Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 369/16312/18-ц

провадження № 61-12800св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по

м. Києву управління лісового та мисливського господарства,

відповідачі: Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 жовтня

2019 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі -

ДП «Київське лісове господарство»), Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства із позовом до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Крюківщинська сільська рада), ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі рішення 26 сесії 5 скликання Крюківщинської сільської ради від 19 травня 2009 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯД № 924053 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,1805 га, за кадастровим номером 3222484001:01:008:0192, що розташована у

АДРЕСА_1 . Цей акт зареєстровано 22 листопада 2009 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 046994702947.

У подальшому право власності на вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 , який у свою чергу відчужив її ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.

Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та частково відноситься до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і щодо неї не надавалося погодження для вилучення її з постійного користування

ДП «Київське лісове господарство». Однак, всупереч чинним на час передачі земельної ділянки норм законодавства Крюківщинською сільська рада передала у власність землі лісового фонду, тому вважав, що оскаржуване рішення сільської ради прийнято поза межами її компетенції і подальша видача державного акту на право власності на земельну ділянку та подальше її відчуження здійснено з порушенням вимог законодавства.

Крім того зазначав, що всупереч вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, частини четвертої статті 20 ЗК України, частини третьої статті 57 ЛК України оскаржуваним рішенням від 16 вересня 2011 року відведено у приватну власність спірну земельну ділянку з порушенням порядку зміни цільового призначення, за відсутності погодження зміни цільового призначення органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Також прокурор вказав, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокуратурі стало відомо лише у 2017 році, а наведені факти, на думку прокурора, свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави.

Враховуючи викладене, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури просив суд визнати поважними причини пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду з цим позовом та поновити його, визнати незаконним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 26 сесії

05 скликання від 19 травня 2009 року, на підставі якого ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серія ЯД № 924053 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,1805 га за кадастровим номером 3222484001:01:008:0192, що розташована у с. Крюківщина, Києво-Святошинського району, Київської області, та витребувати цю ділянку з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ДП «Київське лісове господарство» та Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства, за умови належного виконання ними покладених на них державою функцій, повинно було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, починаючи з 2009 року, а прокурор пред`явив позов в інтересах держави в грудні 2018 року, тобто з пропуском позовної давності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційну скаргу прокуратури Київської області задоволено частково. Рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 жовтня

2019 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та частково відноситься до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і щодо неї не надавалося погодження для вилучення її з постійного користування ДП «Київське лісове господарство». Таким чином, всупереч чинним на час передачі земельної ділянки вищенаведеним нормам законодавства, Крюківщинською сільською радою було передано у приватну власність земельну ділянку лісового фонду та з порушенням порядку зміни її цільового призначення, за відсутності на це погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважав позов обґрунтованим.

Щодо застосування позовної давності, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині і вважав, що перебіг позовної давності почався з моменту реєстрації державного акту на право власності у 2009 році, оскільки прокуратура веде постійний нагляд за дотриманням законодавства органами державної влади, а ДП «Київське лісове господарство» та Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства за умови належного виконання покладених на них державою функцій повинно і могло бути відомо про порушення права власності держави на їх землю з часу видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, починаючи з 2009 року. При цьому, ні ДП «Київське лісове господарство», ні Київське обласне та по

м. Києву управління лісового та мисливського господарства не довели відповідними належними та переконливими доказами того факту, що вони не могли своєчасно, раніше прокуратури протягом більше 8 років дізнатися про порушення свого цивільного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 916/400/16,

від 01 березня 2018 року у справі № 911/2049/16, від 21 лютого 2018 року

у справі № 488/5476/14, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15, від 06 червня 2018 року

у справі № 372/1387/13, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просив скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди передчасно дійшли висновку про відмову у задоволенні позову через сплив позовної давності, невірно встановивши момент, коли саме позивачам - ДП «Київське лісове господарство» та Київському обласному та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, право яких порушено, стало відомо про викладені у позові порушення вимог закону. Однак, судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях без посилання на будь-який доказ чи об`єктивний факт, що свідчив би про реальну поінформованість Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» про виявлені порушення вимог ЗК України та ЛК України лише зазначили, що останні могли бути поінформовані про порушене право з моменту, коли спірна земельна ділянка вибула з державної власності, а саме з часу видачі державного акту на право приватної власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 з 2009 року, якби належним чином виконували функції державного контролю за додержанням норм, правил, та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства і повноваження постійного землекористувача.

Судами не враховано, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, оскільки останній, згідно зі статтею 126 ЗК України (на момент виникнення спірних правовідносин), є лише правопосвідчувальним документом. Ні Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ні ДП «Київське лісове господарство» не були учасниками спірних правовідносин щодо передачі в приватну власність спірних земель лісогосподарського призначення. Зокрема, до їх функцій не віднесено здійснення контролю за видачею державних актів, в яких безпосередньо вказується підстава видачі правовстановлюючого документу рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування. На момент виникнення спірних правовідносин також до функцій позивачів не відносилися повноваження щодо перевірки рішень органів місцевого самоврядування, прийнятих у сфері земельних відносин.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу за позовом

першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення 26 сесії 5 скликання Крюківщинської сільської ради

від 19 травня 2009 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯД № 924053 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,1805 га, за кадастровим номером 3222484001:01:008:0192, що розташована у АДРЕСА_1 . Цей акт зареєстровано 22 листопада 2009 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею. Договорів оренди землі за № 046994702947.

У подальшому право власності на вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 .

Згідно із відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вищевказаної земельної ділянки є ОСОБА_3 , який придбав спірну земельну ділянку у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 723 від 12 серпня 2015 року.

На обґрунтування доводів про віднесення спірної земельної ділянки, з кадастровим номером 3222484001:01:008:0192, до земель лісогосподарського призначення, прокурор посилається на проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, проект організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, план лісових насаджень Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічні матеріали, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект»

від 29 листопада 2018 року № 571 спірна земельна ділянка, відповідно до матеріалів лісовпорядкування за 2004 та 2014 років, частково відноситься до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

За змістом листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-733 від 18 вересня 2017 року спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку

ДП «Київське лісове господарство» (квартал 1, виділ 9 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Згідно із відповіддю ДП «Київське лісове господарство» № 02-733

від 18 вересня 2017 року спірна земельна ділянка частково накладається на земельну в кварталі 1 Васильківського лісництва, постійним користувачем якої є ДП «Київське лісове господарство», а межі та площа кварталу

1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року відповідає межам та площі згідно матеріалів лісовпорядкування за 2004 рік.

26 вересня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_3 від 18 квітня

2019 року спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:0192 була об`єднана з іншою ділянкою з кадастровим номером 3222484001:01:001:0269 і внаслідок цього була утворена нова земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга першого заступника прокурора Київської області підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо обґрунтованості позовних вимог

Відповідно до статті 19 ЗК України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15.

Згідно зі статтею 12, частиною першою статті 20, частиною першою

статті 122 та частиною третьою статті 149 ЗК України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 33 ЛК України сільські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Суд апеляційної інстанції установив, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та частково відноситься до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується, зокрема, проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, проектом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, план лісових насаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.

Таким чином, установивши, що Крюківщинською сільською радою було передано у приватну власність земельну ділянку лісового фонду та з порушенням порядку зміни її цільового призначення, за відсутності на це погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про незаконність рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 26 сесії 05 скликання від 19 травня 2009 року.

Отже, заявлений першим заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області позов є обґрунтованим.

Щодо застосування судом позовної давності

Під час розгляду справи у суді першої інстанції представником відповідача Крюківщинської сільської ради подано заяву про застосування позовної давності.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прокурор пропустив позовну давність для звернення до суду із цим позовом, оскільки органи, в інтересах яких пред`явлено позов могли довідатись про порушення своїх прав у 2009 році, з моменту прийняття оскаржуваного рішення, а отже, звернення прокурора до суду у 2018 році відбулось із пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у позові за наявності відповідної заяви відповідача.

Проте з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки, визнаючи позов обґрунтованим та відмовляючи у його задоволенні у зв`язку з пропущенням позовної давності, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею

здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 ЦК України суд повинен був з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» із зазначеним позовом.

Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі

ДП «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, апеляційний суд не з`ясував, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є в нього поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Апеляційним судом також не досліджувалось питання про обізнаність

ДП «Київське лісове господарство» та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про порушення своїх прав, враховуючи відсутність відомостей про те, що проект відведення спірних земельних ділянок погоджувався останніми.

Узагальнюючи наведене, можна дійти висновку, що суд апеляційної інстанцій всупереч наведеним вище положенням закону, пославшись на те, що

ДП «Київське лісове господарство» та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства могли дізнатися про порушення свого права у 2009 році, з моменту прийняття оскаржуваного розпорядження, ухвалив рішення на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.

З урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), суду слід з`ясувати, коли прокурору або іншим позивача у справі стало відомо про порушення прав.

Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України 2004 року; частина перша

статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого

2020 року у справі № 391/1217/14-ц (провадження № 61-11197сво18).

Прокурор у цій справі пред`явив вимоги до Крюківщинської сільської ради про визнання недійсним її рішення, а також до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про витребування на користь

ДП «Київське лісове господарство» спірної земельної ділянки з володіння відповідачів.

Представник відповідача Крюківщинської сільської ради подав заяву про застосування позовної давності, тоді як інші відповідачі за вимогами, які заявлені до них, такої заяви до суду не подавали.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович