УХВАЛА

Іменем України

05 липня 2021 року

м. Київ

справа № 188/601/17

провадження № 51-2257ск21

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Яновської О. Г.,

суддів Голубицького С. С., Шевченко Т.В.

розглянула касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

24 грудня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року і

встановила:

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185, ч.4 ст.187, ч.2 ст.15, п.п. 2, 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один);

- за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки;

- за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років з конфіскацією усього належного йому майна;

- за ч. 2 ст. 15, п.п. 2, 6 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років з конфіскацією усього належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років з конфіскацією усього належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за оскарженим вироком приєднано частково невідбуте покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.04.2016 року та призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 14 (чотирнадцять) років з конфіскацією усього належного йому майна.

Цим вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у незаконному проникненні до житла; таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у інше приміщення; у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із застосуванням насильства, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаним з проникненням у інше приміщення, із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень та в закінченому замаху на вбивство, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, з корисливих мотивів.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Копйової О.Л. залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Ларченка Я.І. задоволено частково.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

24 грудня 2020 року стосовно ОСОБА_1 , засудженого за ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п.п. 2, 6 ч. 2 ст. 115 КК України змінено.

Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду, як на обставину, що обтяжує покарання за вчинення кримінального правопорушення щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.

В решті вирок суду залишено без змін.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність.

На думку засудженого, встановлені судом фактичні обставини не відповідають матеріалам кримінального провадження, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність його винуватості у вчиненні злочину не ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах.

Стверджує про недоведеність його винуватості у вчиненому діянні за ст. 162 КК України зібраними у справі доказами, вважає, що його двічі притягнуто до кримінальної відповідальності за злочини, які він до того ж, не вчиняв та помилково кваліфікувано його дії за двома статтями, а саме ч. 4 ст. 187 та ч. 2

ст. 15, п.п. 2, 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Перевіряючи доводи його апеляційної скарги, суд не звернув увагу на неповноту судового розгляду, у результаті чого ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам КПК України.

Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, а також надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновки районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185, ч.4 ст.187, ч.2 ст.15, п.п. 2, 6 ч. 2 ст. 115 КК України ґрунтуються на доказах, перевірених у судовому засіданні та оцінених судом згідно з положеннями ст. 94 КПК України.

Так, у вироку суд зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та ретельно дослідженими судом доказами, вказаними у вироку.

Версія ОСОБА_1 про його непричетність до вчинених злочинів належним чином перевірена під час судового розгляду і спростована судом у вироку з наведенням належних та достатніх мотивів, які ґрунтуються на досліджених доказах. Зазначені докази суд визнав належними, допустимим, достовірними та достатніми для висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому діянь, а також ці докази є взаємоузгодженими та доповнюють один одного.

Вказані обставини, які встановлено судом першої інстанції, не було спростовано під час апеляційного розгляду кримінального провадження.

Так, суд апеляційної інстанції в судовому рішенні послався на конкретні дані, що містяться у кримінальному проваджені та свідчать про правильність висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, правильну кваліфікацію дій засудженого та доведеність його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185, ч.4 ст.187, ч.2 ст.15, п.п. 2, 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Таким чином, твердження засудженого про те, що під час апеляційного розгляду суд провів формальне засідання та не оцінив сукупності зібраних доказів, не перевірив фактів для прийняття відповідного процесуального рішення, є необґрунтованими.

Аналізуючи доводи скаржника щодо неправильної кваліфікації його дій та відсутності в нього умислу на вбивство потерпілої, апеляційний суд дійшов висновку про їх безпідставність та зазначив, що замах безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності мети досягнення суспільно небезпечного результату.

Питання ж про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій (п.п. 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи»).

Судом першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим, у тому числі, в закінченому замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, з корисливих мотивів.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції вказав, що під час призначення покарання судом першої інстанції обставинами, відповідно до вимог ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд визнав вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння та вчинення кримінального правопорушення щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.

Апеляційний суд врахував, що обставина «вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності» є ознакою кримінального правопорушення, що вплинуло на його кваліфікацію, та вказав, що суд першої інстанції безпідставно повторно врахував цю обставину, як таку, що обтяжує покарання, у зв`язку з чим виключив її з вироку.

Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції під час призначення покарання належним чином дотримався вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання та призначив покарання з урахуванням тяжкості вчинених злочинів, відомостей про особу обвинуваченого та обставин, що обтяжують покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, на переконання апеляційного суду, наявність або відсутність обставини, що обтяжує покарання «вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння», в даному кримінальному провадженні та за встановлених судами фактичних обставин, істотно не впливає на розмір покарання, призначеного судом.

Наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні тим, що були викладені у апеляційній скарзі засудженого, та ретельно перевірені судом апеляційної інстанції.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність судових рішень та вмотивованість їх висновків з питань істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність скаржником у касаційній скарзі не наведено і таких даних із змісту судових рішень не вбачається.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів

постановила:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

О. Г. Яновська С. С. Голубицький Т. В. Шевченко