15.06.21

Справа № 522/22155/18

Провадження № 2/522/3523/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року   м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

під головуванням судді Чернявської Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Прусс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченко Ігоря Володимировича, комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», за участю третьої особи ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію, повернення сторін в первинний стан,

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченко Ігоря Володимировича, Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», який в подальшому уточнила. Позивач просить скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченко Ігоря Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44431067 від 05.12.2018 року щодо реєстрації за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , скасувати запис щодо реєстрації за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» права власності на квартиру АДРЕСА_2 , повернути сторони в первинний стан, поновивши за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Як на підставу позову позивач зазначає, що 01.12.2005 року між ОСОБА_1 та АПББ «Аваль» був укладений кредитний договір №014/0027/74/41679 та договір іпотеки, за яким предметом є квартира АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2015 року у справі №522/11234/15-ц звернено стягнення на предметом іпотеки в рахунок погашення заборгованості у розмірі 35 938,94 доларів США, що на момент ухвалення рішення було еквівалентно 799 799,07 гривень. 13.12.2018 року до квартири АДРЕСА_1 прийшли невстановлені особи, які повідомили, що власник квартири є ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест». Того ж дня позивачу стало відомо про наявність оскаржуваних рішень та запису державного реєстратора.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що рекомендоване повідомлення, договори про відступлення прав за договором іпотеки та договір іпотеки не є підставою для реєстрації права власності, наявність зареєстрованого обтяження на квартиру є перешкодою у проведення держаної реєстрації права власності, порушення вимог Закону України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відсутність оцінки майна, пропуск строку позовної давності.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 січня 2019 року відкрито провадження у справі, встановлено загальний порядок розгляду справи.

19 лютого 2019 року відповідач ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» надав відзив на позовну заяву (а.с. 61-65, т.1) із відповідними додатками. У відзиві зазначено про те, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЛЬКОР ІНВЕСТ» є правонаступником за кредитним договором №014/0027/74/41679 та договором іпотеки. Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» надіслало ОСОБА_1 лист-вимогу №26/09/2018 від 26.09.2018 року, в якій вимагає у 30-денний термін повернути всю суму заборгованості за Кредитними договором, що станом на 20.09.2018 року становить 2 083 139, 45 гривень, яка була отримана 11.10.2018 року. Після невиконання вимоги, ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» звернула стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Ухвалою суду від 08 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру, загальною площею 45,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 червня 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 .

Також ухвалою суду від 05 червня 2019 року витребувано реєстраційну справу на квартиру АДРЕСА_1 .

Третя особа ОСОБА_2 надала до суду письмові пояснення, в яких повідомила про те, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване 20.12.2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО Кисельовою Н.В. за реєстр.№1678.

       12 вересня 2019 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на пояснення третьої особи.

       Протокольною ухвалою суду від 17 жовтня 2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті. Відповідачі державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченко Ігоря Володимировича, Комунальне підприємство «Агенція державної реєстрації» Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області відзив не надали.

       29 липня 2020 року від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі.

У судове засідання, призначене на 17 травня 2021 року з`явилися сторони. Позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Відповідач та третя особа заперечували проти позову. Учасники надали вступні слова, було досліджено докази, оголошено перерву до 16 червня 2021 року для виступу у судових дебатах.

В судове засідання 15 червня 2021 року з`явились ОСОБА_1 та представники позивача, просили задовольнити позов в повному обсязі. Представник ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Представник третьої особи заперечував, просив відмовити в задоволенні. Інші учасники справи не з`явились, сповіщались належним чином.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, прийнявши докази, що є наявними у матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 01 грудня 2005 року між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль», назву якого у подальшому змінено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», укладено Договір про іпотечний кредит № 014/0027/74/41679, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 36 000 доларів США на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с.15-18, Т.1). Кредитний договір був забезпечений іпотечним договором від 5 грудня 2005 року укладеним між тими ж сторонами, предметом якого є вищенаведена квартира (а.с.19-25, Т.1).

20 вересня 2018 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «ОКСІ БАНК» укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором про іпотечний кредит № 014/0027/74/41679 від 01 грудня 2005 року за яким ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Іпотекодержатель) передає, а ПАТ «ОКСІ БАНК» (новий Іпотекодержатель) приймає всі права вимоги за Договором іпотеки від 05 грудня 2005 року, що укладений між ОСОБА_3 та АППБ «Аваль»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» придбало право вимоги заборгованості за Договором про іпотечний кредит № 014/0027/74/41679 від 01.12.2005 року, з усіма додатковими договорами та угодами до нього та Договір іпотеки, посвідченим 05.12.2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К.В., за реєстровим № 1501 на підставі Договору відступлення права вимоги від 20.09.2018 року та Договору про відступлення прав за Договором іпотеки, посвідченим 5 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К.В., за реєстровим № 1501, що був посвідчений 20.09.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В. за реєстровим № 1260, які укладено між ПАТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЛЬКОР ІНВЕСТ»

Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 22.10.2015 року у справі №522/11234/15-ц звернено стягнення на предметом іпотеки в рахунок погашення заборгованості у розмірі 35 938,94 доларів США, що на момент ухвалення рішення було еквівалентно 799 799,07 гривень (а.с.26-28 Т.1).

Постановою про арешт майна божника від 01.11.2018 року у ВП № 56546707 був накладений арешт на все майно боржника (а.с.30, Т.1)

Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» надіслало ОСОБА_1 лист-вимогу №26/09/2018 від 26.09.2018 року, в якій вимагає у 30-денний термін повернути всю суму заборгованості за Кредитними договором, що станом на 20.09.2018 року становить 2 083 139, 45 гривень.

Також, відповідним листом було попереджено ОСОБА_1 , що при невиконанні в зазначений термін відповідної вимоги, ТОВ «ФК «АЛЬКОР ІНВЕСТ» звернить стягнення на предмет іпотеки відповідно до Договору іпотеки, посвідченого 05.12.2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К.В., за реєстровим № 1501, а саме: набути право власності на предмет іпотеки на підставі застереження в ст. 4 Договору іпотеки у порядку, встановленому цим договором та ст. 37 Закону України «Про іпотеки» та/або шляхом продажу предмету іпотеки на підставі застереження в ст. 4 Договору іпотеки у порядку, встановленому цим договором та ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим і іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». Вказану Лист-вимогу було вручено 11.10.2018 року ОСОБА_3 , що підтверджується рекомендованим повідомленням №310303114131744 від 05.10.2018 року.

03.12.2018 року за ТОВ «ФК «АЛЬКОР ІНВЕСТ» було зареєстровано право власності на спірну квартиру (а.с.32, Т.1.).

19.12.2018 року був скасований арешт, який був накладений постановою від 01.11.2018 року у ВП № 56546707 (а.с.26, Т.2)

20.12.2018 року власником квартири стала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО Кисельовою Н.В. за реєстр.№1678 (а.с.110, Т.1).

Надаючи оцінку доводам позивача в частині того, що рекомендоване повідомлення, договори про відступлення прав за договором іпотеки та договір іпотеки не є підставою для реєстрації права власності суд виходить із такого.

На момент укладення договору іпотеки від 05.12.2005 року була чинною ст.36 Закону України « Про іпотеку» в редакції від 05.06.2003 року, відповідно до якої сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п.4.4. договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (п.4.5. цього договору.)

Відповідно до п.4.4. договору іпотеки це застереження згідно статей 36, 37 Закону України « Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

У статті 12 Закону № 898-IV вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону № 898-IV передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону № 898-IV;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Тобто законодавець передбачив як можливість набуття у власність предмета іпотеки іпотекодержателем, так і можливість продажу предмета іпотеки на погашення заборгованості за забезпеченим зобов`язанням, якщо сторони у договорі передбачили таке право іпотекодержателя та встановили відповідний порядок реалізації цього права.

Саме такі висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).

Таким чином, іпотечне застереження, яке зазначено в п.4.4, 4.5. Договору іпотеки, є достатньою правовою підставою для реєстрації права власності на іпотечне майно за кредитором, та спростовує у цій частині посилання позивача.

У постанові ВС КЦС у справі №725/1804/19 було надано оцінку іпотечному договору, який був укладений до 14.01.2009 року. У вказаній постанові суд дійшов до висновку, що звернення стягнення в позасудовому порядку без окремого договору не суперечить ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Надаючи оцінку доводам позивача в частині наявності зареєстрованого обтяження на квартиру суд зазначає таке.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.30, Т.1) арешт на майно був накладений в інтересах кредитора у зобов`язанні. На момент виникнення права власності за ТОВ «ФК «АЛЬКОР ІНВЕСТ» діяв п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно. Імперативний обов`язок відмовляти у проведенні реєстрації за наявності обтяження закон не містив.

Крім цього, у постанові КЦС ВС від 14.11.2018 року у справі №161/205/17 зроблено висновок, відповідно до якого арешт, який був накладений в інтересах іпотекодержателя, не є перешкодою для реєстрації права власності на це майно згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Надаючи оцінку доводам позивача порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд зазначає таке.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

В матеріалах справи наявна інформаційна довідка, відповідно до якої позивач є власником 1/3 частки квартир АДРЕСА_4 та Ѕ частки квартири АДРЕСА_5 (а.с.80-82, Т.1).

Суд бере до уваги, що зазначені об`єкти нерухомого майна знаходяться на тимчасово окупованій території України.

При цьому, суд зазначає, що станом на дату переходу права власності на спірне майно діяла редакція закону, яка не розмежовувала місцезнаходження майна.

Посилання позивача на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» не мають правового значення, оскільки зазначений закон був відсутній на момент переходу права власності.

Надаючи оцінку доводам позивача в частині застосування строку позовної давності суд виходить із такого.

Обґрунтовуючи поширення строк позовної давності на позасудовий спосіб захисту позивач посилається на п.31 ППВССУ від 30.03.2012 року №5.

Однак, позивач посилається на п.31 зазначеної постанови, який діяв редакції до 07.02.2014 року.

Пункт 31 в редакції Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 7 від 07.02.2014 не містить застережень щодо застосування строку позовної давності в позасудового порядку вирішення спору.

Крім цього, п.7 частини 13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» був виключений Законом №1734-8 від 15.11.2016 року.

Таким чином, посилання позивача у цій частині не кореспондуються із матеріалами справи.

Щодо посилання на відсутність оцінки нерухомого майна суд зазначає про те, що сама по собі відсутність оцінки нерухомого майна не може бути безумовною підставою для скасування рішення про державну реєстрацію прав без доведення того, які саме права позивача порушує відсутність оцінки як такої.

За правилами частин 2, 3 статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи рішення у даній справі суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Дослідивши доводи сторін та докази по справі суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог при визначеному предметі та підставах.

Керуючись ст.ст. 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченко Ігоря Володимировича, комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», за участю третьої особи ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію, повернення сторін в первинний стан – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 22 червня 2021 року

Суддя                                                                        Чернявська Л.М.