У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/388/21

№ 1-кп/183/889/21

30 червня 2021 року                                                                        м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Гузоватого О.І.,

за участю секретаря судового засідання Тен І.О.,

прокурора Мельник К.Г.,

захисників Бондаренка Є.Є., Радільчук Н.І.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження № 12020040350001446 відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Цугол Могойтуйського району Читинської області Російської Федерації, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

в с т а н о в и в :

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у вигляді тримання під ватрою на 60 днів, мотивоване тим, що ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які враховувалися слідчим суддею при обранні ОСОБА_1 , та ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який враховувався слідчим суддею при обранні ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на теперішній час не зменшилися та продовжують існувати.

Захисник Бондаренко Є.Є. просив суд відмовити прокурору в задоволенні клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з його необґрунтованістю, оскільки жодних об`єктивних даних, які би свідчили про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в своєму клопотанні не надано. Вважає доводи, на які посилається прокурор виключно припущеннями. Просив змінити запобіжний захід своєму підзахисному ОСОБА_1 на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав позицію свого захисника та просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт, посилаючись на те, що на його утриманні знаходяться матір похилого віку та двоє неповнолітніх синів, які потребують його допомоги.

Захисник Радільчук Н.І. просила суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на необґрунтованість цього клопотання, оскільки прокурором не надано жодного доказу чи даних, які би свідчили про існування ризику, на який посилається прокурор, а саме: намагання ОСОБА_2 переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав позицію свого захисника.

Суд, вислухавши думку учасників провадження, вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченим  ОСОБА_1  та ОСОБА_2  строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.

При вирішенні питання про необхідність продовження обвинуваченим раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так,  ОСОБА_1  обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, тобтопроти життя та здоров`я особи, а відтак одного з найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень, який вчинено групою осіб, та в результаті вчинення якого настала смерть потерпілого. Дане кримінальне правопорушення у відповідності до ст. 12 КК України є тяжким злочином, і за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років. Тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду,  ОСОБА_1  може переховуватися від судуз метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.

Крім того, з обвинувального акту вбачається, що 08.05.2020 року ОСОБА_1 засуджений вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі, та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

За таких обставин суд погоджується з думкою прокурора про те, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду (оскільки враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_1 у разі визнання останнього винуватими у вчиненні кримінального правопорушення), та вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень (оскільки останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в період іспитового строку за попереднім вироком суду).

Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

Суд бере до уваги наявність у ОСОБА_1 місця реєстрації та проживання. Разом з тим, суд враховує відсутність в обвинуваченого стійких соціальних зв`язків, оскільки він не одружений, підтверджень наявності на його утриманні будь-яких осіб та наявності у нього захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою суду не надано, суспільно-корисною працею не займається, а обставини кримінального правопорушення описані в обвинувальному акті свідчить про те, щобудь-який інший, з передбачених законом більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування ОСОБА_1 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є беззаперечною підставою для продовження ОСОБА_1 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обставин, які би свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжному заході у вигляді тримання під вартою відпала, судом не встановлено.

Захисником Бондаренком Є.Є. будь-яких об`єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому ОСОБА_1  запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні його клопотанняпро зміну раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю.

Посилання обвинуваченого на наявність на його утриманні літньої матері та двох неповнолітніх синів, не підтверджені жодним доказом. Такі відомості у суду відсутні.

Тому, на думку суду, оскільки на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».

Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований обвинуваченому ОСОБА_1 продовжити в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому  ОСОБА_2  строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, тобтопроти життя та здоров`я особи, а відтак одного з найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень, який вчинено групою осіб, та в результаті вчинення якого настала смерть потерпілого. Дане кримінальне правопорушення у відповідності до ст. 12 КК України є тяжким злочином, і за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років. Тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду,  ОСОБА_2  може переховуватися від судуз метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.

У зв`язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

Крім того, у конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

За таких обставин суд погоджується з думкою прокурора про те, що на даний час є наявним ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування обвинуваченого від суду (з урахуванням ймовірної тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_2 у разі визнання останнього винуватими у вчиненні кримінального правопорушення).

Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

Суд бере до уваги наявність у ОСОБА_2 місця реєстрації та проживання. Разом з тим, суд враховує відсутність в обвинуваченого стійких соціальних зв`язків, оскільки він не одружений, підтверджень наявності на його утриманні будь-яких осіб та наявності у нього захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою суду не надано, суспільно-корисною працею не займається, а також обставини кримінального правопорушення описані в обвинувальному акті, що свідчить про те, щобудь-який інший, з передбачених законом більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування ОСОБА_2 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є беззаперечною підставою для продовження ОСОБА_2 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обставин, які би свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжному заході у вигляді тримання під вартою відпала, судом не встановлено.

Захисником Радільчук Н.І. будь-яких об`єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.

Тому, на думку суду, оскільки на цей час продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».

Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований обвинуваченому ОСОБА_3 продовжити в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 331, 371, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Клопотання прокурора про продовження строку раніше обраного запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 28 серпня 2021 року включно.

Обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжити строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 28 серпня 2021 року включно.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю ОСОБА_1 – відмовити.

Повний текст ухвали складено і оголошено 01 липня 2021 року о 12 годині 45 хвилин.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання та не зупиняє судовий розгляд кримінального провадження.

Суддя                                        О.І. Гузоватий