Справа № 462/4633/20                                Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.

Провадження № 22-ц/811/749/21                 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія: 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1  – ОСОБА_2  на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1  до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,-

                                          в с т а н о в и в:

В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», у якому просила поновити її на посаді товарознавця 1 категорії виробничого підрозділу вокзалу станції Львів філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона понад 20 років працювала на вокзалі станції Львів. 24 червня 2020 року відбулося аварійне відключення холодильних камер на вокзалі, в яких зберігалися продукти харчування, у зв`язку із чим значна частина продуктів зіпсувалася. Незважаючи на те, що до її посадових обов`язків не входило здійснення контролю за справністю холодильних камер та системи електропостачання, керівництво вокзалу повідомило, що у зіпсутті вказаних продуктів харчування наявна її вина, і тому, вона зобов`язана відшкодувати вартість зіпсованих продукті на суму понад 60000 грн. Після цього, керівництво вокзалу під значним психологічним тиском змусило її написати заяву на звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вважає, наказ про звільнення незаконним, оскільки її було звільнено у вихідний день. В зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади товарознавця 1 категорії виробничого підрозділу вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» з 04 липня 2020 року на 07 липня 2020 року.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в доход держави 454 гривні 00 коп. судового збору.

У решті позову – відмовлено.

Вказане рішення суду оскаржив представник  ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

Вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Покликається на те, що судом не взято до уваги те, що на позивача вчинявся значний психологічний тиск, що в подальшому призвело до написання нею заяви про звільнення, а відтак вважає звільнення незаконним.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що припинення трудового договору з ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП було здійснено за її власним бажанням та подальшої досягнутої домовленості між підприємством та працівником. Факт наявності будь-якого тиску чи примусу з боку керівництва ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» щодо припинення трудового договору на ОСОБА_1 судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду зважаючи на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01 квітня 2000 року працювала на посаді товарознавця 1 категорії вокзалу станції Львів Львівської залізниці, який після чисельних реорганізацій був перейменований у виробничий підрозділ вокзалу станції Львів філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується записами у трудовій книжці.

24 червня 2020 року ОСОБА_1 подала на ім`я начальника ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Соловій І.В. заяву про надання щорічної оплачуваної відпустки з 01 липня 2020 року по 03 липня 2020 року.

Наказом начальника ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Соловій І.В. від 01липня 2020 року № 337 ОСОБА_1 надана щорічна оплачувана відпустка тривалістю 3 календарні дні з 01 липня 2020 року по 03 липня 2020 року.

Також, 24 червня 2020 року ОСОБА_1 подала на ім`я начальника ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Соловій І.В. власноручно написану заяву, в якій просила звільнити її з роботи за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 01 липня 2020 року.

Вказана заява позивача була узгоджена та завізована начальником ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Соловій І.В. із резолюцією «До наказу».

Наказом начальника ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Соловій І.В. «Про припинення трудового договору (контракту)» від 03 липня 2020 року № 167/ос звільнено з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 03 липня 2020 року.

07 липня 2020 року ОСОБА_1 була ознайомлена з вказаним наказом, про що свідчить її власноручний підпис.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

За такого правового регулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін.

Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій.

Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

З обставин цієї справи слідує, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала особиста письмова заява позивача, що містила прохання звільнити її із займаної посади за угодою сторін.

Заява позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін.

Вказана заява позивача була узгоджена та завізована начальником ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Соловій І.В. із резолюцією «До наказу».

Досягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та наявність узгодженої дати звільнення, надає роботодавцю право на звільнення працівника за угодою сторін.

Правилами статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до частин п`ятої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

 Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про досягнення сторонами трудового договору згоди щодо припинення трудових відносин з підстав, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а також що ОСОБА_1 не наведено жодних конкретних фактів та доказів тиску на неї чи примушування до звільнення, не доведено жодних обставин чи причин такого тиску, позивач самостійно виявила бажання припинити трудову угоду.

Крім того, суд першої інстанції вірно врахував, те що позивач ОСОБА_1 помилково зазначила у заяві про звільнення за угодою сторін дату звільнення позивача, як 04 липня 2020 року, в той час, як перший після щорічної відпустки її робочий день був 07 липня 2020 року (з урахуванням трьох вихідних днів 04, 05 та 06 липня), та змінив дату звільнення ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника  ОСОБА_1 – ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 січня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 30.06.2021 року.

Головуючий Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.