ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2021Справа № 910/4290/21

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

простягнення 26700,03 грн,

Суддя Смирнова Ю.М.

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 26700,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу №5/31-10/2015 від 31.10.2015 та з огляду на положення п.п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у позивача виникло право на звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АІ/5564821 у розмірі 26700,03 грн, з яких: 2947,31 грн - 3% річних за користування чужими коштами, 12079,89 грн інфляційних втрат та 11672,83 пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 на підставі ст.174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» було залишено без руху.

Позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/4290/21, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

29.04.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує, вказуючи на те, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» на підставі заяви від 03.09.2019 та наданих документів було відшкодовано шкоду в повному обсязі. При цьому, за твердженням відповідача, договором про відступлення права вимоги потерпіла сторона не передавала право вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних.

У відзиві відповідачем також заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо заявлених вимог.

13.05.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.

27.05.2021 від відповідача надійшли заперечення.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.06.2015 об 11 год 35 хв по вул. Шевченка в районі буд. 313 в м.Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), а саме: ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Daewoo, державний номер НОМЕР_1 , виконуючи маневр розвороту, перед зміною напрямку руху не впевнився у безпеці, у зв`язку з чим допустив зіткнення з автомобілем Ford, державний номер НОМЕР_2 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, що підтверджується постановою Жовтневого районного суду м.Харкова від 17.07.2015 у справі №639/5978/15-п, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Daewoo, державний номер НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5564821 з встановленим розміром страхової суми за шкоду, заподіяну майну, - 50000,00 грн, франшизи - 0 грн.

Відповідно до Звіту №47 від 31.07.2015, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон-Експерт» в особі оцінювача ОСОБА_2 , вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Ford, державний номер НОМЕР_2 , внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП становить 88605,76 грн.

За твердженням позивача, 04.08.2015 ОСОБА_3 подав до Приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування.

04.12.2021 між ОСОБА_3 (цедент) та Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (цесіонарій) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами якого цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов`язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку із фактом настання ДТП за участю автомобіля Daewoo, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобіввід 13.02.2015, номер полісу АІ/5564821, в страховій компанії ПрАТ «СК «Україна».

В подальшому, 31.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (фактор) та Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-12/2015 (надалі - Договір факторингу).

Відповідно до п. 1.1 Договору факторингу в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з Договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього Договору (основні договори).

У Додатку №1 до Договору факторингу серед переліку відповідних договорів цесії міститься, зокрема, договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 04.12.2015, зобов`язана особа ОСОБА_1 , страхова компанія ПрАТ «СК «Україна», страховий поліс №АІ/5564821 від 13.02.2015 (п. 5 Додатку №1 до Договору факторингу).

Відповідно до п.1.2 Договору факторингу в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

Пунктом 1.4 Договору факторингу передбачено, що зобов`язана особа (боржник): відповідно до Додатку №1 до цього договору: страхова компанія ПрАТ «СК «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов`язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.

Отже, починаючи з 31.12.2015 кредитором у зобов`язанні за договором страхування №АІ/5564821, яке виникло в результаті ДТП, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».

Позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», порушуючи умови договору (полісу) №АІ/55648 не здійснило виплату страхового відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».

Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» було подано заяву з кредиторськими вимогами до боржника на суму 14268524, 30 грн. Заявлені кредитором вимоги складаються із заборгованості по відшкодуванню шкоди у зобов`язаннях, що виникли на підставі договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

24.04.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у справі №910/842/18, в тому числі за зобов`язанням яке виникло на підставі договору №АІ/5564821. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору №АІ/5564821. Розмір заборгованості Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», у зобов`язанні яке виникло на підставі договору №АІ/5564821, становив 73391,34 грн, з яких: 46691,31 грн - сума відшкодування, 2947,31 грн - пеня, 12079,89 грн - інфляційні втрати та 11672,83 грн - 3 % річних

Грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у зобов`язанні були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами.

У зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» 03.09.2019 позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу, зокрема, за полісом №АІ/5564821 у сумі 73391,34 грн, з яких: 46691,31 грн - сума відшкодування, 2947,31 грн пені, 12079,89 грн інфляційних втрат та 11672,83 грн 3 % річних.

26.09.2019 відповідач виплатив позивачу 46691,31 грн як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 11.06.2015 за участю транспортних засобів Daewoo, державний номер НОМЕР_1 , та Ford, державний номер НОМЕР_2 .

При цьому, про прийняте рішення про виплату відшкодування у сумі 46691,31 грн відповідач повідомив позивача листом від 27.09.2019 №3.1-05/31592.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що МТСБУ лише частково виконало зобов`язання за договором № АІ/5564821 та не виконало зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» на суму 26700,03 грн, з яких: 2947,31 грн пені, 12079,89 грн інфляційних втрат та 11672,83 грн 3 % річних, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що Моторне (транспортне) страхове бюро України не порушувало строк, встановлений п.36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо виплати страхового відшкодування. Крім того, за доводами відповідача, сплата 3 % річних та інфляційних втрат, що є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання, не є обов`язком відповідача, оскільки відповідальність має індивідуальний характер та не може бути застосована до іншої особи.

Суд зазначає, що в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, розмір грошової вимоги у сумі 73391,34 грн та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» встановлені у справі №910/842/18, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна») банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред`являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов`язковому зберіганню, на строк не менше п`яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 46 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов`язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.17.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» та закрито провадження у справі.

Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.

З огляду на викладене суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.

Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі: 73391,34 грн, з яких: 46691,31 грн - сума відшкодування, 2947,31 грн пені, 12079,89 грн інфляційних втрат та 11672,83 грн 3% річних, проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акцірнерного товариства «Страхова компанія «Україна» не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.

Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну, визначені нормами ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з п. 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк з дня пред`явлення вимоги.

Грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3% річних, інфляційні втрати) (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, від 20.07.2020 по справі №910/14293/19).

Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Норми ст. 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 цього закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Натомість, спеціальні норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.

Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

Підпунктом «ґ» п. 41.1. ст. 41 вказаного закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.

При цьому преамбула ст. 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту «ґ» п. 41.1. цієї статті та із положеннями п. 20.3 ст. 20 цього закону, п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена ст. 1166 Цивільного кодексу України позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.

Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має місце перехід обов`язків до МТСБУ за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.

При цьому, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в п. 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу №5/31-12/2015 від 31.12.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.

Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України (відповідно до п. 20.3 ст. 20 та п.п. «ґ» п. 41.1. ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування та не підлягають оцінці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 20.07.2020 по справі №910/14293/19.

З огляду на встановлений факт переходу до відповідача обов`язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених у даній справі позовних вимог.

Проте, як вказувалось вище, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.

Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п.п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Статтею 263 Цивільного кодексу України наведені підстави зупинення перебігу позовної давності, зокрема в ч. 1 вказаної статті зазначено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу позовна давність переривається, зокрема, у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача кредиторських вимог за договором № АІ/5564821, внаслідок ліквідації боржника - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме: 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов`язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.

В той же час, згідно положень ст. 529 Цивільного кодексу України, сплата пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є різновидом неустойки, тому до цієї вимоги застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.

Як вбачається зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18, грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Україна» у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5564821, були визнані в повному обсязі, зокрема, в частині розміру страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат, пені, та внесені до реєстру кредиторів.

Судом встановлено, що на підставі заяви позивача від 03.09.2019 відповідачем було сплачено 26.09.2019 лише страхове відшкодування у розмірі 46691,31 грн, інша частина зобов`язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені була залишена з боку МТСБУ без задоволення.

Враховуючи, що перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли позивач міг довідатись про порушення свого права, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Марк.Капітал» звернулося з даним позовом у межах загального строку позовної давності, а тому заява відповідача про її застосування щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Водночас, спеціальний строк позовної давності тривалістю в один рік щодо вимоги про стягнення пені, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, сплив та про її застосування заявлено відповідачем у справі.

Відповідно до ч. 4. ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що позивач фактично дізнався про порушене право у вересні 2019, а з даним позовом звернувся до суду лише 15.03.2021. Таким чином, з огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а позивачем не наведено будь-яких поважних причин пропущення вказаного строку, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 11672,83 грн задоволенню не підлягають у зв`язку із пропуском строку позовної давності щодо таких вимог.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 2947,31 грн та інфляційні втрати у розмірі 12079,89 грн.

Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткового задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивач просить суд покласти на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Частиною 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано ордер на надання правової допомоги серії ВІ №1033616, договір про надання професійної правничої допомоги №11/2020 від 26.10.2020, додаткову угоду № 1 до цього договору від 26.10.2020, акт надання послуг від 12.03.2021 на суму 4000,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) до вказаного акту.

Дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.

Клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України від відповідача не надходило.

Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн підтверджені документально та підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у відповідності до ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами розгляду справи позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» задоволено частково, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (Україна, 02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8, ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (Україна, 36023, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Колективна, будинок 10, ідентифікаційний код 37686922) 3% річних у розмірі 2947 (дві тисячі дев`ятсот сорок сім) грн 31 коп., інфляційні втрати у розмірі 12079 (дванадцять тисяч сімдесят дев`ять) грн 89 коп., судовий збір у розмірі 1277 (одна тисяча двісті сімдесят сім) грн 59 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2251 (дві тисячі двісті п`ятдесят одна) грн 26 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257, п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М. Смирнова