Справа №2-202/2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

27 травня 2010 року Білопільський районний суд Сумської області у складі:

головуючої судді     Терещенко О.І.

при секретарі     Супрун Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Сумської міської виконавчої дирекції до ОСОБА_1, 3-тя особа – ОСОБА_2 про стягнення 17650 грн. 53 коп.,

в с т а н о в и в :

09 лютого 2010 року Сумське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Сумської міської виконавчої дирекції звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 17650,53 грн. та судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що 05.10.2008 року з вини ОСОБА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та з 07.11.2008 року по 22.06.2009 року знаходився на лікуванні. У період непрацездатності ОСОБА_2, як застрахована особа, отримав від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 17650,53 грн., що є розміром втраченої за час тимчасової непрацездатності заробітної плати.  Відповідно до ст.1191 ЦК України відповідач повинен відшкодувати Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності зазначені кошти, які ним були виплачені ОСОБА_2 Тому з даним позовом  позивач звернувся до суду.

В судовому засіданні представник позивача Дубровський В.С. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на стягненні з відповідача 17650,53 грн.

Відповідач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_4 позов не визнали повністю, суду показали, що кошти, сплачені позивачем ОСОБА_2, не є шкодою, а є допомогою по тимчасовій непрацездатності як вид матеріального забезпечення за рахунок його страхових внесків. А тому на дані правовідносини не поширюються вимоги ст.1191 ЦК України. У задоволенні позову просили відмовити.

Третя особа ОСОБА_2 позовну заяву не підтримав, зазначив, що дане питання залишає на розсуд суду, так як він особисто до ОСОБА_1 матеріальних та моральних претензій не має.

Заслухавши представника позивача Дубровського В.С., відповідача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_4, третю особу ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 05 жовтня 2008 року з вини відповідача у справі – ОСОБА_1 (а.с.18).

ОСОБА_2 з 07 листопада 2008 року до 22 червня 2009 року знаходився на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності (а.с.5-12).

Сумське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності виплатило ОСОБА_2, як застрахованій особі, втрачену за час перебування на лікуванні заробітну плату в розмірі 17650 грн. 56 коп. (а.с.15).  

У своїй позовній заяві позивач посилався на ст.1191 ЦК України і вважає, що відповідно до вимог даної статті Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності має право на відшкодування виплачених коштів ОСОБА_2 у порядку регресу ОСОБА_1

Але суд вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача коштів, сплачених відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, оскільки положення ст. 1191 ЦК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.  

Так, згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.  

Зазначена норма, що міститься в главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.  

Разом з тим правовідносини, пов’язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.                

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).  

Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.  

Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.  

Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.  

Зазначений     висновок    ґрунтується  на комплексному аналізі норм ст. ст. 512, 993, 999 ЦК України, положень Основ законодавства України про загальнообов’язкове  державне соціальне  страхування від 14 січня   1998 року (далі – Основи) та Закону України від 18 січня 2001 року  № 2240-ІІІ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” (далі – Закон).  

Зазначені закони визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян та, зокрема, правову основу, економічні механізми і організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.  

Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов’язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення  і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.  

    Основами також передбачено право страховика припинити виплати і надання соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням застрахованій особі з підстав, зазначених у ст. 27 Основ, та право неналежного страховика, яким здійснено виплати застрахованій особі, звернутися до належного страховика з вимогою про відшкодування понесених ним витрат.            

    Преамбулою Закону   передбачено, що   страхування на випадок тимчасової втрати працездатності є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.  

Статтею 5 Закону   визначено основні   принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов'язковість страхування від нещасного  випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов’язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.  

Згідно з п. 1 ст. 2 Закону   суб’єктами страхування є:   страховик – Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;   страхувальник – роботодавець; застрахована особа – найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Об’єктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.  

Таким чином, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності є обов’язковим особистим страхуванням.  

Ні Основи, ні  Закон, ні норми глави 67 ЦК України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов’язкового державного соціального страхування згідно із Законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.  

Крім того, задоволення таких вимог означало б заміну сторін у зобов’язанні, в якому права застрахованої особи на отримання відшкодування перейшли б до страховика, у той час як відповідно до ст. 515 ЦК України не допускається заміна кредитора в зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я.        

Оскільки сфера дії Закону поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика й цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховика з іншими особами, відповідальними за шкоду, завдану життю та здоров’ю застрахованої особи, то до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення  ЦК України щодо страхування.                  

З урахуванням викладеного та з огляду на положення ст. ст. 993, 999 ЦК України, Закону   та Основ    Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховик за обов’язковим особистим страхуванням не має права    вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому, а тому Сумському обласному відділенню Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Сумської міської виконавчої дирекції необхідно відмовити у задоволенні позову про стягнення зі ОСОБА_1  17650 грн. 56 коп.

    Відповідач ОСОБА_1 просив стягнути з позивача судові витрати за надання правової допомоги у сумі 1450 грн.

    Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

    Згідно ч.ч.1,2 ст.84 ЦПК України витрати, пов»язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

    Відповідно до додатку до Постанови Кабінету Міністрів України №590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов»язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» компенсація у цивільних справах, якщо вона сплачується іншою стороною, не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

    Таким чином, граничний розмір, який підлягає стягненню за участь адвоката ОСОБА_4  у розгляді даної справи становить 352,10 грн. і у такому розмірі судові витрати за правову допомогу і підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.512, 980, 993, 9991191 ЦК України, положеннями Основ законодавства України про загальнообов’язкове  державне соціальне  страхування від 14 січня 1998 року, Законом України від 18 січня 2001 року   № 2240-ІІІ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, ст.ст.4,10,60,88,209,213-215,218 ЦПК України  

в и р і ш и в:

    Сумському обласному відділенню Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Сумської міської виконавчої дирекції у задоволенні позову до ОСОБА_1, 3-тя особа – ОСОБА_2 про стягнення 17650 грн. 53 коп. відмовити.

    Стягнути з Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Сумської міської виконавчої дирекції на користь ОСОБА_1 352 (триста п»ятдесят дві) гривні 10 копійок.

    Відмовити ОСОБА_1 у стягненні 1097 (однієї тисячі дев»яносто сім) гривень 90 копійок з Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Сумської міської виконавчої дирекції.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

    Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

    Повний текст рішення виготовлений 01 червня 2010 року.

Суддя                                             /підпис/

Копія вірна:

Суддя Білопільського райсуду                                 О.І.Терещенко