ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"09" червня 2021 р.                                               м. Київ                            Справа № 911/1388/16  

 Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., розглянувши в судовому засіданні

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” № 07-1/05 від 07.05.2021 на бездіяльність державного виконавця ВПВР Управління ЗПВР у Херсонській області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 52943752 та № 52943884 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 у справі № 911/1388/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп”           2) Фермерського господарства “Вікторія” про стягнення 177 186, 44 грн.

 Учасники судового процесу:

від стягувача(скаржника): Грищенко О.М.;

від боржника-1: не з`явився;

від боржника-2: не з`явився;

від ВДВС: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду Київської області перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп” та Фермерського господарства “Вікторія” про стягнення 177 186, 44 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.06.2016 у справі      № 911/1388/16 позов задоволено повністю; присуджено до солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп” та Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” 20 000 (двадцять тисяч гривень) 00 коп. штрафу; присуджено до стягнення з Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” 157 186 (сто п`ятдесят сім тисяч сто вісімдесят шість гривень) 44 коп. штрафу, 5 322 (п`ять тисяч триста двадцять дві гривні) 75 коп. витрат на послуги адвоката та 2 357 (дві тисячі триста п`ятдесят сім гривень) 80 коп. судового збору; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю      “ПК Трейдсервісгруп” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” 677 (шістсот сімдесят сім гривень) 25 коп. витрат на послуги адвоката та 300 (триста гривень) 00 коп. судового збору.

30.06.2016 на виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2016 у справі № 911/1388/16 видано накази.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 у справі      № 911/1388/16 рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2016 залишено без змін.

11.05.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” до суду надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця ВПВР Управління ЗПВР у Херсонській області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 52943752 та № 52943884, щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 у справі № 911/1388/16.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.05.2021 у справі № 911/1388/16 призначено розгляд скарги на 20.05.2021.

19.05.2021 на електронну адресу суду надійшли клопотання від скаржника про розгляд скарги без присутності представники скаржника, а також, від ВДВС про відкладення розгляду скарги.

20.05.2021 в судове засідання представники стягувача, боржників та орган державної виконавчої служби не з`явились, про дату та час розгляду скарги були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 15.07.2020, у зв`язку із неявкою представників стягувача, боржників та  ВДВС та ненаданням останнім матеріалів виконавчого провадження, судом вирішено відкласти розгляд скарги на 09.06.2020.

З метою повідомлення учасників судового процесу, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 24.05.2021.

04.06.2021 від ВДВС до суду надійшов відзив на подану скаргу.

09.06.2021 в судове засідання з`явився представник стягувача. Орган державної виконавчої служби та представники боржників в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду скарги були повідомлені належним чином.

09.06.2021 в судовому засіданні представник скаржника надав усні пояснення по суті скарги, відповідно до яких, вимоги підтримав та просив суд скаргу на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчих провадженнях № 52943752 та № 52943884 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 задовольнити.   

З огляду на те, що згідно ч. 4 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, а також, з урахуванням того, що в матеріалах скарги достатньо документів, суд дійшов висновку, що не зважаючи на неявку представників боржників та ВДВС, подана скарга може бути розглянута судом у судовому засіданні 09.06.2021.

В обґрунтування поданої скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” посилається на те, що з моменту прийняття державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавчих провадженнях № 52943752 та № 52943884 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 та винесення відповідних постанов, а саме з 07.08.2020, зазначені накази суду так і не виконані, жодних належних, допустимих та об`єктивних виконавчих дій не вчинено.

При цьому, скаржник наголошує, що як йому відомо з відомостей Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, який створений і діє згідно зі ст. 8 Закону України “Про виконавче провадження”, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за період з 07.08.2020 по 07.05.2021 жодних належних, допустимих та об`єктивних виконавчих дій,  передбачених Законом України “Про виконавче провадження”, у виконавчих провадженнях № 52943752 та № 52943884 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 не вчинено.

Також, скаржник зазначає, що останній звертався до виконавця з клопотанням про вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 52943752 та № 52943884, щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 у справі № 911/1388/16 ( вих. № 08-1/08 від 08.08.2020, копія якого міститься у матеріалах справи).

Проте, зазначене клопотання залишено без задоволення, а належні та допустимі виконавчі дії по цей час державним виконавцем не вжито та вимоги, передбачені Законом України “Про виконавче провадження”, щодо примусового виконання виконавчих документів - наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 у справі № 911/1388/16 не виконано.

Зазначені обставини і свідчать, на думку скаржника, про бездіяльність державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за період із 07.08.2020 по 07.05.2021 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 у справі № 911/1388/16.

В свою чергу, Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подано відзив, в якому викладені письмові заперечення на скаргу. Виконавча служба вважає скаргу необґрунтованою та безпідставною, в обґрунтування чого зазначено наступне.

На виконанні відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває зведене виконавче провадження № 52996179 до складу якого входять виконавчі провадження: ВП № 52943752 та ВП № 52943884 з примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016  у справі № 911/1388/16.

В обґрунтування заперечень проти скарги виконавчою службою наведено факти здійснення належних виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 52996179. На підтвердження зазначених тверджень до відзиву виконавцем долучено додаткові матеріали.

Дослідивши матеріали поданої скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс”, господарський суд вважає за необхідне її задовольнити частково, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1291      Конституції України,      суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 2 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”      передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ст.18, ст.326 Господарського процесуального кодексу України,            судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За приписами      ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені       Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього      Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього      Закону      підлягають примусовому виконанню.

Відповідно ч. 1      ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження”, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються       Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Згідно з п. 1 ч. 1      ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у       статті 3 цього Закону       за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частинами 5 та 7 згадуваного нормативного акту передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати            декларацію про доходи            та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому            статтею 27 цього Закону.

У разі, якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

У разі, якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному            статтею 56 цього Закону.

Статтею 18 Закону України “Про виконавче провадження”      законодавець встановив обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців.

Зокрема, вищезазначена норма закону передбачає, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього            Закону;

2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;

5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;

6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням;

9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;

10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;

12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;

14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;

15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання;

16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;

18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;

20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії. У залученні поліції для проведення виконавчих дій може бути відмовлено лише з підстав залучення особового складу даного територіального органу поліції до припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень, а також для подолання наслідків масштабних аварій чи інших масштабних надзвичайних ситуацій.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Частинами 4, 5       ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження”       визначено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Нормами ч. 2      ст. 36 Закону України “Про виконавче провадження”       передбачено, що розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить  постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією.

Відповідно до п. 1     ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження”, строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Судом встановлено, що    Законом України “Про виконавче провадження” не передбачено конкретних строків, на протязі яких державний виконавець повинен здійснити всі необхідні заходи в межах виконавчого провадження щодо фактичного виконання наказу суду.                        

Разом із тим, відповідно до п. 8.     ст. 48 ЗУ "Про виконавче провадження", виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Періодичність проведення таких перевірок чітко визначена      Законом України "Про виконавче провадження", тобто такі перевірки не мають вчинятися державним виконавцем одноразово.

При цьому, сам факт здійснення окремих дії щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою ч. 8      ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження"    (Закон    № 1404-VIII), не свідчить про належне виконання виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

В свою чергу, відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених     законом      дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника, та як результат - про передчасність наявності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1      ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Судом враховано, що відповідно до абз. 3 ч. 5     ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження",    порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Разом із тим, господарський суд вважає, що зазначена норма не звільняє державного виконавця від встановленого ч. 1    ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження"  обов`язку вживати передбачені цим      Законом      заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, і стосується строків прийняття окремих рішень та вчинення окремих дій виконавчих дій, а не загальних строків здійснення виконавчого провадження та періодичності перевірки майнового стану боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії касаційного господарського суду від 18.07.2018 у справі № 915/1294/13.

Пункт 5      ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження"     визначає, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Наразі суд зазначає, що безпосередньо виконавча служба у своєму відзиві зазначає, що 18.09.2020 на виконання доручення, державним виконавцем Високопільського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) здійснено вихід за місцезнаходженням земельної ділянки загальною площею 40,00 га. Державним виконавцем встановлено відсутність посівів соняшника, які були виявлені раніше, 29.07.2020, державним виконавцем Високопільського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Одночасно, 18.09.2020 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме майно (зернові культури, насіння, соняшникове насіння). Копію вказаної постанови направлено сторонам виконавчого провадження та до ТОВ «Олсідз-Скіфія», ТОВ «Нікопольска зернова компанія», ПАТ «Каховське хлібоприймальне підприємство», ЗАТ «Каховка Про Агро», ТОВ «Заготзерно- Виеокопілля», ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Білокриницький комбінат хлібопродуктів», ПАТ «Бериславський елеватор» для виконання, а саме: вжиття заходів щодо вилучення майна ФГ «Вікторія». Інформація про вилучення майна на адресу відділу не надходила.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, господарський суд встановив, що державний виконавець, маючи інформацію станом на 29.07.2020 про наявність у боржника посівів соняшника, здійснив вихід на земельну ділянку майже через 2 місяці, а також, виніс постанову  щодо арешту всього рухомого майна боржника (зернові культури, насіння, соняшникове насіння) не на момент наявності встановленого майна (посівів соняшника), а після того, як було встановлено факт відсутності зазначеного рухомого майна.

Крім того, судом встановлено, що в період з 19.09.2020 по 07.05.2021 державним виконавцем не здійснено жодного запиту та не вчинено жодної виконавчої дії, передбачених Законом України “Про виконавче провадження”. Протилежного суду не доведено. Доказів вчинення державним виконавцем будь-яких виконавчих дій, здійснених з періодичністю у визначені Законом України “Про виконавче провадження” строки в періоді з19.09.2020 по 07.05.2021 до суду не надано.

Крім того, як було встановлено судом раніше, скаржник звертався до виконавця з клопотанням про вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 52943752 та № 52943884, щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 у справі № 911/1388/16 ( вих. № 08-1/08 від 08.08.2020, копія якого міститься у матеріалах справи).

Проте, зазначене клопотання державним виконавцем залишено без реагування. Відповіді на подане клопотання скаржника матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. ч.  1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з урахуванням всього вищенаведеного у сукупності, господарський суд встановив, що приватним виконавцем не дотримано вимог ст. 18 ЗУ “Про виконавче провадження” щодо  розгляду в установлений законом строк заяви сторін та їх клопотань (направлення результатів розгляду сторонам).

У відповідності до      ст. 2 ЗУ “Про виконавче провадження”, виконавче провадження здійснюється з дотриманням, окрім іншого, таких засад як обов`язковості виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.

Також, відповідно до приписів      ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України       Про міжнародні договори України      і      ст. 4 Господарського процесуального кодексу України       господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям        Верховною Радою України Закону України       “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003       Про       Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод       1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини).

Згідно з вимогами      ст. 17 Закону України        “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”,      суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 1      статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод       передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п. 3 мотивувальної частини     рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень     складовою права на справедливий судовий захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі        Півень проти України        суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права,       не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("ОСОБА_10 проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від        19 березня 1997 року у справі        "Горнсбі проти Греції", Європейський суд наголосив, що         відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу        з       позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним,       якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове        рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала        процесуальні       гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не       передбачала виконання       судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове       провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати,       ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що       адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

Господарський суд зазначає, що матеріали справи підтверджують перебування наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 по справі № 911/1388/16 на виконанні у державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

На момент звернення Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” із відповідною скаргою до суду, зазначені накази взагалі не виконано.

Відповідно до ст. 1291      Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”      передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ст.18, ст.326 Господарського процесуального кодексу України       судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до      ст. 339 Господарського процесуального кодексу України,       сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього            Кодексу, порушено їхні права.

У відповідності до ч. 1, 2       ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд вважає бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за період із 19.09.2020 по 07.05.2021 щодо порушення строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 52943752 та № 52943884 , які зведено у одне провадження № 52996179 - неправомірною, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” на бездіяльність    державного виконавця нормативно обґрунтовану та таку, що підлягає задоволенню частково.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5      ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4      ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,      яка відображає принцип,      пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у      рішеннях      судів      та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави,      на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті      6      Конвенції зобов`язує      суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати      обов`язок щодо           обґрунтування       рішення,       може       бути різною      в залежності від характеру рішення (див.       рішення у справі        "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від       9      грудня 1994 року, серія A,       303-A,       п.       29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі      та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, органи влади зобов`язаний виправдати      свої      дії,      навівши      обґрунтування      своїх      рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen. ), 37801/97,      п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне      призначення      обґрунтованого      рішення      полягає      в тому, щоб      продемонструвати       сторонам,       що      вони       були      почуті.      Крім      того,      вмотивоване      рішення      

дає стороні      можливість      оскаржити      його та отримати його      перегляд       вищестоящою      інстанцією.      Лише за умови винесення обґрунтованого рішення      може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.      рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.), №49684/99, п. 30, від      27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до аб. 2 ч. 6 ст. 233 ГПК України, складання повного тексту ухвали залежно від складності справи може бути відкладено на строк не більш як п`ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Керуючись статтями 123, 126, 234, 339-344 Господарського процесуального кодексу України суд,

УХВАЛИВ:

1.Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” № № 07-1/05 від 07.05.2021 на бездіяльність державного виконавця ВПВР Управління ЗПВР у Херсонській області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 52943752 та № 52943884 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 у справі № 911/1388/16 задовольнити частково.

2. Визнати за період із 19.09.2020 по 07.05.2021 неправомірною бездіяльність державного виконавця ВПВР Управління ЗПВР у Херсонській області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 52943752 та № 52943884 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 30.06.2016 у справі № 911/1388/16, котра виразилась у порушенні строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 52943752 та № 52943884 щодо виконання наказів Господарського суду Київської області 30.06.2016 у справі № 911/1388/16 із врахуванням норм Закону України “Про виконавче провадження”.

3. Зобов`язати державного виконавця або інше посадову особу ВПВР Управління ЗПВР у Херсонській області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 52943752 та № 52943884 щодо виконання наказів Господарського суду Київської області 30.06.2016 у справі № 911/1388/16 із врахуванням норм Закону України “Про виконавче провадження”.

4. В іншій частині скарги відмовити.

5. Згідно ч. 1 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її оголошення.

          Повний текс ухвали складено та підписано 16.06.2021.

Суддя                                                                                        Л.В. Сокуренко