Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 731/274/19

провадження № 51-419км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Мазура М. В., Стороженка С. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Слободян О. М.,

прокурора Шевченко О. О.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

захисника Жайворонка І. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Жайворонка Ігора Вікторовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2 , на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270100000187 від 29 травня 2019 року, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Гнідинці Варвинського району Чернігівської області, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 квітня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Згідно з цим вироком 25 серпня 2017 року близько 01:25 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки Opel Astra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Шевченка в смт. Варва Варвинського району Чернігівської області в напрямку від перехрестя вул. 9-го Травня до перехрестя вул. Ломоносова, неподалік будинку № 75 проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, виїхав на середину проїжджої частини дороги та допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ-2105, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку, чим порушив вимоги пунктів 11.1., 11.3., 13.1., 13.3. Правил дорожнього руху (далі - ПДР України), внаслідок чого ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 27 жовтня 2020 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника - адвоката Жайворонка І. В. залишив без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 квітня 2020 року стосовно ОСОБА_2 - без зміни.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат Жайворонко І. В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, неповноту судового розгляду і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вказує, що слідчим під час досудового розслідування не було виконано ухвали слідчого судді про призначення комплексної транспортної-трасологічної та автотехнічної експертизи. Зазначає, що апеляційний суд не розглянув клопотання сторони захисту про призначення цієї експертизи та відповідної ухвали щодо цього не постановив. Водночас, відмовляючи в задоволенні клопотання, суд не видалявся до нарадчої кімнати. На думку захисника вказане є порушенням права на захист. Також за твердженням скаржник суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 404, 405 КПК України не розглянув клопотання про повторне дослідження доказів та безпосередньо їх не дослідив. Зазначає, що поза увагою судів залишився висновок експерта від 18 лютого 2020 року № 00501 (Е)/20, який свідчить про невинуватість ОСОБА_2 . Вказує, що саме потерпілий ОСОБА_3 , який на момент ДТП перебував у стані алкогольного сп`яніння, є винуватим у її наслідках. Вважає, що судом апеляційної інстанції не дотримано загальних засад кримінального провадження. За таких обставин, на думку захисника, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

У запереченнях на касаційну скаргу захисника Жайворонка І. В. потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стверджують про безпідставність вимог, викладених у касаційній скарзі, просять залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

У запереченнях на касаційну скаргу захисника Жайворонка І. В. прокурор Пуць Т. М. просила скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року - без зміни. Вважала рішення судів законними, обґрунтованими та вмотивованими.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Жайворонко І. В. у судовому засіданні підтримав подану касаційну скаргу і просив її задовольнити.

Прокурор Шевченко О. О. та потерпіла ОСОБА_1 вважали касаційну скаргу необґрунтованою і просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, з чим погодився апеляційний суд. Ці висновки зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України.

Так, судом першої інстанції встановлено, що твердження сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_2 порушення вимог пунктів 11.1., 11.3., 13.1., 13.3. ПДР України спростовуються, поряд з іншими доказами, показаннями експертів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , протоколом огляду місця події від 25 серпня 2017 року та схемою місця ДТП, долученою до нього, висновками експертів від 21 травня 2018 року № 203, від 27 жовтня 2017 року № 439, від 15 січня 2019 року № 473, від 25 серпня 2017 року № 209, від 02 травня 2019 року № 85 та іншими письмовими доказами.

Згідно з відомостями протоколу огляду місця події від 25 серпня 2017 року та схемою місця ДТП, долученою до нього, автомобіль Opel Astra, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 рухався по проїжджій частині, виїхавши на зустрічну полосу більшою частиною автомобіля, оскільки праве колесо знаходилося на його полосі руху на відстані 0,5 м від осьової.

Відповідно до висновку експерта від 27 жовтня 2017 року № 439, первинний контакт відбувся між переднім лівим габаритним кутом автомобіля марки ВАЗ-2105 та передньою частиною автомобіля марки Opel Astra на відстані близько 90-140 см від правого бокового габарита. Місце первинного контакту між автомобілями марки Opel Astra та ВАЗ-2105 у напрямку до вул. 9-го Травня, поздовжньо розташоване на відстані 10,3 м від лінії умовного продовження стіни будинку АДРЕСА_2 та поперечно на відстані 3,0-4,3 м від лівого краю проїзної частини. Під час первинного контакту автомобіль ВАЗ-2105 розташовувався лівим переднім габаритним кутом до передньої частини автомобіля марки «OPEL-ASTRA» під кутом близько 155 +/- 5 градусів.

Згідно з висновком експерта від 21 травня 2018 року№ 203 за вихідними даними, встановленими під час слідчого експерименту з водієм ОСОБА_2 від 04 травня 2018 року, з урахуванням швидкості автомобіля марки Opel Astra, яка становить 50 км/год, то швидкість автомобіля ВАЗ-2105 становить 62 км/год. За обставин дорожньої ситуації, яка встановлена в ході слідчого експерименту, показання водія ОСОБА_2 у тій частині, що перед моментом зіткнення ВАЗ-2105 рухався зі швидкістю 62 км/год, на відстані 10,3 м змістив смугу руху вліво на відстань 1,35 м, а потім відвернув вправо і перед зіткненням змістився вправо на 1,4 м є технічно неспроможними. В дорожній ситуації, що викладена в постанові, водії автомобілів ВАЗ-2105 та Opel Astra з технічної точки зору повинні були діяти з урахуванням вимог пунктів 11.1., 13.1., 13.3. Правил дорожнього руху України. З наданих на дослідження матеріалів неможливо встановити, котрий із транспортних засобів виїхав на смугу зустрічного руху, тому відповісти на запитання чиї дії, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв`язку з настанням дорожньо - транспортної пригоди, експертним шляхом не видається можливим.

Згідно з висновком експерта від 15 січня 2019 року № 473 на підставі об`єктивної слідової інформації, зафіксованої в наданих матеріалах справи щодо прямолінійних слідів гальмування автомобіля Opel Astra визначено, що за фактом в умовах місця події водій ОСОБА_2 рухався по середині проїжджої частини дороги по зустрічній смузі. Його дії з технічної точки зору не повинні розглядатися співвідносно вимогам п. 12.3. Правил дорожнього руху України. В умовах місця події, виконуючи під час керування автомобілем приписи п. 11.1., 11.3., 13.1., 13.3. Правил дорожнього руху України, водій автомобіля Opel Astra ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути події ДТП, для цього в нього не виникало будь-яких перешкод технічного характеру. Йому необхідно було виконувати вимоги зазначених пунктів 11.1., 11.3., 13.1., 13.3. Правил дорожнього руху України, дії цього водія не відповідали вказаним вимогам Правил дорожнього руху України. З технічної точки зору, водію автомобіля ВАЗ-2105 ОСОБА_3 , з метою уникнення зіткнення необхідно було своєчасно діяти з урахуванням терміна «небезпека для руху», виконувати п. 12.3. ПДР України. Невідповідні дії водія автомобіля Opel Astra ОСОБА_2 вимогам пунктів 11.1., 11.3., 13.1., 13.3. Правил дорожнього руху України, перебувають у причинному зв`язку з настанням дорожньо - транспортної пригоди, і є необхідною умовою і причиною її настання.

До того ж, у ході судового розгляду в суді першої інстанції були допитані судові експерти ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які проводили судові експертизи від 15 січня 2019 року № 473 і від 27 жовтня 2017 року № 439 відповідно. Зазначені експерти в повному обсязі підтвердили висновки проведених експертиз та наполягали на них.

Оцінюючи в сукупності вище зазначені докази, суд встановив, що з урахуванням траєкторії руху автомобіля Opel Astra (рухався до зіткнення прямолінійно більшою частиною по зустрічній полосі, а праві колеса по своїй полосі на відстані 50 см (3,50 м (ширина полоси руху в одному напрямку) - 3,0м (відстань від бордюру по ходу руху автомобіля Opel Astra до гальмівного шляху правих коліс автомобіля) та первинного місце контактування, яке відбулося між лівим габаритним кутом автомобілів ВАЗ-2105 та передньою частиною автомобіля Opel Astra на відстані 90-140 см від правого бокового габариту, суд визнав доведеним, що зіткнення автомобілів відбулося на полосі руху автомобіля ВАЗ-2105 (3,5 м (ширина полоси руху в одному напрямку руху) - 3,0 м (розташування слідів шин автомобіля Opel Astra від бордюру по ходу руху) - 0,90 м (місце первинного контакту на передній частині автомобілі Opel Astra від правого бокового габариту) = 0,4 м , тобто навіть з урахуванням розмірів виступаючих за межі шини деталей автомобіля первинний контакт відбувся на полосі руху автомобіля ВАЗ-2105).

При цьому суд визнав, що стороною обвинувачення доведено «поза розумним сумнівом», що водій автомобіля Opel Astra виконуючи під час керування автомобілем вимоги п. 11.1., 11.3., 13.1., 13.3. Правил дорожнього руху України, а саме здійснюючи рух в межах своєї полоси руху мав технічну можливість уникнути події ДТП.

Водночас суд першої інстанції критично оцінив показання ОСОБА_2 у частині того, що ДТП сталася з вини потерпілого ОСОБА_1 , із наведенням в ухваленому вироку мотивів прийнятого рішення.

Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, з висновками якого погодився апеляційний суд.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Крім додержання цих вимог, у судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що під час апеляційного розгляду були ретельно перевірені доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі, та не було встановлено неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Наведені в ухвалі докладні мотиви, з яких доводи сторони захисту суд визнав безпідставними, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Так, судом апеляційної інстанції проаналізовано позицію сторони захисту щодо невиконання ухвали слідчого судді Варвинського районного суду Чернігівської області від 13 травня 2019 року про призначення у справі комплексної транспортно-трасологічної і автотехнічної експертизи і зазначено, що дана ухвала не виконана експертом у зв`язку з ненаданням стороною захисту необхідних матеріалів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження вказана ухвала слідчого судді була постановлена 13 травня 2019 року, при цьому 10 червня 2019 року обвинувальний акт у кримінальному проваджені за обвинуваченням ОСОБА_2 був переданий до місцевого суду. Ухвалою від 11 червня 2019 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області було прийнято до свого провадження матеріали кримінального провадження та призначено підготовче судове засідання на 03 липня 2019 року.

27 вересня 2019 року захиснику Жайворонку І. В. як ініціатору проведення експертизи було направлено лист №3186/3187/19-24 від Чернігівського відділення Науково - дослідного інституту судових експертиз з пропозицією сприяти виконанню клопотання експерта від 20 серпня 2019 року.

При цьому, 18 жовтня 2019 року та 08 листопада 2019 року до Чернігівського відділення Науково - дослідного інституту судових експертиз від судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області Коваленка А. В. направлялись запити щодо стану виконання комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи і з пропозицією експерту ознайомитися з матеріалами кримінального провадження в Прилуцькому міськрайонному суді Чернігівської області.

Разом з тим, 18 листопада 2019 року на адресу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від Чернігівського відділення Науково - дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про неможливість надання висновку автотехнічної експертизи №3186/3187/19-24 від 13 листопада 2019 року, у зв`язку з тим, що захисником були надані неякісні матеріали кримінального провадження та відсутністю матеріалів справи.

Таким чином протягом майже шести місяців з дня постановлення ухвали слідчого судді про призначення комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи захисником не було надано експерту необхідних матеріалів, для проведення призначеної експертизи. Враховуючи принцип диспозитивності, а також, те що забезпечення її виконання шляхом надання експерту всіх необхідних матеріалів в даному випадку покладалося саме на сторону захисту, яка в цій ситуації проявила свою бездіяльність, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, про те що судом першої інстанції було прийнято вмотивоване рішення про відмову в задоволені вказаного клопотання захисника.

Водночас апеляційний суд правильно послався на положення ст. 350 КПК України, згідно з якою відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає подачі його повторно з інших підстав.

Таким чином судом першої інстанції були створені необхідні умови для реалізації стороною захисту процесуальних прав.

Так, згідно з ч.1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Частиною 2 ст. 332 КПК України передбачено, що суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: 1) суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; 2) під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509цього Кодексу; 3) існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.

Зі змісту ч. 2 ст. 332 КПК України слідує, що призначення повторної експертизи є правом суду, а не обов`язком.

Так, відмовляючи стороні захисту в задоволені клопотання про призначення комплексної транспортної-трасологічної та автотехнічної експертизи апеляційний суд зазначив, що у вироку суду було надано оцінку всім наявним висновкам експерта. В судовому засіданні експерти також роз`яснили надані ними висновки та підтвердили їх. Судом першої інстанції, також було надано оцінку доказам в їх сукупності. Водночас в чому полягала суперечливість висновків експертиз сторона захисту апеляційному суду пояснити не змогла.

Доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення повторної комплексної комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, не видалявся до нарадчої кімнати, чим істотно порушив вимоги чинного кримінального процесуального закону, також є безпідставними.

Так, у ч. 1 ст. 405 КПКУкраїни зазначено, що апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

Види судових рішень передбачено у ст. 369 КПКУкраїни. Так, судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку. Судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.

У статті 371 КПКУкраїни врегульовано порядок ухвалення судових рішень та їх форма. У частинах 3 та 4 цієї статті зазначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.

Частиною 2 ст. 372 КПК України передбачено, що в ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні клопотання сторони захисту про призначення повторної комплексної комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, постановив у відкритому судовому засіданні ухвалу на місці, зазначивши відповідні мотиви прийнятого судового рішення, і це процесуальне рішення зафіксовано в журналі судового засідання, що не суперечить вимогам статей 371 і 372 КПК України.

Також, не залишилось поза увагою апеляційного суду той факт, що судом першої інстанції не прийнято до уваги як доказ на спростування вини ОСОБА_2 , висновок експерта №005-01(Е)/20 від 18 лютого 2020 року. Зазначивши, що даний висновок експерта ґрунтується на припущеннях. Експертом в основу висновку покладено змодельовану схему руху автомобіля ВАЗ-2105. Зазначений висновок не узгоджується з іншими дослідженими в судового засіданні доказами.

Доводи захисника про те, що ДТП сталася з вини потерпілого ОСОБА_3 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, також не заслуговують на увагу, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій ретельно перевіряли таку версію сторони захисту, надали належну оцінку цим доводам у своїх рішеннях та обґрунтовано встановили, що сам факт сп`яніння свідчить лише про порушення водієм ПДРУкраїни і не є беззаперечною підставою його винуватості в ДТП, а матеріали справи не містять доказів його винуватості.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Норми частини 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.

Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною судом першої інстанції, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Таким чином, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що доводи захисника викладені в касаційній скарги, щодо залишення поза увагою його клопотання про повторне дослідження доказів по справі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Доводи захисника, щодо неповноти судового розгляду, а також незгоди з оцінкою доказів, яка надана судом, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість апеляційний суд перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги захисника на підставах неповноти судового розгляду, недопустимості доказів, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.

Решта доводів у касаційній скарзі захисникатакож не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого й обґрунтованості його винуватості та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Вказані вимоги закону дотримані апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні.

Таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, під час касаційного розгляду не встановлено.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК Україниневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК Українивизначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Так, призначаючи засудженому покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК Україниє тяжким злочином, дані про особу засудженого ОСОБА_2 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивну характеристику з місця проживання та роботи, утримує неповнолітню дочку, на обліку в психіатра та нарколога не перебуває, офіційно працевлаштований, має інвалідність 3-ї групи. Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, не встановлено. Врахував суд і досудову доповідь, згідно з якою виправлення ОСОБА_2 можливе без позбавлення чи обмеження волі, а також думку потерпілих, які наполягали на застосуванні до обвинуваченого покарання, пов`язаного з позбавленням волі.

Тобто враховано всі обставини, на які посилається в апеляційній скарзі захисник.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про можливе виправлення і перевиховання ОСОБА_2 в умовах його ізоляції від суспільства з призначенням йому мінімального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки злочином заподіяні невідворотні наслідки у виді смерті потерпілого.

Отже, покарання засудженому призначено судом першої інстанції з додержанням приписів закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_2 за апеляційною скаргою його захисника, в якій порушувалося питання про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок суворості, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про достатність та справедливість призначеного цим судом покарання.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо розміру призначеного ОСОБА_2 покарання, апеляційний суд урахував відсутність обставин, які обтяжують чи пом`якшують покарання, і дані про особу обвинуваченого, встановлені судом першої інстанції.

У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі захисника Жайворонка І. В. відсутні нові дані, які би вказували на надмірну суворість призначеного покарання, Суд вважає, що призначене покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо його призначення.

Отже, призначене апеляційним судом ОСОБА_2 покарання ґрунтується на положеннях статей 50і 65 КК України, узгоджується з принципами справедливості, співмірності та індивідуалізації, є необхідним для його виправлення і попередження нових злочинів.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду належним чином мотивовані та відповідають вимогам статей 370і 419 КПК України.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 рокустосовно ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Жайворонка Ігора Вікторовича - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик М. В. Мазур С. О. Стороженко