ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4551/21 Справа № 214/878/21 Суддя у 1-й інстанції - Чорний І.Я. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року                                                                м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання- Кислиця І.В.

сторони справи :

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – Державна казначейська служба України, Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в порядку  ч. 2 ст. 247 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за  апеляційною скаргою  представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року, яке ухвалено  суддею  Чорним І.Я. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості про дату складання повного тексту судового рішення відсутні,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Державної казначейської служби, Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу, ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої діями та бездіяльністю державних органів.

В мотивування доводів позовної заяви посилались на те, що 19.01.2021 року відповідач ОСОБА_5 не допустив до розгляду малозначної справи № 214/7251/20 представників позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за нотаріально посвідченою довіреністю так як має завідомо упереджене відношення до цих правозахисників. Тим самим порушив права позивача та скоїв дискримінаційні дії по відношенню до позивача, у зв`язку з чим позивачу заподіяно моральну шкоду, яку позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_5 в сумі 216 000 грн., та судові витрати пов`язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні коли позивачі з`являлися до суду в сумі 288,88 гривень за кожне судове засідання. Також, позивач просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь представників позивача, судові витрати пов`язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні коли представники позивачів з`являлися до суду в сумі 288,88 гривні за кожне судове засідання, витрати Держави в порядку регреса стягнути з судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Євтушенко О.І.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі, на підставі п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду та повернути справу до суду першої інстанції для відкриття провадження та продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неврахування всіх обставин справи.

Зокрема, зазначає, що, судом першої інстанції не враховано постанову Великої Палати Верховного суду від 08.10.2020 року у справі № 826/56/18 відповідно до висновків якої оскарження вчинення (не вчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Водночас Велика палата зауважує, що позивач не позбавлений можливості звернутись з позовом до Держави про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства, якщо вважає, що діями чи бездіяльністю певних державних органів порушено його майнові або особисті немайнові права.

Відповідно до п.6 ст. 31 ЦПК і суд і суддя можуть бути відповідачем. Право визначати відповідача належить позивачеві ст. 50 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

 Відповідно до пункту першого частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У п.24 рішення Європейського суд з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року визначено, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі "Занд проти Австрії" (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

За положеннями статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У відповідності до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Таким чином, якщо позивач вважав, що суди допустили порушення норм права під час розгляду його справи, він мав можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої (касаційної) інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Згідно з частиною одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення цієї норми права свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

У відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц (провадження №14-399цс18) зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.   Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц (провадження №14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 (провадження №14-191цс19).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що припис «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судом.

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі №6-3139цс16 та зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову судом першої інстанції у відкритті провадження.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, оскільки не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду є законною та обґрунтованою і її слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 15 червня 2021 року.

Головуючий

Судді