Номер провадження: 22-ц/813/4362/21

Номер справи місцевого суду: 521/7779/18

Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Князюка О.В., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Рибачук О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гвоздікова Олександра Володимировича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна Вікторія Іванівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності, -

                                        В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна Вікторія Іванівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною Вікторією Іванівною 24 січня 2018 року за реєстровим номером - 126 та скасувати запис про державну реєстрацію права власності (індексний номер: 39332477, номер запису про право власності: 24508135) ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог позивач зазначав, що його батько ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя перебував на лікуванні туберкульозу в Одеській обласній клінічній лікарні, а 13.02.2018 року йому було поставлено діагноз – змішана енцефалопатія ІІІ ступеня з грубими когнітивними порушеннями. Нещодавно позивач дізнався про те, що його батько напередодні своєї смерті, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_2 . продав квартиру АДРЕСА_1 відповідачу по справі. Позивач вважає, що його батько, в силу тяжкого стану здоров`я на момент укладання спірного правочину, не мав необхідного обсягу дієздатності, абсолютно не розумів значення своїх дій, не міг ними керувати, не міг організовувати та визначати свою поведінку та дії, передбачати їх наслідки, а тому такий договір є недійсним.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною Вікторією Іванівною 24 січня 2018 року за реєстровим номером - 126. Скасовано запис про державну реєстрацію права власності (індексний номер: 39332477, номер запису про право власності: 24508135) ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 409 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Гвоздіков Олександр Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

В судове засідання на 08.06.2021 року на 14-30 г. ОСОБА_1 та її представник адвокат Гвоздіков О.В., будучи в розумінні ст. 128 ЦПК України належним чином повідомленими, не з`явилися.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Гвоздікова О.В. 03.06.2021 року о 18-34 г. до Одеського апеляційного суду надійшло клопотання про проведення судового засідання 08.06.2021 року о 14-30 г. в режимі відеоконференції, яке адвокатом Гвоздіковим О.В. датоване 03.06.2021 року з зазначенням часу - 18-29 г.

Оскільки клопотання про проведення судового засідання 08.06.2021 року о 14-30 г. в режимі відеоконференції датоване ініціатором його подання та надійшло до суду апеляційної інстанції після 18-00 г. 03.06.2021 року, тобто після завершення робочого дня, відсутні підстави для висновку, що дане клопотання було подано з дотриманням строку, передбаченого ч. 8 ст. 212 ЦПК України, внаслідок чого у задоволенні даного клопотання ухвалою Одеського апеляційного суду відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні даного клопотання з підстав порушення строку його подання, суд апеляційної інстанції врахував повідомлені ініціатором подання даного клопотання адвокатом Гвоздіковим О.В. обґрунтування, а саме через триваючий в України карантин для запобігання поширення коронавірусної інфекції «COVID-19». Оскільки інших обґрунтувань у поданому клопотанні не наведено, а обмеження доступу до Одеського апеляційного суду полягають виключно у дотриманні сторонами та відвідувачами загально прийнятих у суспільстві протиепідемічних заходів (носіння медичних масок, респіраторів тощо), дані обмеження не унеможливлюють учасникам справи брати фактичну участь у судових засіданнях. Повідомлення про обмеження руху транспорту, як додаткова перешкода дістатися до Одеського апеляційного суду, враховуючи адреси проживання (перебування) відповідачки та її представника в межах м. Одеси (вул. Люстдорфська дорога, 27 та АДРЕСА_2 ) на відстані до 5 км. від Одеського апеляційного суду (вул. Івана та Юрія Лип, 24а) не підтверджені належними доказами, не відповідають об`єктивній дійсності і не заслуговують на увагу.

Достовірно будучи обізнаним про наявність ухвали Одеського апеляційного суду від 07.06.2021 року, якою відмовлено у проведенні судового засідання 08.06.2021 року о 14-30 г. в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_1 адвокат Гвоздіков О.В. 07.06.2021 року подав до Одеського апеляційного суду клопотання про відкладення судового засідання, посилаючись, як на сам факт відмови судом у проведенні судового засідання в режимі відеоконференції, так і на погане самопочуття і перебування за кордоном.

Проте будь-яких належних, достатніх і достовірних доказів погіршення стану здоров`я та про перебування за кордоном адвокат Гвоздіков О.В. не надав.

Також слід зазначити, що у поданому 03.06.2021 року о 18-34 г. клопотанні про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, адвокат Гвоздіков О.В. не зазначав про погіршення стану здоров`я та про перебування за кордоном, обмежившись посиланням на триваючий в Україні карантин для запобігання поширення коронавірусної інфекції «COVID-19».

За таких обставин, не явку в судове засідання 08.06.2021 року о 14-30 г. відповідача ОСОБА_1 та її представника адвоката Гвоздікова О.В. не можна вважати такою, що відбулася з поважних причин.

Враховуючи наведені обставини та приймаючи до уваги строк розгляду даної справи в судах, в тому числі в суді апеляційній інстанції, колегія суддів з урахуванням думки присутнього в судовому засідання представника позивача адвоката Джулай Д.О., який заперечував проти перенесення розгляду справи з підстав наведених представником відповідача адвокатом Гвоздіковим О.В., не знаходить підстав для відкладення судового засідання.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на категорію справи, строк розгляду справи в судах та в тому числі в апеляційній інстанції, колегія суддів не знаходить підстав для подальшого відкладення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною Вікторією Іванівною 24 січня 2018 року за реєстровим номером - 126, скасовуючи запис про державну реєстрацію права власності (індексний номер: 39332477, номер запису про право власності: 24508135) ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позову та доведеності заявлених вимог, наявності підстав для захисту порушеного права. 

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам та заснований на законодавстві.

Судом встановлено, що:

- за життя ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16.05.2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зезик А.В. за реєстровим номером 1276, належала квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН» 08.06.2005 року в книзі: 28доп.к-76, номер запису: 323 (т.1 а.с.75,78);

- також сторонами не заперечується, що за життя ОСОБА_3 на підставі договору дарування №4-1506, посвідченого Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою 22.11.2012 року, також належала квартира АДРЕСА_3 . (т.1 а.с.201-202);

- позивач є сином ОСОБА_3 , про що свідчить копія рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.06.2018 року у справі №522/6319/18 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна про встановлення факту (т.1 а.с.117);

- 24.01.2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною Вікторією Іванівною 24 січня 2018 року за реєстровим номером - 126, згідно якому ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 . Згідно п.3 цього договору за домовленістю сторін продаж квартири здійснено за 153775 грн., які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору шляхом безготівкового перерахування із поточного рахунку покупця, відкритого у ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень». (т.1 а.с.66-67);

- сторонами не заперечується, що 24.01.2018 року був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною Вікторією Іванівною заповіт, згідно якому ОСОБА_3 заповів квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_1 ;

- за свого життя ОСОБА_3 перебував на лікуванні з приводу туберкульозу в Одеській обласній клінічній лікарні з 07.02.2018 року по 19.03.2018 року. Поступив у важкому стані у супроводі сусіда. Під час знаходження у лікарні у стані алкогольного сп`яніння та алкогольної інтоксикації не був. 13.02.2018 року йому було діагностовано змішану енцефалопатію ІІІ ступеню з грубими когнітивними порушеннями. Ангіотрофія м`язів нижніх кінцівок. Вказане підтверджується листом Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської міської ради» від 16.04.2018 року №678 (т.1 а.с.13);

- ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що свідчить витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі та копія свідоцтва про його смерть (т.1 а.с.14,190);

- після його смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді вищезазначених квартир;

       - позивач звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіної Т.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та було заведено спадкову справу за №21/2018 (т.1 а.с.15);

- скориставшись можливістю доступу до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відомо, що його батько ОСОБА_3 незадовго до своєї смерті, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відчужив квартиру АДРЕСА_1 , в якій він проживав та був зареєстрований, відповідачу у справі (т.1 а.с.12);

       - за клопотанням представників сторін ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25.10.2018 року було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу щодо вирішення питання, зокрема - чи міг ОСОБА_3 на момент складання та підписання 24.01.2018 року оскаржуваного договору купівлі-продажу усвідомлювати та керувати своїми діями, чи був він станом на 24.01.2018 року дієздатним, чи перебував він безумовно у стані абсолютної неспроможності 24.01.2018 року. Для проведення призначеної судом експертизи експертній установі «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» Департаменту охорони здоров`я та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації було надано матеріали справи та медичну карту ОСОБА_3 ;

- згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 272 від 22.02.2019 року ОСОБА_3 хворів туберкульозом легенів (дісіменірована форма) з 1987 року, з приводу чого отримував лікування амбулаторно; з 2012 року ОСОБА_3 з приводу даної патології лікування не приймав; оскільки дане захворювання носить хронічний характер з періодичними загостреннями, його стан прогресивно погіршувався та дійшов до двосторонньої крупновогнищевої пневмонії; погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 відмічено задовго до його госпіталізації; таким чином, безсумнівно, ОСОБА_3 страждав на вказані захворювання і на момент складання 24.01.2018 року оскаржуваного договору купівлі-продажу; з урахуванням відсутності лікування ОСОБА_3 та наростання інтоксикації різко знижується уважність, пам`ять, наступають зміни в емоційно-волевій сфері; таким чином, дані захворювання, безсумнівно, супроводжувалися психічними розладами вищезазначеного характеру, і дані психічні розлади мали місце на момент складання та підписання 24.01.2018 року оскаржуваного договору купівлі-продажу; зазначено, що виходячи з клініки захворювання, останні місяці життя такі психічні розлади носили постійний характер, тобто не супроводжувалися суттєвим поліпшенням психічного стану; з урахуванням свого стану здоров`я ОСОБА_3 не був дієздатним, не міг усвідомлювати та керувати своїми діями на момент складання та підписання 24.01.2018 року оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , тобто він був у стані абсолютної неспроможності 24.01.2018 року (т.1 а.с.150-157);

- не погодившись з висновком цієї експертизи представник відповідача заявив клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, оскільки, на його думку, зазначений висновок експертної комісії є необ`єктивним, поверховим, зробленим з припущенням та порушенням вимог законодавства, а саме - не містить опису проведених експертами досліджень, тобто аналізу інформації, лише містить саму інформацію;

- ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03.04.2019 року у справі призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено Державній установі «Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров`я України»;

- постановою Одеського апеляційного суду від 12.06.2019 року ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 03.04.2019 року скасовано, справу направлено до суду для продовження розгляду;

- представник відповідача повторно подав клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи;

- ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16.12.2019 року у справі призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено Комунальному некомерційному підприємству «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради;

- висновком судово-психіатричних експертів Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради № 27 від 22.01.2020 року встановлено, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя та безпосередньо станом на 24.01.2018 року, на момент складання та підписання оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , виявляв клінічні ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді «Вираженого органічного емоційно-лабільного (астенічного) розладу, з когнітивними розладами (змішаного ґенезу, внаслідок поліорганної патології)» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики «F06.8» за «Міжнародною класифікацією хвороб» 10-го перегляду), який за впливом на його вольові, критичні та когнітивні функції був настільки вираженим, що абсолютно позбавляв останнього його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто він був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та керувати ними 24.01.2018 року (т.2 а.с.172-182);

- із зазначеним висновком представник відповідача знову не погодився і втретє просив призначити повторну посмертну судово-психіатричну експертизу;

- ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 04.08.2020 року в задоволенні клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи відмовлено;

- допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 вказувала, що ОСОБА_3 вона знала з 1992 року, він працював кур`єром в ЗАТ «ДХЛ Інтерненешнл Україна», де вона працювала до пенсії, тобто до 2005 року, а він продовжував там працювати, інколи він зловживав алкоголем, спочатку рідко, а потім частіше. З 2005 року по 2018 року сім`я свідка дружила з сім`єю ОСОБА_3 , ходили до них у гості. Наприкінці 2017 року, коли вона бачила ОСОБА_3 зі своєю цивільною дружиною ОСОБА_5 останній раз, він погано виглядав, дуже схуд і ОСОБА_5 сказала, що він хворіє. ОСОБА_6 дуже любив свого сина ОСОБА_7 , купляв йому іграшки, водив в дитячий садок, піклувався про нього. Свідку відомо, що коли син виріс вони підтримували з ОСОБА_3 відносини. Свідку ОСОБА_3 говорив, що його син не залишиться без квартири та все майно перейде до нього, однак потім свідку стало відомо, що ОСОБА_3 все своє майно відчужив чужій жінці. Свідок повідомила, що їй відомо про те, що ОСОБА_3 хворів на легеневі хвороби, лікувався в пульмонології;

- свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , якого знала з 1990 року, через півроку після знайомства, вони почали спільно проживати і у них в 1993 році народився син ОСОБА_7 . З ОСОБА_3 у неї були дуже теплі відносини, однак у нього були проблеми зі здоров`ям, він зловживав алкоголем, що було причиною до того, що свідок з ОСОБА_3 декілька разів припиняли свої відносини, а потім знову їх поновляли. ОСОБА_3 батьком дитини свідок не хотіла записувати із-за його проблем з алкоголем. Останній раз вони остаточно роз`їхалися, коли їх син ОСОБА_7 закінчував школу, однак відносини з ним підтримували, ОСОБА_3 приходив до них, вони їздили до нього, у свідка були ключі від його квартири. Свідок зазначала, що за пару років до смерті він страждав на головні болі, сильний кашель, опухлі ноги, не міг нормально формулювати свої думки. Останні роки до смерті у ОСОБА_3 були великі проблеми зі здоров`ям, вона з сином до нього їздили, пропонували лягти в лікарню, але він відмовлявся обстежуватися та лікуватися. На початку 2018 року ОСОБА_3 перестав відповідати на телефонні дзвінки, не відчиняв двері. Свідок хотіла вже звертатися до поліції, однак ОСОБА_3 подзвонив їй і сказав, що він знаходиться у лікарні, на питання - хто тебе поклав у лікарню, останній відповів, що у лікарню його відвіз чоловік, сусід. Коли вона прийшла до нього у лікарню, в палаті знаходилося чоловік п`ятнадцять, оскільки, як їй сказали працівники лікарні, це лікарня для безхатченків. У ОСОБА_3 не було ні продуктів харчування, ні одягу, вони купляли йому ліки, їжу та провідували його при необхідності. На питання свідка ОСОБА_3 відповів, що він з чоловіком та жінкою ходили кудись і він підписував якийсь фірмовий бланк, але що він підписав він не знає. Лікар запитав свідка, хто вона така ОСОБА_3 , вона відповіла і тоді лікар сказав, що до нього ще одна жінка рідко приходила. Коли ОСОБА_3 помер, вона з сином поїхали у морг і там стояла якась незнайома жінка з паспортом ОСОБА_3 , яка і отримала довідку про його смерть. Про те, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 , вони дізналися вже у поліції, коли ця жінка показала правовстановлюючі документи на цю квартиру. Свідок також зазначала, що після звільнення з ЗАТ «ДХЛ Інтерненешнл Україна» в 2010-2012 роках ОСОБА_3 займався рибним господарством, однак за 2-3 роки до смерті перестав ним займатися;

- допитаний в судовому засіданні свідок відповідача ОСОБА_9 пояснювала суду про те, що з 1986 року ОСОБА_3 контактував з ОСОБА_1 , заходив до неї в гості, при цьому свідок була присутня. ОСОБА_3 свідок вперше побачила у 1987-1988 роках, коли він приходив додому до чоловіка ОСОБА_1 , після чого вона зустрічалася з ним декілька раз на рік, однак він нічого не говорив про те, що має якусь жінку та сина, якого не було навіть на його похоронах. ОСОБА_1 розказувала свідку, що у ОСОБА_3 була хвора лежача матір і свідок разом з ОСОБА_1 ходили її провідувати. Останній раз свідок бачила ОСОБА_3 , коли він був вже хворий, ОСОБА_1 ходила до нього і носила їжу, а в січні 2018 року поклала його в лікарню, оскільки у нього був туберкульоз легенів і ходити сам він вже не міг. Вдома у ОСОБА_3 на АДРЕСА_4 свідок була з ОСОБА_1 один раз в січні 2018 року. Зі слів ОСОБА_1 свідку відомо, що в 2018 року ОСОБА_1 відвезла його на машині до нотаріуса, з машини ОСОБА_3 допомагали вийти чоловіки, і нотаріус його тричі запитала чи згоден він оформити договір купівлі-продажу належної йому квартири, він відповів згодою, мова у нього була нормальна, він був адекватним, відповідав на питання. Які лікувальні препарати приймав ОСОБА_3 свідку невідомо, при підписанні договору свідка не було;

- свідок відповідача ОСОБА_10 пояснила суду, що знала ОСОБА_3 з 2013 року, коли вони разом працювали на фабриці. Бачила вона ОСОБА_3 у квартирі ОСОБА_1 рідко, на дні її народження, близько з ним вона не спілкувалася. ОСОБА_3 іноді називав ОСОБА_1 сестрою, про дітей та жінку ніколи не згадував, також розказував, що працює на каналі, розвантажує рибу, у нього є квартира, яку він здає квартирантам. Про те, що ОСОБА_3 хворіє та ОСОБА_1 лікувала його в обласній лікарні свідку відомо зі слів ОСОБА_1 ;

- свідок відповідача ОСОБА_11 , яка працює головою ЖБК «Будівельник-5», зазначала, що з ОСОБА_3 спілкувалася з 2005 року, коли він придбав квартиру АДРЕСА_1 , в якій жив сам, інколи до нього приходила жінка, яку він називав своєю подругою. В 2018 році вона бачила ОСОБА_3 , він сильно захворів на хворобу легенів і схуднув. Якось до неї прийшла ОСОБА_1 і попросила, щоб свідок прийшла до ОСОБА_3 . Прийшовши до нього додому, свідок побачила, що в його квартирі чисто прибрано, і ОСОБА_3 попросив свідка, щоб вона надала довідку про склад сім`ї, на питання для чого йому потрібна така довідка, він відповів, що довіряє тільки ОСОБА_1 . Свідок сказала, щоб ОСОБА_1 викликала лікарів і після цього на початку січня 2018 року ОСОБА_3 забрали до лікарні. В подальшому ОСОБА_1 принесла їй договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , згідно якому вона була власником цієї квартири. Навіщо ОСОБА_3 оформив цей договір, свідку невідомо. Також свідок вказувала на те, що ОСОБА_3 ніколи в свою квартиру квартирантів не пускав;

- допитана в якості свідка відповідач ОСОБА_1 пояснила, що ОСОБА_3 знала з 1975 року, на протязі 40 років вони спілкувалися та дружили, в певний період часу вони були сусідами по АДРЕСА_5 . Останній час років п`ять ОСОБА_3 свою квартиру АДРЕСА_6 здавав квартирантам, він приніс до неї свої речі та комп`ютер, оскільки він працював в рибному господарстві і там він і проживав. 15.01.2018 року він до неї прийшов і сказав, що він більше не може працювати, у нього, крім неї, немає нікого і попросив, щоб вона його доглянула. Свідок йому запропонувала лягти в лікарню, однак він сказав, що вони спочатку повинні укласти угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . 24.01.2018 року вони пішли пішки до нотаріуса на АДРЕСА_4 , яка тричі роз`яснювала ОСОБА_3 , що він робить, він сказав, що все розуміє і, крім свідка, нікому не вірить, після чого вони уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Після цього 07.02.2018 року ОСОБА_3 завезли до лікарні, яка знаходилася на вул. Академіка Філатова в м. Одесі, а потім його направили в лікарню, яка розташована на вул. Ядова в м. Одесі, і коли вони туди приїхали ОСОБА_3 допомагали вийти з машини чоловіки. Зі слів ОСОБА_3 свідку відомо, що він свою квартиру здавав квартирантам. Свідок зазначала, що саме ОСОБА_3 належала ініціатива укласти з нею договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , а на квартиру АДРЕСА_3 , яка також йому належала, він склав заповіт на її ім`я. Свідку відомо, що ОСОБА_3 хворів на легені, у нього була відкрита форма туберкульозу, він просив у неї кошти на лікування та казав, що йому залишилося жити три місяці. На думку свідка, ОСОБА_6 на момент підписання спірного договору купівлі-продажу погано себе почував, однак повністю розумів значення своїх дій та усвідомлював, що він робить. Квартиранти перестали проживати у його квартирі в 2016-2017 роках. На питання суду чи передавалися ОСОБА_3 кошти за продаж квартири АДРЕСА_1 , свідок спочатку заявила, що кошти не передавалися, однак в подальшому змінила свої свідчення та вказувала, що нею були передані йому кошти в сумі 150 000 грн., які вона назбирала за все своє життя.

Колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції вірно встановив, що позивач, будучи сином померлого ОСОБА_3 , звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіної Т.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька та за заявою позивача було заведено спадкову справу за №21/2018 (т.1 а.с.15). Тоді ж позивачу стало відомо, що його батько ОСОБА_3 незадовго до своєї смерті, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відчужив квартиру АДРЕСА_1 , в якій він проживав та був зареєстрований, відповідачу у справі. (т.1 а.с.12).

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України).

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203, ст. 204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3  ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.п. 7, 8,16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 2/2218/7166/11 (провадження № 61-5726св18) зазначено, що: «підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 55 ЦК УРСР, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Однією з умов чинності правочину є дотримання вимоги закону про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, при цьому необхідно враховувати умови фактичного стану, які не дозволяють фізичній особі адекватно виразити свою волю щодо вчинюваного правочину. Для визнання правочину таким, що має дефекти волі і волевиявлення, а врешті є недійсним, суду необхідно встановити наявність хоча б одного з двох факторів, які мали місце в момент вчинення правочину, а саме: що особа не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати своїми діями. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Висновок експертизи у такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами».

Підстави недійсності правочину, передбачені у ст. 55 ЦК УРСР 1963 року, аналогічні підставам недійсності правочину, які передбачені у ст. 225 ЦК України 2003 року.

Висновком комісійної судово-медичної експертизи комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 272 від 22.02.2019 року встановлено, що ОСОБА_3 хворів туберкульозом легенів (дісіменірована форма) з 1987 року і його стан прогресивно погіршувався та дійшов до двосторонньої крупновогнищевої пневмонії, що погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 відмічено задовго до його госпіталізації, що відсутність належного лікування та наростання інтоксикації різко знизило уважність, пам`ять і призвело до змін в емоційно-волевій сфері і супроводжувалося психічними розладами, які в останні місяці життя ОСОБА_3 носили постійний характер і мали місце на момент складання та підписання 24.01.2018 року оскаржуваного договору купівлі-продажу, внаслідок чого експерти категорично стверджували, що з урахуванням свого стану здоров`я ОСОБА_3 не був дієздатним, не міг усвідомлювати та керувати своїми діями на момент складання та підписання 24.01.2018 року оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , тобто він був у стані абсолютної неспроможності 24.01.2018 року (т.1 а.с.150-157).

В порядку призначеної судом повторної посмертної судово-психіатричної експертизи на підставі поданої відповідачем заяви, висновком судово-психіатричних експертів Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради №27 від 22.01.2020 року встановлено, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя та безпосередньо станом на 24.01.2018 року, на момент складання та підписання оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , виявляв клінічні ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді «Вираженого органічного емоційно-лабільного (астенічного) розладу, з когнітивними розладами (змішаного ґенезу, внаслідок поліорганної патології)» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики «F06.8» за «Міжнародною класифікацією хвороб» 10-го перегляду), який за впливом на його вольові, критичні та когнітивні функції був настільки вираженим, що абсолютно позбавляв останнього його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто він був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та керувати ними 24.01.2018 року (т.2 а.с.172-182).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 04.08.2020 року в задоволенні втретє поданого відповідачем клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи через не згоду з попередніми висновками експертизи - відмовлено.

Отже, правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що у момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад та ін.). Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Підставою для визнання угоди недійсною згідно зі статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент її вчинення розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно із частиною другою статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Призначивши повторну посмертну судово-психіатричну експертизу на підставі поданої відповідачем заяви та отримавши висновок судово-психіатричних експертів Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради № 27 від 22.01.2020 року, який є по суті аналогічним висновку первісної експертизи -комісійної судово-медичної експертизи № 272 від 22.02.2019 року, що ОСОБА_3 не був дієздатним, не міг усвідомлювати та керувати своїми діями на момент складання та підписання 24.01.2018 року оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , тобто він був у стані абсолютної неспроможності 24.01.2018 року, відмовивши на підставі ухвали від 04.08.2020 року у задоволенні заяви відповідача про повторне призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, заперечення на яку апелянтом в апеляційній скарзі не наведено, суд першої інстанції належним чином проаналізував та надав об`єктивну оцінку зібраним у справі висновкам експертиз, поясненням свідків та іншим доказам у їх сукупності, за наслідком чого зробив обґрунтований висновок про наявність достатніх та допустимих доказів того, що в момент складання та підписання 24.01.2018 року оскаржуваного договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_3 дійсно не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати своїми діями.

Доводи апеляційної скарги, що висновок первісної експертизи здійснений неналежною експертною установою, особами, які не є судовими експертами та зроблений з численними порушеннями нормативних актів, не може бути взятий до уваги, оскільки не підтверджений належними і допустимими доказами і фактично засновані на припущеннях апелянта. Крім того, висновок первісної експертизи судом першої інстанції проаналізований в сукупності з іншими доказами, в тому числі в контексті висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, яка призначена судом першої інстанції за клопотанням відповідача (апелянта у справі), враховуючи, що остаточні висновки первісної та повторної експертиз узгоджуються між собою щодо неусвідомлення ОСОБА_3 своїх дій і неможливість ними керувати на момент складання та підписання 24.01.2018 року оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , тобто перебування ОСОБА_3 у стані абсолютної неспроможності 24.01.2018 року.

Доводи апеляційної скарги, що висновок повторної судово-психіатричної експертизи є помилковим, у зв`язку з необґрунтованістю і безпідставністю діагнозу «змішана енцифалопатія III ст.» лікаря невролога, а також що даний експертний висновок є упередженим, не можуть бути взятими до уваги, оскільки не підтверджені належними і допустимими доказами та фактично засновані на припущеннях апелянта, на помилковій оцінці встановлених у справі обставин і невірному розумінні законодавства, а сам остаточний висновок експертів у встановленому порядку апелянтом не спростований. При цьому ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 04.08.2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання в інтересах ОСОБА_12 про повторне призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи у встановленому порядку не оскаржена, а в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не наведено заперечень проти ухвали суду першої інстанції від 04.08.2020 року і будь-яких клопотань про призначення повторної експертизи в суді апеляційної інстанції апелянтом не заявлено.

Отже, фактично доводи апеляційної скарги висновок районного суду, не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б дійсно ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини, внаслідок чого не можуть бути достатньою обставиною для скасування або зміни рішення суду.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гвоздікова Олександра Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2020 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 02.07.2021 року.

Головуючий                О.М. Таварткіладзе

Судді:                О.В. Князюк

                                                                       С.О. Погорєлова