескасованій частині, постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада

2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 06 листопада

2019 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 18 грудня 2019 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, належним чином не повідомивши про дату, час та місце судового засідання. Вказувала, що вона є добросовісним набувачем квартири, а тому ця квартира не може бути витребування від неї. Таке витребування порушує Конвеційне право на мирне володіння майном. На час вирішення спору позивач не набув право власності на спірну квартиру, тому суд при вирішенні спору неправильно застосували статтю 392 ЦК України. Суд першої інстанції помилково залишив поза увагою встановлені обставини у рішенні Дзержинського районного суду міста Харкова від 26 січня 2016 року у справі № 638/10954/15-ц. Судом першої інстанції не було встановлено фактичного зарахування грошових коштів від позивача на рахунок ТОВ «Оргтехбуд». Також суд помилково визнав за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_3 , оскільки в інвестиційному договорі зазначено іншу адресу спірного об`єкта нерухомості. Крім того, цей спір підвідомчий судам господарської, а не загальної юрисдикції.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження судового рішення, відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2018 року.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 листопада

2018 року.

Ухвалу суду апеляційної інстанції від 17 листопада 2020 року мотивовано тим, що наведені ОСОБА_4 у апеляційній скарзі доводи були предметом розгляду судів апеляційної і касаційної інстанцій під час розгляду скарги ОСОБА_2 , а тому апеляційне провадження слід закрити, оскільки суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційну скаргу у порядку, передбаченому статтею 370 ЦПК України, лише в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, врегульовано статтею 370 ЦПК України.

Так, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави (частина перша статті 370 ЦПК України). За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції (частина третя статті 370 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (частина четверта статті 370 ЦПК України). Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (частина п`ята статті 370 ЦПК України).

Розгляд апеляційної скарги в порядку статті 370 ЦПК України передбачає перевірку законності судового рішення за наслідками розгляду попередньої апеляційної скарги.

Суть апеляційного провадження полягає у перевірці законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції, які не набули законної сили, що є способом усунення помилок, допущених судом першої інстанції.

Аналізуючи зазначені норми, можна дійти висновку, що для повторного перегляду справи в апеляційному порядку після закінчення апеляційного розгляду справи за скаргою іншої особи необхідно встановити чи була присутня особа, яка подала скаргу, під час апеляційного розгляду справи, а також чи розглядалися під час апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою іншої особи доводи, на які посилається заявник, який подає апеляційну скаргу.

Отже, ОСОБА_4 має право ініціювати повторний перегляд справи в апеляційному порядку за умови, що доводи апеляційної скарги

ОСОБА_2 не розглядалися під час перегляду справи.

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач ОСОБА_4 не була присутня під час апеляційного розгляду цієї справи 04 листопада 2019 року.

Тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням. При цьому, аналізуючи та співставляючи зміст відповідних аргументів, суду апеляційної інстанції слід виходити також зі змісту міжнародних зобов`язань України, зокрема, змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, серед іншого, передбачає повагу до судового рішення, що набрало законної сили, та не допускати задоволення апеляційної скарги, поданої згідно зі статтею 370 ЦПК України з підстав, які за своїм матеріально-правовим навантаженням не є суттєвими для вирішення конкретного спору.

Невідповідність (неповнота) мотивів постанови суду апеляційної інстанції поданій апеляційній скарзі надає апелянту право оскаржити відповідне судове рішення суду апеляційної інстанції до суду касаційної інстанції у встановлених законом випадках. При цьому, таке порушення не обмежує іншу особу, яка має право подати апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, просити суд апеляційної інстанції розглянути відповідні мотиви, що їх викладено у апеляційній скарзі первісного апелянта і які не було належно розглянуто судом апеляційної інстанції під час розгляду первісної апеляційної скарги/скарг.

Аналогічне правило діє і у тому випадку, якщо судове рішення суду апеляційної інстанції містить опис аргументів первісного скаржника в описовій частині власного судового рішення, але не містить висновків суду апеляційної інстанції як результату судового розгляду таких аргументів.

Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року в справі № 320/7396/16-ц (провадження № 61-38488св18).

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 є тотожними доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 , які вже були предметом апеляційного розгляду, а тому вважав за можливе закрити апеляційне провадження у справі. При цьому як на тотожність доводів апеляційних скарг суд апеляційної інстанції послався на те, що їх доводи зводяться до того, що квартира, яка є предметом інвестиційного договору, укладеного з позивачем, та квартира, на яку визнано право власності позивача, знаходяться у різних будинках.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки, крім зазначеного доводу, апеляційна скарга ОСОБА_4 містить аргументи, які є відмінними аргументам, наведеним у апеляційній скарзі ОСОБА_2 , зокрема щодо добросовісності набуття ОСОБА_4 права власності на спірну квартири, втручання у мирне володіння нею спірною квартирою, розгляд судом першої інстанції справи без її участі та неповідомлення її про дату, місце та час судового засідання, а також непідвідомчість спору судам загальної юрисдикції.

Отже, доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 різняться та не є тотожними. Наведені ОСОБА_4 доводи не досліджувалися апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , а обставини, зазначені в її апеляційній скарзі, не були предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Проте апеляційний суд вказаного вище не врахував, не проаналізував та не співставив тотожність доводів апеляційних скарг та дійшов помилкового висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , чим фактично позбавив права останню на апеляційне оскарження судового рішення.

Крім того, відповідно до статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо:після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Апеляційний суд зміст положення статті 362 ЦПК України не перевірив,

не врахував, що перелік підстав для закриття апеляційного провадження, передбачений цим положенням, є вичерпним, не звернув уваги на те, що такої підстави для закриття апеляційного провадження як зазначення в апеляційній скарзі, поданої після закінчення апеляційного розгляду справи, доводів, які вже розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи, положеннями статті 362 ЦПК України не передбачено, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про закриття апеляційного провадження у справі.

На підставі викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали від 17 листопада

2020 року про закриття апеляційного провадження допустив порушення процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, воно підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Латиш Катерина Володимирівна, задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасувати,

а справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович