ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/125/21 Справа № 199/7800/17 Головуючий у першій інстанції: Спаї В. В. Суддя-доповідач:  Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого –                        Красвітної Т.П.,

суддів:                                Свистунової О.В., Єлізаренко І.А,

при секретарі                        Догоновій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційним скаргам Акціонерного товариства “Альфа-Банк” на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 грудня 2019 року та на додаткове рішення цього ж суду від 07 лютого 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства “Альфа-Банк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, –

ВСТАНОВИЛА:

08 листопада 2017 року АТ “Альфа-Банк” звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 03.06.2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (загальними зборами акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу АТ на ПАТ та зміну найменування (назви) банку на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 уклали договір про надання відновлювальної кредитної лінії №07.1/161-8, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 213000,00 дол. США. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника, 03.06.2008 року позивач та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) уклали іпотечний договір, відповідно до якого остання передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності. В порушення умов договору позичальник ОСОБА_1 зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого станом на 07.09.2017 року має прострочену заборгованість, а саме заборгованість за кредитом – 205902,00 дол. США та заборгованість за відсотками – 260567,43 дол. США. 27 лютого 2013 року апеляційним судом Дніпропетровської області було ухвалено рішення щодо поділу майна подружжя, відповідно до якого було визнано право власності на 1/2 частини квартири за ОСОБА_1 та 1/2 частина квартири за ОСОБА_2 . На виконання умов договору про іпотечний кредит та іпотечного договору відповідачу (боржнику) було направлено вимогу, а саме: повідомлення про усунення порушень, яка на дату подання позовної заяви не виконана. Тому позивач, уточнивши позовні вимоги, просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , та на 1/2 частину вказаної квартири, що належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів, згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом (а.с. 1-4, 140-141 т.1).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 грудня 2019 року позов задоволено частково. Вирішено звернути стягнення на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №07.1/161-9 від 03.06.2008 року, розмір якої станом на 07.09.2017 року становить 466469,43 дол. США (заборгованість за кредитом 205902,00 дол. США, заборгованість за відсотками 260567,43 дол. США) шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 20056,98 грн. В задоволенні вимоги позову до ОСОБА_2 відмовлено (а.с. 82-88 т.2).

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року доповнено резолютивну частину рішення від 24.12.2019 року наступним абзацом: «Зупинити примусове виконання судового рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Доповнено другий абзац резолютивної частини рішення від 24.12.2019 року після частини речення «1/2 частину квартири АДРЕСА_1 » наступною частиною речення: «квартира загальною площею (кв.м) 227,5, житлова площа (кв.м) 147,7, опис: знаходиться на Х та ХІ поверхах та складається з: на Х поверсі – 1 кухня – їдальня, 2-санвузол, І – лоджія, на ХІ поверсі – 3, 4 – житлові кімнати, ІІ, ІІІ, ІV – лоджії» (а.с. 93-94 т. 2).

В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі (а.с. 96-99 т.2).

Також АТ «Альфа-Банк» подано апеляційну скаргу на додаткове рішення суду через неповне з`ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, в якій банк просить його скасувати (а.с. 122-123 т.2).

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, зокрема, письмовою розпискою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від 18.05.2021 року (а.с. 27 т.3), а також шляхом розміщення відповідного оголошення на веб-сайті судової влади про виклик відповідача ОСОБА_1 .

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг, часткового скасування оскаржуваних рішення та додаткового рішення з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 05 березня 1998 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Енергодар Запорізької області, актовий запис №71 (а.с. 10-14, 15-17 т.1).

03 червня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» (змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №07.1/161-8, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредитні кошти на споживчі цілі в сумі 213000,00 дол. США, зі сплатою 14,00% річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 02.06.2023 року включно (а.с. 5-8 т.1).

Згідно з п. 1.3 договору №07.1/161-8 від 03.06.2008 року, в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту (траншів кредиту), сплати процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за договором, кредитор укладає: в день укладення цього договору – з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та яке належить позичальнику на праві власності, заставною вартістю 1 659 430,00 грн., що з офіційним курсом гривні до долару США становить 34200948 дол. США.

Відповідно до п. 1.4 кредитного договору, позичальник гарантує, що на момент підписання цього договору не існує подій, що створюють загрозу належному виконанню цього договору (судові справи, майнові вимоги третіх осіб тощо), про які він не повідомив кредитора.

Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту погоджено в Додатку №1 до вказаного вище договору, який є його невід`ємною частиною (9 т.1).

Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором, 03 червня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» (змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») (банк) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір №96, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку у якості забезпечення зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №07.1/161-8 від 03.06.2008 року двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В.  за №1433 (а.с. 18-20 т.1).

Згідно пункту 1.1 іпотечного договору №96 від 03.06.2008 року, зокрема, предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1 ) належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.03.2006 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №5379.

Іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані в установленому законом порядку (п. 1.7 іпотечного договору).

Відповідно до п.п. 2.4.4 іпотечного договору №96, у разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов`язків, встановлених згідно з п.п. 2.1.1 – 2.1.12 цього договору, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, а у разі його невиконання – задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

19 серпня 2008 року шлюб між відповідачами було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області, актовий запис №193 (а.с. 10-14, 15-17 т.1).

Також встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 грудня 2012 року у справі №2-449/11 (2/401/172/12) позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», про розподіл майна подружжя задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості автомобіля «Chevrolet Evanda LA69Z» 2005 року випуску, в сумі 58173,35 грн., 2000,00 грн. витрат на правову допомогу, 1414,08 грн. витрат на проведення судової експертизи та 611,73 грн. судових витрат, а всього 62199,16 грн. В іншій частині позову відмовлено. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1950,00 грн. судових витрат (а.с. 10-14 т.1).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2013 року у вказаній вище цивільній справі №2/401/172/12 (провадження №22-ц/774/2357/13) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 грудня 2012 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В іншій оскаржуваній частині рішення залишено без змін (а.с. 15-17 т.1).

В судовому засіданні оглянуто вказану вище цивільну справу №2-449/11 (2/401/172/12), рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2013 року не оскаржувалось.

Судом першої інстанції також встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором №07.1/161-8 від 03.06.2008 року, станом на 07.09.2017 року утворилась заборгованість за кредитом в сумі 205902,00 дол. США та заборгованість за відсотками в розмірі 260567,43 дол. США (а.с. 43-45 т.1).

Позивачем 19 вересня 2017 року було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу про усунення порушень №УСБ/155 від 07.09.2017 року, в якій банк вимагав від позичальника сплати заборгованості по кредиту, а також додатково зазначив, що у разі невиконання цієї вимоги, банк розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 40, 41 т.1).

10 вересня 2019 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

Згідно рішення №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року було затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати визначеної у Передавальному акті, а саме – з 15.10.2019 року (а.с. 56-65 т.2).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2019 року замінено Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» правонаступником - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (а.с. 73 т.2).

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.ч. 1, 4 статті).

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що ОСОБА_1 належно не виконує зобов`язання за кредитним договором №07.1/161-8 від 03.06.2008 року,на забезпечення виконання якого укладений договір іпотеки №96 від 03.06.2008 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , - суд дійшов висновку, що вимога про звернення стягнення на 1/2 частину квартири  АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором є обґрунтованою.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Змістом частин 1, 2 статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Судом було встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за іпотечним договором №96 від 03.06.2008 року, була набута відповідачами в період їхнього шлюбу 14.03.2006 року.

Так, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2013 року у справі №2/401/172/12 (провадження №22-ц/774/2357/13), зокрема, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 15-17 т.1).

Отже, на час укладення ОСОБА_1 кредитного та іпотечного договорів 03.06.2008 року, вказана вище квартира була об`єктом спільної сумісної власності подружжя відповідачів, що також встановлено рішенням суду.

Крім того, згідно копії заяви ОСОБА_2 від 03.06.2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В. за №1432, яка була надана при укладенні іпотечного договору №96 від 03.06.2008 року, він дає згоду на передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 його дружиною ОСОБА_1 та підтверджує, що ця квартира є їхньою спільною сумісною власністю; у вказаній заяві також зазначено, що договір іпотеки укладається його дружиною в інтересах сім`ї, і укладення цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню (а.с. 13 т.3).

30 квітня 2015 року відомості про належність ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , на підставі вказаного вище рішення апеляційного суду від 27 лютого 2013 року, було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 01.06.2021 року №259216342.

Виходячи з викладеного, встановивши, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, була набута відповідачами 14.03.2006 року в період шлюбу та до укладення іпотечного договору №96 від 03.06.2008 року; встановивши, що ОСОБА_2 при укладенні вказаного договору надав письмову згоду на передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 його дружиною ОСОБА_1 , а також підтвердив, що договір іпотеки укладається його дружиною в інтересах сім`ї і укладення цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню; приймаючи також до уваги, що іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна, - приходить до висновку про наявність підстав для звернення стягнення також на 1/2 частину вказаної квартири, що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Такі висновки, з врахуванням встановлених обставин справи, про те, що іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна, відповідають також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 29 травня 2019 року у справі №668/9978/15-ц (провадження №14-124цс19).

Крім того, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.06.2021 року №259216342, загальна площа спірної квартири АДРЕСА_1 становить 227,5 кв.м., а житлова - 147,7 кв.м.

Крім того, згідно копій паспортів ОСОБА_1 (серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (серії НОМЕР_2 ), їх місце проживання зареєстроване по АДРЕСА_3 (а.с. 25-27, 28-30 т.1).

Отже, спірна квартира не є постійним місцем проживання відповідачів, а також перевищує загальну площу квадратних метрів, яка встановлена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги “Альфа-Банк” до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також додаткове рішення цього ж суду в частині зупинення примусового виконання судового рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягають скасуванню.

Абзац другий резолютивної частини рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 грудня 2019 року після фрази: «Звернути стягнення на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 )» – необхідно доповнити фразою наступного змісту: «та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 )».

Статтями 256, 257 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Колегія звертає увагу, що відповідачі до ухвалення судом першої інстанції рішення не заявляли про застосування наслідків спливу позовної давності, що підтверджується матеріалами даної цивільної справи.

Так, за заявою відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2019 року було скасоване заочне рішення суду від 07 травня 2018 року і призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 172-175, 202-204 т.1).

Однак, ні у вказаній вище заяві про перегляд заочного рішення, ні до ухвалення оскаржуваного рішення суду від 24 грудня 2019 року про застосування позовної давності заявлено не було.

Тому суд апеляційної інстанції позовну давність у даній справі не перевіряє.

Згідно ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при поданні позовної заяви (40113,95 грн.) та апеляційної скарги (30085,45 грн.) в сумі по 35099 (тридцять п`ять тисяч дев`яносто дев`ять) грн. 70 коп., з кожного (70199,40 грн. / 2) (а.с. 4 т.1, 118 т.2).

Таким чином, рішення районного суду підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.

В іншій частині рішення та додаткове рішення підлягає залишенню без змін.

За положеннями частини 1 статті 367 ЦПК України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія звертає увагу, що доводи апеляційної скарги не місять непогодження апелянта з розміром встановленої судом першої інстанції заборгованості.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції підлягають частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства “Альфа-Банк” – задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 грудня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги “Альфа-Банк” до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судових витрат в сумі 20056,98 грн. – скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.

Абзац другий резолютивної частини рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 грудня 2019 року після фрази: «Звернути стягнення на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 )» – доповнити фразою наступного змісту: «та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 )».

Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року в частині зупинення примусового виконання судового рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» – скасувати.

В іншій частині рішення та додаткове рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714) судові витрати в сумі по 35099 (тридцять п`ять тисяч дев`яносто дев`ять) грн. 70 коп., з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді