Номер провадження: 11-кп/813/1546/21

Номер справи місцевого суду: 946/7620/19

Головуючий у першій інстанції Волков Ю.Р.

Доповідач Копіца О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:                

головуючого судді Копіци О.В.,

суддів Журавльова О.Г. та Толкаченка О.О.,

секретаря судового засідання Янковської Ю.Л.,

за участі прокурора Богдєва М.С.,

обвинуваченого ОСОБА_1 , його захисника Міркуна С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео-конференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Ізмаїльського міськрайсуду Одеської обл. від 21.05.2021, якою під час судового розгляду кримінального провадження №12019160150001089 відносно:

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Шевченкове Кілійського району Одеської області, з середньою освітою, офіційно не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, в останнє:

- 24.12.2015 Кілійським райсудом Одеської області за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі;

- 13.05.2016 Кілійським райсудом Одеської області за ч. 1 ст. 187 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України частково приєднано не відбуте за попереднім вироком покарання та остаточне призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі;

- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 12.07.2021

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 21.05.2021 під час судового розгляду кримінального провадження №12019160150001089 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України було задоволено клопотання прокурора, відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника та продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_1 строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 12.07.2021 із утриманням в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор».

Мотивуючи зазначене рішення, суд послався на те, що справжній інтерес суспільства у забезпеченні законності та інтересів правосуддя, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права обвинуваченого ОСОБА_1 на свободу, крім того, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, в судовому засіданні не встановлено.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 зазначив, що вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою з огляду на наступне:

- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що він хворіє на туберкульоз, за час його перебування під вартою стан його здоров`я значно погіршився, а також те, що в ОСІ відсутня належна медична допомога;

- суд не врахував того, що прокурором не було доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, натомість він має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки та позитивно характеризується.

Посилаючись на викладені обставини, обвинувачений ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою застосувати відносно нього запобіжний захід не пов`язаний із триманням під вартою, а також зобов`язати посадових осіб забезпечити проведення медичного обстеження.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляду в Ізмаїльському міськрайсуді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №12019160150001089 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).

Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження – це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.

При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду 1-ої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.

Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.

Проте, зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_1 злочину, вчиненого з метою заволодіння чужим майном, пов`язаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, поєднаного із проникненням у житло, його характеру, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (позбавлення волі на строк від 7 до 12 років із конфіскацією майна), колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КК України, оскільки є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду, який обумовлюється характеристикою обвинуваченого ОСОБА_1 , зокрема, він не одружений, офіційно не працевлаштований, тобто в нього відсутні міцні соціальні зв`язки.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Окрім того, зважаючи на те, що остаточне рішення по справі відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не прийнято та на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, свідки та потерпілі підлягають безпосередньому допиту судом, колегія суддів вважає, що в даному випадку існує ризик можливого незаконного впливу останнього на потерпілу та свідків у вказаному кримінальному провадженні.

Апеляційний суд також вважає, що в зазначеному кримінальному провадженні існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за корисливі злочини, обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, безпосередньо після звільнення з місць позбавлення волі, відбувши покарання за вчинення аналогічного корисливого злочину, передбаченого ч.1 ст.187 КК України, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення та схильність до вчинення злочинів корисливої направленості.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованого обвинуваченому злочину, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_1 на теперішній час неможливо застосувати більш м`який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об`єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.

Апеляційний суд критично оцінює посилання обвинуваченого ОСОБА_1 про наявність в нього позитивних характеристик та міцних соціальних зв`язків, оскільки матеріалами провадження та апеляційною скаргою це не підтверджується.

Отже, доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про наявність підстав для застосування відносно нього більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на беззаперечних доказах.

Натомість, апеляційний суд вважає слушними посилання обвинуваченого ОСОБА_1 щодо наявності в нього захворювання на туберкульозу та погіршення його стану здоров`я.

Так, згідно з відповіддю філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Одеській області від 17.03.2021 обвинувачений ОСОБА_1 хворіє на туберкульоз легень.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в слідчому ізоляторі організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я.

Положеннями наказу Міністерства юстиції України №460/5 від 18.03.2013 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України №239/5/104 від 10.02.2012 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув`язненим і засудженим.

Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.

Разом з тим, матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів про неможливість надання ОСОБА_1 кваліфікованої медичної допомоги в філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Одеській області.

Відповідно до ч 1. ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Зазначені обставини на думку апеляційного суду є такими, що застосовуються і під час розгляду кримінального провадження у суді 1-ої інстанції, оскільки ОСОБА_1 є особою, яка тримається під вартою та потребує забезпечення права на надання належної медичної допомоги.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що вимога обвинуваченого ОСОБА_1 про його потребу в належному медичному лікуванні є такою, що підлягає задоволенню, при цьому зазначена обставина не може бути беззаперечною умовою для скасування оскаржуваної ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м`який, оскільки обвинувачений може отримати кваліфіковану медичну допомогу в межах установи попереднього ув`язнення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.

Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого – залишенню без змін як законна та обґрунтована.

Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 21.05.2021, якою відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, під час судового розгляду кримінального провадження по суті продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 12.07.2021 – залишити без змін.

Зобов`язати службових осіб ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» надати належну медичну допомогу обвинуваченому ОСОБА_1 .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

О.В. Копіца                         О.Г. Журавльов О.О. Толкаченко