Справа № 2-390

                                        2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

     І  М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

(ВСТУПНА ТА РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА)  

18 лютого 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:  

головуючого судді -             Катющенко В.П.

при секретарі -                 Бєрдєннікова І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом: ОСОБА_2 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: ОСОБА_3 про зобов’язання укласти трудовий договір, -

    В С Т А Н О В И В :

Враховуючи, що для написання повного тексту рішення необхідно певний час, суд вважає за необхідне оголосити вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40, 42-1, 232, 233 Кодексу законів про працю України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. ст. 10, 57, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294  ЦПК України, суд –

      В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_2 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: ОСОБА_3 про зобов’язання укласти трудовий договір – відмовити.

    Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення. Заява про апеляційне  оскарження  та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

    Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк встановлений законодавством України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає  законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва.

Суддя:

Справа № 2-390

                                        2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

     І  М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

18 лютого 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:  

головуючого судді -             Катющенко В.П.

при секретарі -                 Бєрдєннікова І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом: ОСОБА_2 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: ОСОБА_3 про зобов’язання укласти трудовий договір, -

    В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просить зобов'язати відповідача - Державну інноваційну фінансово - кредитну установу  укласти з ним трудовий договір про прийняття його на посаду головного спеціаліста департаменту безпеки Державної інноваційної фінансово - кредитної установи з 01 вересня 2009 року та стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, допустивши негайне виконання судового рішення.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що наказом керівника виконавчого органу відповідача №101 від 30 червня 2009 року, його було звільнено з посади начальника відділу безпеки Департаменту безпеки та інформації Української державної інноваційної компанії, у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників Установи. Зазначену посаду він займав на підставі відповідного наказу №12 від 01 лютого 2007 року.

Наприкінці вересня 2009 року він дізнався, що з 01 вересня 2009 року, був затверджений новий штатний розпис центрального апарату відповідача, яким було створено аналогічну раніше займаній ним штатну одиницю.

Зайняти новостворену посаду, позивачу запропоновано не було і на його звернення до відповідача про укладення трудового договору - відмовлено в прийнятті на роботу.

Позивач вважає, що відповідач не виконав вимог статті 42-1 Кодексу законів про працю України, чим порушив його суб'єктивне переважне право на укладення з ним трудового договору  при поворотному прийнятті на роботу, яке просить захистити в судовому порядку.  

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник позивача позов підтримав і просив суд його задовольнити, посилаючись на обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Представник відповідача та третьої особи – ОСОБА_4, позов не визнала і просила суд відмовити у його задоволенні на тих підставах, що по - перше, позивач пропустив місячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України,  на звернення з позовом до суду у справах про звільнення, а по - друге, кваліфікація позивача не відповідає кваліфікаційним вимогам професіонала з питань фінансово - економічної безпеки підприємств, установ та організацій, які вимагаються від кандидата на новостворену посаду провідного спеціаліста в Департаменті безпеки відповідача, на яку претендує позивач.  

Суд вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до наказу №164 від 12 грудня 2006 року, 12 грудня 2006 року ОСОБА_2 було призначено на посаду радника Голови Правління Української державної інноваційної компанії (а.с.122).  

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці УДІК, позивач наказом №193 від 18 грудня 2006 року переведений на посаду директора департаменту безпеки та захисту інформації (а.с.123), з якої в подальшому, наказом №12 від 01 лютого 2007 року, переведений на посаду начальника відділу безпеки департаменту безпеки та захисту інформації (а.с.124).

    Відповідно до листа в.о. генерального директора Державної інноваційної фінансово-кредитної установи Зайчука С., №11 - 2223 від 25 листопада 2009 року,  в період з січня 2007 по червень 2009 років, співробітники департаменту безпеки та захисту інформації, в тому числі позивач, у своїй діяльності керувалися лише положенням про департамент безпеки та захисту інформації. Положення про відділ та посадові інструкції затверджені не були (а.с.32).

    Відповідно до п.7 Положення про Департаменту безпеки та захисту інформації, затвердженого 16 липня 2007 року Головою Правління УДІК, склад Департаменту складається з відділу безпеки та відділу захисту інформації. Вказаним положенням були визначені основні завдання Департаменту безпеки та захисту інформації, до яких входило: захист економічних інтересів УДІК; забезпечення охорони об’єктів УДІК і підприємств, стосовно яких установа здійснює наглядові та управлінські функції; проведення заходів з забезпечення захисту інформації з обмеженим доступом, яка є власністю компанії та підприємств; здійснення контролю за станом безпеки підприємств; взаємодія з органами державної влади, правоохоронними органами, міністерствами, відомствами і установами, та іншими, з усього комплексу питань, що стосується забезпечення безпеки УДІК та визначені функції Департаменту у сферах: забезпеченні економічних інтересів компанії; забезпеченні охорони об’єктів компанії; забезпеченні охорони внутрішнього та пропускного режимів в офісі УДІК; забезпеченні технічного захисту інформації та у сфері забезпечення ефективності функціонування системи безпеки компанії (а.с.38-42).

У зв'язку з удосконаленням організаційної структури відповідача, скороченням чисельності та штату працівників, наказом №06 К від 08 квітня 2009 року, ліквідовано структурний підрозділ ДІФКУ - департамент безпеки та захисту інформації (а.с.35-37).

Наказом Генерального директора Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ОСОБА_3 №101 від 30 червня 2009 року, ОСОБА_2 звільнено з посади начальника відділу безпеки департаменту безпеки та захисту інформації з 30 червня 2009 року, у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників установи (а.с.125).

Відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що розглядаючи трудові спори, пов’язані із звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо зміни в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноваженим ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що у відповідача, Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, у зв’язку з чим і було звільнено позивача, ОСОБА_2, уповноваженим органом власника було додержано норм законодавства, які регулюють вивільнення працівника.

Так, зокрема 21 квітня 2009 року ОСОБА_2 був попереджений про звільнення з займаної посади – начальника відділу безпеки департаменту безпеки та захисту інформації, через два місяці з дня попередження відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників Установи (а.с.102).

Державною інноваційною фінансово-кредитною установою, до центру зайнятості Шевченківського району м. Києва, були подані відповідні звіти про заплановане вивільнення працівників станом на 22 квітня 2009 року та про фактичне вивільнення працівників станом на 01 липня 2009 року (а.с.126, 127).

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_2, Державною інноваційною фінансово-кредитною установою у червні 2009 року були проведені виплати по заробітній платі, компенсація відпустки та вихідної допомоги (а.с.97).

Наказом Генерального директора Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ОСОБА_3 №09 К від 15 липня 2009 року, створено в організаційній структурі  центрального апарату відповідача, департамент безпеки у складі 4 штатних одиниць, до якого входять посади: директора департаменту; двох головних спеціалістів; провідного спеціаліста (а.с.23).

    У відповідності з положенням частини 1 статті 42–1 КЗпП України, працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

    Посадовою інструкцією головного спеціаліста Департаменту безпеки Державної інноваційної фінансово–кредитної установи, затвердженою 16 липня 2009 року Генеральним директором ДІФКУ (а.с.48–50), тобто посади, на яку претендує позивач, визначено основні завдання головного спеціаліста. Зокрема: захист економічних інтересів Установи; забезпечення охорони об’єктів Установи та Підприємств. До обов’язків головного спеціаліста входить: здійснення збору, а також перевірка, накопичення та вивчення інформації щодо суб’єктів господарської діяльності, з якими установа та підприємства підтримують або планують встановити партнерські відносини; підготовка аналітично-довідкових матеріалів та пропозицій щодо поліпшення організації роботи по забезпеченню економічної та інформаційної безпеки; охорони об’єктів Установи та Підприємств; вивчення та аналіз стану матеріально-технічного забезпечення підрозділів охорони об’єктів Установи та Підприємств; контроль стану, функціонування та модернізації обладнання системи безпеки; аналіз стану криміногенної ситуації; проведення аналізу стану заборгованості суб’єктів господарської та підприємницької діяльності перед Установою; організація охорони адміністративного приміщення Установи, Підприємств.

    Відповідно до Положення про Департаменту безпеки та захисту інформації, затвердженого 16 липня 2007 року Головою Правління УДІК, якою керувався в роботі на посаді начальника відділу безпеки Департаменту безпеки та захисту інформації УДІК – ОСОБА_2, штат працівників департаменту комплектується з фахівців, які мають вищу освіту, теоретичну підготовку та практичний досвід роботи, необхідні для виконання покладених обов’язків.

    Разом з тим, кваліфікаційні вимоги до особи, яка може займати посаду головного спеціаліста Департаменту безпеки Державної інноваційної фінансово–кредитної установи, відповідно до посадової інструкції затвердженої 16 липня 2009 року Генеральним директором ДІФКУ, пунктом 6.1 визначено, що головний спеціаліст Департаменту повинен мати вищу освіту за спеціальністю «економіст», «інженер інформаційно – вимірювальної  техніки».

     Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_2, відповідно до диплому Київського вищого загально-військового командного училища ім.. М.В.Фрунзе від 18 липня 1985 року, має спеціальність інженер по обслуговуванню і експлуатації колісних гусеничних машин та відповідно до свідоцтва №22391, виданого ПП «ЛИТ», позивач в 2003 році закінчив повний курс навчання за спеціальністю бухгалтер.

Таким чином, після звільнення позивача з посади начальника відділу безпеки Департаменту безпеки та захисту інформації і нових змін в організаційній структурі в результаті яких було створено Департамент безпеки, уповноваженим органом власника було змінено кваліфікаційні вимоги до співробітників Департаменту, зокрема яким, в частині освіти, не відповідає позивач.

Позивач ставить питання про укладення з ним трудового договору на посаду головного спеціаліста, в той час як займав до свого звільнення посаду начальника відділу Департаменту, що є відмінною штатною одиницею, якої в новоутвореному Департаменті введено не було.

Відповідно до пояснень наданих в судовому засіданні, ОСОБА_2 після попередження 21 квітня 2009 року про наступне звільнення з займаної посади, з заявами до ДІФКУ про переведення на іншу роботу в установі, з підстав визначених ст. 42 КЗпП України, не звертався, в день звільнення, 30 червня 2009 року отримав трудову книжку та належний розрахунок. Відповідно до письмових пояснень представника відповідача ОСОБА_4, при звільненні ОСОБА_2, останньому не пропонувалась інша посада чи робота у зв’язку з відсутністю на момент звільнення у штатному розписі установи відповідних вакансій та кваліфікація позивача (інженер по обслуговуванню і експлуатації колісних гусеничних машин) не відповідає вимогам жодної затвердженої і установі посадової інструкції.

 Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі.

Водночас, позивач не оспорює наказ про зміни в організаційній структурі центрального апарату ДІФКУ від 08 квітня 2009 року № 06К та наказ про його звільнення від 30 червня 2009 року №101 та під час ознайомлення з даними наказами та під час попередження про наступне вивільнення, не зазначив будь-яких зауважень до наказів та не надав доказів, які б мали свідчити про наявність у нього переваг для залишення на роботі, що встановлені ст. 42 КЗпП України та не ставить питання про порушення відповідачем процедури звільнення, відповідно питання можливості поновлення на роботі судом не розглядалось.

Разом з тим, відповідно до вимог частини першої ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з видачі трудової книжки.

Як з’ясовано в судовому засіданні, підтверджується зібраними по справі доказами, позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду про зобов’язання укласти трудовий договір 09 жовтня 2009 року, тобто у строки визначені ст. 233 КЗпП України.

Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: ОСОБА_3 про зобов’язання укласти трудовий договір є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40, 42-1, 232, 233 Кодексу законів про працю України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. ст. 10, 57, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294  ЦПК України, суд –

      В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_2 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: ОСОБА_3 про зобов’язання укласти трудовий договір – відмовити.

    Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення. Заява про апеляційне  оскарження  та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

    Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк встановлений законодавством України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає  законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва.

Суддя: