ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4552/21 Справа № 213/891/20 Суддя у 1-й інстанції - Князєва Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року                                                                м.Кривий Ріг

Справа № 213/891/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивач  -  ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року, яке ухвалене суддею  Князєвою Н.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 27 січня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020  року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі – ПрАТ «ІНГЗК») про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначив, що з 01 серпня 1975 року він працював на підприємстві відповідача, 24 червня 2009 року був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, за ст. 38 КЗпП України. Загальний стаж роботи позивача на підприємстві відповідача становить 33 роки 10 місяців 23 дні.

При звільненні відповідач зобов`язаний був виплатити вихідну допомогу на підставі п. 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. Відповідно до зазначеного пункту Галузевої угоди власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов`язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: від 20 років і більше – тримісячної заробітної плати.

Крім того, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводяться в день звільнення. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просив суд: стягнути з ПрАТ «ІНГЗК» на свою користь одноразову допомогу при виході на пенсію у розмірі тримісячної середньої заробітної плати, станом на 24.06.2009 року, в розмірі 10 091,25 грн. та середній зарбіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 469 717,50 грн., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ІНГЗК» на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 5409 гривень 24 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 червня 2009 року по 03 березня 2020 року в сумі 100 000,00 гривень, а всього - 105 409 гривень 24 копійки

У решті позову відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «ІНГЗК» в дохід держави судовий збір у сумі  840  гривень 80 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ІНГЗК» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував позицію Великої Палати Верховного суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15ц щодо застосування закріпленого у статті 117 КЗпП України механізму компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшення його розміру, з урахуванням дій працівника, зокрема, щодо тривалого не звернення до роботодавця із вимогою про виплату належних йому сум, а також розміру простроченої заборгованості та тривалості періоду порушення прав працівника. На думку представника відповідача, розмір стягнутого середнього заробітку є завищеним та неспівмірними із розміром стягнутої судом заборгованості з одноразової допомоги при звільненні.

При цьому, відповідач ПрАТ «ІНГЗК» взагалі заперечує наявність у позивача ОСОБА_1 права на отримання одноразової допомогу при виході на пенсію у розмірі тримісячної сереньої заробітної плати, оскільки ПрАТ «ІНГЗК» не є стороною Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки і її підписантом, а вихідна допомога у розмірі, визначеному Колективним договором, була виплачена позивачеві у повному обсязі.

Крім того, на думку відповідача, позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду з даним позовом, оскільки одноразова вихідна допомога не є заробітною платою, а тому до цих вимог не поширюються положення ст. 233 КЗпП України щодо права звернення до суду без обмеження строками у спорах про порушення роботодавцем законодавства про оплату праці.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ІНГЗК» - Новікова М.О., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у періоди з 01.08.1975 року по 24.04.1977 року, з 31.07.1980 року по 24.06.2009 року ОСОБА_1 працював на ПрАТ «ІНГЗК».

24.06.2009 року позивач звільнений за власним бажанням, згідно зі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію (а с. 7-8).

При звільненні позивачу проведено розрахунок належних до виплати нарахувань, серед яких вихідна допомога у розмірі 5400 грн (а.с. 46).

Впродовж двох місяців, що передували звільненню (квітень, травень 2009) позивач перебував у щорічній відпустці.

Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за лютий-березень 2009 становить 3603,08 грн, середньоденна - 175,76 грн, середньогодинна – 21,97 грн (а. с. 130).

Середньомісячна кількість робочих змін ОСОБА_1 за період лютий-травень 2009 року – 15,25 (а.с.129).

27 лютого 2007 року за реєстровим номером 12 в Міністерстві праці та соціальної політики України зареєстровано Галузеву угоду гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 року (далі – Галузева угода). Від сторони власників угоду підписали: Міністр промислової політики України – А. Головко; Голова Фонду державного майна України – В. Семенюк; Голова Ради Всеукраїнського об`єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу «Федерація металургів України» – В. Харахулах; Генеральний директор ТОВ «Метінвест Холдинг» – І. Сирий; Повноважний представник групи підприємств, що виробляють металопродукцію – Голова ради директорів «УкрФА» – П. Кравченко; Генеральний директор асоціації «Укрвогнетрив» – М. Закарян; Генеральний директор об`єднання «Укрметиз» – І. Буравльов; Генеральний директор об`єднання «Укркольормет» – М. Гизенко; Генеральний директор асоціації «Укркокс» – А. Старовойт; Генеральний директор об`єднання «Укртрубопром» – Л. Ксаверчук. Від сторони ПМГУ угоду підписав Голова Центрального комітету В. Казаченко.

Відповідно до п. 1.4. Галузевої угоди – угода діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали трудові договори з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, а також у частині, обумовленій окремими пунктами, – на осіб, що потребують особливої соціальної підтримки згідно з п. 6.14.

Пунктом 1.7. Галузевої угоди передбачено, що норми і положення угоди є обов`язковими для застосування, як мінімальні гарантії при укладанні колективних договорів на підприємствах, що знаходяться в сфері дії сторін, які її підписали.

Відповідно до п. 1.13. – Угода набирає чинності з 01 січня 2007 року і діє до укладення нової угоди або перегляду цієї угоди в цілому або окремих її положень.

Пунктом 6.1. Галузевої угоди передбачено виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі роботи від 7,5 до 15 років – середньомісячної заробітної плати; від 15 до 20 років – двомісячної середньої заробітної плати; 20 і більше років – тримісячної середньої заробітної плати (а. с. 9-17).

Відповідно до підпункту 1 пункту 3.11 Колективного договору, укладеного між Дирекцією та профспілковим комітетом Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на 2007-2008 роки, за рахунок коштів товариства виплачується одноразова матеріальна допомога працівникам товариства, які вже мають або отримають у 2007-2008 роках право на трудову пенсію за віком на пільгових умовах, на трудову пенсію по інвалідності, на трудову пенсію у разі втрати годувальника, на трудову пенсію за вислугу років та у разі їх звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію до досягнення ними загального пенсійного віку (чоловіки – 60 років, жінки – 55 років). Така допомога виплачується у розмірі, залежному від безперервного стажу роботи на підприємстві: при стажі роботи від 7,5 до 15 років – один місячний оклад (тариф), від 15 до 20 років – 2 місячних оклади (тарифи), від 20 років і більше років – 3 місячні оклади (тарифи).

Пунктом 1.2 Колективного договору передбачено, що він укладений на основі чинного законодавства, Генеральної угоди, Галузевої угоди та прийнятих сторонами зобов`язань з метою удосконалення виробничих, трудових та соціально-економічних відносин між сторонами, об`єднання їх зусиль для підвищення ефективності роботи підприємства і узгодження інтересів трудящих, власника та Дирекції (а.с. 51-52).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що при звільненні йому не була виплачена вихідна допомога, що передбачена умовами Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки (далі – Галузева Угода) і про порушення свого права він дізнався лише у 2020 році, у зв`язку з чим, відповідач зобов`язаний сплатити йому вихідну допомогу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з ПрАТ «ІНГЗК» на його користь 5 409,24 грн. в порядку недоплаченої одноразової допомоги при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що умови Колективного договору підприємства погіршують становище позивача в порівнянні з умовами Галузевої Угоди щодо підстав отримання одноразової допомоги при виході на пенсію в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, яка є обов`язковою до виконання відповідачем, що й є підставою для стягнення з відповідача на його користь розміру такої вихідної допомоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як видно з тексту п.1.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, господарських об`єднань, з однієї сторони (сторона власників), та Профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України в особі її Центрального комітету, з другої сторони (сторона профспілки).

Від сторони власників угоду підписано Міністром промислової політики України, Головою Фонду держмайна, Головою ради Всеукраїнського об`єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу, Федерації металургів України, Генеральним директором ТОВ «Метінвест Холдинг», Повноважним представником групи підприємств, що виробляють металопродукцію та іншими.

ПрАТ «ІНГЗК» входить до складу Гірничовидобувного дивізіону Групи Метінвест. Вказана інформація є загальновідомою і в порядку ч.2 ст.81 ЦПК України не підлягає доказуванню, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дія зазначеної Галузевої угоди розповсюджується на ПрАТ «ІнГЗК», оскільки її підписано уповноваженим представником, і застосовуються до врегулювання даних спірних правовідносин між сторонами у справі.

За таких обставин, суд колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги в тій частині, що умови Галузевої угоди не розповсюджуються на ПрАТ «ІНГЗК».

Як видно із Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки ця Угода діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, а також у частині обумовленими окремими пунктами (п.1.4.). Відповідно до п.1.7. Угоди її норми і положення є обов`язковими, як мінімальні гарантії, при укладанні колективних договорів на підприємствах, що знаходяться в сфері дії Сторін, які її підписали, і залишається чинною у випадку зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого її укладено (п.1.5.).

Відповідно до п. 1.13. - Угода набирає чинності з 01 січня 2007 року і діє до укладення нової угоди або перегляду цієї угоди в цілому або окремих її положень.

Пунктом 6.1 розділу VI «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» зазначеної Угоди, передбачено виплачувати працівникам при виході на пенсію за рахунок коштів підприємства одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на підприємстві, але не менше: тримісячної середньої заробітної плати при стажі від 20 і більше років.

Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3.11 Колективного договору, укладеного між Дирекцією та профспілковим комітетом Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на 2007-2008 роки, за рахунок коштів товариства виплачується одноразова матеріальна допомога працівникам товариства, які вже мають або отримають у 2007-2008 роках право на трудову пенсію за віком на пільгових умовах, на трудову пенсію по інвалідності, на трудову пенсію у разі втрати годувальника, на трудову пенсію за вислугу років та у разі їх звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію до досягнення ними загального пенсійного віку (чоловіки – 60 років, жінки – 55 років). Така допомога виплачується у розмірі, залежному від безперервного стажу роботи на підприємстві: при стажі роботи від 7,5 до 15 років – один місячний оклад (тариф), від 15 до 20 років – 2 місячних оклади (тарифи), від 20 років і більше років – 3 місячні оклади (тарифи).

Тобто, Галузевою Угодою передбачено виплату при виході на пенсію працівнику одноразової допомоги у відповідних кратних розмірах середньої заробітної плати, у залежності від стажу роботи. Тоді як, Колективний договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої Угоди, оскільки встановлює виплату при виході на пенсію працівнику одноразової допомоги у відповідних кратних розмірах місячного окладу (тарифу).

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону  положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Отже, враховуючи, що позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням мав більше 20 років стажу роботи на підприємстві відповідача, то на нього розповсюджується дія пункту 6.1 Галузевої угоди та йому при звільненні роботодавцем повинна бути виплачена вихідна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, у зв`язку з чим суд вважає, що позивач правомірно звернувся до відповідача з такою вимогою.

Крім того, необхідно врахувати судову практику у справах даної категорії, зокрема у справі №212/908/17-ц, в якій Верховний Суд визнав необхідність застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, виконання якої є обов`язком відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника.

За таких обставин, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу одноразову вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 10 809,24 грн. (3 603,08 грн. х 3), однак, виплатив лише 5 400,00 грн., у зв`язку з чим суд дійшов вірног висновку про часткове задоволення позовних вимог та покладеня на ПрАТ «ІНГЗК» обов`язку зі сплати на користь ОСОБА_1 одноразової допоомги при звільненні у розмірі 5 409,24 грн. (10 809,24 грн. – 5 409,24 грн.).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки рзрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена позивачеві у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат на які працівник має право згідно з умовами Галузевої угоди при звільненні на пенсію, а непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, суд першої інстанції встановивши, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 24.06.2009 року по 05.05.2020 року, у розмірі 346 598,72 грн., дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення цього розміру, із застосування принципу співмірності, до 100 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, не може погодитися із визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, провадження № 11-1210апп19.

Матеріалами справи встановлено та відповідачем не оспорюється, що ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві відповідача бульше 20 років, тому у відповідності до положень Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, відповідач зобов`язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу при виході на пенсію в розмір трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 10 809,24 грн.

Оскільки, у день звільнення, відповідач не провів належну виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме – виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з розміром стягнутого судом першої інстанції з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібні за змістом висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18.

В даному випадку суд першої інстанції установив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати у вигляді одноразової вихідної допомоги при виході на пенсію становить 5 409,24 грн. Позивач звільнився 24 червня 2009 року, до суду про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся лише у березні 2020 року, тобто зі спливом 10 років. Тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача обґрунтовується порушенням відповідачем умов Колективного договору та Галузевої угоди, що свідчить про відсутність вини позивача в несвоєчасному отриманні ним виплат, які мали бути виплачені при виході на пенсію.

Уточнюючи позовні вимоги ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час такої затримки в розмірі 469 717,50 грн.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції не урахував очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, у зв`язку з чим дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 100 000 грн.

Розмір стягнутого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні склав 100 000 грн. більш ніж у 18 разів перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги (5 409,24 грн), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати матеріальної допомоги працівнику, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу і присуджених до стягнення коштів в сумі 30 000 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

При цьому загальний розмір компенсації, яка належить працівнику у зв`язку із порушенням роботодавцем строку проведення остаточного розрахунку при звільненні складає 35 409,24 грн. (5 409,24 грн. + 30 000,00 грн.).

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і зменшити його з 100 000 грн. до 30 000 грн., що буде відповідати засадами виваженості та справедливості, у зв`язку з чим змінює рішення суду й у частині загального розміру сум, стягнутих з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити частково.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2021 рокузмінити в частині розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 100 000 гривень до 30 000 (тридцяти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2021 рокузмінити в частині загального розміру сум, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 105 409,24 гривень до 35 409 (тридцяти п`яти тисяч чотирьохсот дев`яти) гривень 24 (двадцяти чотирьох) копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 08 липня 2021 року.

Головуючий:

Судді: