Постанова

Іменем України

15 червня 2021 року

м. Київ

справа № 743/961/20

провадження № 61-672св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Територіальна громада с. Тараса Шевченка Ріпкінського району Чернігівської області в особі Любецької селищної ради Ріпкінського району Чернігівської області, Товариство з обмеженою відповідальністю імені Шевченка,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кравченком Володимиром Володимировичем, на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року у складі судді Жовток Є. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Харечко Л. К.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади с. Тараса Шевченка Ріпкинського району Чернігівської області в особі Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю імені Шевченка, про визнання права на земельну частку (пай),

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади с. Тараса Шевченка Ріпкинського району Чернігівської області в особі Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю імені Шевченка (далі - ТОВ ім. Шевченка), про визнання права на земельну частку (пай).

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що її матір ОСОБА_2 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя склала заповіт, згідно якого все своє майно, в тому числі і те, на що вона матиме право, заповіла позивачу. Спадкодавець працювала у колгоспі «Шлях до комунізму», однак помилково не була внесена до списку членів колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), які мали право на отримання земельної частки і не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Таким чином вона, посилаючись на Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94, статті 16, 257, 328, 392, 1216, 1218, 1223, 1225, 1268, 1269, 1297 ЦК України, статті 81, 125-126, 131, 158 ЗК України, вважала, що має право на успадкування всіх прав, які належали її матері за життя.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на земельну частку (пай) на території Любецької селищної ради Чернігівської області площею 4,48 га в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) в землях колишнього КСП ім. Шевченка.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не підтверджено факту, що за життя ОСОБА_2 зверталася до загальних зборів КСП з питанням про внесення її до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), або з позовом до суду, а тому відсутні підстави для визначення за позивачем права на земельну частку (пай) у порядку спадкування, оскільки позивачем належними і допустимими доказами не доведено, що ОСОБА_2 набула таке право за життя. Крім того, суд прийшов до висновку про наявність підстав для застосування строків позовної давності для звернення з даним позовом, оскільки про порушені права позивач була обізнана з моменту звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог, виключивши з мотивувальної частини рішення висновки суду про застосування строків позовної давності.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оцінивши на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку надані докази, суд першої інстанції правильно виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів набуття спадкодавцем ОСОБА_2 права на земельну частку (пай) у виділеній сільськогосподарському підприємству ім. Шевченка с. Т. Шевченко Ріпкинського району Чернігівської області у колективну власність землю. За життя ОСОБА_2 не реалізувала свого права на звернення за захистом порушеного права, а тому її спадкоємець ОСОБА_1 не може успадкувати те, що не було набуте спадкодавцем за життя.

Проте, судом першої інстанції помилково зазначено в тому числі як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом, оскільки суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Кравченка В. В. подала касаційну скаргу на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права, а саме статті 1218, 1219, 1225 ЦК України, без врахування висновків викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 178/982/18-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 659/879/17, від 20 травня 2020 року у справі № 294/1094/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 351/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 179/795/18-ц, в яких зазначено, що членство померлого спадкодавця у колгоспі, КСП або його правонаступниках, свідчить про факт набуття такою особою права на земельну частку (пай) та можливості переходу такого права до правонаступників такої померлої особи - її спадкоємців, деталізовано механізм набуття особою права на земельну частку (пай).

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не дослідили жодного оригіналу письмового доказу у справі, не надали правової оцінки відомостям, які викладені у довідці ТОВ ім. Шевченка від 23 червня 2020 року № 803-Ч, не перевірили та не дослідили обставину видачі ТОВ ім. Шевченка або його попередникам державного акта на право колективної власності на землю.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У березні 2021 року ТОВ ім. Шевченка подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які підтверджують, що на час видачі державного акта на право колективної власності на землю серії І-ЧН № 000056 від 20 травня 1995 року, ОСОБА_2 була членом КСП ім. Шевченка. Також, не було надано документів, які свідчать, що за життя ОСОБА_2 вирішувалось питання щодо виділення їй земельної частки (паю) за рахунок земель КСП ім. Шевченка. Разом з тим, відповідач посилається на висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ріпкинського районного суду Чернігівської області.

19 лютого 2021 року справа № 743/961/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Матір позивача - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя працювала в колгоспі «Шлях до комунізму» в період часу з 01 січня 1947 року по 01 березня 1988 року та була його членом, що підтверджується трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_1 , довідкою ТОВ ім. Шевченка від 23 червня 2020 року № 803-Ч про членство в КСП та архівною довідкою.

З довідки ТОВ ім. Шевченка вбачається, що колгосп «Шлях до комунізму» був реорганізований в колгосп ім. Шевченка з 14 лютого 1992 року; колгосп ім. Шевченка був реорганізований в КСП ім. Шевченка з 19 лютого 1993 року; КСП ім. Шевченка було реорганізоване в ТОВ ім. Шевченка з 09 лютого 2000 року, а ТОВ ім. Шевченка є правонаступником КСП ім. Шевченка з 09 лютого 2000 року.

З повідомлення Міжрайонного управління у Ріпкинському та Чернігівському районах Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 06 липня 2020 року № 29-25-0.211-633/118-20 та додатку № 1 до державного акта на право колективної власності на землю серії І-ЧН № 000056 від 20 травня 1995 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на права колективної власності на землю № 7 Ріпкинського районного відділу земельних ресурсів вбачається, що ОСОБА_2 не була включена до списку громадян - членів КСП, до державного акта на право колективної власності на землю, а сертифікат на земельну частку на її ім`я не виготовлявся і не видавався.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Статтею 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачено, що членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут.

Згідно з Указом Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі.

Згідно з частинами першої, другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За змістом статей 22, 23 ЗК України 1990 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Разом з тим, позивач має довести, що право, яке вона просить визнати за нею у порядку спадкування, набула її мати за життя.

Головним критерієм для одержання права на земельну частку (пай) є факт членства громадянина в колективному сільськогосподарському підприємстві на момент реєстрації державного акта на право колективної власності на землю.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 696/1268/16-ц (провадження № 61-7892св18), від 07 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц (провадження № 61-9879св19), від 20 травня 2020 року у справі № 294/1094/17 (провадження № 61-43354св18).

Судами встановлено, що питання про виділення ОСОБА_2 земельної частки (паю) і видачу правовстановлюючих документів, або включення її до списків осіб, які мають право на земельну частку (пай) і які б підтверджували наявність у неї права на земельну частку (пай), за її життя не вирішувалось. Крім того, ОСОБА_2 не зверталась за поновленням порушених прав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого в частині відмови у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачем не надано доказів про те, що ОСОБА_2 , як спадкодавець набула за життя право на земельну частку (пай) у колишньому КСП ім. Шевченка, та враховуючи, що ОСОБА_2 в списках осіб, які мають право на земельну частку (пай) відсутня, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування права власності на вказаний пай.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що районним судом помилково зазначено в тому числі як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки суд дійшов до висновку про безпідставність позовних вимог позивача.

Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 696/1268/16-ц, від 07 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 294/1094/17 та підстав для відступу від таких висновків колегія суддів не вбачає.

Посилання в касаційній скарзі на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 178/982/18-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 659/879/17, від 15 квітня 2020 року 351/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 179/795/18-ц колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що фактичні обставини в цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Таким чином доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кравченком Володимиром Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року в незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький