ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"30" липня 2007 р. | Справа № 26/178-07-4515 |
За позовом : відкритого акціонерного товариства „Вінницяоблпаливо”
до відповідача : Одеська залізниця
до іншого відповідача : Державного підприємства „Свердловантрацит”
про стягнення 1138,80 грн.
Суддя Никифорчук М.І.
за участю представників :
від позивача : Гуцалюк Д.В. за довіреністю;
від відповідача : Тіхонова Г.І. за довіреністю;
від іншого відповідача : не з’явився;
Суть спору : Відкрите акціонерне товариство „Вінницяоблпаливо” ( далі – ВАТ „Вінницяоблпаливо”) звернулось до суду із вимогами про стягнення з відповідачів –Одеської залізниці ( далі –Одеська залізниця) та Державного підприємства „Свердловантрацит” ( далі –ДП „Свердловантрацит”) вартості недостачі вантажу в сумі 1138,80 грн.
Представник позивача вимоги підтримує.
Представник залізниці вимоги не визнає повністю, просить у позові відмовити.
Представник іншого відповідача надіслав відзив на позов у якому просить у позові відмовити, в судове засідання представник ДП „Свердловантрацит” не з’явився, був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України, про час та місце розглядання справи, причини неявки не повідомив, тому справа розглядається згідно вимог ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, господарський суд, -
у с т а н о в и в :
ВАТ „Вінницяоблпаливо” заявлені вимоги про стягнення з відповідачів –Одеської залізниці та ДП „Свердловантрацит” вартості недостачі вантажу в сумі 1138,80 грн. посилаючись на наступне.
09.09.2006 р. по залізничній накладній № 48365055, яка є договором перевезення вантажу згідно ст. 6 Статуту залізниць України, у напіввагоні № 65761843 на адресу Джулинської філії Бершадського районного паливного складу ВАТ „Вінницяоблпаливо” відособленим підрозділом Державного підприємства „Свердловантрацит” відвантажено вугілля вагою 69 тон. марки АМ.
Постачальником вказаного вугілля за договором поставки № 207-1\288 від 25.12.2003 р. є Державне підприємство „Свердловантрацит”.
Згідно п. 2.2 договору, прийомка товару за кількістю та якістю здійснюється , згідно інструкції про порядок приймання продукції ВТП за кількістю та якістю П-6,П-7, а також діючого ГОСТ 1137-64.
Оплата за товар здійснюється позивачем шляхом перерахування грошових коштів на
р/рахунок відповідача-1 по 100% передплаті узгодженої партії товару лише при наданні рахунку відповідачем-1. (п.4.2. договору). Провізна плата за товар здійснюється позивачем. (п.4.3. договору).
Відповідно до умов п.8.6. договору, строк його дії встановлений до 31.12.2004р.
Відповідно до п.п 4.2, 4.3 вказаного договору позивачем здійснено передоплата наступними платіжними дорученнями № 989 від 05.09.2006 р. на суму 42 000 грн.; № 4195 від 05.09.2006 р. на суму 23 000 грн.; № 4194 від 05.09.2006 р. на суму 10000 грн.; № 832 від 05.09.2006 р. на суму 25000 грн., всього у загальній сумі 100 000 грн.
11.09.2006 р. при прибутті вказаного вагону на станцію Знаменка, Одеської залізниці, було проведено огляд вагону, в результаті чого виявлено наявність на поверхні вантажі поглибленнь справа по ходу поїзду та течі вантажу. Деформовано кришки 3-го люку та є зазори між кришкою люка та поперечною балкою по ширині 40 мм. на всю довжину. Деформація люка є старим походженнмя, покриті їржою. Втрата вантажу можлива. Вантажовідправник міг бачити вказані несправності, але мір по їх усуненю не прийняв.
На підставі зазначеного на цій ж станції складені акти загальної форми №№ 6193 та 6218, які складені у додаток до комерційного акту БК 044386*914/4 складеного 11 вересня 2006 р. Згідно вказаного комерційного акту вказаний вагон є несправним. На поверхні ванжу є поглиблення праворуч над 5,6,7 люками довжиною 1000мм., шириною 2000 мм., глибиною 400 мм. Зліва воронкообразне поглиблення над 2-3 люками, довжиною 3000 мм., шириною 2200 мм., глибиною 600 мм. Зазор 3 люка між кришкою люка та поперечною балкою по ширині 40 мм. на всю довжину. При перевантаженні вантажу виявлена різниця маси вантажу в сторону зменьшення на 4300 кг.
Згідно статті 31 Статуту Залізниць ( далі –Статут), залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.
Згідно вимог ст. 110 Статуту, залізниця несе відповідальність за забереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачу одержувачу.
Відповідно до п. „а” ст. 111 Статуту, залізниця звільняється від відповідальності за недостачу вантажу за умови надходження його у непошкодженому вагоні з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Відповідно до п. „г” ст. 111 Статуту, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли: недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.
Згідно вимог ст. 113 Статуту, - за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Згідно ст. 924 Цивільного кодексу, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник також відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Загальна сума недостачі з урахуванням норм природної втрати і граничного розходження визначення маси нетто становить 1138 грн. 80 коп., як зазначено позивачем у розрахунку, який суд приймає до уваги та вважає правильним.
Проаналізувавши надані сторонами докази, суд прийшов до наступного.
Згідно вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно п.3.13 роз’яснення Президії Вищого господарського суду України N 04-5/601 від 29.05.2002р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею” ( Із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003 ), відповідно до статті 114 Статуту залізниця відшкодовує завдану недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу шкоду у розмірі дійсної його вартості або у розмірі тієї суми, на яку знижено вартість вантажу.
Недостача маси вантажу, з огляду на яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто вантажу під час перевезення.
Згідно зі статтею 114 Статуту поряд з відшкодуванням збитків залізниця зобов'язана відшкодувати сплачену за перевезення цього вантажу провізну плату, якщо її не включено до вартості втраченого вантажу, лише у випадку повної втрати вантажу. Відшкодування провізної плати у разі нестачі, псування або пошкодження вантажу Статут не передбачає.
Відповідно до ч.1 ст. 307 ГК України, яка кореспондується із ч.1 ст. 909 ЦК України та п.22 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 06.04.1998р. №457, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити ввіреній їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Вимогами ч.2 ст.307 ГК України, які кореспондуються з ч.ч.2, 3 ст.909 ЦК України, передбачено, що договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Відповідно до ч.5 ст.307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з вимогами ч.1 ст.314 ГК України, які кореспондуються з вимогами ч.1 ст.924 ЦК України, а також вимогами ст.110 Статуту залізниць України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Відповідно до вимог ст.129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Як свідчить зміст позовної заяви ВАТ „Вінницяоблпаливо”, підставою позовних вимог останнього про стягнення з ДП „Свердловантрацит” збитків від нестачі вугілля є неналежне виконання Одеської залізницею умов договору купівлі-продажу від 25.12.2003р. №207-1.288 щодо поставки вугілля у встановленій договором кількості.
Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, який є підставою позовних вимог ВАТ „Вінницяоблпаливо”, господарський суд дійшов висновку, що цей договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому вимогами ч.6 ст.267 ГК України передбачено, що договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.
В силу ч.1 ст.193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Як зазначено вище, Одеська залізниця зобов’язалась поставити позивачу товар у кількості, що встановлена у специфікації до договору, а позивач зобов’язався прийняти товар по кількості згідно з Інструкцією П-6.
Таким чином, підтвердженням факту порушення відповідачем-1 умов договору щодо кількості поставленого позивачу товару буде наявність доказів приймання продукції згідно з вимогами Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.07.65 №П-6 (надалі Інструкція №П-6).
Втім, як встановлено господарським судом і не заперечується позивачем у справі приймання продукції по Інструкції №П-6 не здійснювалося, а в якості доказів неналежного виконання ДП „Свердловантрацит своїх обов’язків щодо поставки продукції у встановленій договором кількості позивач посилається на складений станцією Знаменка Одеської залізниці комерційний акт БК 044386*914/4, який в силу вимог ст.129 Статуту залізниць України засвідчує обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення.
Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з вимогами ст.34 ГПК України господарський суд приймає ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на встановлені обставини, господарський суд вважає, що в даному випадку комерційний акт не може бути належним доказом наявності у позивача збитків від нестачі вугілля, оскільки по-перше, підставою позовних вимог ВАТ „Вінницяоблпаливо” є укладений з ДП „Свердловантрацит договір купівлі-продажу від 25.12.2003р. №207-1.288, умовами якого передбачено, що приймання продукції здійснюється згідно з Інструкцією №П-6. Але, всупереч умов цього договору, приймання вугілля по Інструкції №П-6 не здійснювалося. По-друге, в силу вимог ст.129 Статуту залізниць України комерційний акт засвідчує обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності не лише вантажовідправника, а й залізниці та вантажоодержувача.
Таким чином, на думку суду, встановлені обставини свідчать, що позивачем у справі не доведений факт неналежного виконання ДП „Свердловантрацит своїх обов’язків за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу від 25.12.2003р. №207-1.288 щодо поставки позивачу вугілля у встановленій договором кількості, що в свою чергу унеможливлює задоволення його позовних вимог.
Разом з тим, встановлені обставини свідчать про неможливість задоволення позовних вимог ВАТ „Вінницяоблпаливо” за рахунок стягнення збитків від нестачі вугілля з Одеської залізниці, оскільки, по-перше, договір перевезення не є підставою позовних вимог ВАТ „Вінницяоблпаливо”, а по-друге, в силу вимог ст.ст.130, 133 Статуту залізниць України ВАТ „Вінницяоблпаливо” взагалі не має права на пред’явлення до залізниці претензій та позовів у разі нестачі вантажу.
Відповідно до вимог ст.131 Статуту залізниць України, претензії, що виникли з приводу перевезення вантажу, заявляються залізниці призначення вантажу. Разом з тим, у п.2.11. Роз’яснень ВГСУ №04-5/601 від 29.05.2002р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею” встановлено, що спори, що виникають з договору перевезення, в тому числі у прямому міжнародному залізничному сполученні, у яких одним з відповідачів є орган транспорту, вирішуються господарським судом за місцезнаходженням органу транспорту, на якого статутом і Правилами пред’явлення та розгляду претензій покладено розгляд претензій.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ВАТ „Вінницяоблпаливо”.
Крім того, постановами Одеського апеляційного господарського суду у аналогічних справах № 1/423-26-11/399-06-10711 та № 1/424-26-11/398-06-10710 від 12 червня 2007 р. рішення господарського суду Одеської області від 12 лютого 2007 р. за позовом цих же самих сторін скасовані та прийняті постанови про відмову у задоволення позову. Ці постанови набрали законної сили.
Згідно ст. 35 ГПК України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органа, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторонни.
Керуючись статтями 82 –84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
в и р і ш и в :
У позові –відмовити.
Суддя М.І.Никифорчук