Справа № 2-50/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

       м. Макіївка                                                                                                21 травня  2010  р.

            Червоногвардійський  районний суд міста Макіївки Донецької області у складі:  

                                              головуючої судді               Березнікова О.В.

                                              при секретарі                        Шуляк В.О.

                                              за участю:

                                              прокурора                                  Палейчук А.В.

                                              позивача                                     ОСОБА_1

                                              представника відповідача        Любого А.В.      

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду справу за  позовом  ОСОБА_1 до КП Обласного кардіологічного диспансеру про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за період затримки, стягнення вихідної допомоги та стягнення моральної та матеріальної шкоди.  

В С Т А Н О В И В:

21 квітня 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до КП Обласний кардіологічний диспансер  про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за період затримки, стягнення вихідної допомоги та стягнення моральної та матеріальної шкоди мотивуючи свої вимоги тим, що у березні 2004 року на підставі її особистої заяви та наказу № 17-ок від 17.03.2004 року її прийняли на роботу на посаду палатної медсестри кардіологічного відділення № 2 КП „Обласний кардіологічний диспансер". Вказаним  наказом її було також призначено працювати за сумісництвом палатною медичною сестрою зазначеного відділення на 0,5 ставки. Заробітна плата виплачувалась їй несвоєчасно, з порушенням вимог чинного законодавства і оскільки у відповідача була заборгованість з виплати заробітної плати,  вона 09 лютого 2009 року  подала заяву про звільнення за власним бажанням, в якій сформулювала причину звільнення наступним чином: «Прошу звільнити мене з 09.02.2009 року у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю щодо своєчасної виплати заробітної плати передбаченої ст. 115 КЗпП України, ч. З ст. 38 КЗпП України». Адміністрація підприємства в особі голови правління Маякової О.М. відмовили їй у прийнятті зазначеної заяви за таких обставин вона була вимушена надіслати заяву про звільнення поштою. 13 лютого 2009 року відповідач видав наказ № 8-ок щодо звільнення її згідно до ст. 38 КЗпП України. Зазначений наказ та послідуючий запис у трудовій книжці не містять фактичну причину звільнення, яку вона зазначала у заяві про звільнення, вважає за необхідним змінити її.

Крім того, відповідач  не нарахував та не сплатив їй вихідну допомогу в сумі 3474,90 грн., а також своєчасно не виплатив заробітну плату за січень 2009 року та розрахункові на підставі чого просить стягнути  середній заробіток на період затримки розрахунку в сумі 1563,1 грн.

Виходячи з наведеного позивач вважає, що з вини відповідача їй було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в 5000 грн, оскільки вона одинока мати, має на  утриманні сина-підлітка, мати-пенсіонерку та сестру-інваліда 1 групи, неодноразово була вимушена звертатися до керівництва відповідача за відновленням порушених прав, зверталася до правоохоронних органів за захистом. Під час звернень вона відчувала хвилювання, витрачала час та здоров'я. На протязі всього часу роботи на підприємстві їй несвоєчасно виплачувалась заробітна плата, вона не мала можливості гідно жити, нормально харчуватися, допомагати рідним, відчувала себе пригніченою, втрачала важливі для неї соціальні зв’язки, складне матеріальне становище вимагало   від неї значних додаткових зусиль для організації її життя, вона відчувала значні моральні страждання. Крім вищезазначеного їй спричинено й матеріальну шкоду у сумі 422,25 грн., оскільки в зв’язку з порушенням її трудових прав їй доводилось листуватися з багатьма правоохоронними та правозахисними органами, та користуватися правовою допомогою, в зв’язку з чим просить суд задовольнити її вимоги та стягнути з відповідача вказані суми.

В судовому засіданні позивачка надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача просив відмовити позивачці у задоволені ї вимог у повному обсязі пояснивши свою вимогу тим, що на підставі наказу № 17-ок ОСОБА_1 працювала в КП «Обласний кардіологічний диспансер» на посаді палатної медсестри кардіологічного відділення № 2.  13.02.2009 року КП «Обласний кардіологічний диспансер» було видано наказ № 8-ок, відповідно до якого ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП з 09.02.2009 року на підставі поданої позивачкою заяви. В частині виплати позивачці при звільнені вихідної допомоги та інших розрахункових виплат пояснив, що зазначена вимога не може розглядатися в суді, оскільки відносно цього питання Калінінським районним судом м. Донецька  18 листопада 2009 року було винесене рішення по справі № 2-1499/09, яке на момент розгляду справи є чинним, та відповідно до ст. 61 ЦПК не підлягають доказуванню, таким чином на його думку вимоги позивачки щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди, також не підлягають задоволенню, оскільки відсутні підстави для їх виникнення.

Суд вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріал справи вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено, що  на підставі наказу № 17-ок КП «Обласний кардіологічний диспансер»      (а.с. 52) ОСОБА_1 було зараховано до КП «Обласний кардіологічний диспансер» на посаду палатної медсестри кардіологічного відділення № 2. Наказом КП «Обласний кардіологічний диспансер»  від 13.02.2009 року за № 8-ок  (а.с.50) позивачку було звільнено за власним бажанням  відповідно до ст. 38 КЗпП України з 09.02.2009 року на підставі поданої нею заяви. В трудовій книжці позивачки зроблено відповідний запис (а. с. 7). Згідно з  п. 2.25. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» затвердженої  Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58  Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110  - записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.  При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин,  тому запис в трудову книжку з зазначеної позивачкою причини -  «в зв’язку з невиплатою заробітної плати» інструкцією не передбачений.  

Що стосується вимог позивачки про виплату  середнього заробітку на період затримки розрахунку то судом встановлено, що згідно ст.116 КЗОТ України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи , організації, провадяться в день звільнення.  

Якщо працівник у день звільнення не працював, то належні суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником  вимог про розрахунок. Як вбачається із матеріалів справи та пояснень представника відповідача, позивачка як на день подання заяви про звільнення, так і на момент звільнення була відсутня на робочому місті. Проти чого в судовому засіданні не заперечувала.

Порядок здійснення розрахунку з працівниками на КП «Обласний кардіологічний диспансер» передбачає виплату грошових коштів з каси підприємства на підставі видаткового касового ордеру.

Розрахунок з позивачкою було здійснено в день пред'явлення позивачкою вимоги про розрахунок на підставі видаткових касових ордерів №№ 1116,1117 від 10.03.2009 року.

Позивачка в судовому засіданні не довела, що до зазначеного дня зверталась до відповідача з вимогою про здійснення розрахунку. Представник відповідача в судовому засіданні стверджував, що до 10.03.2010 позивачка з вимогами про розрахунок не зверталась.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Згідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки розрахунку сплачується працівникові в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу.

Позивачкою не доведено наявності вини позивача в затримці розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, про відсутність передбачених законодавством підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Враховуючи наведене суд не вбачає заподіяння позивачці з вини відповідача матеріальної шкоди у розмірі 422,25 грн., оскільки відповідно до ст. 1166 ЦК України м айнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивачки грошової суми у розмірі 5000 грн.  в рахунок  відшкодування моральної шкоди, суд, виходячи з положень ст.. 1167 ЦК України, яка передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім того  відповідно до ст. 237-1 КЗпП України у позивачки відсутні підстави для отримання грошової компенсації за спричинення їй такої шкоди, оскільки відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.12.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ” судам необхідно враховувати, що за чинним законодавством обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної в сфері трудових відносин, настає у випадках коли це було передбачено умовами укладеного сторонами контракту, або коли така шкода є наслідком небезпечних та шкідливих умов праці.      

Намагаючись запевнити суд стягнути з відповідача  виниклу моральну шкоду, позивачка посилається на те, що порушення її законних прав призвело до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків,  та потребує від неї додаткових зусиль для організації її життя,  позивач не посилається при цьому в обґрунтування своїх вимог стосовно стягнення моральної шкоди саме на шкідливі умови праці та на шкоду, заподіяну її здоров’ю, а приводить загальноприйняті доводи, до яких суд ставиться критично. Відповідно до п.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 2] .03.93 р. № 7-(, "Про державне мито" (зі змінами і доповненнями), позивачі (робітники) за позовами з вимогами, що випливають із трудових відносин, звільняються від сплати державного мита.

Відповідно до ч.2 ст.88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивачкою не надано доказів про наявність в неї права на звільнення від сплати судових витрат відповідно до Декрету КМУ "Про державний збір".

Відповідно до Декрету КМУ "Про державний збір" від 21.01.1993 року за № 7-93 розмір судового збору обчислюється в такий спосіб - з позовних заяв - 1 % ціни позову , але не менш 51 грн. і не більш 1700 грн.

Як встановлено в судовому засіданні ціна позову складає 10514,16 грн. з них моральна шкода складає 5000 грн., таким чином з позивачки слід стягнути на користь держави 51 грн. та 8 грн. 50 коп.  

Згідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року за № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів», вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 року №825, вбачається, що по справам позовного провадження з розгляду спору майнового характеру встановлено розмір оплати в сумі 120 грн., який також необхідно стягнути з позивачки.

    На підставі вищевикладеного, керуючись п. 2.25. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» затвердженої  Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58  Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110,  п. 13  Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.12.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ” ст.ст. 1166, 1167 Цивільного Кодексу України, ст.. 116, 117 Кодексу Законів про Працю України, ст.. 11, 60, 88,  214, 215, 218 Цивільно-процесуального кодексу України, суд

                              В И Р І Ш И В:

 У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до КП Обласного кардіологічного диспансеру про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за період затримки, стягнення  вихідної допомоги та стягнення моральної та матеріальної шкоди – відмовити у повному обсязі

Стягнути з  ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у  розмірі  51 грн. та 8 грн 50 коп, а також  120  грн.  витрат  на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

  Апеляційна скарга  на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Червоногвардійсьский районний суд м. Макіївки протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або протягом десяти днів з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви на апеляційне оскарження.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно                     Рішення не набрало законної сили

Суддя:                             Суддя: