Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 328/1052/14-ц

провадження № 61-5436св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 06 листопада 2019 року у складі судді Коваленко П. Л. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ в натурі частки зі спільної часткової власності.

Позов мотивований тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 23 жовтня 1984 року, вона придбала у приватну власність 3/8 частини будинку та господарсько-побутові споруди і в тому числі огорожу земельної ділянки з боку АДРЕСА_1 . 30 липня 1991 року відповідач ОСОБА_2 , придбала 1/4 частину зазначеного будинку по АДРЕСА_1 . Третім співвласником вказаного будинку по АДРЕСА_1 була померла ОСОБА_4 06 квітня 2004 року за сумісною згодою та сумісною заявою зазначених осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ) було отримано у спільну приватну власність зазначену земельну ділянку по АДРЕСА_1 у відповідних долях, а саме: 3/8 частки вказаної земельної ділянки на праві спільної часткової власності стало належати їй; 3/8 частки земельної ділянки на праві спільної часткової власності стало належати ОСОБА_4 ; 1/4 частки земельної ділянки стало належить на праві спільної часткової власності відповідачу ОСОБА_2 08 вересня 2004 року, згідно з договором дарування від ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_3 набув у приватну власність 3/8 частини вищевказаного будинку, а 23 вересня 2004 року вказаний відповідач за договором дарування отримав у власність ще й 3/8 частки із зазначеної присадибної ділянки, за місцем проживання всіх зазначених осіб по даній справі.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП 079932 від 06 квітня 2004 року співвласниками земельної ділянки є ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та позивач.

Таким чином, вказана земельна ділянка, у відповідності до вимог законодавства України, стала спільною частковою власністю позивача та відповідачів у зазначених долях. З другої половини 2012 року відповідачі почали одноособово будувати на вищевказаній спільній частковій земельній ділянці, для своїх особистих цілей сарай, сіни, бетонний паркан та інші споруди. Розмір 3/8 частки присадибної земельної ділянки загальної площі 905 кв. м., котра знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться в спільній частковій власності дорівнює 339 кв. м. В той же час, вона користується земельною ділянкою в значно меншому розмірі, а саме 161 кв. м.

Враховуючи уточнені позовні вимоги, просила:

виділити в натурі, згідно з варіантами земельно-технічної експертизи № 13/14 від 05 червня 2015 року, у приватну власність цілісну земельну ділянку розміром 3/8 частки, що становить 339 кв. м., з присадибної земельної ділянки загальною площею 905 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у спільній частковій власності з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

припинити право спільної часткової власності на 3/8 частки земельної ділянки загальною площею 905 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів на її користь в рівних долях судові витрати, відповідно до наведеного нею розрахунку.

У грудні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки у розмірах, визначених відповідно до рішення суду.

Зустрічний позов мотивований тим, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , як і спірна земельна ділянка, була поділена до 1984 року родинами ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , які проживали за вказаною адресою, при цьому у ОСОБА_10 була присадибна земельна ділянка розміром 565 кв. м, а Скиданам належала земельна ділянка розміром 360 кв. м., що відповідало належним зазначеним родинам часткам у житловому будинку, де 3/4 частки належало ОСОБА_10 , а частка розміром 1/4 належала ОСОБА_4 . В подальшому сім`я ОСОБА_4 вчинили добудову до своєї 1/4 частки у житловому будинку на присадибній земельній ділянці розміром 360 кв. м., після чого загальний розмір спільного житлового будинку змінився, і став у сім`ї ОСОБА_10 2/8 або 1/4 частки, а у сім`ї ОСОБА_4 частка у житловому будинку стала 6/8. Пізніше в сім`ї ОСОБА_4 виник цивільний спір про поділ спільного майна, сім`я ОСОБА_10 не була учасником спору, оскільки поділ майна вчинявся між ОСОБА_4 , щодо їх спільного майна, за вищевказаним судовим рішенням народного суду м. Токмак від 14 серпня 1984 року у справі №2-479 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було поділено в натурі житловий будинок та присадибну земельну ділянку, загальним розміром 360 кв. м., яка належала ОСОБА_4 , тобто за кожним із них за цим рішенням суду було визначено, що на праві особистої власності належить кожному по 3/8 частки у житловому будинку та по 180 кв. м. присадибної земельної ділянки кожному, і на яких зокрема й були розташовані добудови. На виконання цього рішення суду було встановлено межі земельної ділянки, зроблено три окремих входи-виходи на подвір`я кожного із співвласників та збудовано огорожу у вигляді паркану. 23 жовтня 1984 року ОСОБА_1 , якій було відомо про наявність та зміст рішення нарсуду Токмака від 14 серпня 1984 року, придбала у власність за договором купівлі-продажу частину житлового будинку та частину присадибної земельної ділянки у ОСОБА_7 . Ззгідно з договором купівлі-продажу від 30 липня 1991 року ОСОБА_2 (до шлюбу ОСОБА_2 ) придбала у ОСОБА_10 1/4 частину жилого будинку від загального розміру житлового будинку за вказаною адресою, з відповідною частиною присадибної земельної ділянки розміром 565 кв м., яка використовувалася сім`єю ОСОБА_10 , мала межі, була фактично городом сім`ї ОСОБА_10 , й була огороджена парканом від присадибних земельних ділянок інших співвласників та мала окремий вхід-вихід на подвір`я. До моменту отримання правовстановлюючого документа на присадибну земельну ділянку - Державного акту на право власності на земельну ділянку, усі співвласники володіли частками спірної земельної ділянки: ОСОБА_2 , - 565 кв. м., ОСОБА_11 - 180 кв. м., ОСОБА_4 ,- 180 кв. м. У 2004 році ці особи звернулися до міського відділу земельних ресурсів з заявою щодо отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку, який було отримано. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважають, що зазначений Державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 квітня 2004 року серії ЗП № 079932 містить помилку, що була допущена працівниками міського земельного відділу, які вказали не дійсні частки співвласників у присадибній земельній ділянці, а вказали відповідні частки цих осіб у житловому будинку, який розташований на цій присадибній земельній ділянці.

Крім того, у 2004 році, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 частку у загальному житловому будинку, разом із приналежною присадибною земельною ділянкою для обслуговування цього житлового будинку, що було посвідчено двома окремими нотаріально засвідченими договорами, за якими частка у загальному житловому будинку розміром 3/8 та частина присадибної земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 06 квітня 2004 року серії ЗП № 079932.

Вважають, що ОСОБА_1 не має права на новий поділ присадибної земельної ділянки, яка була поділена ще у 1984 році на підставі рішення суду, у користуванні можливо залишити той розмір та площу присадибної земельної ділянки, який належав її колишньому власнику та у якого ОСОБА_1 придбала цю земельну ділянку разом із придбаною за цивільно-правовим договором частиною житлового будинку і розміром, якою фактично володіє та користується з 1984 року по теперішній час, а саме фактичним розміром та площею у натурі на місцевості - 0,0163 га, або 163 кв. м., тому вважають саме цей розмір присадибної земельної ділянки належить ОСОБА_1 на праві власності.

Відповідно ОСОБА_2 залишається по фактичному користуванню та належить на праві власності розмір та площа присадибної земельної ділянки - 0,0541 га або 541 кв. м., позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 залишається по фактичному користуванню та належить на праві власності розмір та площу присадибної земельної ділянки - 0,0201 га. або 201 кв. м., оскільки саме такий розмір земельної ділянки знаходився в користуванні попередніх власників.

На підставі викладеного, просили:

в задоволені первісного позову відмовити,

визнати, що присадибна земельна ділянка загальною площею 0,0905 га за адресою: АДРЕСА_1 , фактично поділена в натурі на місцевості між співвласниками житлового будинку та належить на праві власності у таких розмірах: ОСОБА_2 площею 0,541 га, ОСОБА_3 у площею 0,0201 га, ОСОБА_1 площею 0,0163 га.

У березні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представником ОСОБА_13 подано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності, в обґрунтування якої зазначено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 визнає той факт, що з 2004 року було видано та отримано сторонами у цій справі правовстановлюючий документ - Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 079932 від 06 квітня 2004 року, про що їй було достовірно відомо та не заперечується, тобто, на час її звернення до суду в 2014 році минуло більш як три роки, тобто сплив строк позовної давності щодо захисту її позовних вимог, поважні причини на поновлення такого строку відсутні.

Справа розглядалася судами неодноразово

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено із мотивувальної частини рішення посилання на строки позовної давності. В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідно до земельного законодавства співвласники мають право на виділ в натурі частки земельної ділянки із спільної часткової власності, яка відповідає розміру їх часток у будинку, але визначаючи їх розмір слід виходити із розміру земельної ділянки, зазначеному в державному акті на право власності на земельну ділянку, оскільки інше буде порушувати їх права.Оскільки зазначені розбіжності у розмірі загальної площі спірної земельної ділянки не усунені, а варіанти виділу в натурі частин земельної ділянки запропоновані експертом виходячи із розміру земельної ділянки площею 905 кв. м., а не розміру земельної ділянки площею 971 кв. м, що зазначено в Державному акті на право власності на земельну ділянку, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Виключивши із мотивувальної частини рішення посилання на пропуск позовної давності суд апеляційної інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами є тривалими та порушення прав ОСОБА_14 мали місце на час звернення її до суду, тому підстав для застосування позовної давності не вбачається.

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2015 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не з`ясував фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наявним у справі доказам з яких вбачається різна площа земельної ділянки, якою користуються сторони, не перевірив дійсного розміру спірної земельної ділянки. Залишивши поза увагою рішення народного суду м. Токмака від 14 серпня 1984 року, зі змісту якого вбачається, що за попереднім власником частини будинку, яка належить позивачу ( ОСОБА_7 ), визнано право власності на 3/8 частини домоволодіння та визнано право користування земельною ділянкою площею 180 кв. м.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи, яка була проведена фактично з урахуванням правовстановлюючих документів, в яких зазначені відмінності щодо дійсного розміру земельних ділянок, виходячи з фактичного землекористування.

Відповідно до договорів, на підставі яких співвласникам відчужувались частини житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, її загальна площа становить - 925 кв. м., в той час, як відповідно до державного акта на право власності розмір земельної ділянки становить 971 кв м, а з висновку експертизи вбачається, що її фактичний розмір, який перебуває у користуванні співвласників становить 905 кв м, тобто існують суттєві розбіжності щодо розміру спірної земельної ділянки, проте суд таких розбіжностей не усунув та не сприяв з`ясуванню зазначених обставин. Суд апеляційної інстанції не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують доводи, вказавши лише про те, що існують розбіжності щодо розміру загальної площі спірної земельної ділянки, а з огляду на те, що вони не усунуті, підстав для задоволення позову немає, при цьому не надавши жодної оцінки наданим доказам. Зазначаючи, що розмір земельної ділянки необхідно обчислювати відповідно до державного акта про право власності, який не скасований, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, фактично позбавивши позивача права на захист.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 06 листопада 2019 року яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Виділено в натурі ОСОБА_1 згідно з варіантом виділу в натурі № 1 (Додаток № 1), який міститься у висновку № 13/14 судової земельно-технічної експертизи, складеного 05 червня 2014 року судовим експертом Тернових В. А., 3/8 частки земельної ділянки, що становить 339 кв. м, із земельної ділянки загальною площею 905,00 кв м, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 3/8 частки земельної ділянки загальної площі 905,00 кв. м, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що при визначені варіанту розподілу, який підлягає застосуванню, суд, враховуючи, що всі чотири варіанти, які запропоновані експертом, відповідають ідеальним часткам, вважає необхідним обрати саме перший варіант поділу, оскільки даний варіант максимально враховує порядок користування спірною земельною ділянкою, що склався між співвласниками, з урахуванням цілісності розташованих на ній будівель та забезпечення можливості нормального користування зазначеними господарськими спорудами, здійснення догляду за ними, забезпечує приблизно рівні умови використання будинку та земельних ділянок для сторін, що вказує на перевагу першого варіанту, запропонованого експертом, а також враховує, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження доцільності проведення поділу за іншим варіантом.

Посилання відповідачів за первісним позовом та позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представника ОСОБА_13 на пропуск позовної давності у виниклих правовідносинах є безпідставним та застосуванню не підлягає, що узгоджується із статтями 355, 356, 358, 367 ЦК України, оскільки реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в праві кожного власника в будь-який час на виділення у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, яку уточнили у травні 2020 року, та просили скасувати рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 06 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд, а саме відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди проігнорували фактичні обставини, що в спірному будинку відбулася добудова до житлового будинку, ще за часів попередніх власників, яка не змінює часток у присадибній земельній ділянці, і це підтверджено сторонами у справі, при чому із сторін у цій справі лише позивачу ОСОБА_1 за первісним позовом і відповідачу за зустрічним позовом і на користь якої ухвалені оскаржувані судові рішення було відомо про існування судового рішення від 1984 року, оскільки саме вона із сторін була першою, хто придбав у тому ж 1984 році частину житлового будинку та частину приналежної земельної ділянки, що належить її відчужувачу ОСОБА_7 і що при подачі документів на приватизацію присадибної земельної ділянки у 2004 році, вона навмисно не повідомила та не надала копії цього судового рішення до земельного відділу, який на той час збирав увесь пакет документів необхідних для прийняття рішення щодо приватизації присадибної земельної ділянки.

Суди посилалися на дію державного акту, проте не пересвідчилися чи на момент постановлення ними оспорюваних рішень існує він взагалі, оскільки після постановлення перших судових рішень, що у 2016 році він був анульований земельним відділом, що підтверджується довідкою № Л-211/0-197/6-16 від 27 жовтня 2016 року.

На час переходу права власності на частину житлового будинку до ОСОБА_1 земельні відносини регулювались Земельним кодексом Української РСР від 08 липня 1970 року.

У даному випадку спір вирішено в судовому порядку, згідно з рішенням народного суду м. Токмак від 14 серпня 1984 року справа № 2-479, визнано, що на праві особистої власності в будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 3/8 частини, а саме: кімната I-I площею 12,11 кв м, кухня 1-2 площею 6,87 кв м., сарай І-3 площею 10,72 кв м, сіни І площею 8,87 кв м, забор № 1. Для зручного користування виділеними частинами зобов`язано, ОСОБА_7 в сінях переставили двері зі східної сторони, а ОСОБА_4 влаштувати другий вихід з кімнати 1-6 з східної сторони влаштуванням веранди розміром 2,60х3,50 м і встановити двері в сарай 1-4 замість вікна.

ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею не більше за 180 кв. м. Оскільки відповідно до частини першої статті 90 ЗК УРСР 1970 року, який діяв на момент набуття ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Згідно із пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

ОСОБА_1 не має права вимагати фактично «нового» поділу та виділу їй частини прибудинкової земельної ділянки, всупереч вже вирішеного з цього приводу земельного питання, і що відповідач при придбанні частки житлового будинку придбала й відповідну земельну ділянку, яка була судовим рішенням встановлена відчужувачу, з яким відповідач ОСОБА_1 у 1984 році уклала договір купівлі-продажу, при постановленні рішення потрібно правильно враховувати те, що подальша добудова у житловому будинку співвласників земельної ділянки не змінює у подальшому розмір їх часток на приналежну їм присадибну земельну ділянку.

Якщо порівняти технічну документацію з судовим рішенням 1984 року та генеральним планом від 1954 року, то усі частки, як у будинку, так і в земельній ділянці повністю співпадають, тобто це беззаперечний доказ того, що і будинок і земельна ділянка були поділені ще між старими власниками і сторони у цій справі, як нові власники не мають права вимагати більше, а ніж це належало їх попереднім власникам, тобто не може належати ОСОБА_1 те майно, яке вона не набула у власність від попереднього власника - ОСОБА_15 , проте, суди не звернули увагу на цю обставину та не надали їй належної правової оцінки, що є несправедливим та протиправним.

Отже, всупереч постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, суди проігнорували, що присадибна земельна ділянка вже була поділена між колишніми власниками за рішенням суду, яке набрало законної сили, а правовстановлюючий документ на цю земельну ділянку було отримано значно пізніше.

Аргументи учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 06 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року без змін.

Відзив мотивований тим, що суд належним чином дослідив всі надані сторонами докази, враховано пояснення сторін та висновки експертизи про можливість виділити долю позивачу із спільної часткової власності та винесено законне судове рішення. Відповідач ОСОБА_3 стверджував, що він має право тільки на частку в розмірі 3/8, а це 339 кв м. від спільної часткової власності на вказану землю, а не на іншу частку, з цим погоджувалась і ОСОБА_16 , що захоплення землі, яка належить позивачу ОСОБА_1 він розпочав тільки з 2013 року. В даному житлі за адресою АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_1 , як власник нерухомості, проживає з 1984 року, а відповідач ОСОБА_2 з 1991 року, а відповідач ОСОБА_3 з 2004 року.

Незаконно претендуючи на значно більші розміри земельної ділянки чим їм було надано державою, та на яку не дала згоду ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_16 тривалий час незаконно користувалася земельними ділянками розміром 541 кв м та 201 кв м, а сплачували податок за землю за значно менші розміри, чим приховували фактичне використання ними надлишкової землі, щоб недоплачувати грошові кошти державі у вигляді земельного податку.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 328/1052/14-ц та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зупинення виконання рішень суду першої та апеляційної інстанції відмовлено.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 червня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що сторони у справі є співвласниками домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , які набули право власності від попередніх співвласників на підставі цивільно-правових угод.

Попередніми співвласниками спір про розподіл будинку за цією адресою вирішувався у судовому порядку.

Рішенням народного суду м. Токмак від 14 серпня 1984 року по справі № 2-479 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про розділ будинку визнано, що на праві особистої власності в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 належить 3/8 частини, а саме: кімната 1-6 площею 16,97 кв. м, 1-5 площею 6,93 кв. м, сарай І-4 площею 10,12 кв. м, літня кухня «В-1», сарай «Г», и туалет «Д»; ОСОБА_7 належить 3/8 частини, а саме: кімната 1-1 площею 12,11 кв. м, кухня 1-2 площею 6,83 кв. м, сарай І-3 площею 10,72 кв. м, сіни 1 площею 8,87 кв. м, паркан. Для зручного користування виділеними частинами зобов`язано ОСОБА_7 в сінях переставити двері зі східної сторони, а ОСОБА_4 влаштувати другий вихід з кімнати 1-6 з східної сторони з влаштуванням веранди розміром 2,60 х 3,50м і встановити двері в сарай 1-4 замість вікна.

Визнано, що сторонам на праві користування належить земельна ділянка по АДРЕСА_1 : ОСОБА_4 площею 180 кв. м, пофарбована на схемі плані в блакитний колір, а ОСОБА_7 площею 180 кв. м, пофарбована на схемі плані в бузковий колір.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 жовтня 1984 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , остання придбала 3/8 частини житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель і споруд в АДРЕСА_1 , які розташовані на земельній ділянці площею 925 кв. м. В користування покупця перейшли: кімната І-І площею 12,11 кв. м, кухня І-2 площею 6,87 кв. м, сарай І-3 площею 10,72 кв. м, сіни І площею 8,87 кв. м, паркан № 1. Право власності на 3/8 частини будинку зареєстровано Мелітопольським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_1 12 листопада 1984 року під реєстровим № 3574, про що на договорі міститься відповідна відмітка.

На підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 1991 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_10 1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських, побутових будівель і споруд по АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці загальним розміром 925 кв. м. Право власності ОСОБА_2 на 1/4 частину домоволодіння зареєстровано Пологівським міжрайонним бюро технічної інвентаризації (запис у реєстрову книгу № 40), 01 серпня 1991 року за реєстровим № 3574, про що на договорі міститься відповідна відмітка.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , 23 грудня 1994 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_3 , після укладання шлюбу ОСОБА_2 змінено прізвище « ОСОБА_2 ».

Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування частини будинку від 08 вересня 2004 року, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 3/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначений жилий будинок, частина якого відчужується, розташований на земельній ділянці розміром 971,0 кв. м, глинобитний, обкладений цеглою, складається з: 3-1 кімната жилою площею 16,97 кв. м, 3-2 кухня - 6,53 кв. м, 3-3 сарай - 10.12 кв. м, а-1 - сіни, вбиральня Г, що належить дарувальнику на праві привітної власності на підставі рішення Токмацького міського суду від 14 серпня 1984 року, справа № 2-249.

Зазначений договір дарування зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 08 вересня 2004 року за реєстраційним номером 88142.

Як вбачається з Державного акту серії ЗП №079932 від 06 квітня 2004 року на право власності на земельну ділянку, зазначений Державний акт видано ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_1 на підставі рішення 25 сесії 24 скликання Токмацької міської ради Запорізької області № 23 від 12 лютого 2004 року. Земельна ділянка площею 0,0971 га, з кадастровим номером 2311000000:01:013:0132, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Співвласниками зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_2 - 1/4 частка у спільній власності; ОСОБА_4 - 3/8 частки у спільній власності; ОСОБА_1 - 3/8 частки у спільній власності.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору від 23 вересня 2004 року, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 3/8 частки земельної ділянки, загальна площа якої становить 0,0971 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Право власності на відчужувану частину земельної ділянки підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ЗП № 079932 від 06 квітня 2004 року, виданого Токмацькою міською радою 06 квітня 2004 року.

Зазначений договір дарування зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 23 вересня 2004 року за реєстраційним номером 128072, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 23 вересня 2004 року.

Висновком № 13/14 судової земельно-технічної експертизи від 05 червня 2014 року визначено чотири варіанти виділу в натурі 3/8 часток земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

За висновком експертизи виділити в натурі 3/8 частки земельної ділянки в окреме її користування, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з врахуванням господарських та побутових споруд, а саме: сіни а-1, сарай Г-1, забор № 1 , які, відповідно до договору купівлі-продажу від 23 вересня 1984 року, позивачка по справі ОСОБА_1 придбала разом з 3/8 частини житлового будинку, що розташований за тією ж адресою - можливо.

Виходячи з розташування житлового будинку АДРЕСА_1 , облаштованого виходу в сторону вул. Радянська (на даний час – вул. Дружби) , планування, етажності і розмірів приміщень, розташування надвірних будівель, розмірів, площі і конфігурації земельної ділянки, частин співвласників житлового будинку (1/4 частини + 3/8 частини + 3/8 частини), права власності на будівлі та споруди зазначеного в правовстановлюючому документі на житловий будинок (договір купівлі - продажу від 23 жовтня 1984 року, реєстровий № 3725), наданих документів, на розгляд суду представляється можливим запропонувати чотири варіанта виділу в натурі 3/8 частини земельної ділянки. Перший найбільш оптимальний, другий, третій та четвертий - варіанти запропоновані гр. ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

На підставі частини першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, на відміну від поділу спільної часткової власності, за якого власність припиняється для всіх її учасників, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна право спільної часткової власності на це майно припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

У частині першій статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Отже, встановивши, що запропонований експертом перший варіант виділу відповідає ідеальній частці позивача та максимально враховує порядок користування спірною земельною ділянкою, що склався між співвласниками, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що судовим рішенням 1984 року встановлено менший розмір земельної ділянки позивача безпідставні.

Суди встановили, що відповідно до пункту 1 додатку до рішення Токмацької міської ради Запорізької області від 12 лютого 2004 року № 23 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам Токмака», у якому під порядковими номерами 4, 5, 6 зазначені співвласники земельної ділянки по АДРЕСА_1 із визначенням площі кожній особі: ОСОБА_2 - 243 кв. м, ОСОБА_1 - 365 кв. м, ОСОБА_4 - 364 кв. м.

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування 06 квітня 2004 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на вказану вище земельну ділянку, в якому міститься список співвласників із зазначенням їх часток у спільній земельній ділянці: ОСОБА_2 - ј частина, ОСОБА_4 - 3/8 частини, ОСОБА_1 - 3/8 частин.

23 вересня 2004 року ОСОБА_4 за договором дарування подарувала свою частку у земельній ділянці ОСОБА_3 .

На час вирішення спору у цій справі рішення органу місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки співвласникам домоволодіння АДРЕСА_1 із визначенням її площі кожній особі: ОСОБА_2 - 243 кв. м, ОСОБА_1 - 365 кв. м, ОСОБА_4 - 364 кв. м, державний акт про право власності на цю земельну ділянку із визначенням часток співвласників ОСОБА_2 - ј частина, ОСОБА_4 - 3/8 частини, ОСОБА_1 - 3/8 частин, договір дарування ОСОБА_3 3/8 частин земельної ділянки ніким не скасовані, не визнані недійсними, оскільки рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до Токмацької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Управління Держгеокадастру у Токмацькому районі та місті Токмаку Запорізької області, виконавчий комітет Токмацької міської ради Запорізької області, Токмацька державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним рішення Токмацької міської ради Запорізької області № 23 від 12 лютого 2004 року, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування від 23 вересня 2004 року та скасування державної реєстрації права власностівідмовлено за пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у суді першої інстанції (справа № 328/4215/15-ц).

Постановою Верховного суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року без змін.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 759/15156/16-ц (провадження № 61-3301св19) зазначено, що «при вирішенні спору про поділ в натурі земельної ділянки, визначаючи варіанти такого поділу, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого відсутні підстави, він ухвалює рішення про застосування саме такого варіанту поділу. Якщо ж відсутній погоджений або встановлений порядок користування земельною ділянкою, то суд здійснює поділ в натурі земельної ділянки з дотриманням розміру часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном».

За таких обставин, суди обґрунтовано задовольнили позов.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 759/15156/16-ц (провадження № 61-3301св19), не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 06 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов