УХВАЛА

05 липня 2021 року                                                         м. Кропивницький

справа № 405/11641/13-ц

провадження № 22-ц/4809/1305/21

       Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Письменного О.А.,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 жовтня 2019 року у складі судді Драного В.В.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 жовтня 2019 року, якою задоволено подання старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Волохової Марини Валеріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила поновити строк на апеляційне оскарження зазначеної ухвали, посилаючись на те, що їй не направлялась копія ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 жовтня 2019 року, а тому вона її не отримувала і дізналася про неї 31.05.2021 з реєстру судових рішень.

Згідно з ч. 2 ст. 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

З практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим і вважається співвідносним та виправданим у контексті забезпечення принципу правової визначеності, зокрема, якщо: пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (рішення у справах «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року, «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, остаточне від 29 січня 2016 року), відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (рішення у справи «Брумареску проти Румунії» від   28 листопада 1999 року). При цьому у кожному випадку прийняття національними судами рішення про поновлення строків на звернення до суду або на оскарження судового рішення, ЄСПЛ наголошує на необхідності перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків втручання    у принцип res judicata (принцип остаточності судового рішення), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні  у часі, ні у підставах для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

З матеріалів справи убачається, що оскаржувана ухвала суду постановлена 28.10.2019, а з апеляційною скаргою заявник звернулася 31.05.2021.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що заявник пропустила строк звернення до суду з апеляційною скаргою з поважних причин, оскільки не отримала копію ухвали, яку вона оскаржує, є безпідставними.

Так, згідно матеріалів справи, повний текст ухвали складено 01.11.2019 (а.с. 73). Копія оскаржуваної ухвали поштою була направлена на адресу ОСОБА_1 10.01.2020 (а.с. 77, 91),

28.10.2019 судом першої інстанції зареєстровано заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Віватенка М.І. про отримання рішення суду, в якій він просив видати нарочно копію оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 28.10.2019 у справі № 405/11641/13-ц.

Крім того, подання старшого державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України було подано до Ленінського районного суду м. Кіровограда 04.07.2019 і наступного дня 05.07.2019 цим же судом було постановлено ухвалу про відмову у його задоволенні.

Зазначена ухвала була оскаржена, і постановою Кропивницького апеляційного суду від 30.09.2019 скасована, справа повернута до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому, слід звернути увагу, що при апеляційному розгляді справи приймав участь представник ОСОБА_1 – адвокат Віватенко М.І.

Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1  було достеменно відомо про наявність судового провадження в Ленінському районному суді м. Кіровограда  за поданням старшого державного виконавця про її тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, відтак вона, починаючи з 01.11.2019 – з часу виготовлення повного тексту судового рішення, могла отримати його копію і оскаржити у встановлені законом процесуальні строки.

Крім того, ОСОБА_1 мала можливість дізнатися про ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 жовтня 2019 року з Єдиного державного реєстру судових рішень не 31.05.2021, як про це вона вказала в апеляційній скарзі, а значно раніше, починаючи з 08.01.2020 року – дня оприлюднення тексту оскаржуваної ухвали в зазначеному реєстрі.

Таким чином, особливі і непереборні причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду, з огляду на те, що відповідно до частини четвертої статті 441 ЦПК України суд негайно розглядає подання, без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, у ОСОБА_1 відсутні.

Такого ж висновку дійшов Верховний суду у постанові від 30.01.2020 у справі № 750/2370/17, та у постанові від 25.11.2019 у справі № 212/2-3791/11.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Чинний ЦПК України обмежує дискреційні повноваження апеляційного суду стосовно часу поновлення строків на оскарження судового рішення.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Враховуючи викладене вище у відкритті апеляційного провадження необхідно відмовити, оскільки апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складання повного тесту судового рішення, а заявник не підтвердив наявність обставин, визначених ч. 2 ст. 358 ЦПК України належними та допустимими доказами, відсутні також і посилання на наявність таких доказів.

Також, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з мотивованою заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відповідно до частини п`ятої статті 441 ЦПК України.

Керуючись ч.2 ст.358 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 жовтня 2019 року у справі, за поданням старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Волохової Марини Валеріївни, про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її складення.

Головуючий судя                                                         А.М. Головань

Судді                                                                                 О.Л. Карпенко

                                                                                О.А. Письменний