КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №755/9075/20 головуючий у І інстанції: Арапіна Н.Є.

провадження 22-ц/824/5888/2021 доповідач: Сліпченко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р.

за участю секретаря: Пітенко І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Київ від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та трьох процентів річних.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що 05 травня 2017 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 36 392,00 доларів США на строк до 01 липня 2017 року.

Відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором позики.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованості у розмірі 36 392 доларів США, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 02 липня 2017 року по день винесення судового рішення та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Київ від 20 січня 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідач не заперечує про особисте складання розписки, але стверджує, що вона була написана вимушено, а грошові кошти він не отримував.

Вказує, що кошти являлись заборгованістю підприємства, де він працював керівником, та в подальшому вони були повернуті шляхом перерахунку.

Крім того, вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, розрахувавши суму 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання на день ухвалення рішення, а не на день подачі позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не погоджується із її доводами.

Вказує, що місцевий суд вірно оцінив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Зауважує, що розрахунок 3% річних за прострочення виконання зобов`язання на день ухвалення рішення передбачено чинним законодавством.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої позиції, представник ОСОБА_1 вказував, що ним було виплачено заборгованість в повному розмірі, а представник ОСОБА_2 вказане заперечував.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачем не надано, як і не надано доказів щодо належного виконання ним умов договору позики.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 травня 2017 між позивачем та відповідачем укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 36 392,00 доларів США на строк до 01 липня 2017 року (а.с. 9).

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині 1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості . Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно зі ст. 1047 ЦК України договір укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що відповідачем не виконано зобов`язань, визначених договором позики від 05 травня 2017 року та порушено умови щодо погашення позики.

З пояснень відповідача вбачається, що ним не заперечується факт написання відповідної розписки, при цьому представник відповідача вказує, що його довірителем було виплачено суму заборгованості в повному обсязі.

На підтвердження вказаного адвокат Гелхвіідзе Д.Р. надав дублікати квитанції про проведення оплати ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , а саме від 30 травня 2017 року на суму 11 700 грн., від 07 червня 2017 року на суму 21 400 грн., від 09 жовтня 2017 року на суму 16500 грн., від 15 серпня серпня на суму 14 700 грн., від 22 вересня 2017 року на суму 10 000 грн., а також таблицю в якій зазначено суми виплати на користь ОСОБА_2 в якості оплати товарів постачальнику.

Колегія суддів зазначає, що вказані докази не можуть бути підтвердженням сплати заборгованості за договором від 05 травня 2017 року, оскільки платіжні доручення не містять призначення платежу, сума коштів в них не відповідає сумі заборгованості, а таблиця, щодо оплати товарів взагалі не являється платіжним документом та крім того, не містить, жодних посилань на те, що вказані в ній суми якимось чином відносяться до заборгованості за договором від 05 травня 2017 року.

Доводи та пояснення представника ОСОБА_1 , які ґрунтуються на порушеннях судом першої інстанції норм процесуального права, щодо розгляду 20 січня 2021 року справи за його відсутності, судова колегія відхиляє, оскільки ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи (а.с 63) при цьому не з`явився, представник звертався із заявою про перенесення розгляду справи(а.с. 66).

Колегія суддів враховує, що на підтвердження неможливості прибуття в судове засідання 20 січня 2021 року адвокатом Гелхвіідзе Д.Р. було додано повістку про виклик до суду підприємства «НАФКОМ-АГРО», представником якого він також являється, однак з доданої ним довіреності вбачається, що у підприємства є інший представник, а тому посилання на неможливість прибуття Гелхвіідзе Д.Р. в судове засідання 20 січня 2021 року на розгляд справи за позовом ОСОБА_2 є необґрунтованими.

Крім того, зазначений висновок ґрунтується і на тій обставині, що апелянтом, в особі його представника, були реалізовані всі права, передбачені цивільно-процесуальним законодавством, в суді другої інстанції.

При цьому ОСОБА_1 та його представником не було надано належних доказів на підтвердження здійснення оплати спірної заборгованості за договором позики, попри посилання на їх наявність.

Доводи, щодо невірного розрахунку 3% річних від простроченої суми заборгованості колегія суддів також відхиляє, оскільки місцевий суд вірно вираховував вказану суму, з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, що становить 3 882,47 доларів США, вказане відповідає позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа №373/2054/16-ц)

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м.Київ від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «15» червня 2021 року.

Головуючий

Судді: