Єдиний унікальний номер 243/8749/20

Номер провадження 11-кп/804/695/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду в складі: 

головуючого судді Смірнової В.В.

суддів: Круподері Д.О., Савкової С.В.

секретаря судового засідання Юрченко Т.С.

прокурора Фролова Ф.В.

захисника Вітюка О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бахмут Донецької області в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Вітюка О.С. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Слов`янська, Донецької області, громадянина України, не працюючого, на утриманні дітей не має, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 15.04.2019 року Слов`янським міськрайонним судом Донецької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, в силу ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки,

якого визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень на призначено покарання: за ч.2 ст.185 КК України у виді 3 років позбавлення волі, за ч.1 ст.357 КК України у виді 1 року обмеження волі. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. У відповідності до положень ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків частково приєднано до призначеного покарання ОСОБА_1 невідбуте покарання за вироком Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 15.04.2019 року та визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 3 років 2 місяців позбавлення волі.

ВСТАНОВИЛА:

Обвинуваченим ОСОБА_1 були скоєні кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.185, ч.1 ст.357 КК України, за наступних обставин.

19.08.2020 року у вечірній час доби, більш точного часу під час судового розслідування встановити не виявилося можливим, ОСОБА_1 , шляхом вільного доступу зайшов у будинок свого знайомого ОСОБА_2 , а саме за адресою: АДРЕСА_2 , де у нього раптово виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами.

Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами, в той же день, більш точного часу під час судового розслідування встановити не виявилося можливим, ОСОБА_1 діючи умисно, з корисливих мотивів, розуміючи протиправний характер своїх дій, скориставшись тим, що ОСОБА_2 спить, а за його діями ніхто не спостерігає, таємно, шляхом вільного доступу з чоловічої сумки яка знаходилась в серванті викрав грошові кошти у сумі 1800 гривень.

Крім того, у вищезазначені час та місці, у ОСОБА_1 раптово виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння платіжною банківською карткою АТ “ПУМБ” виданою на ім`я ОСОБА_2 .

Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на заволодіння вказаною платіжною банківської карткою, в той же день, більш точного часу під час судового розслідування встановити не виявилося можливим, ОСОБА_1 діючи умисно, з корисливих мотивів, розуміючи протиправний характер своїх дій, скориставшись тим що ОСОБА_2 спить та за його діями ніхто не спостерігає, таємно, шляхом вільного доступу з чоловічої сумки яка знаходилась на серванті викрав платіжну банківську картку АТ «ПУМБ» виданою на ім`я ОСОБА_2 , що відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», п.п.1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п.15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч.4 ст.51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» є офіційним документом, яку ОСОБА_1 викрав.

Після цього, ОСОБА_1 з місця вчинення злочину втік, заволодівши шляхом викрадання офіційного документу, а саме, платіжною банківською картко АТ «ПУМБ» ОСОБА_2 та грошовими коштами у сумі 1800 гривень, а викраденим розпорядився на свій розсуд.

У апеляційній скарзі захисник Вітюк О.С. прохає змінити вирок в частині призначеного покарання, застосувати до обвинуваченого положення ст.75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідача, захисника, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судової справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що вона задоволенню не підлягає, а вирок суду слід залишити без змін, за таких підстав.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, та не побажав приймати участь в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст..401 КПК України, участь обвинуваченого в розгляді справи судом апеляційної інстанції при перевірці вироку місцевого суду не є обов`язковою в даному випадку.

Це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність обвинуваченого під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Фактичні обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення апелянтом по суті не оскаржуються.

Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання, суд відповідно до вказаної статті кримінального закону врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно зі ст.12 КК України є нетяжким та кримінальним проступком, особу винного, який раніше судимий, перебуває на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом: «Органічний розлад особистості (внаслідок пренатальної патології резидуальна енцефалопатія) з наростаючим інтелектуально-мнестичним зниженням», на обліку у лікаря нарколога не перебуває, за місцем мешкання характеризується задовільно, обставину, що пом`якшує покарання, щире каяття та призначив покарання в межах мінімального строку, передбаченого кримінальним законом.

Згідно з частиною другої статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_1 призначено покарання за злочин проти власності. При цьому належить взяти до уваги те, що суд мотивував таке рішення не лише ступенем тяжкості вчиненого злочину, але визнав та врахував обставину, що пом`якшує покарання.

Апеляційні доводи апелянта, про зайву суворість призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці, за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, та пов`язане з цим апеляційне прохання щодо зміни вироку, шляхом можливості застосування ст.75 КК України, на думку колегії суддів - є безпідставними.

Разом з цим, на думку колегії суддів, зазначені апеляційні доводи, не можуть вважатися обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, та судом першої інстанції вони були в повному обсязі враховані при призначенні покарання, про що свідчить зміст відомостей та висновків суду, наведених ним у мотивувальній частині вироку.

Твердження у апеляційній скарзі, що призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання є занадто суворим, колегія суддів вважає необґрунтованим і дійшла висновку про те, що при його призначені, місцевий суд у повній мірі дотримався вимог кримінального закону, призначивши покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст.185 КК України, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також дослідивши дані про особу обвинуваченого.

Так, суд вірно зазначив, та вважав за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_1 за вчинення кримінальних правопорушень покарання у виді позбавлення волі, приходячи при цьому до переконання, що його виправлення, в силу тяжкості і обставин вчиненого, з урахуванням даних щодо особи, щирого каяття і його поведінки в період досудового слідства і судового розгляду, і вважав, що саме таке покарання буде найбільш відповідати принципам та цілям його призначення і буде необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, призначене судом першої інстанції покарання у такий спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для зміни вироку за доводами обвинуваченої про зайву суворість покарання, колегія суддів не вбачає.

Крім того колегія суддів зазначає наступне.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо (постанова Верховного Суду від 01.02.2018 року по справі № 634/609/15-к).

Із постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23.01.2014 року (справа № 5-48 кс13) вбачається, що загальні засади призначення покарання (ст..65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 15.04.2019 року засуджений Слов`янським міськрайонним судом Донецької області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, в силу ст..ст.75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки.

Таким чином, покарання обвинуваченому ОСОБА_1 вірно призначене з застосуванням ч.1 ст.71 КК України.

Призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів.

Істотних порушень норм кримінального процесуального закону під час провадження досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та його розгляді в суді, які були б підставою для скасування постановленого щодо обвинуваченої судового рішення не встановлено.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника Вітюка О.С., є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника Вітюка О.С. залишити без задоволення.

Вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 – залишити без змін.

На ухвалу сторони можуть подати касаційні скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 3 місяців з дня проголошення цієї ухвали..

Судді: