КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/2747/16 Головуючий 1 інстанція - Усатова І.А.

Провадження № 22-ц/824/10740/2020 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 грудня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Гуля В.В., Сержанюка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, Державного підприємства «Центр електронної охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я України», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до судуіз заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року та просив суд скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року у справі № 760/2747/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, Державного підприємства «Центр електронної охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я України», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заяви зазначив, що суд у рішенні від 14 листопада 2018 року визнав безпідставним посилання позивача на те, що його звільнення було незаконним, оскільки здійснено в період його тимчасової непрацездатності, а згідно висновку зробленому Верховним Судом України у постанові від 26.12.2012 у справі № 6-156цс12, норма ч. 3 ст. 40 КЗпП України не застосовується у разі, якщо звільнення працівника було проведено на підставі умов контракту, а саме порушення умов контракту. Однак, 04 вересня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Зазначає, що Конституційний Суд України в даному рішенні дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.У зв`язку із чимпросив суд переглянути судове рішення від 14.11.2018 року у справі № 760/2747/16 за виключними обставинами, скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення поданого ним позову у повному обсязі.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, Державного підприємства «Центр електронної охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я України», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне дослідження обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та змінити рішення суду, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково вважав, що звільнення позивача відбулося у відповідності до вимог діючого законодавства. Не погоджується апелянт із висновком суду першої інстанції про те, що судом було повно та всебічно з`ясовано обставини справи, недосліджено матеріали справи та не всі докази оцінено у сукупності. Вважає безпідставною відмову суду у перегляді рішення у даній справі, а усі висновки суду, викладені у рішенні щодо законності його звільнення є необґрунтованими та помилковими.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністрерство охорони здоров'я України зазначило, що доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необгрнутованими та не спростовують того факту, що в силу приписів п.1 ч.3 ст 423 ЦПК України відсутніми є підстави дл я перегляду рішення судуд першої інстанції від 14.11.2018 року у даній справі за виключними обставинами. Вважає, що постановлена судом першої інстанції ухвала є законною, обгрнутваною, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Інші учасники справи (їх представники) своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами суд першої ністанцї дійшов висновку про відсутність підстав для перегляду прийнятого 14 листопада 2018 року судом рішення у справі №760/2747/16-ц.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам, зібраним по справі доказам, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 1 частини третьоїстатті 423 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами, є зокрема, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року у справі № 6-р(ІІ)/2019, Другий сенат Конституційного Суду України визнав положення частини третьої статті 40 КЗпП України такими, що відповідаютьКонституції України (є конституційними).

Рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП Українизакріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно інших категорій.

Таким чином, положення частини третьоїстатті 40 КЗпП Україниє такими, що поширюються на усі трудові правовідносини, а тому звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності є порушенням гарантованого законодавством права особи на працю та не може бути визнано законним і правомірним.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України). гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (договору контракту) з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки».

Разом з тим, під час розгляду даної справи судом було встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року у справі № 760/2747/16-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, Державного підприємства «Центр електронної охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я України», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено в повному обсязі.

Із судового рішення вбачається також, що 23.07.2014року МОЗ, в особі Міністра охорони здоров`я України Мусія О. М., з одного боку, та ОСОБА_1 , з іншого боку, уклали Контракт № 797 про призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП «Український інформаційно-обчислюваний центр» МОЗ України на строк дії з 24.07.2014 до 24.07.2019.

Наказом МОЗ України від 23.07.2014 № 122-о ОСОБА_1 призначений на посаду директора ДП «Український інформаційно-обчислюваний центр» МОЗ України, яке у 2015 році, відповідно до наказу МОЗ України від 16.06.2015 № 343 було перейменовано на ДП «Центр електронної охорони здоров`я МОЗ України».

11.11.2015 наказом МОЗ України № 105-о ОСОБА_1 звільнений з посади директора Державного підприємства «Український інформаційно-обчислюваний центр» МОЗ України відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 та п. 2 ст. 40 КЗпП України, з ним розірвано контракт від 23.07.2014 № 797 з 09.11.2015.

Підставами для звільнення ОСОБА_1 стали: службова записка Першого заступника Міністра О.Павленка про службове розслідування щодо можливого доступу із сторонніх комп`ютерних засобів, що не входять до Галузевої інформаційно-телекомунікаційної системи «HealthNet», до системи електронного документообігу «LotusNotes», яка використовується у МОЗ України; акт службового розслідування від 23.09.2015; контракт від 23.07.2014 № 797; протокол засідання атестаційної комісії з атестації керівників державних підприємств, що належать до сфери управління МОЗ та акціонерних товариств, у статутному фонді яких державна частка перевищує 50 відсотків від 23.10.2015.

Судом було зроблено висновок, що звільнення ОСОБА_1 відбулося у відповідності до вимог діючого законодавства, з огляду на наступне.

Упункті 5 рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98 зазначено, що контракт як особлива форма трудового договору повинна спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними.

Незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі законів про працю Українита інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладення ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Так, пунктами 32-33 Контракту передбачені додатково порівняно із трудовим законодавством підстави для розірвання Контракту до закінчення строку його дії.

Зокрема, підпунктом «г» пункту 32 Контракту передбачено, що цей Контракт припиняється з моменту виявлення невідповідності Керівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації (п. 2 ст. 40 КЗпП України).

Таким чином суд дійшов висновку, що позивач був звільнений саме з підстав, визначених умовами Контракту.

Підставою для винесення оскаржуваного наказу став, зокрема, Акт службового розслідування від 23.09.2015. Так, за результатами проведеного службового розслідування встановлено не видалений перелік осіб, які вже не працюють в МОЗ України яким видавалися засоби авторизації (логін та пароль) для доступу до системи електронного документообігу МОЗ України та інші порушення, а саме не повне надання запитуваної інформації та документів від ДП ЦЕОЗ МОЗ України, серед них й невиконання Управлінням забезпечення документообіг та контролю МОЗ України й Державним підприємством «Центр електронної охорони здоров`я» Міністерства охорони здоров`я України вимог наказу МОЗ України від 25.09.2012 № 742 «Про оновлену Систему документообігу у центральному апараті МОЗ України», а також, невиконання ДП ЦЕОЗ МОЗ України умов Договору про закупівлю послуг щодо керування комп`ютерними засобами (ДКПП 62.03.1) за державні кошти № 52/21-24 від 20.08.2015.

Разом з цим, було виявлено можливість несанкціонованого віддаленого доступу до Галузевої інформаційно-телекомунікаційної системи «Health Net», до системи електронного документообігу «Lotus Notes», шляхом встановлення на персональний комп`ютер, який знаходиться у мережі МОЗ України, програмного забезпечення віддаленого користування, а також виявлено можливість доступу до облікового запису з правами Адміністратора на персональному комп`ютері, який знаходиться у мережі МОЗ, це дає можливість, наприклад, налагодити віртуальну приватну мережу між комп`ютером, до входить до Галузевої інформаційно-телекомунікаційної системи «Health Net», та будь-яким комп`ютером в мережі інтернет, що свідчить про відсутність захисту мережі МОЗ України, від будь-яких сторонніх втручань, а тому, вказує на неналежне виконання ДП ЦЕОЗ МОЗ України своїх зобов`язань щодо адміністрування системи МОЗ України, взятих на себе згідно Договору про закупівлю послуг щодо керування комп`ютерними засобами (ДКПП 62.03.1) за державні кошти № 52/21-24 від 20.08.2015.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 № 9 , при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з курівником підприємства , установи, організації або підрозділу у зв`язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі.

Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

Встановлено, що неналежна організація захисту Галузевої інформаційно-телекомунікаційної системи «Health Net», що встановлена у державному органі виконавчої влади, свідчить про недостатність кваліфікації позивача та невідповідність займаній посаді, а його подальше керівництво Підприємством може загрожувати державним інтересам.

Крім цього, під час проведення атестації було встановлено, що позивачем в порушення умов Контракту (зокрема п. 10) не забезпечено виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану підприємства.

Суд зазначив, що вважає безпідставним посилання позивача на те, що його звільнення було незаконним, оскільки здійснено в період його тимчасової непрацездатності, оскільки згідно висновку зробленому Верховним Судом України у постанові від 26.12.2012 у справі № 6-156цс12, норма ч. 3 ст. 40 КЗпП України не застосовується у разі, якщо звільнення працівника було проведено на підставі умов контракту, а саме порушення умов контракту.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача було законним.

Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що умова для звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за винятковими обставинами, встановлена пунктом 1 частини 3 статті 423 ЦПК України, а саме, якщо рішення суду ще не виконане, у даному випадку не може бути дотримана у зв`язку з фактичною неможливістю виконання судового рішення про перегляд якого заявлено, оскільки станом на день звернення позивача із заявою про перегляд справи за винятковими обставинами рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14.11.2018 року по справі № 760/2747/16-ц є таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, а тому умова для звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за винятковими обставинами, встановлена пунктом 1 частини 3 статті 423 ЦПК України, а саме, якщо рішення суду ще не виконане у даному випадку не може бути дотримана у зв`язку з фактичною неможливістю виконання судового рішення про перегляд якого заявлено.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для перегляду рішення Соломянського районного судуд м. Києва від 14.11.2018 року у справі № 760/2747/16 за винятковими обставинами в силу приписів п.1 ч. 3 ст 423 ЦПК України.

Колегія суддів зауважує, що загалом доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 були предметом розгляду суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів, а також до власного тлумачення норм матеріального права, які регулюють спірні правовівдносини, та норм процесуального права.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з`ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості, окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому законом, що достеменно відображено у рішенні суду, яке оскаржується стороною відповідача. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним по справі доказам дав належну оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про перегляд рішення суду у даній справі за виключними обставинами.

Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні заяви, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного судового рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції ухвалу суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Керуючись ст.ст.7,367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Є.М. Суханова

Судді: В.В. Гуль

А.С. Сержанюк