Постанова

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 487/2593/20

провадження № 61-15082св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Коломієць В. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та вимог заяви про забезпечення позову

У травні 2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив: скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухомо майно № 12432457 від 07 грудня 2015 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0878 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013, по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; визнати недійсними та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 30 березня 2015 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на житловий будинок літ. А-2 загальною площею 371 кв. м, житловою площею 154,5 кв. м, гараж літ. Б по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 878 кв. м вартістю 621 228, 90 грн по АДРЕСА_1 у придатному для використанні стані, шляхом знесення житлового будинку під літ. А-2 загальною площею 371 кв. м, житловою площею 154,5 кв. м, гаражу під літ. Б.

Одночасно з позовом заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив:

накласти арешт на земельну ділянку площею 878 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013, розташовану по АДРЕСА_1 та заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками);

заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо гаражу та житлового будинку загальною площею 371 кв. м по АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці площею 878 кв. м, кадастровим номер 4810136300:12:001:0013;

заборонити Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 878 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013, розташованій по АДРЕСА_1 ;

заборонити ОСОБА_1 вчиняти зі спірною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, поділ або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, прокурор зазначав, що вказана земельна розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману та відповідно до статей 59, 83, 84 ЗК України в її межах забороняється будівництво індивідуальних житлових будинків. Більше того, відповідач з огляду на зовнішні, об`єктивні, явні і видимі, характерні для прибережної захисної смуги природні ознаки (у безпосередній близькості від урізу води) спірної земельної ділянки знала або, виявивши розумну обачність, могла знати про те, що ділянка вибула з володіння власника з порушенням вимог закону, що свідчить про недобросовісність набувача. На теперішній час ОСОБА_1 як власник земельної ділянки може розпорядитесь нею на власний розсуд - відчужувати іншим особам, здійснювати на ній будівництво об`єктів нерухомості, тому невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2020 року в задоволенні заяви заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради про забезпечення позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не є власником спірної земельної ділянки, тому відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2020 року скасовано та ухвалене нове судове рішення про задоволення заяви заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про забезпечення позову.

Накладено арешт на земельну ділянку площею 878 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013, що розташована по АДРЕСА_1 , та заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками).

Заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційній дії щодо гаражу та житлового будинку загальною площею 371 кв. м по АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці площею 878 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013.

Заборонено Управлінню державного архітектурно-будівельному контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 878 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013, що розташована по АДРЕСА_1 .

Заборонено ОСОБА_1 вчиняти із земельною ділянкою площею 878 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0013, що розташована по АДРЕСА_1 , дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділ або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори та інші правочини щодо неї, а також проводити на цій земельній ділянці будь-які будівельні роботи.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, є реальним, власницею спірного майна є відповідач ОСОБА_1 . Невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог ефективний захист поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення про повернення заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема вказувала, що суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи.

Касаційна скарга також мотивована тим, що заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими вимогами. Прокурор у заяві про забезпечення позову не зазначив пропозицію щодо зустрічного забезпечення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Заводського районного суду м. Миколаєва

25 лютого 2021 року справа № 487/2593/20 надійшла до Верховного Суду.

Прокуратура Миколаївської області направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року, визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 878 кв. м по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт серії ЯИ №140147 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2 . Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року вищезазначені судові рішення змінені у мотивувальних частинах, з викладенням їх в редакції цієї постанови.

Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 05 червня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6517, ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка належала продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯИ №140147, на якому приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Денисовою О. О. 05 червня 2012 року зроблено запис про перехід права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .

На час розгляду справи на цій земельній ділянці збудовано житловий будинок літ. А-2 загальною площею 371 кв. м, житловою площею 154,5 кв. м, та гараж літ. Б, які на підставі свідоцтва про право власності від 07 травня 2015 року належать ОСОБА_1 .

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК підставою забезпечення позову є можливість ускладнення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

У позовній заяві зазначається, що підставою для звернення до суду з указаним позовом стало незаконне вибуття з державної власності та набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку та подальший незаконний перехід права на цю ділянку до ОСОБА_1 на підставі правочину.

Отже, предметом позову прокурора є правовідносини щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій розташований належний їй житловий будинок.

Складовими права власності на землю є право розпорядження, володіння та користування цією нерухомістю.

У порядку забезпечення позову прокурор вважав необхідним тимчасово обмежити відповідача у праві розпорядження спірним майном, що полягало в обмеженні передачі прав на земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок у будь-який спосіб та в обмеженні реєстрації речових прав, а також в обмеженні права змінювати об`єкт спору (змінювати цільове призначення, проводити поділ, об`єднання), що є складовою оспорюваного права власності, та в обмеженні провадити будь-які будівельні роботи та вводити в експлуатацію розташовані на цій земельній ділянці об`єкти нерухомості.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, оскільки спір щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, є реальним, носить матеріальний характер, власником спірного майна є відповідач ОСОБА_1 , а відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю та житловий будинок, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірної ділянки відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини другої статті 149 ЦК.

Правильним є й висновок апеляційного суду про те, що невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що прокурор у заяві про забезпечення позову не зазначив пропозицію щодо зустрічного забезпечення, оскільки частиною першою статті 154 ЦПК України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням наведених норм законодавства та не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 травня 2021 року у справі № 925/1502/20.

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков