ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
13.05.10Справа №2а-3637/10/14/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кірєєва Д.В., при секретарі Белової Ю.Г., за участю сторін:
позивач - не з’явився,
представника відповідача – Антипенко, представник за дов.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відділу Державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим
про спонукання до виконання певних дій
Суть спору: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду АР Крим з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим (далі - відповідач), просив визнати та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 20.01.10р. як прийняту з порушенням вимог п.2 ст.19 і без урахування вимог п.6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»; визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна позивача від 22.02.10р.; визнати протиправним рішення державного виконавця щодо стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 60 грн. та витрат, пов’язаних з вчиненням виконавчих дій; визнати протиправними дії відповідача про примушення позивача сплатити штраф у розмірі 28800,00 грн. по зупиненому виконавчому провадженню; зобов’язати відповідача повернути стягувачу виконавчий документ: постанову №3-15634 від 31.08.06р. відповідно до п.4 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження»; стягнути судові витрати. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач діяв з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.03.10р. відкрито провадження по справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.
Після відкриття провадження по справі позивач доповнив позовні вимоги та просив повернути позивачу суму штрафу у розмірі 300,00 грн., який він сплатив 09.03.10р.
Позивач у судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи сповіщений належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позову, з мотивів викладених в запереченнях, посилаючись на те, що відповідач діяв відповідно до вимог та приписів Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, суд, керуючись ч. 3 ст. 122 КАС України, вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача за наявними в матеріалах справи доказами.
Заслухавши представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд, -
ВСТАНОВИВ:
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Примусове виконання рішень в Україні покладено на Державну виконавчу службу, яка у своїй діяльності керується Законом України “Про виконавче провадження”, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у випадку невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 24.03.1998 № 202/98-ВР “Про державну виконавчу службу”(далі –Закон №202) примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Згідно із ст. ст. 4, 7 Закону №202 державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу в порядку, передбаченому законом.
Отже, органи державної виконавчої служби та їх посадові особи у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб’єктами владних повноважень.
Частиною 1 ст. 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно із ст. ст. 10, 11 Закону України від 21.04.1999 №606-ХІV “Про виконавче провадження”(далі –Закон №606) учасниками виконавчого провадження є, зокрема, сторони, якими є стягувач і боржник.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Враховуючи суб’єктний склад сторін та правову природу спірних правовідносин, а також те, що спір, який виник між сторонами по справі, є публічно-правовим, інший порядок судового оскарження дій, бездіяльності і спірної постанови державного виконавця для позивача законодавством не передбачений, справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, позивач з вимогами, викладеними у позові у якості сторони виконавчого провадження має право звернення до адміністративного суду відповідно до ст. 181 КАС України.
Відповідно до вимог частини другої статті 181 КАС України позовну заяву до суду може бути подано учасником виконавчого провадження до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Згідно до частини 1 статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Представник відповідача у справі державна виконавча служба Керченського міського управління юстиції у судовому засіданні наполягав на відмові суду у задоволенні позову з мотивів пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду відносно всіх позовних вимог.
Суд вважає, що матеріалами справи підтверджені обставини пропущення позивачем строків звернення до адміністративного суду зі всіма вищенаведеними позовними вимогами, крім позовних вимог позивача щодо визнання протиправною та скасування постанови відділу державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим від 22 лютого 2010 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження. Суд вважає, що 10 денний строк звернення до суду з даною позовною вимогою не пропущено, так як позов надійшов до адміністративного суду 16 березня 2010 року (відправлено поштою 15.03.2010 року), а позивач отримав оскаржувану постанову від 22.02.2010 року лише 4.03.2010 року про що свідчить штамп на конверті (арк. справи № 9).
Суд вважає, що слід відмовити у задоволенні з мотивів пропуску позивачем 10 денного строку звернення до суду щодо наступних позовних вимог:
визнати та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 20.01.10р. як прийняту з порушенням вимог п.2 ст.19 і без урахування вимог п.6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», так як дана постанова отримана позивачем у січні 2010 року, що підтверджено листуванням позивача та відповідача;
визнати протиправним рішення державного виконавця щодо стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 60 грн. та витрат, пов’язаних з вчиненням виконавчих дій, так як позивач отримав постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 28.01.2010 року та постанову про стягнення витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій від 28.01.2010 року у лютому 2010 року про що свідчать матеріали справи;
повернути позивачу суму штрафу у розмірі 300,00 грн. (повернути виконавче провадження у відповідності з приписами пункту 1 частини 2 статті 162 КАС України), який він сплатив 09.03.10р, так як пропущено позивачем строк оскарження дій щодо відкриття виконавчого провадження № 3708;
визнати протиправними дії відповідача про примушення позивача сплатити штраф у розмірі 28800,00 грн. по зупиненому виконавчому провадженню та зобов’язати відповідача повернути стягувачу виконавчий документ: постанову №3-15634 від 31.08.06р. відповідно до п.4 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», так як з 27.08.2007 року позивачу відомо, що відносно нього не проводяться виконавчі дії по стягненню 28800 грн та виконавче провадження № 2017/10 зупинено на підставі постанови відповідача від 27.08.2007 року;
Суд також вважає, що у задоволенні вказаних вище позовних вимог слід відмовити на підставі вказаного нижче, а позов у частині визнання протиправною та скасування постанови відділу державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим від 22 лютого 2010 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження підлягає задоволенню наступними підставами.
Судом встановлено, що відносно позивача відповідачем відкрито два окремих виконавчих провадження, які не є зведеним виконавчим провадженням, а саме: виконавче провадження № 3708 (про примусове виконання виконавчого документу – постанови № 057919 від 22.10.2009 року ВДАІ Білогірського району про стягнення з ОСОБА_1 600 грн. подвійного штрафу за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КупАП) та № 2017/10 (про примусове виконання виконавчого документу – постанови № 3-15634 від 31.08.2006 року Керченського міського суду про стягнення з ОСОБА_1 зі статтею 336 МК України на користь Держави суми незаконно реалізованих металоконструкцій у розмірі 28800 грн.).
Виконавче провадження № 3708 відкрито 20.01.2010 року відповідачем постановою на підставі заяви стягувача ВДАІ Білогорського району та постанови № 057919 від 22.10.2009 року ВДАІ Білогірського району про стягнення з ОСОБА_1 600 грн. подвійного штрафу за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КупАП.
Штраф накладено на правопорушника позивача та постанову винесено компетентним органом на підставі статті 222 КУпАП, згідно до якої органи внутрішніх справ (міліція) розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (частина перша статті 44, статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина друга статті 1061, частини перша, друга, третя і четверта статті 109, статті 110, 111, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 1162, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, четверта і п'ята статті 121, статті 1211, 1212, частини перша і друга статті 122, частини перша і друга статті 123, статті 1241 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, частина перша статті 1271, статті 128 - 129, частини перша, друга та п'ята статті 133, стаття 1331, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 161, 1644, 173, статтею 1751 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 1892, 192, 194, 195, статті 197 - 201).
Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: за адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою, четвертою і п'ятою статті 121, статтями 1211, 1212, частинами першою і другою статті 122, частинами першою і другою статті 123, статтею 125, частиною першою статті 126, частинами першою і другою статті 127, частинами третьою, восьмою і дев'ятою статті 1331 цього Кодексу, - працівники Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, які мають спеціальні звання.
Відповідно до статті 308 КУпАП «Примусове виконання постанови про стягнення штрафу» У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу;
Таким чином суд вважає, що штраф накладено на правопорушника відповідно до вимог законодавства України у розмірі 600 грн., так як не було сплачено у розмірі 300 грн. у встановлений законом 15 денний строк, про що визначено у постанові по справі про адміністративне правопорушення № 057919 серії АК від 22.10.2009 року. Дану постанову позивачем не було оскаржено у встановленому законом порядку, Більш того, позивач у судовому засіданні підтвердив, що порушив правила дорожнього руху 22.10.2009 року та за цим фактом відносно нього правомірно ДАІ складено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Права та обов’язки державних виконавців встановлені статтею 5 Закону України “Про виконавче провадження”, відповідно до якої державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Здійснюючи свої обов’язки, державний виконавець має право вчиняти необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; роз'яснює сторонам їх права і обов'язки; самостійно накладати арешт на грошові кошти боржника в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Тобто, з аналізу вказаних вище норм права, суд робить висновок, що відповідач правомірно на підставі виконавчого документу та за заявою стягувача відкрив виконавче провадження № 3708 та здійснював дії, передбачені нормами Закону України «про виконавче провадження».
Так, відповідно до статті 76 Закону України “Про виконавче провадження” після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення. Постановою відповідача від 20.01.2010 про відкриття виконавчого провадження позивачу було встановлено строк для добровільного виконання постанови № 057919 серії АК від 22.10.2009 року, встановлено 7-денний строк до 28.01.2010 року.
Позивач у добровільному порядку у строк не виконав постанову № 057919 серії АК від 22.10.2009 року та не сплатив штраф.
Відповідач відповідно до вимог ст.46 Закону України «Про виконавче провадження» 28.01.10р. правомірно прийняв постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 60,00 грн. та 25,00 грн. витрат, які пов’язані з проведенням виконавчих дій (акт витрат від 28.01.2010 року).
Таким чином, суд не знаходить правових підстав щодо задоволення позовних вимог відносно визнання та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.01.10р. як прийняту з порушенням вимог п.2 ст.19 і без урахування вимог п.6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»; відносно визнання протиправним рішення державного виконавця щодо стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 60 грн. та витрат, пов’язаних з вчиненням виконавчих дій та відносно повернення позивачу суму штрафу у розмірі 300,00 грн. (повернути виконавче провадження у відповідності з приписами пункту 1 частини 2 статті 162 КАС України), який він сплатив 09.03.10р, так як сума сплачена у зв’язку з виконанням виконавчого документа, який є законний та цій виконавчий документ не оскаржено позивачем у встановленому законом порядку.
Суд зазначає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання протиправними дії відповідача про примушення позивача сплатити штраф у розмірі 28800,00 грн. по зупиненому виконавчому провадженню та зобов’язанню відповідача повернути стягувачу виконавчий документ: постанову №3-15634 від 31.08.06р. відповідно до п.4 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», так як матеріалами справи підтверджено, що 27.08.2007 року виконавче провадження № 2017/10 зупинено на підставі постанови відповідача від 27.08.2007 року та представник відповідача підтвердив у судовому засіданні, що відносно позивача не проводяться виконавчі дії щодо стягнення суми 28880 грн. Виконавче провадження зупинено відповідачем на підставі пункту 10 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв’язку з поданням Керченським транспортним прокурором 17.08.2007 року протесту до Вищого адміністративного суду України на постанову Керченського районного суду від 31.08.2006 року, на підставі якого було стягнуто з позивача суму 28880 грн. Вимоги позивача у цій частині не знайшли підтвердження у процесі судового розгляду справи.
Відносно дій відповідача пов’язаних з прийняттям постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.02.10р., яка складена в межах виконавчого провадження по примусовому виконанню постанови № 057919 ВДАІ Білогірського району про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у сумі 600,00 грн. суд зазначає наступне.
01.02.10р. на адресу відповідача надійшов лист ОСОБА_1., у якому він повідомляв, що не міг виконати постанову добровільно, оскільки не отримає заробітну плату більше двох років та заперечує проти суми штрафу у розмірі 600,00 грн., оскільки ст.308 КУпАП України не передбачає подвоєння суми штрафу; та вважав, що при складені протоколу та постанови про адміністративне правопорушення працівником ІДПС ВДАІ Білогірського району були порушені вимоги ст.255 КУпАП України, а саме: не вказано в протоколі свою посаду. Крім того, він повідомив, що ОСОБА_1 має нерухоме та рухоме майно на суму 300000,00 грн., яке знаходиться за адресою м. Керч, вул. Танкістів,4 (на території Заводу «Залив»), до якого позивач не допускається, оскільки 12.10.06р. відкрито виконавче провадження по примусовому стягненню з позивача суми заборгованості у розмірі 28800,00 грн. на виконання рішення Керченського міського суду від 31.08.06р. про залучення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності згідно зі ст. 336 Митного кодексу України. Крім того, позивач повідомляв, що він оформляє пенсію. Пізніше, листами позивач повідомляв відповідача про отримання їм пенсії, про наявність у нього ідентифікаційного номеру, за даними якого можливо виявити рахунки боржника.
Відповідачем було направлено запит та отримано довідку Керченського ВРЕР при УДАІ ГУ МВС України в АР Крим від 10.02.10р. №11/М/3-404, згідно якої за ОСОБА_1 значиться автомобіль Фольксваген Джетта НОМЕР_1 та ВАЗ-21063 НОМЕР_2.
22.02.10р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Керченського управління юстиції Мамедовою Ю.М. при примусовому виконанні постанови № 057919 ВДАЇ Білогірського району про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь держави у сумі 600,00 грн. накладено арешт на автомобілі Фольксваген Джетта НОМЕР_1 та ВАЗ-21063 НОМЕР_2, що належать ОСОБА_1 та заборонено здійснення їх відчуження.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті З КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оцінюючи правомірність дій та оскаржуваної постанови державного виконавця відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Оцінюючи законність оскаржуваної постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, суд вважає необхідним перевірити законність дій відповідача та обсяг його повноважень.
Проаналізувавши матеріали справи, пояснення представника позивача, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги у частині визнання протиправною та скасування постанови відділу державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим від 22 лютого 2010 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ч. 1 ст.2).
Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці)( ч.2 ст.2).
Статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено перелік виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, до числа яких входять ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом; судові накази.
Згідно з ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч.2 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Відповідно до ч.3 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право: одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством; звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання; залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інші права передбачені цим Законом.
У цій нормі окреслено адміністративний процесу ально-правовий статус державного виконавця, його повноваження, обов'язки і права, які реалізуються ним у процесі виконавчого про вадження по застосуванню окремих засобів примусового виконання до боржників - громадян і юридичних осіб - на виконання рішень судових та інших органів (посадових осіб), передбачених цим Зако ном, про майнові стягнення, а також рішень у немайнових спорах.
Обов'язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання полягає у тому, що він мусить застосовувати тільки заходи, встановлені у ст. 4 цього Закону.
Повнота вчинення процесуальних дій полягає у їх відповідності заходам примусового виконання, визначеним у документі на приму сове виконання.
Державний виконавець для здійснення своєчасного і повного при мусового виконання наділений широкими правами, які визначені Законом України “Про виконавче провадження” і не є вичерпними.
Відповідно до ст.7 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Статтею 50 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника, де зазначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України “Про виконавче провадження” арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
-винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;
-винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
-винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
-проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Арешт застосовується:
1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Згідно до частини 2 статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем може бути накладено арешт у межах сум стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окреме визначено майно боржника.
Матеріалами справи підтверджується, що 22.02.10р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Керченського управління юстиції Мамедовою Ю.М. при примусовому виконанні постанови № 057919 ВДАЇ Білогірського району про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у сумі 600,00 грн. накладено арешт на автомобіль Фольксваген Джетта НОМЕР_1 та ВАЗ-21063 НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 та заборонено здійснення його відчуження та не враховано відповідачем, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію, також, у ОСОБА_1 є інше майно, перелік якого він надавав відповідачу до проведення арешту автотранспорту.
Відповідачем не здійснені належним чином дії по виявленню рахунків позивача у банківських установах, не зроблено запитів відносно перерахування пенсії позивачу та наявності у нього пенсійного рахунку. Також, суд вважає, що накладення арешту на вказані вище автомобілі не є співрозмірними заходами щодо задоволення вимог стягувача відносно стягнення штрафу у розмірі 600 грн., ураховуючи що частина штрафу у розмірі 300 грн. сплачена до бюджету позивачем, про що свідчать матеріали справи.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.02.2010 року є не правомірною та такою, що підлягає скасуванню у зв’язку з порушенням прав позивача.
Стаття 71 КАС України передбачає обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.
Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними та скасувати постанову відповідача від 22.02.2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
У зв’язку зі складністю справи судом 13 травня 2010 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 18.05.2010 року постанова складена у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158 - 163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу Державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим від 22.02.10р. про арешт майна боржника - ОСОБА_1, та оголошення заборони на його відчуження.
3. В інший частині позову відмовити.
4. Стягнути на користь позивача ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 гривні 70 копійок.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Кірєєв Д.В.