Номер провадження: 22-ц/813/2856/21

Номер справи місцевого суду: 503/2440/17

Головуючий у першій інстанції Гура А. І.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Погорєлової С.О., Заїкіна А. П.,

за участю секретаря – Дерезюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 06 серпня 2018 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Тимківська сільська рада Кодимського району Одеської області, про захист гідності, честі та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Кодимського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому посилаючись на те, що 13 грудня 2016 року на пленарному засіданні 12 сесії Тимківської сільської ради Кодимського району Одеської області, в присутності дванадцяти депутатів та запрошених, депутат районної ради відповідач ОСОБА_2 , оприлюднила неправдиву інформацію щодо нібито існуючої заборгованості СФГ «Яна», керівником якого є позивач, перед бюджетом у розмірі 82000 грн. і звинуватила його і сільського голову ОСОБА_3 в корупції та в тому, що ці гроші він і ОСОБА_3 присвоїли. Крім того, відповідач розповсюджує чутки про те, що ОСОБА_1 дає хабарі та займається корупцією. Такі твердження ОСОБА_2 нічим не підтверджені.

Вважає, що поширення такої інформації серед депутатів та населення, опорочило його як гідної, чесної, добросовісної та розсудливої людини, опорочило його ділову репутацію. Через такі дії відповідача страждає не лише він та його ділова репутація, а і його сім`я, члени якої змушені виправдовуватися, давати пояснення перед людьми про те, що такі звинувачення є безпідставними, необґрунтованими та неправдивими, такими, що не відповідають дійсності. Все це завдає нестерпних душевних страждань.

З огляду на те, що висловлювання відповідача мали місце перед депутатами та районним керівництвом, то, відповідно ця неправдива інформація дійшла і до виборців, що само по собі означає про ознайомлення значної кількості людей з негативною інформацією про ОСОБА_1 .

З огляду на зазначене ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію як громадянина, підприємця, почесного працівника агропромисловості України, патріота України, почесного юриста України, політичного та громадського діяча інформацію щодо нього, поширену депутатом ОСОБА_2 в частині тверджень наступного змісту: «щодо погашення заборгованості в сумі 82000 грн. який рахується за ФГ «Яна»; «як депутат районної ради звинувачую вас у корупції, оскільки ви приховали кошти які повинні надійти до бюджету, значить ви їх розділили з ОСОБА_1 ». Зобов`язати відповідача за власний рахунок зазначену недостовірну інформацію щодо нього, у спосіб найбільш близький до способу її поширення, шляхом публічного виступу та вибаченням перед ним та перед особами, які були присутні на пленарному засіданні 12 сесії Тимківської сільської ради 13 грудня 2016 року. Зобов`язати відповідача за власний рахунок, шляхом публікації тексту судового рішення та її офіційного вибачення перед ним про те, що нею поширена та поширюється недостовірна інформація, така, що не відповідає дійсності, порушує його права та свободи, ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію, як громадянина, підприємця та публічної людини у строк не пізніше п`ятнадцяти діб з дня набрання законної сили рішення суду в газеті «Вісті Кодимщини». Стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду у розмірі 100000 грн. та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 06 серпня 2018 року у задоволенні позову  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Тимківська сільська рада Кодимського району Одеської області, про захист гідності, честі та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії було відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що з досліджених у судовому засіданні доказів, наданих відповідачем вбачається, що на пленарному засіданні 12 сесії Тимківської сільської ради 13 грудня 2016 року, нею були оприлюднені відомості щодо існування заборгованості по сплаті податків СФГ « ОСОБА_4 », інформацію про які вона отримала з офіційних джерел (а.с.72-75). Тобто, відповідач, розповсюджуючи відомості щодо несплати податків СФГ «Яна», користувалась офіційною інформацією, а тому, на думку суду першої інстанції, твердження позивача про її неправдивість є не обґрунтованим.

Крім того, позивачем жодним чином не обґрунтовано, в чому ж полягає порушення його особистих немайнових прав та не доведено, що у зв`язку з вищезазначеними висловлюваннями стосовно нього утвердилася думка у будь-кого про те, що він є професійно непридатним для виконання функцій керівника селянського фермерського господарства (ділова репутація).

Стосовно висловлювань відповідача щодо корупційності діянь, то, як вбачається з дослідженого в судовому засіданні протоколу пленарного засідання 12-ої сесії Тимківської сільської ради Кодимського району Одеської області від 13 грудня 2016 року (а.с.9), відповідач, даючи оціночне судження, звинуватила у цьому сільського голову – ОСОБА_3 , а не позивача. Інших доказів винних дій відповідача – позивачем суду не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

11 листопада 2020 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 06 серпня 2018 року, відповідно до якої апелянт просить рішення суду першої інстанції - скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Апелянт посилається на наступні порушення, допущені судом першої інстанції під час розгляду справи:

-неповне з`ясування судом обставин справи (судом першої інстанції взагалі не з`ясовано наявність чи відсутність заборгованості СФГ «Яна» перед бюджетом);

-невідповідність висновків суду обставинам справи;

-порушення норм процесуального права та ігнорування рішень та постанов Верховного суду та апеляційних судів України по аналогічним справам, які є обов`язковими для виконання по всій Україні;

Апелянт також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції безпідставно стягнув з позивача витрати на правову допомогу.

28 травня 2021 року до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 було подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 11.11.2020 року, відповідно до якого відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому посилаючись на те, що апеляційна скарга є безпідставною.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 06 серпня 2018 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Тимківська сільська рада Кодимського району Одеської області, про захист гідності, честі та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії було залишено без руху, повідомлено апелянта про необхідність виправити недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду. Роз`яснено апелянту, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, суддею буде прийняте процесуальне рішення передбачене ст. 357 ЦПК України.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.01.2021 року провадження по вказаній цивільній справі було відкрито.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове про задоволення позовних вимог.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлявся, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи суду не надавав та не заявляв.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

З протоколу Пленарного засідання ХІІ-ї сесії Тимківської сільської ради від 13 грудня 2016 року вбачається, що по третьому питанню порядку денного «про скасування рішення Тимківської сільської ради від 25 липня 2016 року №59-УІІ «Про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад та делегування представника до спільної робочої групи», виступила ОСОБА_5 депутат районної ради:

« ОСОБА_6 що зроблено вами, як сільським головою щодо погашення заборгованості в сумі 82.0 тис. грн., який рахується за ФГ «Яна».

Я, як депутат районної ради, звинувачую вас у корупції, оскільки ви приховали кошти, які повинні були надійти до бюджету, значить ви їх розділили з ОСОБА_1 »

З довідки Тимківської сільської ради №К-03з/п від 26.01.2018 року вбачається, що сільська рада недоотримала за незапитані паї СФГ ОСОБА_4 53865,96 грн за 2016 рік та 16159,80 грн. за 2017 рік.

Мотивувальна частина

застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вирішуючи спір, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому. Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).

Так, з досліджених у судовому засіданні доказів, наданих відповідачем вбачається, що на пленарному засіданні 12 сесії Тимківської сільської ради 13 грудня 2016 року, нею були оприлюднені відомості щодо існування заборгованості по сплаті податків СФГ «Яна», інформацію про які вона отримала з офіційних джерел (а.с.72-75). Тобто, відповідач, розповсюджуючи відомості щодо несплати податків СФГ «Яна», користувалась офіційною інформацією, а тому, твердження позивача про її неправдивість є не обґрунтованим.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем жодним чином не обґрунтовано, в чому ж полягає порушення його особистих немайнових прав та не доведено, що у зв`язку з вищезазначеними висловлюваннями стосовно нього утвердилася думка у будь-кого про те, що він є професійно непридатним для виконання функцій керівника селянського фермерського господарства (ділова репутація).

Стосовно висловлювань відповідача щодо корупційності діянь, то, як вбачається з дослідженого в судовому засіданні протоколу пленарного засідання 12-ої сесії Тимківської сільської ради Кодимського району Одеської області від 13 грудня 2016 року (а.с.9), то відповідач, даючи оціночне судження, звинуватила у цьому сільського голову – ОСОБА_3 , а не позивача. Інших доказів винних дій відповідача – позивачем суду не надано.

З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції не може вважатись обґрунтованим в частині стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У той же час, ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Таким чином, витрати сторони, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту, відповідно до норм діючого ЦПК України не входять до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Крім того, згідно положень ч. 1 ст. 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також харчування, несуть сторони.

Отже, витрати, які відповідач кваліфікує як витрати, пов`язані з явкою до апеляційного суду, не ґрунтуються на належних і допустимих доказах, що унеможливлює їх відшкодування в порядку, встановленому ЦПК. Зазначене підтверджується висновком Верховного Суду у справі №491/339/15-ц від 24 жовтня 2018 року.

Виходячи із викладеного, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -  задовольнити частково.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 06 серпня 2018 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Тимківська сільська рада Кодимського району Одеської області, про захист гідності, честі та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії - в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат - скасувати.

Ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у компенсації судових витрат у зв`язку з розглядом справи розміром 12413 (дванадцять тисяч чотириста тринадцять) грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 червня 2021 року.

Головуючий:                                                         О. В. Князюк

Судді:                                                                         А.П. Заїкін

                                                                        С.О. Погорєлова