ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3769/21 Справа № 211/2449/20 Суддя у 1-й інстанції - Середня Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року                                                                м.Кривий Ріг

Справа № 171/2449/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.,

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.,

секретар судового засідання: Євтодій К.С.

сторони

позивачка : ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги відповідачки ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх Вадим Олегович, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від  11 січня 2021 року, яке ухвалено суддею Середньою Н.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 січня 2021 року, та позивачки ОСОБА_1 на додаткове рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від  25 січня 2021 року, яке ухвалено суддею Середньою Н.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 25 січня 2021 року, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про вселення.

В обґрунтування позову зазначила, що перебувала з відповідачем ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали (сплатити вартістю паю) трьохкімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1 .

16.12.2005 року шлюб між ними було розірвано та вона залишилась проживати в спірній квартирі. 06.02.2007 року, на підставі рішення виконкому Довгинцівської районної в місті ради від 20.12.2006 року, ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру, проте, про отримання вказаного свідоцтва ОСОБА_2 їй не казав.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області суду від 16.08.2019 року ОСОБА_1 було визнано такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

27.11.2019 року відповідачі, скориставшись тим, що власником спірної квартири у правовстановлюючих документах є ОСОБА_2 , уклали договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якої відповідач ОСОБА_3 придбала вказану квартиру.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року, рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 жовтня 2019 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовлено. Однак незважаючи на це, відповідачі продовжують чинити їй перешкоди у вселенні .

При цьому, нею подано також позовну заяву про визнання вказаного договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Тому, з метою захисту порушених прав, просила суд вселити її у квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2021 року позов ОСОБА_1 – задоволено. Вселено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ) до квартири загальною площею 63,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 звернулись до суду першої інстанції про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення судових витрат за результатами розгляду вищевказаної справи, а саме стягнення на користь позивачки суми судового збору в розмірі 840,80 грн. та витрат на отримання правничої допомоги в розмірі 10350,00 грн.

Додатковим рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про вселення, стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , понесені витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 840 гривень 80 коп., тобто по 420 гривень 40 коп. з кожного.

В задоволенні стягнення витрат за отриманням професійної правничої допомоги – відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх В.О., ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для вирішення справи та невідповідність висновків, викладеним у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Вказує, що вона є власницею квартири, відповідач ОСОБА_2 , свідчив, що відчужувана квартира на момент укладання договору нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, не перепланована, не реконструйована, відповідає технічним характеристикам, під забороною не перебуває, прав щодо неї у третіх осіб не має. Вказує, що набуття права власності у відповідача ОСОБА_2 відбулось майже після двох років з моменту розірвання шлюбу з позивачкою. Наголошує, що наявність частки у нерухомому майні, яка б належала позивачці, не доведена та не визначена, питання про це позивачкою не порушувалось.

Посилається на постанову Великої Палати у справі № 477/455/17 від 13.10.2020 року, якою визначено, що втрата сімейних зв`язків є підставою для виселення колишнього члена сім`ї та припинення сервітуту на житлове приміщення.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 ставить питання про скасування додаткового рішення суду з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення на її користь 10 350 гривень на правничу допомогу, оскільки додаткове рішення необґрунтоване та протиправне в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Вказує, що до складу витрат включається не тільки фактично сплачені суми, але і суми, які підлягають сплаті. Зазначає, що суд першої інстанції взагалі не досліджував Акт про надання правової допомоги, який погоджено сторонами.

На думку позивачки, суд повинен був оцінювати дійсність та необхідність витрат, розумність їхнього розміру, співмірність з ціною позову, складність справи та її значення для позивача, проте, суд першої інстанції виходив з зовсім інших критеріїв оцінки.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх В.О., до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх В.О., залишити без задоволення.

У відзиві на апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх В.О., до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, як таке, що не відповідає фактичним обставина справи, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх В.О. задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, чк необґрунтовану.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 ставить питання про скасування додаткового рішення суду з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення на її користь 10 350 гривень на правничу допомогу, оскільки додаткове рішення необґрунтоване та протиправне в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Вказує, що до складу витрат включається не тільки фактично сплачені суми, але і суми, які підлягають сплаті. Зазначає, що суд першої інстанції взагалі не досліджував Акт про надання правової допомоги, який погоджено сторонами.

На думку позивачки, суд повинен був оцінювати дійсність та необхідність витрат, розумність їхнього розміру, співмірність з ціною позову, складність справи та її значення для позивача, проте, суд першої інстанції виходив з зовсім інших критеріїв оцінки.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Якименка С.Г., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили задовольнити її, заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх В.О., просили залишити її без задоволення, представника відповідачки ОСОБА_3 – адвоката Страха В.О., який наполягав на доводах апеляційної скарги та просив її задовольнити, заперечував проти доводів апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 , просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзивів на апеляційні скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх В.О., підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга позивачки ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно відомостям Відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради від 13.11.2020 року, позивач ОСОБА_1 з 22.03.1990 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 68 ).

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 жовтня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, визнано ОСОБА_1 особою, яка втратила право користування приміщенням, за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року, рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 жовтня 2019 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовлено.

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.11.2019, посвідченого приватним нотаріусом Русавською Т.В., відповідач ОСОБА_3 стала власником спірної квартири, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та врахував, що позивачка набула право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набула охоронюване законом право на мирне володіння майном, іншого житла не має. Відчуження спірної квартири попереднім власником ОСОБА_2 , колишнім членом сім`ї якого є позивачка ОСОБА_1 , поставило під загрозу соціальний статус останньої, яка стала безхатченком, втративши право користування житлом, яким користувалася з 1990 року, не відмовляється від свого права користування жилим приміщенням, у зв`язку з чим, прийшов до висновку про вселення ОСОБА_1 у квартиру, що належить їй на праві спільної сумісної власності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституція України проголошує право на житло. Тобто право на житло це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні їм права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2009 року встановлено, що спірна кооперативна квартира придбана подружжям ОСОБА_5 за час шлюбу, тому відповідно до положень ст. 60 Сімейного Кодексу України, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Крім того, постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року при перегляді рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 жовтня 2019 року, встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , придбана подружжям ОСОБА_5 за час перебування у шлюбі, тому відповідно до положень ст. 60 СК України, належить їм на праві спільної сумісної власності.

В зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 , що вона є власницею квартири, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 , свідчив, що відчужувана квартира на момент укладання договору нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, не перепланована, не реконструйована, відповідає технічним характеристикам, під забороною не перебуває, прав щодо неї у третіх осіб не має. Що наявність частки у нерухомому майні, яка б належала позивачці, не доведена та не визначена, питання про це позивачкою не порушувалось.

Посилання відповідачки ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати у справі № 477/455/17 від 13.10.2020 року, якою визначено, що втрата сімейних зв`язків є підставою для виселення колишнього члена сім`ї та припинення сервітуту на житлове приміщення, безпідставні, адже позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються її вселення до спірної квартири, з посиланням на перешкоди відповідачів по справі. Зокрема, згідно матеріалів справи вбачається, що неодноразово у судових справах було встановлено, що спірна квартира, придбана подружжям ОСОБА_5 за час перебування у шлюбі, тому відповідно до положень ст. 60 СК України, належить їм на праві спільної сумісної власності, що дає право позивачці на вселення, як співвласниці спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що до складу витрат включається не тільки фактично сплачені суми, але і суми, які підлягають сплаті, та також, що суд першої інстанції взагалі не досліджував Акт про надання правової допомоги, який погоджено сторонами, колегія суддів вважає прийнятними, з огляду на наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої статті 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, щопри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції,висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, професійну правничу допомогу позивачці ОСОБА_1 надавав адвокат Якименко С.Г. на підставі Договору про надання правової допомоги від 25 квітня 2020 року та Ордеру Серії АЕ №1036563 від 13 жовтня 2020 року (а.с. 41,118).

У позовній заяві, яка до суду надійшла 27 квітня 2020 року, було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат становить 7000,00 грн.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до частин першої та третьої статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору, кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно Акту погодження вартості правової допомоги від 13.01.2021 року, адвокатом нарахована сума 10350, 00 грн.

Відповідно до правової позиції, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18, вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Отже, посилання суду першої інстанції на відсутність в матеріалах справи документів, що свідчать про оплату гонорару адвокату та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, є помилковим.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 350,00 грн. є обґрунтованими та їх стягнення в рівних частках з відповідачів не суперечить принципу розподілу судових витрат та є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх В.О., відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а додаткове рішення суду в частині відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу – скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення заяви в цій частині.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх  Вадим Олегович – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від  11 січня 2021 року – залишити без змін.

Додаткове рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від  25 січня 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви в цій частині.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ), витрати на правничу професійну допомогу в сумі 10 350 (десять тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 коп., тобто по 5175 (п`ять тисяч сто сімдесят п`ять) з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 05 липня 2021 року.

Головуючий:        

Судді: