Номер провадження: 22-ц/813/2854/21

Номер справи місцевого суду: 503/387/15-ц

Головуючий у першій інстанції Сопільняк О.М.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2021 року                                                                         м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А.П.,

за участю секретаря – Дерезюк В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Кодимська міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, площею 0,0072 га, що розташована в АДРЕСА_1 , зобов`язавши відповідача звільнити земельну ділянку з тильної сторони гаража на відстані 4 м, оскільки ОСОБА_2 захопив цю ділянку та вирощує на ній малину та овочі.

Короткий зміст рішень суду

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що при вирішенні питання про виділення позивачу земельної ділянки міською радою було допущено помилку в частині розміру земельної ділянки, у зв`язку з чим виникло накладення ділянок, а тому відповідач права позивача не порушує.

Справа апеляційним судом переглядалася неодноразово.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року змінено та викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зі схеми фактичних меж та меж згідно відомостей правовстановлюючих документів земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачається, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та будівлі ОСОБА_1 не перетинаються, що свідчить про наявність недоліків при здійсненні оформлення сторонами правовстановлюючих документів на земельні ділянки, однак такі на час вирішення спору не визнані недійсними.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не довів ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що має місце самовільне захоплення відповідачем земельної ділянки з тильної сторони гаража на відстані 4 м. В матеріалах справи відсутні відомості щодо площі захоплення цієї земельної ділянки, її розташування, координати та конфігурація, що дає підставу стверджувати про захоплення такої ділянки відповідачем.

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 – адвокат Кресюн В.А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення по суті спору, яким позов задовольнити.

Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року касаційну скаргу публічного ОСОБА_1 задоволено частково, Постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року скасувано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зазначено, що судом апеляційної інстанції не було надано оцінки висновку комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 29 листопада 2018 року № 18-4499/4500/6398/6401 у взаємозв`язку із іншими доказами, які містяться у матеріалах справи, апеляційний суд не вказав про відхилення експертного висновку з тих чи інших міркувань та не зазначив, яким доказам, наявними у справі, він суперечить.

Верховний Суд вказав, що загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Таким чином колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом апеляційної інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи, зібраним доказам та на підставі наведено колегія суддів дійшла передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 02.09.2020 року визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду під головуванням судді - Князюка О. В.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.10.2020 року цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Кодимська міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - прийнято до провадження, та призначено до розгляду на 11.02.2021 року.

Розгляд справи за відсутності належного сповіщення сторін було відкладено на 18.03.2021 року.

18.03.2021 року розгляд справи було відкладено на 10.06.2021 року о 12:10 год.

Клопотання представника позивача – адвоката Кресюн В.А. про зупинення провадження у справі у зв`язку з необхідністю першочергового розгляду справи № 503/2537/16-ц знято з розгляду за усною заявою сторони, оскільки зазначена справа перебуває у провадженні головуючого судді Князюка та її розгляд було також відкладено на 10.06.2021 року о 12:10 з метою повного та всебічного.

07.06.2021 року на електронну адресу апеляційного суду від Кодимської міської ради Подільського району Одеської області надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача. Представник Кодимської міської ради – міський голова – Лапушко Сергій просиву рішення Кодимського районного суду Одеської області без змін, а апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Кресюн В.А. – залишити без задоволення.

До судового засідання з`явилися представник ОСОБА_1 – адвокат Кресюн В.А. та відповідача ОСОБА_3 .

В судовому засіданні представником ОСОБА_4 – адвокатом Кресюн В.А. апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, просив її задовольнити.

ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, та просив суд рішення Кодимського районного суду Одеської області від 13 вересня 2017 року залишити без змін.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Судами встановлено, що з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 вересня 2010 року № 27293065 вбачається, що ОСОБА_1 є власником гаража № НОМЕР_1 , розташованого в АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 25 лютого 2014 року звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,0072 га на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована за адресою: гараж № НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Державним реєстратором 07 березня 2014 року здійснено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер 5122510100:02:003:0350.

Рішенням Кодимської міської ради від 30 квітня 2014 року № 1191-VІ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража в АДРЕСА_2 . Пунктом другим вказаного рішення передано у приватну власність позивача земельну ділянку площею 0,0072 га (кадастровий номер 5122510100:02:003:0350).

03 червня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку для будівництва індивідуальних гаражів площею 0,0072 га.

На підставі договору дарування від 20 квітня 2006 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 травня 2006 року № 10645093 ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_3 .

Рішенням Кодимської міської ради від 30 травня 1997 року № 455/280 попередньому власнику належного відповідачеві ОСОБА_2 домоволодіння – ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку площею 1000 та 204 кв. м.

Суди встановили, що за зверненням ОСОБА_2 комісією Кодимської міської ради від 02 жовтня 2014 року було складено акт про те, що ОСОБА_1 при оформленні технічної документації на земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаражу № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 помилково оформлено частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 . Також встановлено, що технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_1 виготовлена з порушенням.

08 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення особистого селянського господарства площею 0,0209 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

19 липня 2016 року Державним кадастровим реєстратором прийнято рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0209 га, у зв`язку з невідповідністю електронного документа встановленим вимогам та перетином меж земельної ділянки, яку планується зареєструвати із межами земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

20 липня 2016 року Державним кадастровим реєстратором Відділу виправлено помилку у відомостях про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

18 липня 2016 року ОСОБА_2 повторно звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки.

Державним реєстратором 28 липня 2016 року здійснено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер 5122510100:02:003:0397.

Відповідно до рішень Кодимської міської ради від 12 серпня 2016 року № 253-VII, № 254-VII ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку (кадастровий номер 5122510100:02:003:0396) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд площею 0,1000 га та земельну ділянку (кадастровий номер 5122510100:02:003:0397) для ведення особистого селянського господарства площею 0,0209 га.

Суди встановили, що в 2014 році на час здійснення позивачем державної реєстрації права власності на земельну ділянку за номером 5122510100:02:003:0350 існував факт перетину меж ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з неправильною прив`язкою до системи координації земельної ділянки за номером 5122510100:02:003:0350.

Вказана помилка була виправлена 20 липня 2016 року Державним реєстратором кадастровим реєстратором Відділу шляхом внесення до відомостей Державного земельного кадастру змін про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

Згідно з листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09 жовтня 2017 року встановлено, що перетин між земельними ділянками з кадастровими номерами 5122510100:02:003:0350 ( ОСОБА_1 ) та 5122510100:02:003:0397 ( ОСОБА_2 ) відсутній.

Зі схеми фактичних меж та меж згідно правовстановлюючих документів земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачається, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та будівлі ОСОБА_1 не перетинаються.

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню підлягає з наступних підстав.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

У відповідності до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст.373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

У разі порушення цього права власник має право на підставі ст. 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою, другою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час отримання державного акта на право власності на земельну ділянку) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений в приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користування, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених у статті 122 ЗК України. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно статті 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання вимог статі 106 ЗК України наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не зазначено та не підтверджено належними доказами, яке саме право позивача та яким чином було порушено ОСОБА_2 , а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними.

Даючи правову оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Кодимська міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою апеляційний суд виходить з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що рішеннями Кодимської міської ради Одеської області №253-VII та № 254-VII від 12 серпня 2016 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельні ділянки розташовані в АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5122510100:02:003:0396, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га та 5122510100:02:003:0397, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0209 га.

На підставі вказаних рішень, державним реєстратором 29.08.2016 року в центрі надання адміністративних послуг при Кодимській районній державній адміністрації Одеської області, здійснено державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки.

З акту прийому-передачі межових знаків на зберігання від 06.07.2016 року встановлено, що межі земельної ділянки розташованої в АДРЕСА_4 , наданої ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,209 га, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 4 шт., у присутності замовника, виконавця та власників (користувачів) суміжних земельних ділянок. В даному акті міститься відмітка про те, що ОСОБА_1 від погодження меж відмовився.

З Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №27293065 від 13.09.2010 вбачається, що ОСОБА_1 є власником гаража № НОМЕР_1 , розташованого в АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 25.02.2014 звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,0072 га на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована за адресою: гараж АДРЕСА_5 , АДРЕСА_2 .

Державним реєстратором 07.03.2014 року здійснено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер 5122510100:02:003:0350.

Рішенням Кодимської міської ради №1191-VІ від 30.04.2014 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража в АДРЕСА_2 . Пунктом другим вказаного рішення передано у приватну власність позивача земельну ділянку площею 0,0072 га. (кадастровий номер 5122510100:02:003:0350).

03.06.2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку для будівництва індивідуальних гаражів площею 0,0072 га.

На підставі договору дарування від 20.04.2006 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10645093 від 15.05.2006 року ОСОБА_7 є власником домоволодіння АДРЕСА_3 .

Рішенням Кодимської міської ради №455/280 від 30.05.1997 року попередньому власнику належного відповідачеві ОСОБА_7 домоволодіння – ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку площею 1000 та 204 кв.м.

Матеріали справи свідчать, що за зверненням ОСОБА_2 комісією Кодимської міської ради від 02.10.2014 року було складено акт про те, що ОСОБА_1 при оформленні технічної документації на земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаражу № НОМЕР_1 про АДРЕСА_2 помилково оформлено частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні  ОСОБА_2 . Також встановлено, що технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_1 виготовлена з порушенням.

08.07.2016 року ОСОБА_2 звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення особистого селянського господарства площею 0,0209 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

19.07.2016 року Державним кадастровим реєстратором прийнято рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0209 га, у зв`язку з невідповідністю електронного документа встановленим вимогам та перетином меж земельної ділянки, яку планується зареєструвати із межами земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

Проте, як встановлено під час розгляду вказаної справи в 2014 році на час оформлення позивачем державної реєстрації права власності на земельну ділянку за номером 5122510100:02:003:0350 існував факт перетину меж ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з невірною прив`язкою до системи координації земельної ділянки за номером 5122510100:02:003:0350.

На запит адвоката Кресюн В.А. від 31 жовтня 2017 року № 114/1 Відділ у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надано наступні належним чином завірені копії документів, а саме:

-копію документів з яких стало відомо про те, що земельна ділянка ОСОБА_1 перетинається з земельною ділянкою ОСОБА_2 та на підставі яких були внесені зміни до відомостей Держгеокадастру про координати поворотних точок – копія Рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру № РВ-5100365932016 від 19.07.2016 року.

-копію заяви ФОП ОСОБА_8 від 10.07.2016 року про внесення зміни до відомостей Держегеокадастру.

-копію відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350 станом на 07.03.2014 року з прив`язкою до системи координат СК-63.

-копія відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350 станом на 10.07.2016 року з прив`язкою до системи координат СК-63.

20.07.2016 року Державним кадастровим реєстратором Відділу виправлено помилку у відомостях про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

18.07.2016 року ОСОБА_2  повторно звернувся до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки.

Державним реєстратором 28.07.2016 року здійснено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер 5122510100:02:003:0397.

Відповідно до рішень Кодимської міської ради від 12.08.2016 №253-VII, №254-VII ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку (кадастровий номер 5122510100:02:003:0396) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд площею 0,1000 га. та земельну ділянку (кадастровий номер 5122510100:02:003:0397) для ведення особистого селянського господарства площею 0,0209 га.

З вищевикладеного слідує, що в 2014 році на час оформлення позивачем державної реєстрації права власності на земельну ділянку за номером 5122510100:02:003:0350 існував факт перетину меж ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з невірною прив`язкою до системи координації земельної ділянки за номером 5122510100:02:003:0350.

Вказана помилка була виправлена 20.07.2016 року Державним реєстратором кадастровим реєстратором Відділу шляхом внесення до відомостей Державного земельного кадастру змін про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350 відповідно до протоколу виправлення помилки від 20.07.2016 року № 292042.

Згідно з листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09.10.2017 року встановлено, що перетин між земельними ділянками з кадастровими номерами 5122510100:02:003:0350 ( ОСОБА_1 ) та 5122510100:02:003:0397 ( ОСОБА_2 ) відсутній.

Зі схеми фактичних меж та меж згідно даних правовстановлюючих документів земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачається, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та будівлі ОСОБА_1 не перетинаються

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Колегія суддів не приймає до уваги висновок експертів комплексної судово земельно-технічної експертизи та експертів з питань землеустрою, призначеної за матеріалами цивільної справи № 503/387/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою від 29.11.2018 року № 17-4499/4500/6398-6401, копія якого надана суду представником ОСОБА_1 – адвокатом Кресюн В.А. з огляду на наступне.

Ознайомившись з висновком експертів колегія суддів вбачає на схемах суттєві розбіжності а саме.

По-перше, схема земельної ділянки ОСОБА_2 , яка знаходиться у технічному звіті ( ОСОБА_2 ) – зйомку якої провів ФОП « ОСОБА_9 » у 2018 році не співпадає з схемою земельної ділянки ОСОБА_2 та каталогом координат межових знаків відображених на схемі, по якій проведено судову експертизу.

По-друге, відповідно до п. 1.1 експертом досліджувалась копія технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (на місцевості) гр. ОСОБА_1 для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 (в межах населеного пункту), яка є складовою частиною другого тому матеріалів справи ; 503/387/15 (т. 2 а.с. 65-102) на момент 07.03.2014 року (тобто до того як за заявою ФОП ОСОБА_10 були внесені зміни про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350 станом на 10.07.2016 року з прив`язкою до системи координат СК-63.

З огляду на зазначене, колегія суддів не приймає до уваги копію наданого висновку суду.

При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно ст. 62 ЦПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має грунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати:

- чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;

- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;

- компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

- достатність поданих експертові об`єктів дослідження;

- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;

- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи;

- обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин встановлених судом першої інстанції, та не спростовують висновків викладених в оскаржуваному рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ОСОБА_1 не довів ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що має місце самовільне захоплення відповідачем земельної ділянки з титульної сторони гаражу на відстані 4 м, в матеріалах справи відсутні дані щодо площі захоплення цієї земельної ділянки, її розташування, координати та конфігурація, що дає підставу стверджувати про захоплення такої ділянки відповідачем.

За таких обставин слід погодитися з висновком суду першої інстанції про унеможливлення задоволення позову, проте з інших правових підстав, тому рішення підлягає зміні, як таке, що не в повній мірі відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позову, з мотивів та підстав, наведених вище.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року – задовольнити частково.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року – змінити в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17.06.2021 року.

Головуючий:                                                                                О. В. Князюк

Судді:                                                                 А. П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе