ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/18098/19Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.

Провадження № 22-ц/817/513/21 Доповідач - Дикун С.І.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2021 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів -  Щавурська Н. Б., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Стецюк М.А.

учасників справи: позивачки ОСОБА_1 та її                                 представника адвоката Бочана І.П.;

                                відповідачки ОСОБА_2 та її представника -

                                адвоката Пономаренка І.А.;

                                третьої особи адвоката Захарчука А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/18098/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, ухваленого суддею Черніцькою І.М., повний текст рішення складений 5 березня 2021 року, -

                                       ВСТАНОВИВ:   

       У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

       В обґрунтування позовних вимог вказала, що з найближчих родичів у неї є мати ОСОБА_4 та брат ОСОБА_5 , з якими вона спільно проживала в будинку АДРЕСА_1 з 2008р. по 2013р. У 2013 році ОСОБА_5 почав проживати окремо від них у квартирі своєї співмешканки ОСОБА_6 в м. Тернополі. ОСОБА_4 не схвалювала їх спільного проживання, оскільки вважала, що ОСОБА_7 планує в майбутньому заволодіти їх майном, яке придбавалось та створювалось за їх спільні сімейні кошти.

       29 березня 2017 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договори дарування, відповідно до яких остання подарувала їй житловий будинок АДРЕСА_1 і присадибну земельну ділянку за цією ж адресою. 11 травня 2017 року між ними було укладено два нотаріально посвідчених договори дарування, відповідно до яких ОСОБА_4 подарувала їй дачний будинок в с. Довжанка, Тернопільського району, а також земельну ділянку, на якій розташований даний будинок.

       31 травня 2017 року між ними було укладено чотири договори дарування, відповідно до яких ОСОБА_4 подарувала їй магазин загальною площею 1515.8 кв.м, по АДРЕСА_2 , та три земельні ділянки під ним з кадастровими номерами 6110100000:12:012:0023, 6110100000:12:012:0024 і 6110100000:12:012:0028 .

       На початку серпня 2017 року нею до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області було подано позов про усунення їй перешкод у користуванні подарованим житловим будинком та надіслано вимогу ОСОБА_5 про укладення із нею договору оренди, або звільнення приміщення магазину.

       Адвокатом ОСОБА_8 , від імені ОСОБА_4 , було складено та подано до суду позовну заяву про визнання недійсними договорів дарування, із посиланням на їх фіктивність та укладених під впливом обману, який мав місце зі сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_9 .

       Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року у справі №607/15555/17 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 , та визнано недійсними, з підстав їх фіктивності, укладені 31.05.2017р. чотири договори дарування - магазину і трьох земельних ділянок під ним.

       Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року її апеляційну скаргу залишено без задоволення.

       Постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року частково задоволено її касаційну скаргу, скасовано постанову Тернопільського апеляційного суду від 18.01.19р., а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

       Під час розгляду даної справи Тернопільським апеляційним судом, представник ОСОБА_4 - адвокат Захарчук А.П., заявив клопотання про допит як свідка ОСОБА_2 та про приєднання «Протоколу опитування адвокатом особи ОСОБА_2 від 30.05.2019р.» , яке було судом відхилено.

        Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2019 року за заявою представника ОСОБА_4 про відмову від позову закрито провадження у справі №607/15555/17, рішення суду першої інстанції визнано нечинним.

        ОСОБА_1 стверджує, що вся надана ОСОБА_2 , у протоколі опитування свідка за її згодою від 30.05.2019 року, інформація про її особу, про повідомлені нею обставини є недостовірною, оскільки вона ніколи не була ОСОБА_2 подружкою та вони з нею ніколи «тісно» не дружили. Позивач знає ОСОБА_2 як знайому брата ОСОБА_10 , який є хресним батьком її сина ОСОБА_11 . Неправдою є те, що протягом 2012-2016р.р. ОСОБА_2 зі своїм чоловіком ходили в гості до ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 .

       Не відповідає дійсності також те, що відповідачка, перебуваючи в будинку в смт.В.Березовиця, нібито, була свідком «істеричних сцен» та конфліктів між нею та її матір`ю ОСОБА_4 , під час яких вона вимагала від матері переписати на неї нерухоме майно, яке подарував їй ОСОБА_5 .

       Позивач вказує, що ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 нерухоме майно (житловий будинок та два нежитлові приміщення, згодом реконструйовані в магазин площею 1515.8 кв.м, по АДРЕСА_2 , разом із земельними ділянками) в грудні 2014 року, коли вже проживав окремо в м.Тернополі із своєю співмешканкою ОСОБА_12 . Відповідачка ОСОБА_2 останній раз була у будинку в смт. В. Березовиця ще в 2012 році. Тому твердження відповідача про те, що вона, будучи у будинку, нібито була свідком її конфліктів з ОСОБА_4 , під час яких вона вимагала від останньої здійснити перепис на неї подарованого їй ОСОБА_5 нерухомого майна, є неправдивими. Вказує, що неможливою є вимога до ОСОБА_4 в 2012 році переписати нерухоме майно, власником якого вона стала лише у 2014 році.

       Неправдивою також є інформація про те, що вона не любила, коли ОСОБА_5 купував ОСОБА_13 дорогі речі, про те, що вона постійно жалілася на неї та змальовувала її в поганих рисах.

       Не відповідає дійсності також твердження ОСОБА_2 , нібито саме вона, виконуючи її прохання, переконала ОСОБА_5 переписати на ОСОБА_4 житловий будинок та приміщення магазину. Як повідомили суд під присягою свідок ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в грудні 2014 року здійснив дарування останній нерухомого майна, тому що до нього почали висувати вимоги рекетири, вимагаючи сплати значної суми коштів в іноземній валюті, та погрожуючи відібрати, чи пошкодити, дане майно.

       На підставі вищенаведеного вважає, що поширенням вищенаведеної недостовірної інформації щодо неї, яка викладена у протоколі опитування від 30.05.2019 року, відповідачем ОСОБА_2 принижено її честь та гідність, завдано шкоди її немайновим інтересам.

       Посилаючись на наведене та уточнивши позовні вимоги, просить визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до честі та гідності інформацію, яка розповсюджена ОСОБА_2 , шляхом власноручного заповнення наданого адвокатом ОСОБА_3 «Протоколу опитування адвокатом особи за її згодою» від 30.05.2019р. та зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію, яка не відповідає дійсності, шляхом: відкликання (не пізніше 5-ти днів з дня набрання законної сили рішенням у даній справі) цінним листом з описом вкладення від адвоката Захарчука А. П. оригіналу «Протоколу опитування адвокатом особи за її згодою» від 30.05.2019р.; встановлення ОСОБА_2 заборони даному адвокату на зберігання, розповсюдження чи використання копій вище згаданого заповненого нею протоколу; послідуючої передачі оригіналу даного протоколу позивачу.

       Крім того, просить стягнути з відповідача на її користь завдану моральну шкоду, розмір якої зменшила до 16692 грн. та понесені судові витрати по справі.

       Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала подала апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2021 року про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення у даній справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Зокрема, при вирішенні даного спору оцінив не всі, а лише вибірково наявні у справі значущі докази, прийшов до висновків, які не відповідають матеріалам справи .

Суд першої інстанції не постановляв ухвали про відмову відповідачки ОСОБА_2 від визнаних нею обставин під час надання пояснень 07.11.2019 року щодо того, що у період часу з 2014 по 2017 рік їх спілкування полягало лише у спілкуванні по телефону. Вважає, суд мав би відкинути її показання, як свідка від 26 жовтня 2020 року про те, що вона у вказаний період часу бувала у її помешканні та була свідком її тиску на свою маму та її «істеричної» поведінки.

Неповнота встановлення обставин та невірні висновки суду не дали змоги встановити факту порушення відповідачкою ОСОБА_2 прав на повагу до її честі, гідності та права спростувати недостовірну інформацію про неї та права відшкодування моральної шкоди.

Вказує на те, що з врахуванням зухвалої поведінки відповідача ОСОБА_2 , розмір відшкодування моральної шкоди у заявленій сумі є достатнім для відшкодування її душевних страждань, оскільки наданою ОСОБА_2 завідомо недостовірною інформацією про її особу адвокат Захарчук А.П. намагався використати для спроби протиправного позбавлення її права власності на подароване нерухоме майно.

Також зазначає, що суд першої інстанції, не надав оцінки тому, що у протоколі опитування ОСОБА_2 відсутнє її попередження зі сторони адвоката про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Після отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 недостовірної інформації, зафіксованої в протоколі її опитування від 30.05.19 р., відбулось подальше її поширення шляхом подання копії вказаного протоколу до Тернопільського апеляційного суду разом із «Клопотанням про долучення доказів у справі №607/15555/17» від 03.06.2019р.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Пономаренко І.А. просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що позовні вимоги позивачки є безпідставними та направлені на те, щоб усунути свідка від подальшої участі у судових засіданнях. Під час розгляду справи суд описав та оцінив покази свідків, які були заявлені позивачем та дав їм належну оцінку. Інші докази були досліджені в суді та прийняті до уваги при вирішенні справи по суті. Тому посилання на те, що суд першої інстанції не посилався на докази, надані позивачкою не відповідає дійсності.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення посилаючись на її необгрунтованість та відсутність конкретних доводів, які б мали бути взяті до уваги судом першої інстанції. Зазначає, що пояснення відповідачки ОСОБА_2 відносно того скільки разів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ходили один до одного в гості жодним чином не стосуються предмета спору, не містять негативної інформації, тому не впливають та не порушують честі та гідності апелянта. Крім того, апелянтом не заявлено свідків, які б могли підтвердити чи спростувати пояснення відповідачки.

Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 та її представник підтримали апеляційну скаргу в її межах та просили задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник, а також третя особа ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечили. Рішення суду вважають законним та обґрунтованим і таким, що не підлягає до скасування з мотивів, зазначених як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.

       Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволення з таких підстав.

       Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках передбачених ЦПК.

       Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_4   зверталася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , треті особи: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Мастенко Н.П., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Ломакіна Л.В., приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Кравець Т.В., товариство з обмеженою відповідальністю «Дорога родина», про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними та скасування їх державної реєстрації, яка розглядалася судом у справі №607/15555/17.

       Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належало майно, у тому числі: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельна ділянка, що розташовані по АДРЕСА_1 , а також приміщення магазину та три земельні ділянки площею 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, що розташовані по АДРЕСА_2 .

       29 березня 2017 року між нею та її дочкою — ОСОБА_1 укладено договори дарування, за якими вона подарувала ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1 .

       31 травня 2017 року вона та ОСОБА_1 уклали договори дарування, за якими вона подарувала ОСОБА_1 приміщення магазину та три земельні ділянки площею 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, розташовані по АДРЕСА_2 .

       Посилалась на те, що вона уклала вказані договори дарування внаслідок психологічного впливу дочки ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , а тому вважає зазначені договори дарування нерухомого майна фіктивними.

       Крім того, 13 вересня 2017 року ОСОБА_1 незаконно подарувала сторонній особі ОСОБА_9 їхній житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1 , що не відповідало їх домовленостям.

        ОСОБА_4 просила суд визнати недійсними вказані договори дарування з тих підстав, що вони були укладені без наміру створення правових наслідків, а також визнати незаконною державну реєстрацію цих договорів.

       Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року у справі №607/15555/17 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 та визнано недійсними, з підстав їх фіктивності, укладені 31.05.2017р. чотири договори дарування - магазину і трьох земельних ділянок під ним.

       Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

       Постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову Тернопільського апеляційного суду від 18.01.19р., а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

       При новому розгляді даної справи Тернопільським апеляційним судом, представник ОСОБА_4 - адвокат Захарчук А.П. заявив клопотання про допит свідків, у тому числі ОСОБА_2 . При цьому, подав до суду клопотання та просив приєднати протокол опитування адвокатом особи ОСОБА_2 за її згодою від 30.05.2019р.

       У протоколі опитування адвокатом особи за її згодою від 30.05.2019р., ОСОБА_2 наведено інформацію, яку позивач вважає недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, принижує її честь та гідність.

       Як вбачається із змісту протоколу опитування, адвокат Захарчук А.П. діяв на підставі договору доручення укладеного із ОСОБА_4 ОСОБА_2 було роз`яснено зміст ст.63 Конституції України та те, що опитування проводиться у зв`язку із судовим процесом між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування будинку по АДРЕСА_1 та магазину по АДРЕСА_2 . Також зазначено, що дані цього опитування можуть бути поширені лише у випадках, передбачених законодавством.

       Тернопільський апеляційний суд відхилив клопотання адвоката Захарчука А.П. від 03.06.19 року про допит свідків та про долучення до матеріалів справи письмових доказів, зокрема, не прийняв в якості доказу протоколу опитування адвокатом особи за її згодою від 30.05.2019 року та відмовив у допиті в якості свідка ОСОБА_2 , що не заперечується сторонами спору та підтверджується протоколами судових засідань від 03.06.2019 року, 18.06.2019 року та від 27.06.2019 року, а тому інформація, зазначена в протоколі опитування адвокатом особи за її згодою від 30.05.2019 року, не була озвучена та поширена у спосіб для якого складався даний протокол з метою виключно використання як доказу у справі №607/15555/17 і іншого поширення даний протокол не мав.

       Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2019 року закрито провадження у справі №607/15555/17 у зв`язку із відмовою позивача від позову, а рішення суду першої інстанції, ухвалене у даній справі, визнано нечинним.

       Стороною відповідача не заперечуються обставини, викладені нею у протоколі опитування за її згодою від 30.05.2019 року, вважає, що викладені нею письмові пояснення у протоколі не є образою позивача, а її власною оцінкою обставин, які склалися та мали значення при вирішенні цивільної справи №607/15555/17.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що спірна інформація, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей та є оціночним судженням відповідачки, не відбулось поширення недостовірної інформації у вигляді фактів щодо позивачки та відсутній склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення вимог позивача.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

В силу вимог статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Згідно із вимогами ч. 4 статті 32 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), кожному гарантується право на захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Положеннями ст.201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до вимог статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Згідно із вимогами частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до положень і аналізу статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.

       Згідно із ст.275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу, в тому ч і шляхом відшкодування моральної шкоди (п.9 ч.2 ст.16 ЦК України).

       Аналогічне право на відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення особистого немайнового права особи передбачено у ст.280 ЦК України.

       Як зазначено у п.п.15, 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

       Відповідно до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод для визначення підстав притягнення до відповідальності, поширена інформація має відповідати таким основним критеріям: вона має бути недостовірною (тобто не відповідає дійсності, або викладена неповно чи викривляє зміст відомостей про особу), а також повинна бути негативною про особу.

       Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.        

        Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст.34 Конституції України).        

       Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що інформація, яку позивач вважає недостовірною та такою, що принижує її честь та гідність, викладена у “Протоколі опитування адвокатом ОСОБА_2 за її згодою” від 30.05.2019 року була викладена не з метою приниження честі і гідності позивача, а стосувалася спору, який розглядався судом у справі №607/15555/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними та скасування їх державної реєстрації. У даному протоколі опитування, який стосувався суто предмету спору по іншій цивільній справі, ОСОБА_2 виклала свої судження щодо обставин по суті справи.

       Під час розгляду справи судом першої інстанції правильно встановлено, що оспорювана інформація не є недостовірною, а фактично є повідомленням ОСОБА_2 , адресованим суду, про відомі їй обставини справи №607/15555/17 із власними оціночними судженнями щодо подій у цій справі, яке так і не було заслухано судом та прийнято до уваги, а тому така інформація не може вважатись недостовірною інформацією, яка принижує честь і гідність позивачки. За таких встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в обраний позивачем спосіб.

       Крім того, враховуючи, що вимога позивача стосовно стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про захист честі, гідності то враховуючи, що суд відмовив в задоволені основної вимоги, обґгрунтованим є висновок, що не підлягає задоволенню й похідна від неї вимога.

       Як визначено ч.1 та 2 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

       Суд першої інстанції дослідив належним чином докази у справі, які підтверджують наявність конфлікту між сторонами у справі, а також дав їм належну оцінку у сукупності із показами свідків.

       Враховуючи, те, що судом не встановлено обставин, які б вказували на винні дії відповідачки ОСОБА_2 , що спричинили моральну шкоду, та не надано доказів спричинення такої шкоди, суд приходить до правильного висновку, що підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

        Посилання позивачки на те, що зазначена відповідачем в протоколі опитування особи інформація є недостовірною та такою, що принижує її честь, гідність, колегія суддів не приймає до уваги як необґрунтовані, оскільки вказана інформація стосувалась обґрунтування підстав позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , надавалась в обґрунтування позовних вимог, зазначена під час опитування особи адвокатом позивача по справі, з метою долучення даного документа до матеріалів судової справи на обґрунтування позовних вимог та подальшого заявлення клопотання про допит даної особи у суді як свідка, які не були прийняті судом до уваги. Судом не встановлено, що викладена відповідачкою на власний розсуд спірна інформація якимось чином порушує особисті немайнові права позивачки, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає позивачці повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

       Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки спірна інформація, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей та є оціночними судженнями відповідачки та відсутній склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення вимог позивача.

       Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що подані нею докази суд не взяв до уваги та не навів мотивів їхнього неврахування, не заслуговують на увагу апеляційного суду з огляду на те, що як вбачається з матеріалів справи, а саме, з протоколу судового засідання та журналу звукозапису, судом було досліджено всі докази та оголошено їх зміст в судовому засіданні. Разом із тим, суд першої інстанції правильно дослідив та оцінив зазначені докази та надав їм правильну юридичну оцінку у судовому рішенні.

       Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

       Твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_2 порушила її честь та гідність, оскільки вважала їхні стосунки “тісною дружбою”, яка фактично полягала виключно в спілкуванні по телефону, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані висловлювання є оціночними судженнями відповідачки, які самі по собі не порушують прав позивачки, та відповідно до вимог ст.30 ЗУ “Про інформацію” не є підставами для притягнення відповідачки до відповідальності у визначений позивачкою спосіб.

       Не може погодитися апеляційний суд із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , що відповідачка була свідком у справі №607/15555/17, оскільки ОСОБА_2 не мала статусу свідка у даній справі: не була допитана судом як свідок, а у прийнятті як доказу протоколу опитування адвокатом особи за її згодою від 30.05.2019 року Тернопільським апеляційним судом було відмовлено. Тернопільський апеляційний суд відхилив клопотання адвоката Захарчука А.П. від 03.06.19 року про допит свідків та про долучення до матеріалів справи письмових доказів, що не заперечується сторонами спору та підтверджується протоколами судових засідань від 03.06.2019 року, 18.06.2019 року та від 27.06.2019 року. За таких обставин, безпідставними також є твердження ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 не була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову давати показання як свідок.

       Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про часткове відтворення у судовому засіданні апеляційного суду технічного запису судового засідання у суді першої інстанції від 07 листопада 2019 року - пояснення ОСОБА_2 ; від 26 жовтня 2020 року - допит ОСОБА_2 , оскільки записи судового засідання у суді першої інстанції від 07 листопада 2019 року та від 26 жовтня 2020 року у повному обсязі були прослухані судом в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду нарівні із вивченням усіх інших матеріалів справи і їм дана відповідна оцінка апеляційним судом у даній постанові.

       Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог закону при вирішенні клопотання про призначення судової психологічної експертизи з використанням поліграфа. Так, позивачкою ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді першої інстанції було заявлене клопотання про призначення такого виду експертизи з метою встановлення, чи спотворює ОСОБА_2 яку-небудь інформацію про особу позивачки та її взаємовідносини із мамою — ОСОБА_4 , а також встановлення, хто з них повідомив суду правдиву інформацію, а хто вводить суд в оману. Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції 30 листопада 2020 року було постановлено ухвалу у даній справі про відмову у задоволенні клопотання про призначення судової психологічної експертизи з використанням поліграфа. При цьому суд обґрунтовано виходив із тих обставин, що обставини, які позивачка просить з`ясувати не потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, суд, з`ясовуючи обставини справи та дослідивши докази в їх сукупності може надати оцінку поясненням сторін на їх правдивість та достовірність, а тому відсутні підстави для призначення експертизи, передбачені п.1 частини першої статті 103 ЦПК України.

       А тому, зважаючи, що судом першої інстанції не було допущено порушень вимог закону при вирішенні питання щодо призначення судової психологічної експертизи з використанням поліграфа, апеляційний суд не встановив підстав щодо необхідності її призначення при апеляційному розгляді справи, відмовивши у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення вказаної експертизи.

       Разом із тим, колегія суддів, задовольнила частково клопотання ОСОБА_1 від 09.06.2021 року про приєднання до матеріалів справи нових доказів — здобутих у справі №607/18248/19 за позовом її матері- ОСОБА_4 до неї, ОСОБА_1 та приватних нотаріусів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна. Під час фіксування судового засідання 01.06.2021 року ОСОБА_4 , допитана як свідок, давала пояснення щодо обставин у цій справі. Однак, даючи оцінку таким доказам, колегія суддів не вбачає, що свідчення ОСОБА_4 стосуються обставин у справі про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди.

       Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленого судового рішення, такі доводи по суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й правильної оцінки судом першої інстанції.

       Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі змісту статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України).

       Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

       Апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду не впливають, рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін.

       Судові витрати, понесені в апеляційному суді у вигляді сплаченого судового збору покласти на позивачку ОСОБА_1 в межах нею понесеної суми у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

       Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд , -

постановив:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

       Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2021 року залишити без змін.

       Судові витрати, понесені в апеляційному суді у вигляді сплаченого судового збору покласти на позивачку ОСОБА_1 в межах нею понесеної суми.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 14 червня 2021 року .

Головуючий Дикун С.І.

Судді: Щавурська Н.Б.

                                                                                Храпак Н.М.