ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" квітня 2010 р. Справа № 2a-3468/09/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Панікара І.В.
при секретарі Гергелюк Н.Т.
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідачів - Олексенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1, АДРЕСА_1,
до відповідача: Військової частини А 4604, вул. Чорновола, 119"А", м. Івано-Франківськ, та Військової частини А 4324, с. Липники, Львівська область, 81134
про визнання дій неправомірними і незаконними та стягнення коштів в сумі 30402,91 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
29.12.2009 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А 4604 (надалі - відповідач) про визнання дій командування військової частини незаконнними та стягнення коштів в сумі 11869,2 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за період проходження позивачем дійсної військової служби у Збройних Силах України з 01.08.1988 р. по 27.12.08 р., йому безпідставно не відшкодовано (компенсовано) грошові кошти за здійсненні відрядження в сумі 813,61 грн., доплату за безперервну календарну військову службу в сумі 866,25грн., матеріальну допомогу в сумі 2622,13 грн., за проїзд у відпустку в сумі 1126,52 грн., за проїзд до лікувальних закладів МО України в сумі 61,37 грн., за не отримане речове майно в сумі 6379,32 грн., на загальну суму 11869,2 грн., які просить стягнути з відповідача в його користь.
11.02.2010 року судом винесено ухвалу про залучення в якості другого відповідача –військової частини А 4324, в частині позовних вимог позивача, що стосуються стягнення коштів за здійсненні відрядження.
12.03.2010 року, в судовому засіданні позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, а саме позивач просить суд стягнути з військової частини А 4604 в його користь грошову компенсацію за не отримане продовольче забезпечення з 3 листопада 2006 року по 26 січня 2009 року в сумі 18533,71 грн.
В судовому засіданні, позивачем позовні вимоги підтримані повністю, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідачів проти заявлених вимог заперечив , на адресу суду подав письмове заперечення, в якому зазначив, що виплата винагороди за безперервну календарну вислугу років відповідачу проведено в розмірі 50 % , що повністю узгоджується вимогами постанови КМ України від 07.11.2007 року за № 1294, стосовно виплати матеріальної допомоги це право, а не обов’язок командира військової частини , який може реалізувати його за дозволом командувача Збройних Сил України виключно за наявністю грошових коштів на ці цілі. З приводу повернення коштів на проїзд до лікувальних закладів ,зазначив, що така компенсація не передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», внаслідок чого компенсації не підлягає. Відносно права безоплатного проїзду у відпустку в межах України та одержання грошової компенсації за не отримане речове майно і продовольчі пайки, вказав, що рішенням Конституційного суду України положення відповідних норм, що регулюють зазначені правовідносини призупинено. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши позиції позивача та відповідачів, дослідивши наявні докази, суд приходить до переконання про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 04 1999 р. № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон»встановлено обов’язок підприємства, установи, організацій що направляють працівників у відрядження в межах України, забезпечити їх коштами, як аванс на поточні витрати у розмірах згідно з установленими нормами.
Підпунктом 1 пункту 1 вищевказаної Постанови встановлено граничні норми добових витрат для працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності (крім державних службовців та осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів), зокрема зазначається, що у разі коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях не включаються витрати на харчування, для відряджень у межах України сама становить 30 гривень.
Відповідно до пункту 11 Постанови встановлено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державним комітетом у справах охорони державного кордону, Головним управлінням командуючого Національною гвардією, Управлінням державної охорони, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а військовослужбовців Державної фельд'єгерської служби при Державному комітеті зв'язку та інформатизації - також Державним комітетом зв'язку та інформатизації.
Відповідно до п. 8.2.2. "Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України" (затверджене наказом Міністра Оборони України від 28.10.06р. №625) у разі направлення військовослужбовців та працівників у службове відрядження за завданням або за викликом вищих штабів та управлінь відшкодування витрат, пов'язаних з відрядженням, здійснюється за рахунок коштів цих штабів чи управлінь.
Пунктом 8.2.1.,8.2.2 та 8.2.3. вищевказаного Положення визначено, що витрати у зв’язку з відрядженням, не підтверджені документально (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються. При здійсненні військовослужбовцю в пункті виплати у посвідченні про відрядження робиться засвідчена печаткою військової частини відмітка, яка завіряється печаткою фінансового органу. Остаточний розрахунок за суми отриманого авансу з військовослужбовцем проводиться за місцем штатної служби.
Як встановлено в судовому засіданні позивач проходив дійсну військову службу у Збройних Силах України з 01.08.1988 р. по 27.12.08 р., зокрема у військовій частині А 4604 з 24.07.06 р. Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 27.12.08 р. №483 звільнений з військової служби в запас за пунктом «б»частини шостої Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»(за станом здоров'я) та з 26.01.09 р. наказом командира військової частини А4324 від 26.01.09 р. №15 виключений зі списків військової частини А4604.
За період 2007-2008 років позивач, на підставі наказів командира військової частини А4606, виданих за викликом командира військової частини А4606, неодноразово перебував у відрядженнях, що підтверджується посвідченням про відрядження № 179 від 29.10.2007 року, витягами з наказів командира військової частини А4606 від 29.10.2007 року № 233, від 14.05.2008 року № 114, від 21.08.2008 року № 196, від 29.08.2008 року № 203. Загальна кількість днів перебування у відрядженнях становить 23 доби.
Позивачем на адресу командира військової частини А4606 направлявся рапорт від 21.01.2009 року, відповідно до змісту якого, ОСОБА_1 звертався з проханням відшкодувати витрати на відрядження здійсненні в 2007 та в 2008 роках. Відповідно до резолюції, накладеної командира військової частини, позивачу відмовлено у поверненні вказаних коштів.
З урахуванням викладеного, за умов, коли відповідачем позивачу не проведено компенсацію коштів за 21 добу загального перебування у відрядженнях за період 2007-2008 років, суд приходить до переконання про неправомірність дій відповідача (військової частини А 4324) та необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача, з розрахунку 30 гривень за добу, на загальну суму 690 гривень.
Відповідно пункту 4 статті 9 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати і грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України
Пунктом 7 Постанови КМУ від 7 листопада 2007 р. № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" визначено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками № 25-28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру".
В судовому засіданні встановлено, що 26.02.2009 року позивач звернувся до командира військової частини А 4606 із заявою, з проханням надати йому роз’яснення щодо виплати винагороди за тривалість безперервної військової служби. На вказану заяву надано відповідь, про те, що вищевказану винагороду йому виплачено в сумі 866,25 грн., що становить 50% від її фактичного розміру.
На підставі викладеного, за умов, коли позивачу, за його ж твердженнями було здійснено виплату винагороди в обсязі 50%, що також підтверджується наданою відповіддю військової частини А4606, на думку суду такі дії відповідача не суперечать вимогам Постанови КМУ від 7 листопада 2007 р. № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", внаслідок чого є законними, а позовні вимоги в частині стягнення доплати за безперервну календарну військову службу в сумі 866,25грн. –безпідставними.
У відповідності до наказу Міністра оборони України від 24.01.09р. №30 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2009 рік", пункту 33.2 Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 "Про затвердження Інструкшї про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі виданих наказів про її виплату, після розгляду заяв військовослужбовців, поданих за підпорядкованістю, та прийняття за ними рішення Командувачем Повітряних Сил ЗС України. Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань передбачена лише у разі, коли виплачено грошове забезпечення військовослужбовцям, забезпечений розрахунок звільнених військовослужбовців, виплачена індексація грошового забезпечення виплачена допомога на оздоровлення та залишилися кошти для її виплати
Статтею 64 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»визначено, що керівники бюджетних установ мають право здійснювати фактичні видатки на грошове забезпечення, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, у томі числі й на матеріальну допомогу, лише в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого для бюджетних установ.
Згідно з пунктом 33.3 наказу Міністра оборони України від 11 червня 200В року №260 розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. Відповідно до телеграми Командувача Повітряних Сил ЗС України від 08.04.09р. №350/147/2/239т можливості проведення виплат матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям Повітряних Сил ЗС України у 2009 році не має.
В судовому засіданні встановлено, що позивачем на адресу командира військової частини А4606 направлявся рапорт від 21.01.2009 року, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 звертався з проханням відшкодувати матеріальну допомогу за 2009 рік для вирішення соціально-побутових питань. Відповідно до резолюції, накладеної командиром військової частини, на час написання заяви можливості проведення виплат матеріальної допомоги не було, заява позивача, не містила рішення або резолюції Командувача Повітряних Сил ЗС України.
З урахуванням викладеного, суд приходить до переконання, про безпідставність позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача матеріальної допомоги за 2009 рік в сумі 2622,13 грн. та необхідності відмови у заявлених вимогах в цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача коштів за проїзд до лікувальних закладів МО України в сумі 61,37 грн., суд зазначає, що відповідно до статті 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дійсно передбачена безоплатна медична допомога, яка й була надана позивачу, але цією статтею не передбачено оплату проїзду до місць лікування, внаслідок чого вважає, що в цій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до вимог статті 9 та п. «б»частини 1 статті 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Військовослужбовці мають право на безоплатний проїзд у відпустку в межах території України.
Так, Законом України “Про деякі заходи по економії бюджетних коштів” було зупинено дію частини 2 статті 9 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців), а також дію абзацу першого частини першої статті 14 зазначеного Закону в частині забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей безоплатного проїзду у відпустку. Зазначений Закон не був скасований чи відмінений, Конституційним Судом України не визнаний неконституційним, на сьогоднішній день чинний, внаслідок чого відповідач по справі, не проводячи виплату вищевказаних компенсацій військовослужбовцю ОСОБА_2, керувався даним законом правомірно.
Згідно частини 2 статті 8 КАС України, в даному випадку, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) ЄСПЛ зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може призупиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
За таких обставин, вимога щодо виплати компенсації за речове майно, продовольче забезпечення та витрати за проїзд у відпустку не підлягають до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву в частині позовних вимог до військової частини А 4324 про стягнення грошових коштів за здійснення відрядження - задовольнити частково.
Стягнути з військової частини А 4324, с. Липники, Львівська область, код 07928969 в користь ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифівкаційний код НОМЕР_1, кошти за здійснення відрядження в сумі 690 гривень.
В решті позовних вимог та до інших відповідачів відмовити.
Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя: Панікар І.В.
Постанова складена в повному обсязі 19.04.2010 року.