Номер провадження: 11-кп/813/1575/21

Номер справи місцевого суду: 522/3250/17

Головуючий у першій інстанції Іванчук В.М.

Доповідач Котелевський Р. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючий – суддя Котелевський Р.І.,

судді: Кравець Ю.І., Артеменко І.А.,

за участю:

секретарів судових засідань: Альбрехта І.С., Маслова Р.Ю.,

прокурора – Рудь А.О.,

захисників: Євценка Р.І., Прядко О.А., Матвієнко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційними скаргами захисника Білана М.О. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_1 , захисника Євценка Р.І. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 , захисника Чібіріна О.В. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_3 , обвинуваченої ОСОБА_4 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04.06.2021 року про продовження строків запобіжних заходів у виді тримання під вартою в об`єднаному кримінальному провадженні №12016160490003647 від 06.06.2016 року, №12016160470001262 від 28.03.2016 року, №12016160240002088 від 23.07.2016 року, щодо:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Октємберян Вірменія, громадянки України, офіційно не працевлаштованої, з середньою освітою, не заміжньої, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України вважається особою, що не має судимості,

обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1,6,12,13 ч.2 ст.115, п.п.6,12,13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.187, ч.2 ст.185, ч.3 ст.146 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Рені Одеської області, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, з середньою освітою, одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України вважається особою, що не має судимості,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1,6,12 ч.2 ст.115, п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.146 КК України,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Бородіно Тарутинського району Одеської області, громадянки України, офіційно не працевлаштованої, не заміжньої, з неповною середньою освітою, проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , в силу ст.89 КК України вважається особою, що не має судимості,

обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.185 КК України,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Пенджикент Ленінобадської області Таджикістану, громадянки України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованої, незаміжньої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.1,6,12 ч.2 ст.115, п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.2 ст.187 КК України, -

встановив:

З представлених апеляційному суду матеріалів убачається, що в Київському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді об`єднане кримінальне провадження №12016160490003647 від 06.06.2016 року, №12016160470001262 від 28.03.2016 року, №12016160240002088 від 23.07.2016 року за обвинуваченням: ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 146 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 146 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.187, ч. 4 ст. 187 КК України.

В ході судового розгляду даного кримінального провадження, під час виконання судом приписів ст.331 КПК України, прокурор подав клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинувачених, посилаючись на продовження існування ризиків, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу.

Захисники Євценко Р.І., Білан М.О., Прядко О.А. та Пащенко С.П. подали клопотання про зміну їх підзахисним запобіжних заходів на інші більш м`які, мотивовані недоведеністю прокурором існування ризиків, тривалий час перебування обвинувачених під вартою, наявністю у обвинувачених місця проживання та міцних соціальних зв`язків.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.06.2021 року відмовлено в задоволенні клопотань захисників про зміну запобіжних заходів обвинуваченим, задоволено клопотання прокурора та продовжено строки дії запобіжних заходів у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Мотивуючи прийняте рішення, районний суд послався на доведення прокурором існування ризиків, які передбачені ст.177 КПК України, а саме: обвинувачені можуть здійснювати спроби переховування від суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні; вчинити інші кримінальні правопорушення; іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. Суд першої інстанції також послався на те, що ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_4  та ОСОБА_3 обвинувачуються у скоєнні ряду злочинів, в тому числі особливо тяжких, санкції яких передбачають покарання у виді довічного позбавлення волі. Суд врахував, що судовий розгляд кримінального провадження не завершений, зокрема не досліджені всі докази. Крім того, при прийнятті рішення суд врахував, що обвинувачені офіційно не працевлаштовані, законних джерел доходу та міцних соціальних зв`язків не мають.

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисники Білан М.О., Євценко Р.І., Чібірін О.В., а також обвинувачена ОСОБА_4 подали апеляційні скарги, в яких:

- захисник Білан М.О. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у продовженні строку тримання під вартою обвинуваченої. Захисник посилається на незаконність та необґрунтованість оскарженої ухвали, стверджує, що заявлені раніше ризики у кримінальному провадженні на даний час цілком та повністю втратили свою актуальність та прокурором не доведені. Захисник вказує, що ступінь тяжкості інкримінованих ОСОБА_1 злочинів не може бути врахована судом першої інстанції при продовженні строку дії запобіжного заходу з огляду на презумпцію невинуватості. Захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_1 тривалий час утримується під вартою, судових розгляд затягується, а продовження строку тримання обвинуваченої під вартою носить формальний характер за відсутністю для цього підстав. Захисник посилається на те, що його підзахисна має постійне місце проживання та родину в м. Одесі, має намір довести свою невинуватість в інкримінованих злочинах, не має наміру переховуватись від суду. Захисник стверджує, що докази в даному кримінальному провадженні вилучені на стадії досудового розслідування вилучені, необхідні судові експертизи проведені, свідки допитані, що вказує на декларативність доводів прокурора відносно того, що обвинувачена може в будь-який спосіб перешкоджати кримінальному провадженню;

- захисник Євценко Р.І. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 просить ухвалу суду скасувати, та постановити нову, якою змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Захисник посилається на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухвали, вказує, що розгляд клопотання прокурора відбувся без обов`язкової участі всіх сторін кримінального провадження, а саме без участі захисника обвинуваченої ОСОБА_3 – адвоката Чібірдіна О.В., що є порушенням ч.2 ст.318 та ч.1 ст.324 КПК України. Захисник стверджує, що клопотання прокурора про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинувачених носить формальний характер, оскільки існування ризиків стороною обвинувачення не доведено. Суд, при прийнятті рішення врахував лише тяжкість інкримінованих обвинуваченим злочинів, що є недопустимим. Захисник вказує, що суд не встановив наявність та обґрунтованість підстав для продовження найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо кожного з обвинувачених окремо, а обмежився лише переліком стандартних ризиків, узагальнивши щодо всіх обвинувачених. Захисник звертає увагу, що при продовженні строку дії запобіжного заходу, судом не прийнято до уваги, що його підзахисний тривалий час знаходиться під вартою, станом на даний час усі докази, зібрані в ході досудового розслідування, та якими обґрунтовуються обвинувачення ОСОБА_2 вже досліджені судом. Захисник стверджує, що судом необґрунтовано відхилена можливість застосування до ОСОБА_2 більш м`якого альтернативного запобіжного заходу, не враховано особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, одружений та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей;

- захисник Чібірін О.В. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_3 просить скасувати оскаржену ухвалу та обрати його підзахисній запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Захисник вказує, що прокурором не доведено та не підтверджено існування ризиків. Захисник посилається на те, що тяжкість злочину не може бути підставою застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Захисник вважає, що ризик ухилення обвинуваченої від суду істотно знизився, у зв`язку із чим перебування його підзахисної під цілодобовим домашнім арештом повною мірою забезпечить виконання покладених на неї процесуальних обов`язків. Захисник послався на погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 , яка тривалий час перебуває під вартою та потребує лікування та надання належної медичної допомоги;

- обвинувачена ОСОБА_4 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити застосований відносно неї запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт за місцем її мешкання. Обвинувачена посилається на те, що судом не враховано тривалий час її перебування під вартою, затягування судового розгляду кримінального провадження. Вважає необґрунтованим клопотання прокурора, з огляду на відсутність ризиків. Обвинувачена звертає увагу, що раніше перебувала під домашнім арештом, його умов не порушувала, не має наміру переховуватись від суду, здійснювати вплив на потерпілих чи свідків у кримінальному провадженні, або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Адвокат Клименко О.В. подав до апеляційного суду клопотання з проханням вважати договір про надання правової допомоги ОСОБА_3 розірваним.

Враховуючи положення ст.52 КПК України, що визначає випадки обов`язкової участі захисника, з метою забезпечення права на захист ОСОБА_3 , яка обвинувачується в особливо тяжкому злочині, апеляційним судом, в порядку ст.49 КПК України, постановлено ухвалу про призначення обвинуваченій захисника для проведення окремої невідкладної процесуальної дії. Регіональним центром з надання безоплатної правової допомоги в Одеській області захисником обвинуваченої ОСОБА_3 на окрему процесуальну дію призначено адвоката Матвієнко Н.В.

Захисник Білан М.О. звернувся до апеляційного суду із заявою, в якій просить подану ним апеляційну скаргу розглянути без його участі та участі обвинуваченої ОСОБА_1 .

За наведених обставин, враховуючи положення ст.422-1 КПК України, апеляційний розгляд проведено за відсутністю захисника Білана М.О. та обвинувачених, які не заявляли клопотань про розгляд справи в їх присутності. Обвинувачена ОСОБА_4 в прохальній частині апеляційної скарги також не заявляла про бажання участі у судовому засіданні апеляційного суду, або в режимі відео конференції.

Заслухавши суддю-доповідача; захисників, який підтримали апеляційні скарги; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг; вивчивши матеріали справи; обговоривши доводи апеляційних скарг; апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані.

Перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 146 КК України, ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 146 КК України, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.187, ч. 4 ст. 187 КК України, що відповідно до ст.12 КПК відносяться до особливо тяжких, тяжких та нетяжких злочинів.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строків тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_4  та ОСОБА_3 районний суд виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.

Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_4  та ОСОБА_3 у разі визнання їх винуватими, а також наявністю ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачені, перебуваючи на свободі, можуть переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні; вчинити інші кримінальні правопорушення чи іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. Також судом враховано, що зібрані в ході досудового розслідування докази на теперішній час ще не досліджені. Крім того, суд при прийнятті рішення врахував, що обвинувачені офіційно не працевлаштовані, законних джерел доходу та міцних соціальних зв`язків не мають.

Апеляційний суд погоджується із висновками районного суду щодо не визначення обвинуваченим у відповідності до ч.4 ст.183 КПК України альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред`явленого на даній стадії судового розгляду обвинувачення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також існування ризиків переховування обвинувачених від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, вчинення інших кримінальних правопорушень чи іншим чином перешкоджання кримінальному провадженню, виправдовуютьпродовження найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинувачених та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинувачених ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_4  та ОСОБА_3 більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачені не можуть не розуміти тяжкість вчинених злочинів, в результаті яких є можливість призначення їм покарання у виді довічного позбавлення волі за санкцією статті, у разі доведеності їх вини за результатами розгляду кримінального провадження.

Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З огляду на вищевикладене, враховуючи практику ЄСПЛ, норми КПК, враховані судом першої інстанції судом ризики, доводи захисників Білана М.О., Євценко Р.І. та ОСОБА_5 , що тяжкість інкримінованих обвинуваченим злочинів не може слугувати підставою продовження строку застосування запобіжного у виді тримання під вартою, є неспроможними.

Вирішуючи питання щодо існування ризику переховування обвинувачених ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_4  та ОСОБА_3 від суду, апеляційний суд враховує те, що обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 раніше притягувались до кримінальної відповідальності. Зокрема, згідно клопотання прокурора Константинова Г.В. раніше неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, а саме: 12.03.2004 року Тарутинським районним судом Одеської області за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, до штрафу в сумі 510 грн; 27.01.2010 року Приморським районним судом м. Одеси за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України від відбування призначеного покарання звільнена з іспитовим строком на 1 рік. Згідно клопотання прокурора ОСОБА_2 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, а саме 23.07.2013 року Суворовським районним судом м. Одеси за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, до обмеження волі строком на 1 рік 7 місяців.

Таким чином, обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особи обвинувачених, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які на теперішній час обвинувачуються у скоєні особливо тяжких злочинів, будучи обізнаними та розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке їм загрожує у разі доведеності їх вини за результатами розгляду кримінального провадження, можуть здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілих та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинувачених на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази потерпілих та свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачені можуть здійснювати незаконний вплив на потерпілих та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.  

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

Враховуючи обставини інкримінованих обвинуваченим ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_4  та ОСОБА_3 злочинів, дані про особи обвинувачених, які офіційно не працевлаштовані, законних джерел доходу не мають, апеляційний суд також вважає, що існує ризик того, що обвинувачені можуть продовжити вчинення протиправних незаконних дій, зокрема вчинити інші кримінальні правопорушення, про що вірно зазначено в оскарженій ухвалі.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК.

Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

Апеляційний суд визнає непереконливими доводи захисника Євценка Р.І. щодо наявності у обвинуваченого ОСОБА_2 міцних соціальних зв`язків, перебування його у шлюбі, та наявності на утриманні трьох неповнолітніх дітей, оскільки зазначені доводи документально не підтвердженні.

Апеляційним судом враховуються доводи захисників Євценко Р.І. та Білана М.О. стосовно наявності місця проживання обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Разом з тим, на противагу наведеним доводам сторони захисту, апеляційний суд вважає, що на даний час, вказані обставини не можливо віднести до тих достатніх стримуючих чинників, які у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченими дій, спрямованих на переховування від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні або скоєння інших кримінальних правопорушень, тобто визнати ці обставини такими, що можуть гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. 

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останнім злочинів, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченим на більш м`які, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння ними інших кримінальних правопорушень та переховування обвинувачених від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як районним судом, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинувачених під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинувачених під вартою.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинувачених під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинувачених під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає непереконливими доводи захисників про відсутність ризиків, які обумовлюють продовження строку тримання обвинувачених під вартою, оскільки характер, спосіб і тяжкість пред`явленого обвинувачення, вчинення ряду кримінальних правопорушень, в тому числі особливо тяжких та тяжких злочинів, із застосуванням насильства, за попередньою змовою групою осіб, дані про особи обвинувачених, а також існування ризиків, на які послався районний суд, виправдовують продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому колегія суддів погоджується з оскарженою ухвалою.

Доводи захисника Євценка Р.І. щодо порушення районним судом положень ч.2 ст.318 та ч.1 ст.324 КПК, з посиланням на те, що судовий розгляд відбувся в суді першої інстанції відбувся без обов`язкової участі всіх сторін кримінального провадження, зокрема за відсутністю захисника обвинуваченої ОСОБА_3 – адвоката Чібірдіна О.В., апеляційний суд визнає неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до норм процесуального закону, на які посилається захисник, а саме ч.2 ст.318 КПК, судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов`язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.324 КПК, якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор або захисник у кримінальному провадженні, де участь захисника є обов`язковою, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає заходів до прибуття їх до суду.

З урахуванням того, що в судове засідання 04.06.2021 року не з`явився захисник обвинуваченої ОСОБА_3 – адвокат Чібірдін О.В., з метою забезпечення права обвинуваченої на захист, суд призначив через Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області захисника Пащенко С.П. для проведення окремої процесуальної дії – розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченої під вартою.

Апеляційний суд вважає, що в даному випадку суд першої інстанції діяв у відповідності до положень ч.1 ст.53 КПК, відповідно до яких суд залучає захисника для проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу, виключно у невідкладних випадках, коли є потреба у проведенні невідкладної процесуальної дії за участю захисника, а завчасно повідомлений захисник не може прибути для участі у проведенні процесуальної дії чи забезпечити участь іншого захисника або якщо підозрюваний, обвинувачений виявив бажання, але ще не встиг залучити захисника або прибуття обраного захисника неможливе.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачена ОСОБА_3  не заявляла відводу захиснику Пащенко С.П. 

Таким чином, оскільки 04.06.2021 року, судом першої інстанції не проводився судовий розгляд по суті пред`явленого обвинувачення, а лише вирішувалось питання про продовження строку дії запобіжних заходів обвинуваченим, апеляційний суд визнає безпідставними доводи захисника Євценко Р.І. про порушення районним судом положень ч.2 ст.318 та ч.1 ст.324 КПК.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_4 , захисників: Євценка Р.І., Білана М.О., Чібірдіна О.В. та скасування або зміни ухвали суду першої інстанції.

Разом з тим, під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено допущене судом першої інстанції порушення вимог КПК України при складанні повного тексту судового рішення - ухвали суду від 04.06.2021 року.

Відповідно до ч.2 ст.376 КПК якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

Вказаних вимог закону судом першої інстанції не дотримався.

Як вбачається із надісланих районним судом копій ухвал та журналів судових засідань, 04.06.2021 року Київським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу про продовження строків тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до 03.08.2021 року, з оголошенням резолютивної частини ухвали, що відповідає положенням ч.2 ст.376 КПК.

При цьому, питання щодо запобіжного заходу обвинуваченої ОСОБА_3 вказаною ухвалою судом не вирішувалось, у зв`язку із неявкою захисника Чібірдіна О.В., а розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої було відкладено до прибуття захисника, що був залучений судом для проведення окремої процесуальної дії.

Цього ж дня, 04.06.2021 року, Київським районним судом м. Одеси, за участю прокурора, залученого судом для окремої процесуальної дії захисника Пащенко С.П. та обвинуваченої ОСОБА_3 , було продовжено строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_3 до 03.08.2021 року, із оголошенням в порядку ч.2 ст.376 КПК резолютивної частини цієї ухвали.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції постановив та оголосив дві резолютивні частини ухвал щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених.

Разом з тим, в подальшому, судом виготовлено не два окремих процесуальних документа – повних текстів ухвал, як це передбачено положеннями ст.376 КПК, а лише одну ухвалу (повний текст) Київського районного суду м. Одеси від 04.06.2021 року, в якій суд послався на задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою всіх обвинувачених та зазначив про прийняття рішення про продовження строків дії запобіжних заходів у виді тримання під вартою всім обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Однак, використана судом першої інстанції процедура складання повного тексту ухвали щодо результатів розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинувачених під вартою, не відповідає вимогам процесуального закону.

Апеляційний суд звертає увагу суду першої інстанції, що положеннями ч.2 ст.376 КПК передбачено право суду та можливість складання і оголошення резолютивної частини судового рішення у формі ухвали, якщо його складання вимагає значного часу. Однак, вказана норма процесуального закону не передбачає можливість суду здійснювати об`єднання по суті двох процесуальних документів (резолютивних частин ухвал), навіть якщо вони стосуються одного кримінального провадження, та щодо одного предмету розгляду, а в даному випадку вирішення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою всіх обвинувачених в даному кримінальному провадженні.

В даному випадку, ухваливши два рішення щодо результатів розгляду клопотання прокурора: перша ухвала (резолютивна частина якої біла проголошена судом після виходу з нарадчої кімнати) відносно продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; друга – ухвала відносно продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_3 ; суд першої інстанції мав виконати приписи ч.2 ст.376 КПК, а саме виготовити дві самостійні ухвали (повний текст) відносно кожного з рішень.

Разом з тим, суд першої інстанції виготував одну ухвалу від 04.06.2021 року (повний текст якої долучений до матеріалів кримінального провадження) в якій виклав мотиви прийнятого рішення відносно клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

За таких обставин, апеляційний суд визнає слушними доводи захисника Євценко Р.І. про недотримання судом першої інстанції положень КПК при складанні повного тексту ухвали суду від 04.06.2021 року.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що вказане порушення судом першої інстанції вимог ст.376 КПК, в розумінні положень ч.1 ст.412 КПК, не істотним та таким, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення відносно наявності підстав для продовження строку тримання обвинувачених під вартою за результатами розгляду судом клопотання прокурора.

Апеляційний суд звертає увагу, що окрім декларативних посилань на існування зазначеного порушення при складанні повного тексту ухвали, захисник Євценко Р.І. не надав суду будь-якого раціонального обґрунтування того, в якій спосіб, використаний судом першої інстанції алгоритм виготовлення повного тексту судового рішення, вплинув чи міг вплинути на законність прийняття судом рішення за результатами розгляду клопотання прокурора, або в якій спосіб це порушило права та законні інтереси його підзахисного, або інших учасників судового розгляду.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції визначена процесуальним законом процедура розгляду клопотання прокурора та ухвалення рішення по суті клопотання були дотримані, а тому порушення судом вимог ст.376 КПК при складанні повного тексту ухвали, не можна визнавати істотним та таким, що слугує підставою для скасування оскарженої узвали суду. Порушення процедури складання повного тексту ухвали, окрім формального недотримання судом вимог ст.376 КПК, на переконання апеляційного суду, жодним чином не спростовує висновки суду щодо наявності підстав для задоволення клопотання прокурора та не спростовує висновки суду щодо існування ризиків, які слугували підставою для задоволення клопотання.

Разом з цим, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на допущене порушення вимог КПК України при складанні повного тексту судового рішення, яке встановлено під час апеляційного розгляду, з метою забезпечення в подальшому неухильного дотримання судом положень ст.376 КПК.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що те, що обвинувачені ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_4  та ОСОБА_3 тривалий час перебувають під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу районного суду на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , пояснень прокурора та захисників свідчить про те, що кримінальне провадження, навіть враховуючи його складність, перебуває на розгляді суду першої інстанції протягом тривалого часу. Протягом цього часу обвинувачені тримаються під вартою та судом неодноразово продовжувався строк дії запобіжних заходів, але судовий розгляд ще не звершений.

Апеляційний суд вважає таку тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.

Крім того, в апеляційній скарзі захисник Чібірдін О.В. та в судовому засіданні захисник Матвієнко Н.В. вказали про погіршення стану здоров`я обвинуваченої ОСОБА_3 та повідомили суду, що на даний час обвинувачена має незадовільний стан здоров`я, але належна медична допомога в умовах установи виконання покарань їй не надається.

З урахуванням повідомлення сторони захисту щодо стану здоров`я обвинуваченої ОСОБА_3 , з метою дотримання положень Конвенції з прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд вважає за необхідне, в порядку ст.206 КПК, зобов`язати відповідальних осіб ДУ «Одеський слідчий ізолятор», де утримується ОСОБА_3 , та Південному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, з урахуванням вимог Наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України №1348/5/572 від 15.08.2014 року «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», здійснити належне медичне обстеження обвинуваченої ОСОБА_3 , та в разі встановлення підстав та необхідності, забезпечити її належне лікування у встановленому законом порядку, в тому числі у разі необхідності, в умовах медичного закладу МОЗ України.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_4 , захисників: Євценка Р.І., Білана М.О., Чібірдіна О.В. – залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04.06.2021 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 – залишити без змін.

Звернути увагу суду першої інстанції на допущене порушення вимог КПК України при складанні повного тексту судового рішення, яке встановлено під час апеляційного розгляду та викладене в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду.

В порядку ст. 206 КПК України доручити керівництву ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та Південному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, забезпечити медичне обстеження обвинуваченої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та у разі встановлення підстав та необхідності, забезпечити належне лікування обвинуваченої у встановленому законом порядку, в тому числі у разі необхідності, в умовах медичного закладу МОЗ України.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ст. 28 КПК України щодо дотримання розумного строку розгляду кримінального провадження

Копію ухвали надіслати для виконання начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та начальнику Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

Р.І. Котелевський Ю.І. Кравець І.А. Артеменко