Справа № 204/829/21

Провадження № 2/204/1457/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Дубіжанська Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду, Верховного суду Касаційного адміністративного суду, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

12 травня 2021 року з Дніпровського апеляційного суду до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду, Верховного суду Касаційного адміністративного суду, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Справа на розгляд суді ОСОБА_5 передана 13 травня 2021 року.

Згідно з протоколом автоматичного розподілу справа передана у провадження судді Дубіжанській Т.О.

Дослідивши матеріали позовної заяви, приходжу до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити з огляду на наступне.

У своєму позові позивач просить відшкодувати за рахунок держави моральну шкоду:

- ОСОБА_2 за моральні страждання, впродовж 2006-2021 року, у розмірі 10000 місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- ОСОБА_2 за моральні страждання, впродовж 2006-2021 року, у розмірі 10000 місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- ОСОБА_3 за моральні страждання, впродовж 2006-2021 року, у розмірі 10000 місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- ОСОБА_4 за моральні страждання, впродовж 2006-2021 року, у розмірі 10000 місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- відшкодувати ОСОБА_2 одноразову матеріальну шкоду (упущену вигоду), яка складає 1 % від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. гривень;

- відшкодувати ОСОБА_2 одноразову матеріальну шкоду (упущену вигоду), яка складає 1 % від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. гривень;

- відшкодувати ОСОБА_3 одноразову матеріальну шкоду (упущену вигоду), яка складає 1 % від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. гривень;

- відшкодувати ОСОБА_4 одноразову матеріальну шкоду (упущену вигоду), яка складає 1 % від розміру субсидій для громадян на 2021 рік для оплати енергоносіїв та комунальних послуг у розмірі 350 млн. гривень;

- відшкодувати ОСОБА_3 матеріальну шкоду за період з 01 січня 2007 року по дату забезпечення реалізації у виробництво спільної інтелектуальної власності по вказаним заявкам на винаходи у розмірі всіх місячних мінімальних Єдиних соціальних внесків до Пенсійного фонду;

- відшкодувати ОСОБА_3 матеріальну шкоду за період з 01 січня 2007 року по дату її виплати шкоду у розмірі всіх місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- відшкодувати ОСОБА_4 матеріальну шкоду за період х 01 вересня 2015 року по дату забезпечення реалізації у виробництво спільної інтелектуальної власності по вказаним заявкам на винаходи у розмірі всіх місячних мінімальних Єдиних соціальних внесків до Пенсійного фонду;

- відшкодувати ОСОБА_4 матеріальну шкоду за період з 01 вересня 2015 року по дату її виплати шкоду у розмірі всіх місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб за вказаний період;

- відшкодувати ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі вартості газу та електричної енергії за опалювальний період 2020-2021 роки, а також можливості повернення боргу, який, на день звернення до суду, становить 32000 гривень.

Також просить суд, перерахувати вказані кошти за моральні страждання у розмірі 40000 місячних прожиткових мінімумів для працездатних осіб та упущену вигоду у розмірі 1400 млн. гривень, які є коштами платників податків, на рахунок Благодійного фонду «Екологія-Геос».

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Статтею 55 Конституції України закріплено право кожного на судовий захист.

Вимогами ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Приписами ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерел права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У низці рішень ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі № 454/3208/16-ц викладено правову позицію з приводу того, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

У своєму рішенні «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що імунітет суддів мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя та, з огляду на обставини тієї справи, постановив, що таке обмеження було пропорційним.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Приписами ч. 1 ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Проте у випадках між позивачами та судами, які є у таких справах відповідачами, такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Такі спори не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. В даному випадку судді відповідного суду виступають, як посадові особи, уповноважені на виконання функцій держави, а не як приватні особи, до яких можна звернутися з позовом.

Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2008 року (справа № 21-319во07).

Відповідно до інформаційного листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ N 6-182/0/4-12 від 13.02.2012 року, пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. N 8 "Про незалежність судової влади" визначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

Такої позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. N 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз`яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

У зв`язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій (бездіяльності) судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено, а відтак у відкритті провадження у такій справі в частині пред`явлених позовних вимог до Держави України в особі Дніпропетровського окружного адміністративного суду та Третього апеляційного адміністративного суду слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі в частині пред`явлених позовних вимог до Держави України в особі Кабінету міністрів України та Міністерства юстиції України, у якій третіми особами визначені – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, судом враховується наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Зареєстрованим місцезнаходженням відповідача - КабінетуМіністрів України є м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, що відноситься до Печерського району міста Києва.

А зареєстрованим місцезнаходженням відповідача - Міністерство юстиції України є м. Київ, вул. А. Городецького,13, що також відноситься до Печерського району міста Києва.

Таким чином, враховуючи виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до вказаних відповідачів, дана справа не підсудна Красногвардійському районному суду м. Дніпропетровська.

Згідно ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншого суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

За наведених обставин, позовна заява повинна бути за територіальною юрисдикцією (підсудністю) передана на розгляд за місцезнаходженням відповідачів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України до Печерського районного суду міста Києва.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2-5, 19, 27, 30, 31, 48, 55, 186, 260, 268, 375-376, 435 ЦПК України, суддя, -

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , в частині позовних вимог до Держави України в особі: Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення моральної і матеріальної шкоди – відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 , в частині позовних вимог до Держави України в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення моральної і матеріальної шкоди, передати на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повного тексту ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повного тексту ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

        Суддя                                 Т.О. Дубіжанська