Копія
Справа № 2-а-1607/10/2270
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 квітня 2010 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі:головуючогосуддіКовальчук О.К.
при секретаріБесарабі І.А.
за участі:представників позавача Грищук Л.О., Васяновича С.М., Ткача В.В., Сульгіна І.М.
представників відповідача Стаднік О.В., Шидловської В.І., Давидко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом < в особі > < в чиїх інтересах > товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕТИЧІВ АГРО" < 3-тя особа > до Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції < 3-тя особа > про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: № 0000342301/0 від 21.08.2009 року; № 0000342301/1 від 07.10.2009 року; № 0000342301/2 від 16.12.2009 року,
В С Т А Н О В И В:
в поданому до суду адміністративному позові позивач просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Летичівської МДПІ Хмельницької області № 0000342301/0 від 21.08.2009 року, № 0000342301/1 від 07.10.2009 року і № 0000342301/2 від 16.12.2009 року, якими позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 176776,0 грн., прийняті відповідачем на підставі акту №3812334978673 від 19.08.2009 року про результати позапланової виїзної перевірки позивача.
На думку позивача викладені в акті перевірки висновки відповідача щодо відсутності у позивача права на включення до податкового кредиту податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками товарів (робіт) у минулих звітних періодах, суперечать п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі – Закону про ПДВ).
Позивач також вважає необгрунтованими висновки відповідача щодо необхідності коригування вхідного податкового кредиту на підставі абз. «а» пп. 8-1.15.1 п.8-1.15 ст.8 Закону по ПДВ на суму 1352955,0 грн., сформованого позивачем під час перебування на загальній системі оподаткування, та перенесення податку на додану вартість у вказаній сумі до скороченої декларації за червень 2010 року.
Позивач вказує, що правомірно включив до податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений в ціні товару (робіт) їх постачальникам на підставі належними чином оформлених податкових накладних та первинних документів, які підтверджують придбання цих товарів (робіт), а податок на додану вартість зобов’язаний коригувати після переходу на спеціальний режим оподаткування та отримання з 01.06.2009 року відповідного Свідоцтва.
В судовому засіданні представники позивача з підстав, викладених у позовній заяві, позов підтримали в повному обсязі.
Представники відповідача проти позову заперечили, вважають позовні вимоги необгрунованими, оскільки порушення позивачем, який перебуває на спеціальному режимі оподаткування, вимог пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.7 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 і пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 та п.8-13, пп.8-1.15.1 п.8-1.15 ст.8-1 Закону про ПДВ щодо порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення податку на додану вартість, який підлягає бюджетному відшкодуванню, встановлені під час позапланової виїзної перевірки та відображені в акті №3812334978673 від 19.08.2009 року.
Відповідач вважає, що позивач не мав законних підстав для віднесення до податкового кредиту за травень та червень 2009 року податку на додану вартість в сумі 176776,0 грн. на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками у попередніх звітних періодах і включених ними до податкових зобов’язань у тих звітних періодах, які відповідають даті складання цих документів, та зобов’язаний був при переході на спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість провести коригування податкового кредиту, сформованого у попередніх звітних періодах, в загальній та скороченій деклараціях за червень 2009 року, відобразивши скоригований податковий кредит в сумі 1352955,0 грн. в скороченій декларації з ПДВ.
Заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази у їх взаємному зв’язку та сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з урахуванням наведеного нижче.
Судом встановлено, що позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «Летичів Агро» 12.05.2007 року зареєстроване Летичівською райдержадміністрацією Хмельницької області (Свідоцтво про державну реєстрацію Серії А00 №734250). Основними видами діяльності позивача є вирощування зернових та технічних культур, надання послуг у рослинництві.
У поданих до Летичівської МДПІ декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року позивач заявив до бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку податок на додану в сумі 99792,0 грн., а в податковій декларації за червень 2009 року - податок на додану в сумі 141775,0 грн., що виникли за рахунок від’ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось позивачем в квітні-травні 2009 року.
Відповідно до наказу №213 від 28.07.2009 року та направлень від 29.07.2009 року та №72 від 12.08.2009 року працівниками відповідача проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень, червень 2009 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ДПВ, що декларувалось у квітні-травні 2009 року
На підставі акту №3812334978673 від 19.08.2009 року про результати позапланової виїзної перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000342301/0 від 21.08.2009 року, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 176776,0 грн., в тому числі за травень 2009 року на суму 35001,0 грн., за червень 2009 року на суму 141775,0 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржене позивачем в адміністративному порядку та залишене без змін податковими повідомленнями-рішеннями № 0000342301/1 від 07.10.2009 року і № 0000342301/2 від 16.12.2009 року.
Спірні податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки висновках відповідача щодо завищенням позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень і червень 2009 року на загальну суму 176776,0 грн., в тому числі за травень 2009 року на суму 35001,0 грн., за червень 2009 року на суму 141775,0 грн., у зв’язку з порушення позивачем вимог:
пп.7.7.1 пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ та завищення суми від’ємного значення різниці поточного звітного періоду, що підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 22.2 податкової декларації з ПДВ) на 188826,0 грн., в тому числі за квітень 2009 року на 58858,0 грн., за травень 2009 року на 129968,0 грн., червень 2009 року по скороченій декларації на 5534,0 грн. через порушення порядку формування податкового кредиту та віднесення до податкового кредиту у квітні – травні 2009 податку на додану вартість на підставі податкових декларації з ПДВ виписаних постачальниками позивача у попередніх звітних періодах.
абз. «а» пп.8-1.15.1 п.8-1.15 ст.8-1 Закону про ПДВ та не проведення коригування податкового кредиту загальній (рядок 16.3 декларації) та скороченій деклараціях з ПДВ, що призвело до завищення залишку від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 26 декларації) в загальній декларації з ПДВ за червень 2009 року в сумі 1352955,0 грн. та заниження суми скоригованого податкового кредиту в скороченій декларації з ПДВ за червень 2009 року за зазначену суму.
Судом встановлено, що у поданій до податкового органу (вхідний №5222 від 19.05.2009 року) податковій декларації з ПДВ за квітень 2009 року позивач задекларував від’ємне значення різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту з ПДВ (рядок 22.2 декларації) податок на додану вартість в сумі 152600,0 грн. Позаплановою виїзною перевіркою підтверджене від’ємне значення різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту з ПДВ в розмірі 93742,0 грн. В той же час, на думку відповідача, позивач неправомірно включив до податкового кредиту в квітні 2009 року податок на додану вартість в сумі 58858,0 грн. на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками позивача у попередніх податкових періодах, відмінних від звітного, а саме податкових накладних №9 від 04.02.2009 року, № 14455/13 від 05.11.2008 року, № 14220/13 від 28.11.2008 року, №58 від 31.03.2009 року, №63/2 від 19.03.2009 року, №89 від 31.03.2009 року, №557 від 01.04.2009 року, №83261 від 08.10.2008 року, №107 від 31.03.2009 року та №53 від 13.09.2008 року.
У поданій до податкового органу (вхідний №5872 від 19.06.2009 року) податковій декларації з ПДВ за травень 2009 року позивач задекларував від’ємне значення різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту з ПДВ (рядок 22.2 декларації) податок на додану вартість в сумі 164784,0 грн. Позаплановою виїзною перевіркою підтверджене від’ємне значення різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту з ПДВ в розмірі 34816,0 грн. В той же час, на думку відповідача, позивач неправомірно включив до податкового кредиту в травні 2009 року податок на додану вартість в сумі 129968,0 грн. на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками позивача у попередніх податкових періодах, відмінних від звітного, а саме: податкових накладних № 859/13 від 30.04.2009 року, №20-01614 від 27.04.2009 року, №20-01600 від 28.04.2009 року, №1511 від 24.04.2009 року, №968 від 23.02.2008 року, від 23.02.2009 року, №66 від 30.04.2009 року, №99 від 16.04.2009 року, №117 від 17.04.2009 року, №137 від 23.04.3009 року. №174 від 27.04.2009 року, №83 від 16.04.2009 року, №200 від 30.04.2009 року, №2210 від 30.04.2009 року, №85723 від 08.04.2009 року, №82868 від 30.09.2008 року, №83260 від 06.10.2008 року, №137 від 26.03.2009 року, №1450 від 02.12.2008 року, №189 від 01.04.2008 року, № 414 від 30.04.2009 року, №478 від 15.04.2009 року, №481 від 30.04.2009 року №495 від 30.04.2009 року, №3348/159.1 від 31.03.2009 року, №220 від 30.04.2009 року, №114 від 09.04.2009 року і № 123 від 16.04.2009 року.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ДПВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Приписами пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ визначено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
При цьому у відповідності до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, у Законі про ПДВ передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.
Досліджені судом докази, зокрема акт перевірки від 19.08.2009 року, описані вище податкові накладні, свідчать, що позивач сформував податковий кредит у квітні 2009 року в сумі 58858,0 грн. та в травні 2009 року в сумі 129968,0 грн. на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних йому постачальниками товарів (послуг) після отримання цих податкових накладних.
Судом також враховується, що відповідач визнає факт поставки товару, відображеного в податкових накладних, віднесених до податкового кредиту, оплати товару та використання у господарській діяльності позивача, а також визнає, що податкові накладні оформлені продавцями у відповідності до Порядку їх оформлення та Закону про ПДВ.
З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, на підставі яких позивачем нарахований податковий кредит з ПДВ, фактично отримані позивачем у квітні та травні 2009 р., що підтверджується відповідними записами у реєстрах отриманих податкових накладних.
За таких умов суд вважає, що відповідно до положень пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення у позивача пава на включення відображених у податкових накладних сум податку на додану вартість до податкового кредиту в квітні та травні 2009 року є дата фактичного отримання ним податкових накладних.
Позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.
Таким чином, суд доходить висновку про додержання позивачем вимог пп. 7.5.1 ст. 7 Закону про ПДВ щодо періоду формування податкового кредиту та, як наслідок, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.
Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагентам.
Суд вважає необґрунтованими та не бере до уваги доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту у квітні та травні 2009 року на підставі податкових накладних, виписаних у попередніх звітних періодах, у зв’язку з недотриманням ним процедури, визначеної ч.2 пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ.
Дійсно, згідно до ч.2 пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
В акті перевірки відповідачем зазначено, що така скарга від позивача не надходила. Враховуючи це, суд вважає за необхідне вказати, що абзацом другим названої норми встановлено право особи на подання такої скарги, що не можна розуміти як обов'язок. Акт перевірки не містить більше жодного обґрунтування порушення позивачем пп. 7.2.6 ст. 7 Закону про ПДВ.
Суд також відхиляє доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту в квітні-травні 2009 року на підставі податкових накладних оформлених його контрагентами раніше та включених останніми до податкових зобов’язань у звітних періодах, які відповідають даті оформлення цих накладних, оскільки:
під час перевірки відповідач не скористався наданим йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» права на проведення зустрічної перевірки контрагентів з метою з’ясування дати передачі податкових накладних позивачеві;
в судовому засіданні всупереч ч.2 ст.72 КАС України відповідачем не доведено, що позивач тримав податкові накладні у тому звітному періоді, в якому оформлені постачальниками позивача;
за змістом положень п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якщо платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації (в тому числі і показниках податкового кредиту) платник податків має право подати уточнюючий розрахунок або зазначити такі уточнені показники у складі декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.
Крім того, позиція відповідача взагалі робить неможливим одержання позивачем податкового кредиту з ПДВ, правильність та повнота сплати якого відповідачем не заперечуються. Таким чином, порушується баланс інтересів держави та платників податків у відносинах зі сплати та нарахування ПДВ, оскільки у разі необґрунтованого зменшення платнику податків податкового кредиту з ПДВ у держави виникають безпідставно одержані доходи за рахунок суб’єкта підприємницької діяльності, що не відповідає смислу та меті Закону про ПДВ.
Таким чином, досліджені судом докази свідчать про необґрунтованість викладених в акті перевірки висновків відповідача щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту в квітні та травні 2009 року на підставі податкових накладних, виписаних раніше.
Досліджуючи правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог абз. «а» пп.8-1.15.1 п.8-1.15 ст.8-1 Закону про ПДВ та не проведення коригування податкового кредиту загальній (рядок 16.3 декларації) та скороченій деклараціях з ПДВ в сумі 1352955,0 грн., суд встановив наведене нижче.
08 травня 2009 року позивач звернувся до Летичівської МДПІ з заявою про реєстрацію як суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, додавши до неї розрахунок питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів (послуг) до вартості всіх товарів за попередніх 12 місяців, та отримав Свідоцтво №100226789 НБ №074048 про реєстрацію як суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.06.2009 року.
За змістом п.8-1.2 ст.8-1 Закону про ПДВ згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
При цьому, згідно до пп.8-1.15.1 п.8-1 ст.8-1 Закону про ПДВ у разі якщо товари (послуги), основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів (послуг), то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів (послуг), основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та відповідно в інших операціях.
Відповідно до п.31.1 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року N 79, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 р. за N 208/4429, при здійсненні діяльності, яка відповідає видам діяльності, указаним у Спеціальному свідоцтві, та поставці сільськогосподарських товарів (послуг), що є такими відповідно до пункту 81.7 статті 81 Закону про ПДВ (підпункт 26.2 пункту 26 цього Положення), сільськогосподарським підприємством застосовується спеціальний режим оподаткування з дати реєстрації суб'єктом спеціального режиму оподаткування, вказаної у Спеціальному свідоцтві.
Як зазначено в п.31.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість сільськогосподарським підприємством - суб'єктом спеціального режиму оподаткування суми податку на додану вартість розраховуються та сплачуються до бюджету за загальними правилами Закону та ставками, визначеними статтею 6 Закону при поставці несільськогосподарських товарів (послуг) або товарів (послуг), одержаних від здійснення видів діяльності, не вказаних у Спеціальному свідоцтві, а також починаючи з першого числа місяця, в якому було допущено перевищення, визначене пунктом 81.11 статті 81 Закону (пункт 29 цього Положення), чи з дати виключення з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування згідно з цим Положенням, якщо не було досягнуто перевищення, визначене пунктом 81.11 статті 81 Закону (пункт 29 цього Положення).
З аналізу зазначених вище нормативно-правових актів вбачається, що положення ст.8-1 Закону про ПДВ, в тому числі і щодо розподілу податкового кредиту в загальній та скороченій деклараціях з ПДВ в залежності від напрямків використання придбаних товарів, підлягають до застосування після обрання спеціального режиму оподаткування ПДВ та отримання Свідоцтва про реєстрацію як суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. При цьому розподілу підлягає податковий кредит, сформований суб’єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ у звітному періоді, який розпочинається після отримання відповідного Свідоцтва. Водночас, Закон про ПДВ не передбачає розподілу «вхідного» ПДВ, як на тому наполягає відповідач.
Таким чином, позивач зобов’язаний з 01.06.2009 року здійснювати розподіл суми сплаченого (нарахованого) в червні 2009 року податкового кредиту з ПДВ. Саме в такому порядку позивачем здійснено розподіл податкового кредиту, сформованого у червні 2009 року, у загальній та скороченій деклараціях з ПДВ (стор.28 акту перевірки; загальна та скорочена декларації з ПДВ, зареєстровані 20.07.2009 року №7957 та №8084 відповідно)
Разом з тим, досліджені судом докази (пояснення представників відповідача, оборотно-сальдова відомість позивача по рахунку 20 «Запаси» за період з 01.01.2007 року по 31.05.2009 року, довідка ТОВ «Летичів Агро») свідчать, що станом на 01.06.2009 року на складах підприємства перебували залишки товарно-матеріальних цінностей, придбаних за період з січня 2007 року по травень 2009 року на загальну суму 1338759,47 грн. Отже, зазначений податковий кредит в розмірі 267751,88 грн., сплачений у зв’язку з придбанням запасів, сформований позивачем також до 01.06.2009 року.
При цьому, всупереч даним бухгалтерського та податкового обліку позивача та п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 925/11205, в Акті перевірки, на стор.30, відповідач необґрунтовано зазначив відомості щодо придбання позивачем в червні 2009 року товарно-матеріальних цінностей на суму 6764775,0 в тому числі ПДВ в сумі 1338759,47 грн.
Про недостовірність висновків відповідача свідчить також той факт, що залишків вартість товарно-матеріальних цінностей станом на 01.06.2009 року в сумі 1338759,47 грн., в акті перевірки відображена як сума податкового кредиту без посилання на будь-які первинні документи позивача.
Крім того, за змістом абз. «а» пп.8-1.15.1 п.8-1.15 ст.8-1 Закону про ПДВ, сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів (послуг), основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та відповідно в інших операціях, яка визначається за результати кожного звітного періоду, і не обов’язково має співпадати з питомою вагою вартості сільськогосподарських товарів, поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів. За змістом ст.8-1 Закону про ПДВ питома вага вартості сільськогосподарських товарів, поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів (менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), надає право для реєстрації як суб’єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ. В той же час розподіл податкового кредиту відбувається в залежності від напрямків використання придбаних платником спеціального ПДВ товарів ( в сільськогосподарських операціях чи інших).
Відтак, визначаючи розмір податкового кредиту з ПДВ, який підлягав коригуванню в червні 2009 року, відповідач зобов’язаний був з’ясувати, в яких операціях в червні 2009 року використовувались позивачем придбані товари.
Всупереч п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, в акті перевірки відповідачем не зазначено жодного первинного документу, відображеного позивачем в бухгалтерському та податковому обліку, який би свідчив про те, що товарно-матеріальні цінності на суму ПДВ 1352955,0 грн. використані позивачем в у червні 2009 року у сільськогосподарській діяльності.
Таким чином, висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог абз. «а» пп.8-1.15.1 п.8-1.15 ст.8-1 Закону про ПДВ у зв’язку з не проведенням коригування податкового кредиту загальній (рядок 16.3 декларації) та скороченій деклараціях з ПДВ в сумі 1352955,0 грн. не відповідають вимогам Закону.
Приписами ст. 7 Закону про ПДВ встановлено, що сума податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається на підставі пп.7.7.1 – пп.7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону про ПДВ.
За змістом пп.7.7.4. п.7.7. ст.7 Закону про ПДВ платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Як вбачається із матеріалів справи вимоги п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем виконані.
Факт придання позивачем, який перебував на загальній системі оподаткування до червня 2009 року, товарів та послуг підтверджується дослідженими в судовому засіданні, поясненнями представників відповідача, актом перевірки, податковими накладними та накладними, а факт оплати придбаного до 01.06.2009 року товару підтверджується копіями платіжних доручень та виписками банку.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене вище відповідачем не доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень № 0000342301/0 від 21.08.2009 року, № 0000342301/1 від 07.10.2009 року та № 0000342301/2 від 16.12.2009 року. В той же час позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.
З урахуванням викладеного, керуючись Законом України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 11, ст. 99, 100, 158 - 163, 167, 186, 254 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕТИЧІВ АГРО" задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000342301/0 від 21.08.2009 року, № 0000342301/1 від 07.10.2009 року та № 0000342301/2 від 16.12.2009 року
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено 04 травня 2010 року
< чи набрала законної сили > < Дата набрання законної сили >
Суддя/підпис/О.К. Ковальчук
"Згідно з оригіналом" СуддяО.К. Ковальчук