Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 206/532/18

провадження № 61-1458св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: управління-служба у справах дітей Соборної у м. Дніпро ради та Управління-служба у справах дітей Самарської у м. Дніпро ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року у складі судді Румянцева О. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: управління-служба у справах дітей Соборної у м. Дніпро ради та Управління-служба у справах дітей Самарської у м. Дніпро ради про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 14 червня 2014 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , однак наразі через різноманітні непорозуміння сім`я фактично перестала існувати. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час звернення до суду із цим позовом вона винаймає квартиру в якій проживає разом зі своїм сином. Посилалася на ті обставини, що проживання сина з батьком наразі не відповідає інтересам сина, оскільки йому менше трьох років і батько не зможе в повній мірі забезпечити нормальний розвиток дитини, його здорове харчування та належний медичний огляд. Також були випадки, коли ОСОБА_2 забирав сина на прогулянку та не повертав його, а також не повідомляв про місце його перебування, після чого вона була змушена звертатися до поліції.

У зв`язку із викладеним, з урахування уточнених вимог, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його матір`ю та відібрати у ОСОБА_2 та

будь-яких інших осіб малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути його матері.

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: управління-служба у справах дітей Соборної

у м. Дніпро ради та Управління-служба у справах дітей Самарської у

м. Дніпро ради про визначення місця проживання дитини.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 за власним бажанням покинула родину з метою влаштування особистого життя. Посилання ОСОБА_1 на ті обставини, що дитина трирічного віку потребує нормального розвитку, а тому може проживати лише з матір`ю, ОСОБА_2 спростовував тим, що наразі дитина фактично проживає із батьком, крім того весь час родина перебувала на його забезпеченні. ОСОБА_1 , виходячи із її доходів, не може самостійно утримувати дитину, крім того вона не зверталась до органу опіки та піклування щодо вирішення питання про місце проживання дитини.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із батьком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У задоволенні вимоги про відібрання дитини відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з принципу пріоритетності прав та інтересів дитини, брав до уваги відповідальне ставлення матері до виконання своїх обов`язків, зокрема факт проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з нею після припинення сторонами подружніх стосунків.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, суд виходив з того, що часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виключає можливість задоволення зустрічних позовних вимог.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року скасовано. Передано справу № 206/532/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У частині позовних вимог про відібрання дитини судові рішення не оскаржувалися, тому в цій частині справа судом касаційної інстанції не переглядалася.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 змінено в частині правового обґрунтування. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відібрання дитини та у частині розподілу судових витрат скасовано та у цій частині ухвалено нове судове рішення, яким вирішено відібрати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_2 та повернути його матері ОСОБА_1 .

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності та керуючись інтересами малолітнього ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю ОСОБА_1 , та для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

При вирішенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини судом першої інстанції правильно враховано вік дитини, прихильність дитини до матері, що підтверджується, зокрема, долученою до матеріалів справи фототаблицею спільних світлин ОСОБА_5 із сином ОСОБА_4 (які були зроблені до вивезення відповідачем дитини за межі підконтрольної Україні території), на яких позивач із сином ОСОБА_4 зображені у різних життєвих ситуаціях (вдома, на подвір`ї, під час вживання їжі, у автомобілі, в парку, на березі моря), щиро усміхаються, дитина перебуває у комфортних умовах, розкута.

При вирішенні спору колегія прийняла до уваги особисті якості відповідача ОСОБА_2 , який приховує місце проживання дитини як від матері, так і від суду; з неповагою ставиться до матері ОСОБА_4 - позивача у справі, нехтує інтересами дитини та позбавляє ОСОБА_4 можливості спілкування з матір`ю, відчувати її любов та турботу. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції помилково посилався на положення Декларації прав дитини, залишивши поза увагою те, що ця Декларація не є міжнародним договором, не має в Україні виключно обов`язкового характеру, не встановлює презумпції у відносинах батьків і дітей. Тому рішення районного суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування задоволення позовної вимоги

ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що відповідач

ОСОБА_2 з січня-лютого 2018 року почав створювати позивачу перешкоди у спілкуванні із сином ОСОБА_4 та 28 листопада 2019 року здійснив перетин (виїзд) державного кордону України в напрямку окупованої території АР Крим із малолітнім сином ОСОБА_4 . Відповідач, який категорично заперечує щодо забезпечення присутності дитини у судовому засіданні (навіть у разі відсутності карантинних обмежень), позбавив сина на реалізацію його права бути вислуханим при розгляді цього спору (стаття 171 СК України). Надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, колегія дійшла висновку, що залишення дитини з батьком є небезпечним (з високим ступенем ризику) для морального виховання ОСОБА_4 , що, відповідно до частини першої статті 170 СК України є підставою для відібрання дитини від батька та передання ОСОБА_4 матері - позивачу ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, а також на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України), просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, а його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління-служба у справах дітей Соборної у місті Дніпрі ради та Управління-служба у справах дітей Самарської у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: управління-служба у справах дітей Соборної у місті Дніпрі ради та Управління-служба у справах дітей Самарської у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції переглянув справу не в межах обґрунтованості рішень суду, оскільки досліджував обставини, які не стосуються обставин, що досліджувались судом першої інстанції, чим порушив частину першу статті 367 ЦПК України; досліджував докази, що не стосуються фактів, викладених в апеляційних скаргах та (або відзивах) та датовані пізніше подання апеляційних скарг, чим порушив частину другу статті 367 ЦПК України; ґрунтувався на доказах, що не були досліджені судом першої інстанції та взагалі не існували на той період часу, оскільки датовані двома роками пізніше рішення суду першої інстанції, чим порушив частину третю статті 367 ЦПК України; вдався до самостійного збирання доказів та приймав від ОСОБА_1 докази без обґрунтування останньою неможливості їх своєчасного подання, чим порушив статтю 83 ЦПК України; проігнорував висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, під час нового розгляду справи повторно допустив необґрунтоване відхилення висновку органу опіки та піклування, чим порушив частину п`яту статті 411 ЦПК України; керувався презумпцією визначення місця проживання дитини такого віку і статі з матір`ю та поклав тягар доведення спростування цієї презумпції на заявника, чим порушив норми СК України, практику Європейського суду та Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 14 червня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Індустріальним районним у м. Дніпрі відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області (а. с. 6, 7, т. 1).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2018 року у цивільній справі № 206/658/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Вирішено питання про судові витрати (а. с. 89-91, т. 2).

Встановлено, що у грудні 2018 року, після конфлікту між сторонами,

ОСОБА_2 , без погодження з ОСОБА_1 , залишив малолітнього

ОСОБА_3 за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 . Між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання дитини

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У матеріалах справи наявна копія акта від 21 лютого 2018 року, складеного комісією у складі начальника управління-служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, члена комісії з питань захисту прав дитини Мушинської О. М. , інспектора ювенальної превенції сектору превенції Самарського ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції, члена комісії з питань захисту прав дитини

Лужного А. О. , начальника відділу профілактики негативних проявів життя управління-служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради Тищенко О. М, відповідно до якого здійснено виїзд за адресою

по АДРЕСА_1 на підставі заяви ОСОБА_1 щодо неможливості побачитися з малолітнім сином; під час виїзду комісією у присутності матері встановлено, що ОСОБА_2 дійсно перешкоджає матері бачитися з сином; ОСОБА_2 категорично відмовився дозволити

ОСОБА_1 зайти на подвір`я та до приміщення, де в цей час перебував хлопчик; поважних причин для відмови батько не надав, мотивуючи його небажанням спілкування матері з сином; відмовився передати дитині іграшки та фрукти, які мати привезла для хлопчика (а. с. 74, 96, т. 1).

За результатами обстеження у 2018 році умов проживання дитини за місцем мешкання батька ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , для проживання сина з батьком створені всі належні умови для проживання та розвитку дитини, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 24 січня 2018 року.

У 2018 році ОСОБА_2 за місцем проживання характеризувався позитивно; в характеристиці зазначено, що відносини із сусідами та жителями хороші, часто допомагає людям; приймає активну участь у громадському житті регіону, балотувався в депутати по району; надає практичну допомогу у вирішенні проблем району; часто спілкується з жителями. Відносини в сім`ї теплі та душевні, основані на повазі та турботі один про одного всією сім`єю; приділяється велика увага в питаннях виховання малолітнього сина, що підтверджується копією характеристики квартального комітету № 11 Самарської районної у м. Дніпрі ради від 04 лютого 2018 року (а. с. 10, т. 2).

За результатами обстеження умов проживання дитини за місцем мешкання матері ОСОБА_1 , за адресою по АДРЕСА_2 , для проживання сина з матір`ю створені комфортні умови, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 27 березня

2018 року (а. с. 126, т. 1).

Відповідно до висновку за результатами психологічного дослідження ОСОБА_3 від 01 листопада 2018 року, який складений психологом Медичного центру «Здорова родина», на прийомі перебували дитина ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 . Психологом, зокрема, надані наступні рекомендації: індивідуальна психокорекційна програма для дитини, дотримання режиму дитини, перебування у звичному для хлопчика середовищі; відмова від втягування дитини у відносини батьків та інших дорослих між собою (а. с. 202-215, т. 4).

Згідно із інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 30 вересня 2020 року

№ 0.184-25992/0/15-20, 28 листопада 2019 року малолітній ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснив перетин (виїзд) державного кордону України у пункті пропуску КПВВ Чонгар (Салькове), тобто в напрямку окупованої території АР Крим за згодою матері. Іншої інформації щодо перетину державного кордону малолітнім ОСОБА_4 за період з 03 листопада 2019 року по 29 вересня 2020 року не виявлено (а. с. 155, т. 4).

У судовому засіданні мати - ОСОБА_1 пояснила, що вона не надавала згоди батькові на вивезення сина ОСОБА_4 за межі України.

Відповідно до листа Південно-Східного межрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро) від 17 листопада 2020 року за

№ 25052/06.1-64,3041, на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату № 6 від 26 листопада 2019 року та наказу Міністерства юстиції України «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_11 від 10 грудня 2019 року № 3951/5, наказом Головного територіального управління у Дніпропетровській області від 20 грудня 2019 року № 1015/7 припинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Дніпровського МНО ОСОБА_11 з 20 грудня 2019 року (а. с. 23, т. 5).

Згідно із листом Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області від 14 серпня 2020 року за № 1383/01-21, надати копії документів, посвідчених при вчиненні нотаріальних дій гр. ОСОБА_1 (щодо оформлення дозволу на вивезення дитини ОСОБА_4 за кордон) не вбачається можливим; нотаріальні документи на зберігання приватний нотаріус Дніпровського МНО ОСОБА_11 не здала

(а. с. 156, т. 4).

За заявою ОСОБА_1 розпочато кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 14 січня 2020 року за № 12020040650000116 за ознаками кримінального проступку, передбаченого частиною четвертою

статті 358 КК України за фактом того, що невідома особа підробила нотаріальну згоду від імені ОСОБА_1 про дозвіл на вивіз за межі України її малолітнього сина ОСОБА_4 (а. с. 250, т. 3).

Сектором дізнання Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування наступних кримінальних проваджень, розпочатих за заявами ОСОБА_1 : № 12020040650000116 від 14 січня 2020 за ознаками кримінального проступку, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України; № 12020040650000311 від 07 лютого

2020 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 358 КК України; № 12020040650000367 від 14 лютого

2020 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого

статтею 356 КК України. Під час проведення досудового розслідування, згідно інформації наданої Прикордонною службою України стало відомо, що ОСОБА_4 перетнув державний кордон за згодою матері (серія

НОМЕР_2 ). У зв`язку з чим, органом досудового розслідування проводились слідчі дії та вживались заходи забезпечення кримінального провадження, проте, через невстановлене місце знаходження ОСОБА_2 , який вивіз за межі України малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також припинення нотаріальної діяльності нотаріусом, отримати оригінал або копію дозволу не виявилось можливим. Крім того, станом на

13 листопада 2020 рішення у кримінальних провадженнях

№ 12020040650000116, № 12020040650000311, № 12020040650000367 не прийнято (а. с. 235, т. 4).

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 29 жовтня 2020 року

ОСОБА_2 пояснив, що через свого адвоката (прізвища якого не пам`ятає) він отримав дозвіл позивачки (у письмовій формі) на вивезення сина ОСОБА_4 за межі України. Протокольну ухвалу апеляційного суду від 29 жовтня

2020 року про витребування у відповідача копії письмового дозволу позивача на вивезення малолітнього сина ОСОБА_4 за межі України - не виконано без поважних причин.

Відповідно до актів комісії управління-служби у справах дітей Самарської у м. Дніпрі ради від 24 червня 2020 року, актів державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 13 квітня 2020 року,

17 квітня 2020 року, 24 квітня 2020 року, 28 квітня 2020 року, 08 травня

2020 року, 15 травня 2020 року, 28 травня 2020 року, 12 червня 2020 року,

26 червня 2020 року, 03 липня 2020 року - по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та його батько ОСОБА_2 не перебувають (а. с. 43-53, 77, т. 4).

Згідно із ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська

від 12 травня 2020 року у справі № 206/3361/19 в частині, що залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року, оголошено розшук ОСОБА_2 ; копія постанови апеляційного суду долучена до матеріалів справи.

Відповідно до особистих пояснень ОСОБА_2 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 29 жовтня 2020 року, яке проводилось в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою Системи відеоконференц-прийому «EasyCon», він (відповідач) проживає разом із дружиною (прізвище ім`я по-батькові дружини відповідач повідомити відмовився) та сином ОСОБА_4 на півострові Крим. Відповідач за первісним позовом категорично відмовився повідомити суду адресу свого фактичного проживання та адресу місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 .

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснив, що повернення разом із сином ОСОБА_4 на територію підконтрольну Україні, зокрема, за місцем колишнього проживання по АДРЕСА_1 , - планує лише після завершення кримінальних проваджень, які стосуються його, відповідача.

Згідно із особистих пояснень ОСОБА_2 , він відмовляється, навіть за умови відсутності карантинних обмежень щодо перетину кордону, забезпечити присутність сина ОСОБА_4 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції з метою з`ясування прихильності ОСОБА_4 до кожного з батьків (із залученням до участі у справі фахівців в галузі психології, призначення судової психологічної експертизи щодо дитини, тощо).

Відповідно до особистих пояснень ОСОБА_2 , він не планує надавати можливість позивачці спілкуватись із сином ОСОБА_4 (навіть за умови відсутності карантинних обмежень щодо перетину кордону), вважає, що спілкування сина з позивачкою не є необхідним та корисним для дитини; обґрунтовує таку позицію необхідністю збереження спокою його (відповідача) сім`ї.

Зміст наведених вище пояснень відповідача підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції

від 29 жовтня 2020 року (а. с. 178-180, т. 4).

Відповідачем не виконано протокольну ухвалу апеляційного суду

від 29 жовтня 2020 року щодо надання доказів про місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , про умови його побуту, про стан здоров`я та особливості розвитку дитини, щодо відвідування дитиною дошкільких дитячих закладів, відвідування гуртків, розвиваючих заходів для дітей, щодо оточення дитини та наявності і характеристик зв`язків дитини, які сформувались станом на час розгляду справи апеляційним судом; про розмір доходів відповідача; доказів обстеження умов проживання дитини тощо.

Про постановлення апеляційним судом 29 жовтня 2020 року вказаної протокольної ухвали та про її зміст відповідачу достеменно відомо, оскільки він особисто приймав участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою Системи відеоконференц-прийому «EasyCon» (а. с. 178-180, т. 4).

На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду про витребування доказів відповідачем надано копію кількох аркушів з амбулаторної медичної картки, які не можуть бути прийняті у якості належних та допустимих доказів, оскільки зазначені копії не містять інформації про прізвище, ім`я пацієнта, дати його народження, назви та адреси медичного закладу, у якому заведено вказану медичну карту (а. с. 230, 234, т. 4).

Отже, ухвала апеляційного суду про витребування доказів від 29 жовтня 2020 року відповідачем не виконана; про наявність поважних причин невиконання суд не повідомлено.

Згідно із відповіддю Державної фіскальної служби від 08 червня 2018 року та копії відповіді Пенсійного фонду України від 07 червня 2018 року, відсутня інформації про джерела отримання та отримання доходів

ОСОБА_2 , в тому числі в зв`язку з трудовою діяльністю (а. с. 48, т. 2).

Відповідно до відповідей № 1065701182, № 1065696847 від 07 жовтня

2020 року у Пенсійному фонді України інформація про наявність у

ОСОБА_2 доходів, про місце роботи відсутня (а. с. 15, т. 5).

Згідно із витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, станом на 03 листопада 2020 року, у власності ОСОБА_2 нерухоме майно (в тому числі житло) не перебуває (а. с. 14, т. 5).

За результатами обстеження житлового приміщення за місцем мешкання матері ОСОБА_1 , за адресою по АДРЕСА_2 , для проживання сина з матір`ю створені комфортні умови; для проживання та розвитку дитини обладнана необхідними меблями окрема кімната, в якій знаходяться також одяг, іграшки, засоби гігієни; викладене підтверджується актами обстеження умов проживання від 27 березня

2018 року та від 24 червня 2020 року (а. с. 126, т. 1, а. с. 65, т. 4).

ОСОБА_1 надано суду копію переукладеного 01 січня 2020 року договору оренди вищевказаної квартири, який оформлений у простій письмовій формі, підписаний сторонами; містить умови про строк дій договору протягом 12 місяців та умови щодо пролонгації дії договору

(а. с. 30, т. 4).

Також ОСОБА_1 надано копію договору про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК «Рівер сіті» № 20/12 від 11 серпня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 є асоційованим членом ЖБК та внесла пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 37-41,

т. 4).

Відповідно до характеристики за місцем роботи від 11 березня 2020 року

№ 11-03/1, ОСОБА_1 з листопада 2019 року працює у адвокатському бюро «КВО ВАДІС» помічником адвоката Лободи І. О . За час роботи у адвокатському бюро проявила себе як дисциплінований працівник, надійний помічник та кваліфікований фахівець, який може проявити ініціативу і прийняти правильне рішення в питаннях, що стосуються її професійної діяльності і знаходиться в межах її компетенції. Має такі важливі для помічника риси як пунктуальність, комунікабельність та цілеспрямованість. Своєчасно і правильно виконує доручені їй завдання, тому жодних скарг від керівника не отримувала. Взаємини у колективі рівні, жодних конфліктних ситуацій за час роботи не було. Дотримується корпоративних правил і норм, що говорить про ОСОБА_5 як про відповідального працівника. ОСОБА_1 має вільний графік роботи

(а. с. 73, т. 4).

ОСОБА_1 з листопада 2019 року працює у адвокатському бюро «КВО ВАДІС» та отримує заробітну плату, зокрема за період з січня по травень 2020 року в розмірі 4 800,00 грн щомісячно, що підтверджується довідкою про заробітну плату АБ «КВО ВАДІС» (а. с. 72, т. 4).

Згідно із листом Соборного управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 30 червня 2020 року, ОСОБА_1 з 14 лютого 2018 року перебуває на обліку як фізична особа-підприємець та станом на 30 червня 2020 року є платником єдиного податку. Загальна сума доходу за звітний (податковий) період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року складає 232 800,00 грн, а з 01 січня 2020 року по 16 червня 2020 року складає 52 800,00 грн

(а. с. 75, т. 4).

ОСОБА_1 не має психіатричних та наркологічних протипоказань до піклування над неповнолітніми дітьми, на підтвердження чого надано оригінал довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 18 червня 2021 року та оригінал сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду

від 16 червня 2020 року (а. с. 70, 71, т. 4).

Згідно з мотивованим висновком органу опіки та піклування виконкому Самарської районної у м. Дніпрі ради від 02 липня 2020 року № 2-17/424, вирішено визначити доцільним місце проживання малолітнього

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою по АДРЕСА_2

(а. с. 61-62, т. 4).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами першою, другою статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно із статтею 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Аналогічний висновок щодо застосування частини першої статті 161 СК України зроблений в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 754/5128/16-ц, від 02 серпня 2018 року у справі № 459/1640/17 та від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня

1969 року та Закону №1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини 1 статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року, заява №2091/13, у справі «М. С. проти України», суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності та керуючись інтересами малолітнього ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю ОСОБА_1 .

При вирішенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини місцевим судами правильно враховано вік дитини, прихильність дитини до матері, особисті якості позивачки, яка працює, має виключно позитивні характеристики; спиртними напоями не зловживає; тривалий час вживає передбачені законодавством України заходи для захисту прав та законних інтересів малолітнього ОСОБА_4 на спілкування з матір`ю, на участь матері у вихованні дитини.

Суди обґрунтовано прийняли до уваги висновок органу опіки та піклування виконкому Самарської районної у м. Дніпрі ради від 02 липня 2020 року

№ 2-17/424, яким вирішено визначити доцільним місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, ОСОБА_1 , оскільки такий висновок є обґрунтованим належним чином, прийнятий з урахуванням особистих характеристик сторін, факту переховування дитини відповідачем та перешкод, які свідомо створені відповідачем позивачці у спілкуванні із сином; вказаний висновок узгоджується з іншими доказами у справі.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що повернення дитини за визначеним судом місцем проживання з матір`ю поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суди обґрунтовано визначили місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю.

Разом з тим, вирішуючи питання про відібрання малолітнього ОСОБА_3 від батька ОСОБА_2 та повернення його матері - ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду справи судом апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), оскільки рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року в частині позовних вимог про відібрання дитини судом касаційної інстанції не переглядались, тому є такими, що набрали законної сили в цій частині.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про визначення місця проживання дитини залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відібрання дитини скасувати і в цій частині залишити в силі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в іншій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович