Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа №625/306/20

провадження №61-4181св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колос»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» на постанову Харківського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» (далі - СТОВ «Колос») з позовом, в якому просив розірвати договір оренди землі № 249 від 12 листопада 2004 року, укладений між ним та СТОВ «КОЛОС».

Позов мотивовано тим, що 12 листопада 2004 року між позивачем та СТОВ «Колос» укладено договір оренди земельної ділянки, яка поділена на дві земельні ділянки площами 1,3086 га і 4,8201 га, відповідно, які розташовані на території Шелестівськьої сільської ради Коломацького району Харківської області.

Відповідач протягом 2018 та 2019 року не сплачує орендну плату по вказаному договору оренди, що є підставою для його розірвання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Коломацького районного суду Харківської області від 20 жовтня 2020 року у складі судді Лосева Д. К. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для розірвання договору оренди відсутні, оскільки у допущених відповідачем порушеннях відсутня системність, тобто, несплата орендної плати за два і більше роки дії договору.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Розірвано договір оренди землі № 249 від 12 листопада 2004 року, укладений між СТОВ «Колос» та ОСОБА_1 .

Стягнуто з СТОВ «Колос» на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання позовної заяви у сумі 840, 00 грн та за подання апеляційної скарги 1 262 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем у 2018 році, 2019 році орендна плата по договору оренди не була виплачена позивачу, що є істотним порушенням відповідачем умов договору, а отже наявні юридичні підстави для розірвання спірного договору оренди, незважаючи на те, що заборгованість з орендної плати була виплачена в подальшому.

Висновок суду першої інстанції, що несплата оренди позивачу за 2018 та 2019 роки не носить систематичний характер не ґрунтується на встановлених обставинах, оскільки установлено, що відповідач, будучи, зобов`язаним своєчасно сплачувати орендну плату у порядку та строки, передбачені умовами договору, а саме до 31 грудня поточного року, таких платежів не здійснив у 2018 та у 2019 році, що в сукупності складає 2 роки, тобто є систематичною несплатою за оренду землі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі СТОВ «Колос» не погодився з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення даної справи та прийняття оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №183/1749/17, в якій Верховний Суд вказав на те, що для відмови у розірванні договору оренди землі з підстав систематичної несплати орендної плати орендар має довести виконання обов`язку із сплати орендної плати, у тому числі шляхом вчинення дій, спрямованих на виконання грошового зобов`язання за договором оренди землі шляхом внесення їх кредитору за місцем його проживання або шляхом внесення боргу у депозит нотаріуса.

Відповідачем надані докази, необхідні й достатні для підтвердження факту вчинення дій, направлених на виконання обов`язку зі своєчасної сплати орендної плати за договором - список згрупованих поштових переказів АТ «УКРПОШТА» №16428, розрахунковий чек, докази повернення грошового переказу. Так, факт систематичності несплати орендної плати (два і більше рази) відсутній.

Висновки апеляційного суду щодо неналежності способу виконання зобов`язання (направлення орендної плати поштовим переказом) є необґрунтовані в силу положень норм чинного законодавства та спростовуються сформованою правовою практикою Верховного Суду.

Відповідач не був зобов`язаний особисто повідомляти орендодавця про направлення грошових коштів поштовим переказом, адже відповідна вимога не передбачена ані договором, ані законом, тим більше таке повідомлення здійснюється оператором поштового зв`язку - АТ «УКРПОШТА», згідно діючого тарифу.

Судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 09 грудня 2019 року у справі №709/1089/17, від 21 травня 2018 року у справі № 479/187/17, від 17 травня 2019 року у справі №365/315/16, згідно яких невикористання орендарем свого права на внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може тлумачитися як невиконання ним зобов`язання, не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінку жодним доводам відповідача, викладеним у заявах по суті справи, належним чином не дослідив надані останнім докази, вдавався до припущень під час обґрунтування обставин справи замість надання об`єктивної оцінку наявним у справі доказам.

Внаслідок неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду у наведених постановах, не надання оцінки доказам, доводам відповідача, апеляційний суд безпідставно скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, чим допустив помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів відповідача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Фактичні обставини, встановлені судами

На підставі державного акту, виданого 08 листопада 2004 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яка поділена на дві земельні ділянки площами 1,3086 га і 4,8201 га, які розташовані на території Шелестівськьої сільської ради Коломацького району Харківської області.

12 листопада 2004 року СТОВ «КОЛОС» та ОСОБА_1 уклали договір оренди щодо вказаних земельних ділянок терміном на 20 років, які були передані в строкове платне користування СТОВ «КОЛОС».

Вказаний договір оренди зареєстрований у Коломацькому районному відділі реєстрації земель, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 січня 2006 року.

У пунктах 9, 11 договору оренди сторонами обумовлено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1 015 грн в грошовій формі, або рослиннницькою продукцією, яка вирощується орендарем, по її собівартості, але не в державних закупівельних цін, чи послугами. Орендна плата вноситься у такі строки: - до 31 грудня кожного року.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 67 124 грн.

З часу укладення договору оренди і до 2018 року позивач отримував оренду плату своєчасно та в повному обсязі шляхом вручення орендної плати готівкою під розпис у відомостях, або шляхом сплати її на картковий рахунок. Призначення платежу згідно кожного окремого документа відповідало конкретному періоду виплати такої орендної плати.

Відповідно до списку згрупованих поштових переказів АТ «УКРПОШТА» за № 16428 СТОВ «КОЛОС» 04 листопада 2019 року зробило грошовий переказ ОСОБА_1 на суму 16 613,70 грн.

Проте вказаний переказ 16 грудня 2019 року був повернутий Харківською дирекцією АТ «УКРПОШТА» до СТОВ «КОЛОС» із призначенням платежу «ЗА ПЕРЕКАЗ ЧУЛЬ С. М. ТЕРМ. ЧИН»

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі»орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) зазначено, що враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зазначив, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У справі установлено, щоукладеним між сторонами договором оренди не встановлено місце і порядок сплати орендної плати, проте до 2018 року позивач отримував оренду плату шляхом вручення орендної плати готівкою під розпис у відомостях, або шляхом сплати її на картковий рахунок та з цього часу її не отримував, місце проживання не змінював.

Орендна плата за 2018 рік позивачу не виплачувалась.

У листопаді 2019 року відповідач надіславкошти поштовим переказом без належного зазначеня призначення платежу та вказаний переказ повернуто відправнику.

Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку доводам відповідача, що непроведення оплати за оренду землі за 2019 рік відбулось з вини позивача, та відхилив їх з підстав відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Судом не встановлено підстав для висновку, що відповідачем сплачено орендну плату за 2019 рік, а з боку ОСОБА_1 відбулось прострочення кредитора.

Під час розгляду справи відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення ним дій по належному виконанню обумовленого договором обов`язку щодо сплати до 31 грудня поточного року орендної платиу 2018 та у 2019 роках. Матеріали справи не містять доказів, що СТОВ «Колос» запропонувало, а ОСОБА_1 відмовився приймати орендну плату за 2018 та 2019 роки. Винної поведінки орендодавця у неотриманні орендної плати за вказані роки не встановлено.

Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Установивши, що у 2018 та 2019 роках СТОВ «Колос» не виконувало істотної умови укладеного між сторонами договору оренди та систематично не сплачувало орендодавцю передбачену договором суму орендної плати, а обставини навмисного ухилення позивача від отримання орендної плати, створення ним перешкод орендарю на виконання відповідного обов`язку, вчинення останнім усіх залежних від нього дій, направлених на виконання цього зобов`язання у цій справі не встановлено і такі доводи є недоведеними, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі згідно вимог пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі».

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18), є необґрунтованими, оскільки з урахуванням обставин, установлених у справі, яка переглядається, апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин і його висновки наведеній постанові суду касаційної інстанції не суперечать.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 183/1749/17 (провадження № 61-2475св19), оскільки оскаржувана у справі, що переглядається постанова апеляційного суду з урахуванням установлених у ній обставин не суперечить висновкам, наведеним у цій постанові Верховного Суду.

У наведеній справі, як і у справі, що переглядається, орендар не довів виконання (вчинення дій спрямованих на виконання) свого обов`язку зі сплати орендної плати, а тому суди вважали безпідставними доводи про відсутність обов`язку щодо сплати орендної плати за відповідний період.

Доводи касаційної скарги про надання відповідачем доказів вчинення ним дій, спрямованих на виплату позивачу орендної плати за місцем проживання останнього шляхом направлення поштового переказу, зводяться до доведення необхідності переоцінки доказів, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку, до переоцінки яких Верховний Суд вдаватись не може в силу положень статті 400 ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18), оскільки у зазначеній справі судами встановлено одноразове порушення обов`язку по сплаті орендної плати, тоді як у справі, яка переглядається доведеним є систематичне порушення обов`язку орендаря по сплаті орендних платежів.

Необґрунтованим є посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 21 травня 2018 року у справі №479/187/17 (провадження №61-4907св18), оскільки у цій справі має місце перехід прав та обов`язків орендаря до спадкоємця, невиконання ним обов`язку щодо повідомлення орендаря про перехід до нього прав та обов`язків за договором оренди, а також виконання обов`язку щодо сплати орендної плати на користь спадкоємця. Проте, у справі яка переглядається мають місце інші фактичні обставини, які суд встановив на підставі оцінки поданих сторонами доказів і які стосуються фактів саме цього спору між власником земельної ділянки та орендарем.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №365/315/16 (провадження №61-23532св18), оскільки вказаною постановою за результатами скасування судового рішення справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї. За результатами нового розгляду цієї справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, зокрема у тому контексті, що на думку відповідача свідчить про належне виконання ним обов`язку по сплаті орендної плати за 2018-2019 роки шляхом направлення поштового переказу у 2019 році без зазначення призначення платежу, який повернуто відправнику.

Проте такі аргументи належним чином перевірені апеляційним судом та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та оцінки сукупності поданих сторонами доказів.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко