Справа № 2-392

                                        2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

     І  М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

10 лютого 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:  

головуючого судді -             Катющенко В.П.

при секретарі -                 Бєрдєннікову І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

        В С Т А Н О В И В :

Позивач, Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод», звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням кімнатою №37 по вул. С.Лазо, 11/9 в м. Києві ОСОБА_1, ОСОБА_2

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 зареєстровані в гуртожитку по АДРЕСА_2, який знаходиться на балансі Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод». ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прописані в гуртожитку з 2004 року та 2006 року відповідно. На даний час відповідачі в гуртожитку не проживають, житло не займають, за користування житлом та комунальні послуги не сплачують. У зв’язку з тим, що відповідачі на ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» не працюють, в гуртожитку за місцем реєстрації не проживають більше шести місяців, на даний час не має жодних правових підстав для подальшого проживання та продовження реєстрації відповідачів в гуртожитку.

    В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та пояснила, що відповідач ОСОБА_1 був поселений в гуртожиток по АДРЕСА_2, в рахунок ліміту, відповідно до листа начальника КРУ в м. Києві, погодженого з директором ДП «Дарницький ВРЗ». За заявою відповідача ОСОБА_1 від 01 серпня 2006 року, на його житлову площу був зареєстрований його неповнолітній син ОСОБА_2 Протягом усього часу реєстрації в гуртожитку, відповідачі в ньому не проживали, з 2009 року не сплачували за комунальні послуги, речі відповідачів в кімнаті відсутні. Просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також стягнути з відповідача ОСОБА_1 витрати, що були понесені підприємством у зв’язку з наданням оголошення в пресі про виклик відповідачів до суду.

    Відповідач ОСОБА_1, який є батьком неповнолітнього ОСОБА_2, позовні вимоги не визнав і суду пояснив, що він працював в КРУ м. Києва та відповідно до листа його підприємства, погодженого з директором ДВРЗ, у 2004 році був поселений та зареєстрований в кімнаті АДРЕСА_2. У 2006 році у нього народився син та 01 серпня 2006 року він зареєстрував свого сина на свою житлову площу в гуртожитку. З вересня 2004 року по жовтень 2009 року він постійно мешкав в гуртожитку, однак інколи залишався ночувати у дружини в квартирі АДРЕСА_1. Його син, ОСОБА_2, ніколи не проживав у гуртожитку, речей його в кімнаті не має. В кімнаті гуртожитку він має особисті речі, такі як: покривало, подушку, шкарпетки, спортивні штани та футболку. Сезонного одягу, костюмів, взуття, засобів особистої гігієни в кімнаті не має. Проти задоволення позову заперечував, вважаючи, що ні він ні його син не втратили право користування житловою площею.

    Представник відповідача позов не визнав в повному обсязі, підтримав пояснення надані відповідачем ОСОБА_1 та додав, що  уточнені позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки необхідності у наданні оголошення у пресу не було і суд не зобов’язував позивача надавати таке оголошення.

    Представник третьої особи – органу опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, проти позовних вимоги заперечував, посилаючись на порушення прав неповнолітньої дитини.

    Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши докази, що містяться в матеріалах справи, приходить до наступного.

    Відповідно до довідки ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» від 01 жовтня 2009 року № 545/10, гуртожиток по АДРЕСА_2 перебуває на балансі ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» (а.с.6), що також підтверджується оцінюючим актом №1 (а.с.5).

    Як вбачається з наданої копії листа заступника голови КРУ України - начальника КРУ в м. Києві Стрілецького О.С., останній звернувся до директора ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» з проханням відшукати можливість і надати житло у відомчому гуртожитку співробітнику КРУ в м. Києві ОСОБА_1 з оплатою ним послуг за проживання (а.с.60). 10 серпня 2004 року ОСОБА_1 звернувся до директора ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» з заявою про реєстрацію у відомчому гуртожитку (а.с.61).

    У відповідності до ст. ст. 127 -129 Житлового кодексу Української РСР та Постанови Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 «Про затвердження примірного положення про гуртожитки», на ім’я ОСОБА_1 був виданий ордер №43, на сім’ю з однієї особи, на право зайняття житлової площі в гуртожитку АДРЕСА_2 в м. Києві, кімнати №37 (койко-місце) (а.с.7).

    Відповідно до наданої копії свідоцтва про шлюбу, 11 червня 2005 року ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_5, прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 (а.с.66). Від даного шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_2.

     01 серпня 2006 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до директора ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» про реєстрацію на його житловій площі свого сина, ОСОБА_2, (а.с.62).

    Відповідно до довідки ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» від 07 липня 2009 року за № 232, в гуртожитку по АДРЕСА_2 зареєстровано двоє осіб: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).

    Як вбачається з наданих копій актів від 17 грудня 2008 року, 15 квітня 2009 року, 14 липня 2009 року, 31 липня 2009 року, 11 листопада 2009 року, 17 листопада 2009 року, ОСОБА_1, ОСОБА_2 станом на день складання актів в гуртожитку по вул. С.Лазо, 11/9 в м. Києві не проживають, за житло не сплачують, речей на зберіганні не мають (а.с. 8-11, 42-43).

    Відповідно до ст. 72 Житлового кодексу Української РСР, особа визнається такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.

    Статтею 71 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.    

    Будучи допитаними в судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,  підтвердили той факт, що вони дійсно підписували згадані акти про не проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у кімнаті АДРЕСА_2, відсутність речей останніх та несплату комунальних послуг.

Так, свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона працює в гуртожитку по вул. С.Лазо, 11/9 в м. Києві кастеляншею з 1981 року. У 2004 році вона поселяла до гуртожитку ОСОБА_10 При поселенні ОСОБА_1 до гуртожитку йому було видано подушку, одіяло, покривало та постільна білизна. Вона працює в гуртожитку щоденно з 08 години до 17 години та протягом останніх двох років ОСОБА_1 у гуртожитку не бачила, його сина ОСОБА_2 вона не знає та до гуртожитку не поселяла. Цілодобово у гуртожитку перебуває чергова, яка заносить до журналу відвідувачів та відчиняє при необхідності гуртожиток, оскільки він зачиняється на ніч. При спілкуванні з черговими та прибиральницями, останні повідомляли їй, що не бачили тривалий час ОСОБА_1 Крім того, в кімнаті № 37 гуртожитку мешкає ОСОБА_11, який проживає у кімнаті приблизно 18-20 років, який користується речами, що були видані ОСОБА_1 При перевірці кімнати № 37 особистих речей ОСОБА_1 та дитячих речей виявлено не було, мешканці даної кімнати ОСОБА_11 та ОСОБА_12 повідомляли, що ОСОБА_1 в кімнаті не проживає, речей останнього також не має.

    Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що вона з липня 2009 року працювала майстром дільниці з обслуговування гуртожитків ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» та з січня 2010 року переведена на посаду начальника відділу. Її робочий день триває з 08 години до 17 години, однак вона неодноразово з’являється в гуртожиток після 17 години, а також у вечірній час та перевіряє дотримання правил внутрішнього розпорядку як з боку працівників, а саме кастелянш, прибиральниць, чергових, так і з боку проживаючих у гуртожитку. При спілкуванні з черговими та прибиральницями, щодо проживання в кімнаті АДРЕСА_2 ОСОБА_1 та його сина, останні повідомили, що тривали час, більше одного року, не бачили ОСОБА_1 у гуртожитку. При перевірці кімнати № 37, в якій на даний час мешкають працівники ДП ДВРЗ ОСОБА_11 та ОСОБА_12, останні повідомили, що ОСОБА_1 та його син в кімнаті не мешкають та їх речей не має.

    Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона працює прибиральницею в гуртожитку АДРЕСА_2 в м. Києві приблизно шість років та графік її роботи складає добу через три. У 2006 році вона поселяла до гуртожитку ОСОБА_1 В кімнаті № 37, до якої поселяли ОСОБА_1, вже мешкав ОСОБА_11 Протягом 2008-2009 років в гуртожитку ОСОБА_1 вона не бачила, ОСОБА_2 до гуртожитку не поселяла та його не знає. В її обов’язки не входить перевірка мешканців, однак в деяких кімнатах гуртожитку, у тому числі і в кімнаті № 37, вона була. Особистих речей ОСОБА_1 та дитячих речей в кімнаті не бачила. Крім того, додала, що під час її роботи, кореспонденція на ім’я ОСОБА_1 не надходила.

    Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона працює помічником директора ДП «Дарницький вагонного ремонтний завод». З травня 2009 року їй за дорученням директора заводу був підпорядкований господарський відділ та покладено обов’язок здійснювати перевірки, щодо дотримання правил внутрішнього розпорядку працівниками заводу та мешканцями гуртожитку. При здійсненні планових та позапланових перевірок, які полягали у перевірці наявності мешканців гуртожитку, причин їх відсутності, стану в якому перебувають як мешканці так і працівники, нею, майстром та начальником дільниці, була виявлена відсутність в кімнаті АДРЕСА_2 ОСОБА_10 та ОСОБА_2 При опитуванні мешканців вказаної кімнати, ОСОБА_11, який проживає у гуртожитку більше 15 років, та ОСОБА_12, який мешкає в кімнаті з початку 2009 року, останні повідомили, що ні ОСОБА_10, ні його син, в кімнаті не мешкають, їх речі відсутні.

    Крім того, будучи допитаним в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що він з червня 2007 року працює майстром дільниці  в ДП «Дарницький вагоноремонтний завод». Він був поселений до гуртожитку по вул. Алма-Атинська, 72 в м. Києві. На початку 2009 року у даному гуртожитку почалися ремонтні роботи та за письмовим розпорядженням директора ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» у лютому 2009 року, його було поселено в кімнату АДРЕСА_2. При заселенні в дану кімнату, в ній мешкав ОСОБА_11 В кімнаті знаходилась сумка з речами, які, як повідомив ОСОБА_11, належали ОСОБА_1, який зареєстрований у даній кімнаті. В літку 2009 року ОСОБА_1 приїхав до гуртожитку та забрав речі, що знаходились у сумці. Протягом 2009 року ОСОБА_1 приблизно один раз на місяць приїжджав до гуртожитку після того, як ОСОБА_11 йому телефонував та повідомляв, що на його ім’я надійшла пошта. Він особисто участі в розмовах з ОСОБА_1 не приймав. Останній хвилин 5 поговоривши з ОСОБА_11 уїжджав та ніколи не залишався ночувати у кімнаті. Рахунків про сплату комунальних послуг на ім’я ОСОБА_1 він ніколи не бачив, а з його заробітної плати вираховується плата за койко-місце в кімнаті № 37 вказаного гуртожитку.  

    Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини,  які мають значення  для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

    Суд не приймає до уваги посилання відповідача про те, що він періодично проживав у кімнаті АДРЕСА_2, має особисті речі в даній кімнаті, оскільки його покази повністю спростовуються показами свідків та дослідженими в судовому засіданні доказами у їх сукупності. Підстав недовіряти показам свідків у суду не має, оскільки вони повністю взаємо узгоджуються з матеріалами справи. Будь-яких доказів на підтвердження свого проживання в кімнаті АДРЕСА_2, відповідачем, представником відповідача суду не надано.

    Крім того, як достовірно встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось відповідачем ОСОБА_1, неповнолітній ОСОБА_2 з часу його реєстрації, в кімнаті АДРЕСА_2 не проживав, в кімнату не поселявся, будь-які речі у тому числі іграшки, в кімнаті відсутні. Неповнолітній ОСОБА_2 проживає разом з матір’ю, дружиною відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_14, в квартирі АДРЕСА_1. Відповідно до довідки №18 від 07 грудня 2009 року дошкільного навчального закладу № 155 Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 відвідує дошкільний навчальний заклад № 155 з 01 вересня 2008 року по теперішній час (а.с.67). Як вбачається з листа дитячої поліклініки № 1 Дніпровського району м. Києва  від 16 грудня 2009 року, дитина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, на обліку в дитячій поліклініці №1 не знаходився, та медичними працівниками лікувально-профілактичного закладу не спостерігався (а.с.82).

    Частиною 4 ст. 29 ЦК України встановлено, що місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вогна проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

    Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 протягом тривалого часу і більше шести місяців не проживають в кімнаті АДРЕСА_2 та за таких обставин вважає, що позовні вимоги ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» щодо визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

    Крім того, відповідно до ст. ст. 79, 88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_10 на користь ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» підлягають стягненню сплачені позивачем при зверненні до суду та судовий збір (мито) в розмірі 08 гривень 50 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 гривень 80 копійок. Разом з тим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача витрати пов’язані з викликом відповідачів до суду – надання оголошення у пресі, в сумі 420 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 72, 127-131 Житлового кодексу Української РСР, Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 «Про затвердження примірного положення про гуртожитки», ст. ст. 10, 57, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294  ЦПК України, суд –

    В И Р І Ш И В:

Позов Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням – кімнатою АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» сплачений позивачем при звернені до суду судовий збір (мито) в сумі 08 гривень 50 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 гривень 80 копійок та витрати пов’язані з викликом відповідача до суду – надання оголошення у пресі, в сумі 420 гривень, а всього 466 (чотириста шістдесят шість) гривень 30 копійок.

    Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення. Заява про апеляційне  оскарження  та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

    Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк встановлений законодавством України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає  законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва.

Суддя:

Справа № 2-392

                                        2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

     І  М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

(ВСТУПНА ТА РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА)  

10 лютого 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:  

головуючого судді -             Катющенко В.П.

при секретарі -                 Бєрдєннікова І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом: Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

        В С Т А Н О В И В :

Враховуючи, що для написання повного тексту рішення необхідно певний час, суд вважає за необхідне оголосити вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 72, 127-131 Житлового кодексу Української РСР, Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 «Про затвердження примірного положення про гуртожитки», ст. ст. 10, 57, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294  ЦПК України, суд –

    В И Р І Ш И В:

Позов Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням – кімнатою АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» сплачений позивачем при звернені до суду судовий збір (мито) в сумі 08 гривень 50 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 гривень 80 копійок та витрати пов’язані з викликом відповідача до суду – надання оголошення у пресі, в сумі 420 гривень, а всього 466 (чотириста шістдесят шість) гривень 30 копійок.

    Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення. Заява про апеляційне  оскарження  та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

    Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк встановлений законодавством України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає  законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва.

Суддя: