Справа № 357/1684/21

1-кп/357/923/21

Категорія 99

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2021 року м. Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі

головуючого судді Клепи Т.В.,

секретар судового засідання Макійчук К.С.,

розглянувши в відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Біла Церква кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016110360000063 від 06.10.2016 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітніх дітей, який проходить військову службу за контрактом на посаді начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква у військовому званні «підполковник», зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця смт. Великий Бурлук, Харківської області, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні малолітніх дітей, який проходить військову службу за контрактом на посаді заступника військового комісара - начальника мобілізаційного відділення Харківського об`єднаного районного центру комплектування та соціальної підтримки Харківської області у військовому званні «майор», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, -

сторони кримінального провадження та інші учасники судового провдження: прокурор Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону Дубченко О.В.; обвинувачений ОСОБА_1 , його захисник - адвокат Добош В.А.; обвинувачений ОСОБА_2 , його захисник - адвокат Малишевський С.В. (в режимі відеоконференції із Червонозаводським районним судом м. Харкова),

УСТАНОВИВ:

11.02.2021 до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшов обвинувальний акт з додатками в кримінальному провадженні № 42016110360000063 від 06.10.2016 по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

Відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування, під час досудового розслідування запобіжні заходи щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не застосовувались.

Прокурор у судовому засіданні висловив думку про можливість призначення кримінального провадження до судового розгляду, оскільки вимоги ст. 291 КПК України виконані в повному обсязі, справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області, підстав для закриття немає.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Добош В.А. проти призначення обвинувального акта до розгляду заперечив та заявив клопотання про повернення останнього прокурору. В обгрунтування клопотання зазначає, що обвинуваченому ОСОБА_1 повідомлено про підозру 23.07.2020, а тому відповідно до вимог ч. 3, ч. 4 ст. 219 КПК України досудове розслідування повинно бути закінченим протягом двох місяців тобто до 23.09.2020.

У даному кримінальному провадженні постановою заступника Генерального прокурора Якубовського М.В. від 22.09.2020 досудове розслідування було продовжено до трьох місяців, тобто до 23.10.2020. Після цього, 13.10.2020 слідчим слідчого відділу Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області Шишенко С.В. було скеровано клопотання про продовження строку досудового розслідування в порядку ст. 295-1 КПК України до слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. 15.10.2020 копія вказаного клопотання була надіслана поштою ОСОБА_1 та його захиснику. 19.10.2020 слідчим суддею клопотання про продовження строку досудового розслідування було повернуто слідчому, після чого, в порушення ст.ст. 219, 294, 295, 295-1 КПК України постановою заступника Генерального прокурора Якубовського М.В. віл 22.10.2020 строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні продовжено до 5-ти місяців, тобто до 23.12.2020. У подальшому постановою керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону Шошури А.П. від 18.12.2020 строк досудового розслідування продовжено до 6-х місяців, тобто до 23.01.2020.

Зазначає, що слідчий, в порушення вимог ст. 295 КПК України, за 5 днів до подачі клопотання про продовження строку досудового розслідування на ім`я заступника Генерального прокурора Якубовського М.В., не вручив його копію підозрюваному ОСОБА_1 . Окрім того, у мотивувальній (описовій) частині постанови не вірно було зазначено що: «15.10.2020 слідчим на адресу за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_1 та за місцем індивідуальної адвокатської діяльності його захисника адвоката Шовкопляса С.П. направлено копію клопотання про продовження строку досудового розслідування до 5 місяців слідчим суддею.

Беручи до уваги, що клопотання про продовження строку досудового розслідування до 5 місяців надіслані слідчим 15.10.2020 слідчому судді та 21.10.2020 прокурору, уповноваженому на розгляд питання про продовження строку досудового розслідування, є аналогічним за своїм змістом, а також ураховуючи, що сторона захисту реалізувала своє право на захист шляхом подання відповідного заперечення на вказані клопотання на ім`я слідчого судді та прокурора, уповноваженого на розгляд питання про продовження строку досудового розслідування, а тому порушень процесуальних строків щодо вказаного клопотання підозрюваному та його захиснику не вбачається.»

За викладеного, постанову заступника Генерального прокурора від 22.10.2020 та здійснення досудового розслідування із 23.10.2020 вважає незаконними.

Звертає увагу суду на те, що з огляду на положення п. 3 ч.1 ст. 477 КПК України (в редакції станом на 2016-2017 роки) станом на 06.10.2016 кримінальне провадження № 42016110360000063 могло бути розпочате виключно на підставі заяви потерпілого, або з подальшим визнанням потерпілого в кримінальному провадженні.

В обвинувальному акті зазначено лише що потерпілим у кримінальному проваджені є держава, але не вказано, в особі кого. Крім того, в реєстрі матеріалів досудового розслідування кримінального провадження відсутня будь яка інформація з приводу визнання потерпілої сторони та її допиту. Відсутність потерпілого у даному кримінальному провадженні порушує чинний кримінальний процесуальний закон України, що, в свою чергу, тягне за собою повернення обвинувального акта прокурору.

Також підтримав клопотання свого підзахисного про повернення обвинувального акта прокурору з підстави його непідсудності Білоцерківському міськрайонному суду Київської області та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Малишевського С.В. про повернення обвинувального акта прокурору із визначених ним підстав.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання свого захисника та просив його задовольнити, також підтримав подане ним до суду письмове клопотання про повернення обвинувального акта прокурору для направлення за підсудністю до Вищого антикорупційного суду. Також обвинувачений ОСОБА_1 підтримав позицію обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника - адвоката Малишевського С.В.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 - адвокат Малишевський С.В. заперечував проти думки прокурора про призначення кримінального провадження до розгляду та заявив клопотання про повернення обвинувального акта прокурору для виконання вимог статті 291 КПК України, мотивуючи наступним. Так, на думку захисника формулювання обвинувачення має неконкретний і нечіткий характер, обвинувальний акт містить велику кількість розбіжностей і суперечностей неточностей та помилок, стосовно одних і тих же обставин. Крім того, і реєстр матеріалів досудового розслідування є неповним та не містить усіх передбачених законом відомостей.

Так, згідно обвинувального акту ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні декількох епізодів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 191 КК України, проте обвинувальний акт не містить правової кваліфікації окремо кожного кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що, крім порушення вимог КПК України, є грубим порушенням права на захист.

Зазначає, що обвинувальний акт (як і цивільний позов) не містить жодних розрахунків шкоди як обов`язкової кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення. З обвинувального акта не зрозуміло, які величини використовувались обвинуваченням при обчисленні особливо великого розміру шкоди.

Обвинувальний акт жодним чином не розкриває такі обов`язкові суб`єктивні ознаки розтрати майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем як прямий умисел, а також корисливий мотив (спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна) та корислива мета (збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, у долі яких зацікавлений винний).

Також є неконкретними, незрозумілими і заплутаними положення обвинувального акта стосовно акта надання послуг № 209. У тексті обвинувачення йдеться про акт надання послуг № 209 від 08.12.2015, акт надання послуг № 209 від 09.12.2015 та акт надання послуг № 209 від 11.12.2015. У викладенні фактичних обставин йдеться начебто про акт надання послуг № 209 від 08.12.2015, у подальшому, зокрема у формулюванні обвинувачення за статтею 366 КК України вже про акт надання послуг № 209 від 11.12.2015 року, а далі акт надання послуг № 209 від 09.12.2015 року. У зв`язку з цим на даний час не зрозуміло у чому конкретно обвинувачується ОСОБА_2 і що прокурор вважає встановленим.Акт надання послуг № 209 від 11.12.2015 та акт надання послуг № 209 від 09.12.2015 стороні захисту для ознайомлення не надавались.Тобто фактично стороною обвинувачення допущено порушення п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, а також ст. 290 КПК України щодо надання доступу стороні захисту до матеріалів досудового розслідування.

Незрозумілі і заплутані положення обвинувального акта стосовно часу вчинення кримінального правопорушення за статтею 366 КК України (сторінка 23). Зокрема стосовно платіжного доручення № 384 від 18.05.2015: у викладенні фактичних обставин йдеться про один час (сторінки 9 останній абзац, 18 четвертий абзац обвинувального акту), а у формулюванні обвинувачення йдеться про час вчинення «..грудень 2015 року, однак не пізніше 09.12.2015 року..» (сторінка 23), тобто фактично змінюється виклад обставин обвинувачення.Незрозумілим є яким чином у грудні 2015 року можна було скласти платіжне доручення за яким проведено оплату через казначейство ще 18.05.2015.Згідно сторінки 9 обвинувального акту платіжне доручення № 384 від 18.05.2015 року підписане ОСОБА_2 нібито «шляхом проставлення відтиску факсиміле», а на сторінці 21 та 23 зазначено, що він «власноручно підписав та скріпив відтиском печатки».

Згаданий виклад обставин при формулюванні обвинувачення залишає багато неконкретики та прогалин для належного здійснення захисту.

Наданий суду реєстр матеріалів досудового розслідування не містить усіх процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування, а саме: в ньому відсутні відомості про призначення ухвалою слідчим суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.11.2020 судової почеркознавчої експертизи та відсутні відомості про ухвалу слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.10.2020 про повернення клопотання старшого слідчого СВ Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області Шишенка С.В. про продовження строку досудового розслідування.

Станом на 06.10.2016 - дату початку кримінального провадження, стаття 191 КК України входила до переліку статей приватного обвинувачення, розслідування могло бути розпочато лише на підставі заяви потерпілого, проте такої заяви від потерпілого не було.

З прохальної частини цивільного позову прокурора вбачається, що у даному кримінальному провадженні шкоду в розмірі 32 930.37 грн завдано Квартирно-експлуатаційному відділу м. Біла Церква. Однак, всупереч приписам статті 291 КПК України обвинувальний акт не містить повних анкетних відомостей потерпілої особи, її адреса, код ЄДРПОУ.

Також звергає увагу на те, що акт, який вручений обвинуваченому та захисникам не містить печатки військової прокуратури Білоцерківського гарнізону, що є порушенням вимог до реквізитів офіційного документу та в порушення ч. 1, 3 ст. 291 КПК України підписаний двома прокурорами.

Також адвокат Малишевський С.В. підтримав клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Добоша В.А. щодо повернення обвинувального акта прокурору та вважає проведення досудового розслідування після 23.10.2020 незаконним, що є підставою для закриття кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку свого захисника та просив обвинувальний акт повернути прокурору для усунення недоліків, також підтримав позицію обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника.

Прокурор Дубченко О.В. заперечив проти задоволення клопотань захисників обвинувачених про повернення обвинувального акта прокурору, оскільки останній містить усі необхідні відомості, передбачені ст. 291 КПК України, він складений прокурором, затверджений прокурором та до нього додані усі передбачені кримінальним процесуальним законодавством додатки.

Зазначає, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні у період з 06.10.2016 по 08.08.2019 здійснювалось за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, тому не могло бути кримінальним правопорушенням у формі приватного обвинувачення.

Доводи сторони захисту про те, що у обвинувальному акті не зазначено відомостей про потерпілу особу, не відповідає дійсності, оскільки потерпілим у кримінальному провадженні прокурором зазначено державу, саме тому, що під час здійснення досудового розслідування до слідчого чи прокурора від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква будь-яких заяв про залучення до провадження як потерпілого не надходило. Крім того начальником КЕВ м. Біла Церква під час здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні був обвинувачений ОСОБА_1 , що виключає можливість перебування його в статусі потерпілого (представника потерпілого).

Вважає необгрунтованими доводи сторони захисту з приводу відсутності печатки на обвинувальному акті, оскільки такий реквізит обвинувального акта статтею 291 КПК України не визначений.

Вислухавши думки учасників підготовчого судового засідання, дослідивши письмові докази в обсязі необхідному для вирішення клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

За змістом статті 291 КПК України обвинувальний акт є підсумковим процесуальним документом досудового слідства, за допомогою якого здійснюється функція обвинувачення та в якому викладається його сутність і підстави, дається юридична оцінка та здійснюється кваліфікація дій обвинуваченого, визначаються межі судового розгляду.

При цьому вимоги до обвинувального акта та додатків до нього встановлені статтею 291 КПК України, вказаний перелік вимог є вичерпним.

Відповідно до вимог статті 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

Частиною другою статті 291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт, серед іншого, має містити анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Із частини першої статті 91 КПК України вбачається, що в кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце спосіб та інші обставини), та винуватість обвинуваченого у його вчиненні, згідно з частиною другою статті 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК України, покладається на слідчого і прокурора.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 3 КПК України, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 110 КПК України, процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, є обвинувальний акт, що, на думку суду, структурно повинен відповідати вимогам статті 291 КПК України, а змістовно - також іншим вимогам кримінального процесуального закону.

За правилами частини першої статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться в межах висунутого особі обвинувачення відповідно до обвинувального акта, який є процесуальним документом, що визначає предмет судового розгляду; в разі визнання особи винуватою мотивувальна частина вироку, відповідно до положень пункту 2 частини третьої статті 374 КПК України, має містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням всіх обставин кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання щодо відповідності обвинувального акта вимогам закону, суд враховує висновок, викладений у Постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16, відповідно до якого аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); 3) формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Отже, формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченої склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» № 8 від 24.10.2003 року, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 передбачено, що при розгляді справ, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику ЄСПЛ як джерело права.

Однією з гарантій права на справедливий суд відповідно до статті шостої Конвенції є негайна і детальна проінформованість обвинуваченого про характер висунутого проти нього обвинувачення, при цьому суд має схилятися до вибору на користь «змістовного», а не «формального» поняття звинувачення, про що йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Девеер проти Бельгії». В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» від 25.07.2000 Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, у будь-якому випадку надані йому відомості повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки до адекватного захисту, а в рішеннях «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25.03.1999, «І.Н. та інші проти Австрії» від 20.04.2006, «Даллас проти Угорщини» від 01.03.2001 суд вказав, що надання повної детальної інформації стосовно пред`явленого особі обвинувачення є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду; право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» пункту 3 статті шостої Конвенції. В рішенні ЄСПЛ у справі «Ващенко проти України» від 26.06.2008 констатовано, що обвинувачення для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру.

Аналіз положень пункту 13 частини першої статті 3, статей 20, 91, пункту 5 частини другої статті 291 КПК України у їх взаємозв`язку дає підстави стверджувати, що тільки конкретне обвинувачення, зрозуміле обвинуваченому за змістом, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального закону й не містить в собі суперечностей, вважається належним чином сформульованим і таким, яке породжує у особи необхідність здійснення захисту від нього.

Перевіривши обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016110360000063 від 06.10.2016 на відповідність чинному законодавству, суд дійшов висновку про формулювання прокурором при його складанні всупереч стандартам Європейського суду з прав людини та вимогам КПК України неконкретного обвинувачення.

В обвинувальному акті зазначено про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме у розтраті чужого майна в інтересах третіх осіб, шляхом зловживання службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах.

Так, в обвинувальному акті чітко не зазначено суб`єктивну та об`єктивну сторони складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, інкримінованого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Діяння може кваліфікуватися як розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. Разом з тим, у формулюванні обвинувачення не висвітлена об`єктивна сторона кримінального правопорушення, а саме: не зазначено чи вказане майно було ввірене їм чи було в їх віданні. Крім цього, не зрозуміло виходячи з яких величин прокурором було визначено розмір майнової шкоди. Також обвинувальний акт не містить чіткого зазначення суб`єктивної сторони складу злочину, а саме: вид умислу (прямий), мотив (корисливий), корислива мета. У формулюванні обвинувачення не зазначено кому завдано шкоди.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що в обвинувальному акті не описана об`єктивна, а також субєктивна сторона злочинів, що свідчить про неконкретне обвинувачення, що унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред`явленого обвинувачення і, безперечно, порушує право обвинувачених на захист, яке гарантується кожній особі за приписами п. «с» ч. 3 ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», положення якої імплементовані у ст. 20 КПК України.

У всякому разі, не вдаючись до аналізу доказовості фактичних обставин події, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 висунуте неконкретне обвинувачення, чим порушено їх право на захист.

Окрім того, всупереч вимогам п.3 ч.2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт не містить відомостей про потерпілого, а саме: повне найменування юридичної особи (без скорочень) відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, її юридична адреса та ЄДРПОУ, а зазначено тільки, що потерпілим є держава.

Із доданого до обвинувального акта цивільного позову прокурора військової прокуратури Білоцерківського гарнізону, поданого в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерство оборони України, в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква вбачається, що прокурор просить стягнути солідарно з обвинувачених на користь КЕВ м. Біла Церква майнову шкоду в розмірі 32930.37 грн.

При цьому залишається бути не зрозумілим кому заподіяна шкода - Міністерству оборони України чи Квартирно-експлуатаційному відділу м. Біла Церква і хто є потерпілим.

Таким чином, складений прокурором військової прокуратури Білоцерківського гарнізону обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016110360000063 від 06.10.2016 не відповідає вимогам частини другої статті 291 КПК України, а допущені при формулюванні обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недоліки позбавляють суд можливості виконати вимогу статті 348 КПК України щодо роз`яснення останнім суті обвинувачення до початку дослідження доказів у судовому засіданні.

З урахуванням того, що в обвинувальному акті відсутнє конкретне формулювання обвинувачення в розумінні пункту тринадцятого частини першої статті 3 КПК України, а за правилами статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, суд дійшов висновку про наявність обставин, що перешкоджають судовому розгляду обвинувального акту щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Неконкретність формулювання в обвинувальному акті обвинувачення є безумовною перешкодою для призначення справи до судового розгляду, при цьому пунктом 3 частини третьої статті 314 КПК України передбачене повернення судом обвинувального акта прокурору в разі його невідповідності вимогам цього Кодексу, тому обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016110360000063 від 06.10.2016 підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків, допущених при його складанні.

З приводу твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Малишевського С.В. про незасвідчення обвинувального акту гербовою печаткою прокуратури, суд зазначає, що такі не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки статтею 291 КПК України такої вимоги до складення обвинувального акта не передбачено, а при прийнятті рішення суд повинен керуватися вимогами чинного КПК України. Крім того, нормами КПК України не передбачено можливості повернення обвинувального акта через недоліки реєстру матеріалів досудового розслідування.

З огляду на виключний перелік підстав для повернення обвинувального акта прокурору, заявлені захисником обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Добоша В.А. доводи на обґрунтування необхідності повернення обвинувального акта з підстави незаконності постанови заступника генерального прокурора Якубовського М.В. про продовження строків досудового розслідування та незаконності проведення досудового розслідування після 23.10.2020 не слугують підставами для його повернення, адже у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт досліджується лише на предмет його відповідності ст. 291 КПК України. За вказаної підстави не заслуговують на увагу і доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про повернення обвинувального акта прокурору для його направлення за підсудністю.

Інші наведені захисниками обвинувачених недоліки, на думку суду, за умов чіткого і конкретного формулювання обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зазначення відомостей про потерпілого не перешкоджали б призначенню судового розгляду на підставі обвинувального акта.

Під час досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 міра запобіжного заходу не обиралась.

Прокурор у судовому засіданні щодо міри запобіжного заходу обвинуваченим клопотання не заявляв, тому суд не вважає за необхідне обирати їм запобіжний захід.

Щодо клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Малишевського С.В. про залишення цивільного позову прокурора без розгляду; скарги обвинуваченого ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування повідомлення прокурора у кримінальному провадженні про завершення досудового розслідування від 18.01.2021 та зобовя`зання прокурора у кримінальному провадженні отримати висновок судової почеркознавчої експертизи; скарги обвинуваченого ОСОБА_2 про визнання незаконною бездіяльність слідчого відділу Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області Шишенка С.В. щодо невручення обвинуваченому ОСОБА_1 та його захиснику копії клопотання про продовження строку досудового розслідування від 19.10.2020 та скасування постанову заступника Генерального прокурора Якубовського М.В. від 22.10.2020 про продовження строків досудового розслідування, то суд зазначені клопотання та скарги на даному етапі суд залишає без розгляду, оскільки обвинувальний акт повертається прокурору, для виконання вимог ст. 291 КПК України.

Керуючись ст.ст. 314-316, 369, 376 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016110360000063 від 06.10.2016 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України повернути прокурору Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону для виконання вимог статті 291 КПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.

Повний текст ухвали оголошено 07.07.2021 о 08-30 год.

Суддя Т.В. Клепа