Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 686/6365/19

провадження № 61-11012св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання поруки припиненою.

Позовна заява мотивована тим, що 06 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 03-2/7182-К, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у тимчасове платне користування у розмірі 40 000 доларів США у готівковій або безготівковій формі на строк - по 05 серпня 2037 року, зі сплатою за користування кредитом 11,95 % річних.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань, взятих за кредитним договором № 03-2/7182-К від 06 серпня 2007 року, ВАТ «Банк Універсальний» того самого дня уклало договори поруки №03-2/7182-П з ОСОБА_1 , а також № 03-2/7182-П-1 - з ОСОБА_2 .

Вважають, що вони як поручителі мають зобов`язання за договорами поруки виключно в межах строків, встановлених частиною четвертою статті 559 ЦК України у відповідній редакції.

Позивачі зазначали, що 10 травня 2014 року позичальник ОСОБА_3 припинив сплачувати відсотки по кредиту та 29 жовтня 2014 року здійснив останній платіж, після чого припинив виконувати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором.

Однак банк вчасно не скористався своїм правом пред`явлення письмової вимоги до поручителів.

На підставі викладеного, змінивши та уточнивши вимоги, позивачі просили визнати поруку за договорами №03-2/7182-П та №03-2/7182-П-1 від 06 серпня 2007 року, укладеними між ними та ВАТ «Банк Універсальний», припиненою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2019 року позов задоволено.

Визнано поруку за договором № 03-2/7182-П від 06 серпня 2007 року, що укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний», припиненою.

Визнано поруку за договором № 03-2/7182-П-1 від 06 серпня 2007 року, що укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк Універсальний», припиненою.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту банк пред`явив з пропущенням встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

Не погодившись з таким рішенням, ПАТ «Універсал Банк» подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року рішення місцевого суду змінено в частині припинення поруки.

Визнано припиненою поруку за договором поруки № 03-2/7182-П від 06 серпня 2007 року з ОСОБА_1 , а також за договором поруки № 03-2/7182-П-1 від 06 серпня 2007 року з ОСОБА_2 по платежам, які мали бути сплачені протягом червня - листопада 2014 року.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки термін дії договору поруки не встановлено, умовами кредитного договору договору, дію якого визначено до 05 серпня 2037 року, передбачено погашення кредиту періодичними щомісячними платежами, у зв`язку із простроченням сплати яких 15 травня 2015 року банк звернувся до суду з позовом до позичальника та поручителів про стягнення кредитної заборгованості як із солідарних боржників, то порука є припиненою за щомісячними зобов`язаннями по платежам, які мали бути сплачені протягом червня - листопада 2014 року.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

25 серпня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 06 серпня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 03-2/7182-К, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у тимчасове платне користування у розмірі 40 000 дол.США у готівковій або безготівковій формі на строк - до 05 серпня 2037 року, зі сплатою за користування кредитом 11,95 % річних. Періодом сплати вважається період - не пізніше 10-го числа наступного за звітним місяцем. Щомісячно в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 111,11 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань, взятих за кредитним договором № 03-2/7182-К від 06 серпня 2007 року, ВАТ «Банк Універсальний» того самого дня уклало договори поруки № 03-2/7182-П з ОСОБА_1 , а також № 03-2/7182-П-1 - з ОСОБА_2 .

Пунктом 5 договорів поруки, передбачено, що поручителі відповідають по зобов`язаннях боржника в повному обсязі, а саме за повернення кредиту, сплату процентів, за користування ним, комісії, сплату неустойки, а також за відшкодування збитків завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов кредитного договору.

Відповідно до пункту 6 договорів поруки, передбачено, що у випадку не виконання боржником зобов`язань за кредитним договором кредитор повідомляє про це поручителя шляхом направлення письмової вимоги із зазначенням суми грошових коштів та рахунків, на які поручитель зобов`язаний перерахувати вказані кошти.

Пунктом 15 договорів поруки визначено, що у випадку подання кредитором позову до поручителя про виконання останнім зобов`язань за кредитним договором кредитор не зобов`язаний дотримуватись вимог пункту 6 даного договору щодо повідомлення поручителя про невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором. Таким повідомленням вважатиметься надіслання поручителю копії позовної заяви.

Пунктом 12 договорів поруки визначено, що цей договір діє до повного виконання зобов`язань по кредитному договору боржником чи поручителем.

Встановлено, що заборгованість за кредитним договором № 03-2/7182-К від 06 серпня 2007 рокуу позичальника виникла в червні 2014 року, а останній платіж на погашення кредитної заборгованості здійснено 29 жовтня 2014 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина перша статті 1048 ЦК України).

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього кодексу.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 12 договорів поруки визначено, що ці договори діють до повного виконання зобов`язань по кредитному договору боржником чи поручителем.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15).

Умовами кредитного договору № 03-2/7182-К від 06 серпня 2007 року передбачений термін повернення кредиту, а також обов`язок з погашення кредиту шляхом виконання окремих зобов`язань з внесення періодичних щомісячних платежів за цим договором згідно з відповідним графіком.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальниця була зобов`язана згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тому за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Cуду від 19 червня 2019 року у справі №523/8249/14-ц).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Встановлено, що заборгованість за кредитним договором № 03-2/7182-К від 06 серпня 2007 рокуу позичальника виникла у червні 2014 року, а останній платіж на погашення кредитної заборгованості здійснено 29 жовтня 2014 року.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору ПАТ «Універсал Банк» 15 травня 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості як солідарних боржників.

На підставі викладеного, апеляційний суд, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, ураховуючи вказані норми матеріального права, встановивши, що термін дії договору поруки не встановлено, умовами кредитного договору, дію якого визначено до 05 серпня 2037 року, передбачено погашення кредиту періодичними платежами, у зв`язку із простроченням сплати яких банк 15 травня 2015 року звернувся до суду з позовом до позичальника та поручителів про стягнення кредитної заборгованості як із солідарних боржників, дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука є припиненою за щомісячними зобов`язаннями по платежам, які мали бути сплачені протягом червня - листопада 2014 року.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо збільшення обсягу відповідальності за кредитним, оскільки вказані доводи не були предметом перевірки судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги щодо заперечення наявності повноважень у представника відповідача при поданні апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» підписано адвокатом Івачковським В. В., який діє на підставі довіреності від 09 жовтня 2019 року. До апеляційної скарги додано копію довіреності, завірену належним чином.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду, прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев