Судове рішення #95090294

Справа № 372/2485/20

Провадження № 1-кп-81/21


В И Р О К

іменем України


02 липня 2021 року м. Обухів

Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Висоцької Г.В.

при секретарі Ковшобі А. К.

за участю прокурора Кузьменка Р.

обвинуваченої ОСОБА_1

її захисників Фролова В. П., Марфіна В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Обухів матеріали кримінального провадження, відомості про які внесені за №12019110230001115 від 28.10.2019 року відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Києва, громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , є депутатом Обухівської міської ради Київської області, раніше не судимої,-

обвинуваченої у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України,-


ВСТАНОВИВ:


Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується у незаконному звільненні працівника з роботи з особистих мотивів за наступних обставин. Перебуваючи на посаді голови Обухівської районної ради Київської області відповідно до рішенням Обухівської районної ради Київської області №1062.44.VII від 11.10.2019 року, згідно положень пункту 6 та 7 cт. 55 ЗУ "Про місцеве самоврядування", ОСОБА_1 мала статус службової особи, ознаки якого визначені ч. 3 ст. 18 КК України. Під час перебування в статусі службової особи, тобто особи, яка постійно здійснює функції місцевого самоврядування, а також обіймає постійно в органах місцевого самоврядування посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, які були їй надані органом місцевого самоврядування, ОСОБА_1 вчинила кримінальне правопорушення, пов`язане із порушенням трудового законодавства. Так, ОСОБА_1 незаконно звільнила громадянку ОСОБА_2 з посади керуючої справами виконавчого апарату Обухівської районної ради, керуючись особистим мотивом, який полягав в наступному. ОСОБА_1 наряду із громадянином ОСОБА_3 приймали участь у позачергових виборах до Верховної ради України ІХ скликання як кандидати в народні депутати України по одномандатному виборчому округу № 94 (в який входить і територія Обухівського району Київської області). За результатами виборів, оголошених Центральною виборчою комісією, ОСОБА_3 обраний переможцем по одномандатному виборчому окрузі № 94, при цьому ОСОБА_1 зайняла третє місце. Водночас під час проведення виборчого процесу ОСОБА_2 підтримувала ОСОБА_3 та в подальшому його діяльність, спрямовану на протидію протиправним діям та бездіяльності посадових осіб та депутатів Обухівської районної ради Київської області. Зокрема, за зверненням ОСОБА_3 до правоохоронних органів щодо можливого порушення виборчого законодавства, захоплення влади, підкупу депутатів розпочато кримінальні провадження. У вказаних зверненнях останній також вказував на можливу причетність до вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_1 . Зазначені обставини, на думку обвинувачення, вказують на наявність особистого мотиву ОСОБА_1 та неприязних відносин до осіб, які підтримували народного депутата України ОСОБА_3 під час передвиборчої кампанії, у тому числі ОСОБА_2 . Також установлено, що 15.10.2019 керуюча справами виконавчого апарату Обухівської районної ради ОСОБА_2 у ранковий час звернулась до КНП ОМР "Обухівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" у зв`язку із погіршенням стану свого здоров`я та після огляду лікарем вказаного закладу останній відкрито лист тимчасової непрацездатності. Про вказаний факт ОСОБА_2 повідомила головного спеціаліста з питань кадрової роботи та діловодства відділу виконавчого апарату Обухівської районної ради ОСОБА_4 , яка в свою чергу повідомила голову Обухівської районної ради Київської області ОСОБА_1 . В зв`язку і з цим, перебуваючи у невстановлений органом досудового розслідування час та місці 15.10.2019, у ОСОБА_1 , як голови Обухівської районної ради Київської області, виник злочинний умисел, спрямований на грубе порушення законодавства про працю, а саме незаконне звільнення ОСОБА_2 з особистих мотивів, які виразилися у неприязному відношенні до останньої.В цей же день ОСОБА_1 , будучи наділеною організаційно-розпорядчими обов`язками координувати та контролювати діяльність підлеглих, з метою реалізації свого злочинного умислу, грубо порушуючи вимоги ч. 3 ст. 40, ч. 1 ст. 116, ч.ч. 1, 4 ст. 149 Кодексу Законів про працю України та ст. ст. 24, 43 Конституції України, достовірно знаючи про те, що керуюча справами виконавчого апарату Обухівської районної ради ОСОБА_2 , з 15.10.2019 року, перебуває на лікарняному, діючи з особистих мотивів, які виразилися у неприязному відношенні до політичних переконань останньої, підписала розпорядження № 102-К від 15.10.2019 «Про звільнення ОСОБА_2 », тим самим незаконно звільнивши останню з посади керуючої справами виконавчого апарату Обухівської районної ради Київської області, оскільки останню звільнено у період тимчасової непрацездатності, при цьому не здійснено виплати всіх належних їй сум, не відібрано письмових пояснень щодо порушення трудової дисципліни те не ознайомлено із застосованим стягненням. Зазначені порушення вимог Кодексу Законів про працю України при звільненні ОСОБА_2 установлені актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю ГУ Держпраці у Київській області №КВ1890/56/АВ від 18.11.2019 р. Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 визнано протиправним та скасовано розпорядження Обухівської районної ради Київської області від 15.10.2019 №102-К про звільнення ОСОБА_2 та останню поновлено з 15.10.2019 на посаді керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради Київської області.

Таким чином, органом обвинувачення дії ОСОБА_1 , кваліфіковані за ч. 1 ст. 172 КК України, як незаконне звільнення працівника з роботи особистих мотивів.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_1 суду пояснила, що 11.10.2019 року обрана головою Обухівської районної ради Київської області. Потерпілу ОСОБА_2 , яка 10.10.2019 року призначена на посаду керуючої справами виконавчого апарату Обухівського районної ради 11.10.2019 року особисто не знала, вперше побачила лише 20.10.2019 року, коли остання в супроводі журналістів каналу 1+1, зокрема ОСОБА_5 , з`явилася в приміщенні ради. Рішення про звільнення останньої через прогул, тобто відсутність на робочому місці більше 3 годин, прийнято нею на підставі акту, складеного комісією за участю начальника відділу кадрів ОСОБА_18 та ін. осіб. Будь-яких особистих неприязних стосунків із потерпілою ОСОБА_6 вона ніколи не мала, про політичні вподобання останньої не обізнана, ніколи не пов`язувала потерпілу із ОСОБА_3 ОСОБА_7 також заперечила наявність будь-якого конфлікту безпосередньо із ОСОБА_3 , вказавши виключно на публічні відносини, що склалися в них, як кандидатів в депутати в Верховну Раду Україну, аналогічними за своїм змістовним наповненням із іншими кандидатами по цьому округу.

Потерпіла ОСОБА_2 , починаючи із дати призначення першого підготовчого судового засідання 27.08.2020 року до судового засідання жодного разу не з`явилася. Ухвалою суду від 21.01.2021 року на потерпілу ОСОБА_2 накладено грошове стягнення за неявку в судові засідання без поважних причин (а. с. 100-101, том 1). Після застосування грошового стягнення ОСОБА_2 не змінила свою процесуальну поведінку та будучи належним чином повідомленою про дати, час та місце судових засідань, до судових засідань не з`являлася. 01.07.2021 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Враховуючи, що суд відповідно до вимог КПК України позбавлений можливості вплинути на неявку потерпілої іншим шляхом, окрім покладення на неї грошового стягнення, яке застосовувалося судом і не дало позитивного результату, зважаючи на положення п. 6 ч. 1 ст. 56 КПК України, яке дозволяє потерпілому відмовитися від дачі пояснень, суд дійшов висновку, що потерпіла ОСОБА_2 обрала процесуальну позицію, яка зводиться до самоусунення від участі в судовому розгляді даного кримінального провадження.

Суд, ознайомившись із наданими сторонами доказами у вигляді документів, пояснень свідків, та заслухавши позицію учасників кримінального провадження, приходить до висновку про недоведеність пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення та наявність достатніх підстав для виправдання останньої, та в повній мірі погоджується із позицією сторони захисту, яка зводиться до наступного.

Так, 27.10.2019 Першим заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Чередніченко С.Ю. підготовлено проект постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12019110230001115 від 27.10.2019. Проте, як вбачається зі змісту матеріалів провадження, вказана постанова не була підписана вищевказаним прокурором.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 754/7061/15 (провадження № 51-4584 кмо 18) дійшла висновку, що за змістом статей 36, 37, 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у том числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК).

У випадку здійснення прокурором, який не визначений керівником органу прокуратури як такий, що здійснюватиме процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, дій, передбачених ст. 36 КПК, то вони здійснюються неналежним суб`єктом.

Виходячи з наведеного, відсутність постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

А отже, всі докази зібрані стороною обвинувачення у кримінальному провадженні № 12019110230001115 від 27.10.2019 є недопустимими у розумінні положень ст. 87 КПК України.

Лише 29.05.2020 року керівником регіональної прокуратури Киричуком М.Ю. було визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні, про що винесено відповідну постанову.

Постановою від 27.10.2019 начальником СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області Ящуком В.О. було створено групу слідчих для розслідування кримінального провадження № 12019110230001115 від 27.10.2019 (старший групи слідчих - ОСОБА_8 ).

В подальшому, досудове розслідування проводилось слідчим СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_9 Проте, прокурором у судовому засіданні не надано жодних документів на підтвердження повноважень слідчого ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 12019110230001115 від 27.10.2019, наслідком чого є відсутність належних повноважень у слідчого ОСОБА_9 та, як наслідок, недопустимість всіх здобутих вказаним слідчим доказів у провадженні (в розумінні п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України).

Керівник регіональної прокуратури Киричук М.Ю., відомості щодо включення якого до групи прокурорів внесені до ЄРДР лише 04.06.2020, розглянувши матеріали досудового розслідування, відповідно до ст. ст. 36, 42, 276, 277, 278, 480, 481 КПК України, склав 29.05.2020 письмове повідомлення про підозру та замість того щоб виконати вимоги ст. 278 КПК України, в частині вручення письмового повідомлення про підозру в день його підписання, 04.06.2020 доручив його вручення заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури - процесуальному керівнику у кримінальному провадженні №12019110230001115 ОСОБА_10 . При цьому, згідно із рухом кримінального провадження по ЄРДР - ОСОБА_10 не входив до складу групи прокурорів у КП.

Доручення про вручення письмового повідомлення про підозру від 29.05.2020 направлено супровідним листом № 04/2-1280, зі штампом про отримання Києво-Святошинською місцевою прокуратурою 05.06.2020 за

№ 4200-20.

У подальшому, як вбачається із поданих стороною обвинувачення документів, лише через 20 днів ОСОБА_1 було вручено вищевказане повідомлення про підозру, про що свідчить підпис останньої про отримання вказаної підозри 18.06.2020 о 11 год. 43 хв.

Органом досудового розслідування, в період з 29.05.2020 по 18.06.2020 не було здійснено спроби вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру. Стороною обвинувачення в судовому засіданні не спростовані твердження сторони захисту та не наведено будь-яких доказів ухилення останньої від отримання підозри.

А отже, ОСОБА_1 є такою, що не набула статусу підозрюваної, у зв`язку із порушенням вимог КПК України, а саме: ст. 278, 135 та 136 КПК України, тобто останній не було вручено письмове повідомлення про підозру в день його складання чи у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Окрім цього, 03.07.2020 заступником керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області Марківом Н.С. винесено постанову про зміну порядку досудового розслідування, для проведення подальшого досудового розслідування у формі дізнання. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII, що набрав чинності 01.07.2020, ч. 1 ст. 172 КК України відноситься до кримінальних проступків. У кримінальних провадженнях про злочини, визначені як кримінальні проступки, в яких до дня набрання чинності цим Законом особам повідомлено про підозру, але не закінчено досудове розслідування, досудове розслідування здійснюється в порядку, встановленому главою 25 КПК України, тим органом, що здійснював досудове розслідування.

Таким особам протягом 72 годин слідчим повідомляється про підозру у вчиненні кримінального проступку. У цих випадках строки дізнання обчислюються відповідно до частини третьої статті 219 Кримінального процесуального кодексу України з моменту повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку. Обрані до дня набрання чинності цим Законом запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту або тримання під вартою діють до моменту їх зміни, скасування чи припинення. Клопотання про скасування таких запобіжних заходів має бути внесено до суду слідчим або прокурором невідкладно, але не пізніше 72 годин з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;

Враховуючи викладене та те, що ОСОБА_1 протягом 72 годин із 01.07.2020 не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку, остання із 04.07.2020 не набула статусу підозрюваної у вчиненні кримінального проступку в кримінальному провадженні №12019110230001115.

Верховним судом України у справі № 627/927/19 від 25.11.2020 визначено, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена у законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду, де сполучаються в бінарному нерозривному зв`язку матеріальна (склад злочину) і процесуальна підстави кримінальної відповідальності. У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності вирок суду з`єднує її фактичну та юридичну сторони, встановлює повну відповідність фактичної та юридичної сторін вчиненого.

Згідно концепції судової істини, впровадженої в чинному кримінальному процесуальному законі, доведення винуватості особи покладається на органи досудового розслідування та прокурора, твердження яких в обвинувальному акті чи повідомленні про підозру є суб`єктивним припущенням сторони обвинувачення про наявність підстави для кримінальної відповідальності особи.

Частина 2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ч. 4 ст. 22 КПК повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення здійснюється прокурором, а у випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із повноважним прокурором.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини для цілей ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «звинувачення» визначається як офіційне повідомлення, надане особі виключно компетентним суб`єктом, про те, що така особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (справа «Девеер проти Бельгії» (заява № 6903/75, рішення від 27 лютого 1980 року, § 46).

Загальні положення, що регулюють процедуру повідомлення про підозру, містяться в главі 22 КПК, згідно з якими письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором (ч. 1 ст. 277 КПК). Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу прокурором у кримінальному провадженні є особа, яка обіймає посаду, передбачену ст.15 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень.

Водночас у ст. 276 КПК зазначено, що особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу. Визначення правової природи цих дій і встановлення кола суб`єктів, які уповноважені на їх вчинення, має важливе практичне значення для об`єктивації гарантій незалежності особи, щодо якої здійснюється особливий порядок повідомлення про підозру.

У постанові від 11 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду (справа № 536/2475/14-к, провадження № 13-34кс19) зробила висновок щодо застосування норм права, які стосуються вручення підозри спеціальним суб`єктам, та зауважила, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на етапи: 1) прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру. Цей етап передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з ч. 1 ст. 276 КПК, дотримання процесуальних гарантій під час проведення тих чи інших слідчих або оперативно-розшукових дій або застосування запобіжних заходів, які вчинялись до моменту здійснення такого повідомлення; 2) об`єктивації/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених ст. 277 КПК, та його підписання; 3) доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі ст. 278 КПК. На цьому етапі також здійснюється повідомлення прав підозрюваному, де в разі якщо підозрюваний висловить відповідне прохання, йому зобов`язані детально роз`яснити кожне із зазначених прав (ч. 3 ст. 276 КПК).

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК притягненням до кримінальної відповідальності є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, де здійснення повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень прокурора (або слідчого) під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами. Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення, без чого за вимогами процесуального закону відносно особи не може бути складено обвинувальний акт в кримінальному провадженні. В подальшому згідно ст. 337 цього Кодексу судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Системне тлумачення процесуальних норм, передбачених статтями 3, 22, 36, 276 - 278, 480, 481 КПК дає підстави до висновку, що здійснення повідомлення про підозру врегульовано імперативними нормами, які вичерпно, точно і однозначно визначають як форму встановленої для цього правової процедури (порядку), так і її зміст.

Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення повідомлення про підозру означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед прокурором у певний момент досудового розслідування кримінального провадження.

Дотримання належної правової процедури здійснення повідомлення про підозру має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.

Повноваження на здійснення повідомлення про підозру спеціальних суб`єктів, визначених у ст. 480 КПК, щодо складання та підписання підозри в інкримінованому особі злочині належать лише прокурорам, названим у ст. 481 цього Кодексу.

Порушення порядку повідомлення про підозру ОСОБА_1 призвело до нівелювання завдань кримінального провадження, окреслених у ст. 2 КПК, що полягають в охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.

Правовим наслідком повідомлення про підозру ОСОБА_1 не в порядку вимог КПК України є не набуття статусу підозрюваної в кримінальному провадженні через нездійснення (нереалізації) органом досудового розслідування в кримінальному провадженні етапу (стадії) притягнення до кримінальної відповідальності. Тому, за відсутності належного повідомлення особи про підозру, безґрунтовним і позбавленим правових підстав є наступне складання й самого обвинувального акту стосовно ОСОБА_1 , а отже і здійснений на підставі такого обвинувального акту судовий розгляд в цьому проваджені. Неналежне здійснення етапу повідомлення про підозру унеможливило правомірне здійснення наступних етапів кримінального провадження, призвело до викривлення змісту кримінально-правових і кримінальних процесуальних відносин і унеможливило внаслідок цього належну реалізацію учасниками цих відносин своїх прав і обов`язків.

Здійснення кримінального провадження всупереч його загальним засадам означає його невідповідність тим завданням і цілям, що визначені ст. 2 цього Кодексу. Отже всі докази, зібрані в здійсненому всупереч встановленій у КПК правовій процедурі досудовому розслідуванні, з порушенням форми і змісту кримінального провадження слід визнати недопустимими.

Згідно із ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20.10.2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України передбачає, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного та справедливого рішення у справі.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

До того ж прокурором не дотримана процедура, передбачена ч. 5 ст. 301 КПК України, якою регламентований порядок вручення обвинувального акту та копії матеріалів дізнання. Замість цього застосований порядок, передбачений ст. 290 КПК України, яка регулює порядок надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Захисникові Фролову В. П. не направлений обвинувальний акт та матеріали кримінального проступку.

Прокурор в судовому засіданні не зміг спростувати доводи сторони захисту щодо грубих та чисельних порушень норм кримінально-процесуального законодавства.

Враховуючи викладене, суд погоджується в повній мірі з позицією захисту, що всі докази отримані в цьому кримінальному провадженні, є недопустимими.

Разом з тим, суд не вважає за необхідне надавати відповіді на всі доводи сторін з огляду на наступне. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) з цього питання виробив практику пошуку відповідного балансу. Так, у ряді його рішень міститься вказівка на те, що вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97).

Таким чином, суд вважає, що відповідей на доводи сторін кримінального провадження в наведеному вище вигляді достатньо для прийняття рішення у вказаному кримінальному провадженні.

Незважаючи на те, що в судовому засіданні оглянуті докази у вигляді документів суд не надає їм оцінку, виходячи із критеріїв належності та достатності, оскільки останні із вищевказаних мотивів визнані судом недопустимими, як такі, що отримані із суттєвими порушеннями норм кримінально-процесуального законодавства.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не повідомили суду будь-якої інформації, яка б підтверджувала в ОСОБА_1 наявність особистого мотиву на незаконне звільнення при порушенні норм трудового законодавства, яке інкримінується стороною обвинувачення, та є елементом суб`єктивної сторони даного кримінального правопорушення. Пояснення всіх без виключення свідків зводилися до того, що їм невідомі факти неприязних стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_17 із ОСОБА_3 з іншого, конфліктів, політичних суперечок або будь-яких інших мотивів, які б могли стати підставою для незаконного звільнення потерпілої.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність в діях обвинуваченої ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.

Керуючись статтями 370, 371, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд


УХВАЛИВ:


ОСОБА_1 визнати невинуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, та виправдати.

Речові докази у справі у вигляді документів - залишити при матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копії вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинуваченій.




Суддя Г.В. Висоцька









Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація