Справа № 2-1840

2010р.

                       Р І Ш Е Н Н Я

                               І  М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

25 травня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді -         Катющенко В.П.

при секретарі -         Бєрдєннікову І.Ю.                                  

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про стягнення недоплаченої 30% надбавки до пенсії як дитині війни за період з 01 січня 2007 року по 31 березня 2010 року, -  

                                          В С Т А Н О В И В:

          Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, просить визнати діяння (бездіяльність та відмову) відповідача щодо нарахування і виплати несплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30% надбавки від мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2007 року по теперішній час незаконними; стягнути з відповідача, протягом п’яти календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили у повному обсязі як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу – 30% надбавку до пенсії, що передбачена ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01 січня 2007 року по 31 березня 2010 року загальною сумою 4317 гривень 60 копійок;  зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва нарахувати та виплатити, протягом п’яти календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, щомісячну державну соціальну допомогу – 30% надбавку до пенсії, яка передбачена ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у повному розмірі в подальшому.

          В судове засідання позивач не з’явився, надав суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав викладених у позові та в письмових поясненнях на позов, просить суд їх задовольнити.

Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, в судове засідання свого представника не направив, подав до суду письмові заперечення,  які долучено до матеріалів справи, проти позову заперечує в повному обсязі, зазначивши, що діяв в межах повноважень, наданих йому Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Додатково в письмових запереченнях зазначила, що відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, в той час як Пенсійний фонд України забезпечує лише ефективне використання коштів, що перебувають у його управлінні, та у межах його бюджету, який щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, суд вважає можливим справу розглянути у відсутність сторін, на підставі наявних в справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, письмові пояснення сторін, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступних висновків.

            Позивач, ОСОБА_1, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Дніпровському  районі м. Києва, має статус «Дитина війни», отримує пенсію за віком.  

            Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Відповідно до ст. 8 Конституції України діє принцип верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.  

            Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

          Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

          Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно п.1 Розділу 4 «Заключного положення» вказаного Закону останній вступає в силу з 01 січня 2006 року.

          Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію положень окремих законів в частині надання пільг, гарантій, компенсацій окремим категоріям громадян.

    Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 року» від 19 грудня 2006 року, який набрав чинності з 01 січня 2007 року, зокрема, ст. 111 було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

      Рішенням Конституційного Суду України у справі №1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей  98,101,103,111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 року (далі – Рішення КСУ), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) пункт 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статі 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №489.

            Крім того,  Рішенням Конституційного Суду України  визначено, що зупинення законом про Державний бюджет дії  інших законів України щодо надання пільг, компенсації і гарантії, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3  частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21,22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті  95 Конституції України.

А тому, Верховна Рада України не повноважена при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Пунктом 41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» від 28 грудня 2007 року в ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» внесені зміни, відповідно до яких дітям війни (крім тих, на які поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

    Рішенням Конституційного Суду України по справі №1-28/2008 від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 за конституційним поданням Верховного Суду України і 101 народного депутата щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік».

Згідно з ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто відповідні норми вищезазначених Законів втратили чинність з 09 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року, відповідно.

          Водночас, пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі №18/183-97 за конституційним зверненням ТА РЕЗОЛЮТИВНА щодо офіційного тлумачення частини п’ятої статті 94 та статті 160 Конституції України  (справа про набуття чинності Конституцією України) від 03 жовтня 1997 року №4-зп зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайно є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

            Таким чином, дії відповідача до набуття чинності Рішеннь Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 року та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 є правомірними, оскільки він керувався останнім у часі нормативно-правовим  актом – Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік».  

.               Відповідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України.  

            Поряд з цим, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.  

            Таким чином,  реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом, а тому вважає в цій частини доводи відповідача безпідставними.

            Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Відповідно до позиції Суду ЄС у справі 41/74 van Duyn v. Home Office, цей принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.  

            Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

            Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

              Відповідно до ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

              Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідно до ч.3 цієї статті вказаний мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.  

              Враховуючи вищевикладене, виходячи з положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за можливе та належне застосування для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а іншого мінімального розміру пенсії законодавством не передбачено. У зв’язку з чим, суд вважає безпідставним та необґрунтованим протилежні доводи відповідача в цій частині.

            Таким чином позивач має право та законні підстави для отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

              Крім того, Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не було зупинено, змінено чи скасовано дію положень окремих законів в частині надання пільг, гарантій, компенсацій окремим категоріям громадян.

    Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії, згідно із ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

              Враховуючи, що відповідачем не надано жодних доказів того, що посадовими особами Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва вживалися будь-які дії, в тому числі щодо направлення бюджетних запитів на збільшення сум призначення виплат, проведення нарахування виплат, направлених на виконання положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тому суд вважає доведеним факт протиправного діяння (бездіяльності) відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, а також факт протиправного діяння (дій) щодо відмови позивачу в здійсненні перерахунку пенсій.

              При розгляді даної справи, встановлюючи час, з якого потрібно зробити перерахунок пенсії та  заборгованості, що виникла у відповідача перед позивачем, суд враховує положення частини 2 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до якої нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

              На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про протиправність дій (бездіяльності) відповідача, зокрема щодо відмови у нарахуванні та виплаті, позивачу  щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у період з  9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно та з 01 січня 2010 року по 31 березня 2010 року включно та, виходячи з встановлених обставин справи, вважає наявними законні підстави для часткового задоволення вимог, а саме щодо перерахування та виплати позивачу щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням проведених виплат за вищевказані періоди.        

Проте, суд вважає неможливим задовольнити вимогу позивача про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити йому щомісячну державну соціальну 30% надбавку з моменту звернення до суду та в подальшому, оскільки вирішення спору на майбутнє не передбачено ЦПК України.

  Враховуючи викладене та керуючись ст. 2, 22, 19 ч.2, 46, 152 Конституції України, рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, рішенням Конституційного Суду України №1-29/2007 від 09 липня 2007 року, рішенням Конституційного Суду України №1-28/2008 від 22 травня 2008 року, ст.ст. 1, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 серпня 1999 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 року» від 19 грудня 2006 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28 грудня 2007 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» ст.ст. 6, 10-11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд,  -

В И Р І Ш И В:

              Позов   ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про стягнення недоплаченої 30% надбавки до пенсії як дитині війни за період з 01 січня 2007 року по 31 березня 2010 року -   задовольнити  частково.  

              Визнати дії (бездіяльність) Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському  районі міста Києва щодо відмови в нарахуванні ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - протиправними.

              Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну 30% надбавку до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням проведених виплат, за наступні періоди: з  9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно та з 01 січня 2010 року по 31 березня 2010 року включно.

              В задоволенні іншої частини  позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

Суддя:

Справа № 2-1840

2010р.

                       Р І Ш Е Н Н Я

                               І  М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

(ВСТУПНА ТА РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА)

25 травня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді -     Катющенко В.П.

при секретарі -         Бєрдєннікову І.Ю.                                  

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про стягнення недоплаченої 30% надбавки до пенсії як дитині війни за період з 01 січня 2007 року по 31 березня 2010 року, -  

                                          В С Т А Н О В И В:

Враховуючи, що для написання повного тексту рішення необхідно певний час, суд вважає за необхідне оголосити вступну та резолютивну частину рішення.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 2, 22, 19 ч.2, 46, 152 Конституції України, рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, рішенням Конституційного Суду України №1-29/2007 від 09 липня 2007 року, рішенням Конституційного Суду України №1-28/2008 від 22 травня 2008 року, ст.ст. 1, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 серпня 1999 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 року» від 19 грудня 2006 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28 грудня 2007 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» ст.ст. 6, 10-11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд,  -

В И Р І Ш И В:

              Позов   ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про стягнення недоплаченої 30% надбавки до пенсії як дитині війни за період з 01 січня 2007 року по 31 березня 2010 року -   задовольнити  частково.  

              Визнати дії (бездіяльність) Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському  районі міста Києва щодо відмови в нарахуванні ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - протиправними.

              Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну 30% надбавку до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням проведених виплат, за наступні періоди: з  9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно та з 01 січня 2010 року по 31 березня 2010 року включно.

              В задоволенні іншої частини  позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

Суддя: