ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
——————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 березня 2010 р.Справа № 2а-329/2009/1405
Категорія:2.19.6Головуючий в 1 інстанції: Губанова В.М.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого –Бітова А.І.
суддів –Милосердного М.М.
–Ступакової І.Г.
при секретарі – Новицькій Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Братському районі Миколаївської області на постанову Братського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Братському районі Миколаївської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "дітям війни",
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він належить до категорії громадян, які згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" мають право на підвищення розміру пенсії, однак відповідач відмовляє в здійсненні відповідного перерахунку за 2006 – 01 листопада 2008 роки.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що вважає його необґрунтованим.
Постановою Братського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2009 року позов ОСОБА_2 до УПФ України в Братському районі Миколаївської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та визнання неправомірності дій УПФ України в Братському районі щодо перерахунку недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "діти війни", задоволений частково.
Зобов'язано УПФ України в Братському районі Миколаївської області провести нарахування та виплату додаткової соціальної гарантії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" ОСОБА_2 за період з 09 липня по 31 грудня (включно) 2007 року, а також з 01 січня 2008 року підвищити пенсію на 20% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та сплачувати в подальшому 30% мінімальної пенсії за віком, тобто у передбачених Законом розмірах.
В апеляційній скарзі УПФ України в Братському районі Миколаївської області ставиться питання про скасування судового рішення в зв’язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги УПФ України в Братському районі Миколаївської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач має статус: "дитина війни" (в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни"), що підтверджується відповідним посвідченням.
Протягом 2006 –01 листопада 2008 років позивач не отримував щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата позивачу соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є протиправною і такою, що суперечить Конституції та Законам України.
Судова колегія частково погоджується з цими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни".
Зокрема, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Наявність у позивача права на призначення їй підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст. 46).
Водночас, щодо такого його права на період 2006 року, то підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за таких умов: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог ст. 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" у редакції, викладеній у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року.
Однак такі умови не настали.
Таким чином, позовні вимоги про підвищення розміру пенсії за 2006 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Щодо підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то п.12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з метою приведення окремих норм Законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік.
Проте рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року положення п.12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням ст. 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до вимог ч.2 ст. 152 Конституції України - Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року позивач також не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.
У 2007 році право позивача на отримання щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 "Про соціальний захист дітей війни" підлягало реалізації у період з 09 липня по 31 грудня 2007 року.
Разом з тим, в 2008 році між сторонами склалися правовідносини, аналогічні правовідносинам 2007 року.
Так, зміни до ст. 6 Закону, що внесені п. 41 р. 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.
Таким чином, у 2008 році право позивача на отримання щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виникло з 22 травня 2008 року.
Також, судовою колегією встановлено, що у 2008 році УПФ України виплачував позивачу соціальну допомогу як "дитині війни" в розмірі, що складає 10 % від належної відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до виплати суми.
Вказане свідчить, що відповідачем частково виконано зобов'язання щодо сплати 30% мінімальної пенсії за віком, тому позовні вимоги в частині нарахування та виплати допомоги за 2008 рік підлягають задоволенню з урахуванням виплачених вже сум.
В апеляційній скарзі вказується, що розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", не застосовується для перерахунку або підвищення пенсії.
Судова колегія не приймає цей довід апелянта, оскільки за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається виключно за правилами, встановленими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".
Отже, положення ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", згідно якого - мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений аб.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Також, є безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та Законом України "Про соціальний захист дітей війни". Такі доводи апелянта не відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного, зокрема ч.1 ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини як джерела права (справи "Качко проти України" (заява №63134/00).
Згідно зі ст. 99 КАС України - для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд першої інстанції повинен був врахувати, що річний строк для звернення до суду слід застосовували у кожному випадку порушення права позивача, тобто відносно кожного місяця, в якому порушувалось право позивача на отримання підвищення до пенсії.
Позивач звернувся до суду з позовом 27 лютого 2009 року.
Враховуючи положення сі. 99 КАС України, позивачем було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ст. 100 КАС України пропущений строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
УПФ України в Братському районі Миколаївської області на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду не наполягало, в зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції, як і у суду першої інстанції, відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 100 КАС України.
Також, судова колегія зазначає, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не визначив кінцевої дати, до якої має здійснюватись такий перерахунок.
Отже в період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 листопада 2008 року УПФ України в Братському районі Миколаївської області був зобов'язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Колегія суддів вважає позовні вимоги про зобов'язання відповідача в послідуючому здійснювати позивачу як дитині війни доплати в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії безпідставними, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача у майбутньому. За таких обставин, у задоволенні цієї частини позовних вимог позивачу слід відмовити.
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судова колегія, керуючись п.4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним, скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_2 до УПФ України в Братському районі Миколаївської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "дітям війни".
Керуючись ст.ст. 195, 197; п.3 ч.1 ст. 198; п.4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, –
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Братському районі Миколаївської області задовольнити частково.
Постанову Братського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2009 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Братському районі Миколаївської області задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Братському районі Миколаївської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 листопада 2008 року державної соціальної допомоги як "дитині війни" неправомірними.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Братському районі Миколаївської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 листопада 2008 року з урахуванням 10% виплачених в 2008 році сум допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Милосердний М.М.
Суддя: Ступакова І.Г