ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.07.2007р. | м.Київ | № 11/284-А |
За позовом | Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва |
до | 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТФ Антрацит», 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВІ-Транс» |
про | визнання договору недійсним та стягнення. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання Пунейко Л.М.
Представники
від позивача від відповідача-1 | - Петелько К.О. (предст. за дов.); - не з’явились; |
від відповідача-2 | - не з’явилися. |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 30.07.2007 о 11 год. 42 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 03.08.2007 на 16 год. 00 хв., про що повідомлено представнику позивача після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним з підстав, передбачених ст. 207 ГК України, договору від 28.01.2005 № 6/01-2005, укладеного між відповідачами. Позивач також просить зобов'язати ТОВ «ПТФ Антрацид»повернути ТОВ «ЛВІ-Транс»140.000,00 грн., отриманих за спірним договором, та стягнути з ТОВ «ЛВІ-Транс»в доход держави 140.000,00 грн. отримані за спірним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.
Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
На думку позивача, умисел відповідача-1 на укладання угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, підтверджується тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02.06.2005 у справі № 2-3984/2005р визнано недійсними статут (з 28.07.2004) та свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ПТФ Антрацид» (з 25.08.2004), тобто з моменту реєстрації. Актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.05.2006 № 6241 анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ПТФ Антрацид»№ 37661799 02.08.2004. Також позивач зазначає, що на підставі акта перевірки від 21.09.2006 № 117/23-215/25276861 ДПІ у Подільському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000322320/0 від 02.10.2006, яким ТОВ «ПТФ Антрацид»визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 39.500,00 грн. (26.333,33 грн. - основний платіж та 13.166,67 грн. –штрафні санкції), в т.ч. за спірним договором.
Відповідачі відзивів на позов не надали, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили. У зв’язку з нез’явленням представників відповідачів та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення а також повістки-виклики направлялися відповідачам за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в їх установчих та реєстраційних документах.
Відповідно до ст. 128 КАС України справа вирішується на підставі наявних і ній доказів.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Як підтверджено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПТФ Антрацид»/виконавець/ та Товариством з обмеженою відповідальністю «Топагро»/замовник/ (згідно з протоколом засідання зборів засновників від 04.04.2006 змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВІ-Транс») було укладено договір від 6/01-2005 від 28.01.2005 на організацію робіт по проведенню феєрверку.
ТОВ «ПТФ Антрацид»було виписано на адресу відпвоідача-2 податкову накладну від 25.02.2005 № 30 на суму 140.000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 23.333,33 грн., та рахунок № 18 від 22.01.2005 на суму 140.000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 23.333,33 грн.
Відповідачем-2 згідно з платіжним дорученням від 01.02.2005 було перераховано на рахунок відповідача-1 грошові кошти у розмірі 140.000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 23.333,33 грн.
Таким чином, спірний договір був виконаний обома сторонами.
Копії вищевказаних документів долучено до матеріалів справи.
За змістом ст. 207 ГК України недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.
Позивач, стверджуючи про наявність в діях відповідача-1 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, вважає, що підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1 є рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02.06.2005 у справі № 2-3984/2005р визнано недійсними статут (з 28.07.2004) та свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ПТФ Антрацид»(з 25.08.20004), тобто з моменту реєстрації. Актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.05.2006 № 6241 анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ПТФ Антрацид»№ 37661799 02.08.2004.
Суд враховує, що у вищевказаному рішенні суду зазначено про те, що засновниками ТОВ «ПТФ Антрацид»є гр.гр. Піхур А.М. та Захарченко О.Л. При цьому судовим рішенням встановлено, що Піхур А.М. фактично не є директором ТОВ «ПТФ Антрацит»та не має відношення до діяльності цього підприємства. Подібних обставин щодо співзасновника ТОВ «ПТФ Антрацид»гр. Захарченко О.Л. вказаним рішенням суду не встановлено.
Згідно з отриманими на запит суду відомостями ДПІ у Печерському районі м. Києва (органу, в якому ТОВ «ПТФ Антрацид»перебувало на податковому обліку), засновниками ТОВ «ПТФ Антрацит»є гр.гр. Піхур А.М. та Захарченко О.Л. Згідно з наявними у справі установчими та реєстраційними документами гр.гр. Піхур А.М. та Захарченко О.Л. наділені належними повноваженнями на здійснення діяльності від іменні ТОВ «ПТФ Антрацит».
В обґрунтування позову позивачем зроблено посилання на протиправність умислу лише у ТОВ «ПТФ Антрацид». Враховуючи наведене, встановлення умислу підприємства на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є предметом дослідження у цій справі. Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Відповідно до п. 4.7 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за № 172/2612, у редакції, чинній на момент взяття ТОВ «ПТФ Антрацит»на податковий облік, для взяття на облік платники податків - юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:
заяву за формою N 1-ОПП (додаток 1);
завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;
копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій);
копію свідоцтва про державну реєстрацію;
копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.
Пунктом 4.13 вказаної Інструкції встановлено, що усі документи, перелічені в пункті 4.7, подає особисто власник, засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник), або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера з ДРФО власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера.
Заяви приймають відділи обліку та реєструють у загальному відділі (канцелярії). Приймання заяви фіксується в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію, унесення змін) платників податків за ф. N 2-ОПП. Перевірку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової міліції. Заява заповнюється друкарським способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним бухгалтером підприємства.
Як вбачається з матеріалів справи, підставами для реєстрації гр.гр. Піхур А.М. та Захарченко О.Л. у податкових органах як засновників ТОВ «ПТФ Антрацид»стали визначенні законодавством документи, на підставі яких здійснювалась відповідна реєстрації, і їх відповідність законодавству перевірялась під час реєстрації.
Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 70 належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Водночас судження, висновки суду, викладені у рішенні Деснянського районного суду м. Києва від 02.06.2005 у справі № 2-3984/2005р, яким визнано недійсними статут (з 28.07.2004) та свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ПТФ Антрацид»(з 25.08.20004), тобто з моменту реєстрації, не є обов'язковим для господарського суду.
Таким чином рішення районного суду не звільняє позивача від доведення наявності умислу ТОВ «ПТФ Антрацид» на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Суд також враховує, що спірний договір від імені ТОВ «ПТФ Антрацит»підписано гр. Пікур А.М. Разом з тим позивачем не надано жодних доказів того, що вказана особа не була уповноважена у встановленому законом порядку на підписання вказаного договору та діяти від імені ТОВ «ПТФ Антрацит».
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 25 липня 2002 року №1056 "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" зазначено, що доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховання від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною адресою та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше. Під час розгляду цієї категорії справ судам, відповідно до вимог статті 43 Господарсько процесуального кодексу України, необхідно оцінювати докази в сукупності.
Сам факт визнання підприємства банкрутом чи скасування його державної реєстрації не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Суду не надано належні докази на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови № 3 від 28.04.1978 (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», роз’яснив, що до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Суд виходить з того, що згідно зі ст.ст. 207, 208 ГК України, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою.
Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою.
Для даної норми закону характерними є такі ознаки:
а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;
б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;
в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб’єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Оскільки суб’єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Зокрема при цьому суд відзначає, що не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) осіб, які діяли від імені відповідачів.
При цьому суд відзначає, що доказів неподання відповідачами протягом укладення та виконання спірного договору податкової звітності відповідно до вимог законодавства позивачем не надано.
Суд враховує, що на підставі акта перевірки від 21.09.2006 № 117/23-215/25276861 ДПІ у Подільському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000322320/0 від 02.10.2006, яким ТОВ «ЛВІ-Транс»(добросовісній стороні спірної угоди) визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 39.500,00 грн. (26.333,33 грн. - основний платіж та 13.166,67 грн. –штрафні санкції), в т.ч. за спірним договором.
Разом з тим суд не погоджується з твердженням позивача про те, що вказане податкове повідомлення-рішення свідчить про наявність саме у відповідача-2 умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства як у недобросовісної сторони угоди. При цьому суд також звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.
Також суд відзначає, що на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02.06.2005 у справі № 2-3984/2005р, яким визнано недійсними статут (з 28.07.2004) та свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ПТФ Антрацид»(з 25.08.20004), тобто з моменту реєстрації, актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.05.2006 № 6241 анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ПТФ Антрацид»№ 37661799 з 02.08.2004.
Вказаним актом встановлено, що розмір податкової заборгованості ТОВ «ПТФ Антрацит»станом на 12.05.2006 складає 0,00 грн.
Отже, твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.
В абзаці другому пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1992 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25 травня 1998 року, зазначено, що задовольняючи позов у такій справі, суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.
Сама по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Надання таких послуг не виключено законом із цивільного обігу, не було й інших законодавчих обмежень стосовно їх надання.
Окрім того, беручи до уваги, що позов заявлено на підставі ст. ст. 207 та 208 Господарського кодексу України, суд відзначає наступне.
Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, цей кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до ч. ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні ст. ст. 238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Як підтверджено матеріалами справи, спірна угода були укладена відповідачами у 2005 році.
Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Оскільки позивач звернувся до суду 01.06.2007, тобто більш як через рік після вчинення відповідачем-1, як стверджує позивач, правопорушення, то за таких обстави суд приходить до висновку про пропущення строків для застосування до відповідача-1 адміністративної санкції у вигляді конфіскації.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-72, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В позові відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –03.08.2007.