ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  11/300

03.08.07

За позовом   Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України»

                     «Сумський КХП»                                           

до                    Державного комітету України з державного матеріального резерву

про                стягнення 136335,50 грн.

Суддя   Євсіков О.О.

Представники:

від позивача            Пізик І.О. –представник за довіреністю (в матеріалах справи)

від відповідача       Головня М.А. - представник за довіреністю (в матеріалах справи)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 136 335,50 грн. за договором № 10/102 від 05.01.1999, а також відшкодування понесених витрат по сплаті державного мита –1363,40 грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу –118,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2007 було порушено провадження в справі № 11/300 і призначено до розгляду на 02.07.2007.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2007 розгляд справи було відкладено до 16.07.2007.

Через канцелярію Господарського суду міста Києва позивачем було подано заяву про зміну позовних вимог, а саме про зменшення суми позову. В поданій заяві  просив суд стягнути з відповідача 132.828,95 грн. за договором № 10/102 від 05.01.1999, а також відшкодування понесених витрат по сплаті державного мита –1328,40 грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу –118,00 грн.

В судовому засіданні 16.07.2007 було оголошено перерву до 23.07.2007.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2007 розгляд справи було відкладено до 01.08.2007.

В судовому засіданні 01.08.2007 було оголошено перерву до 03.08.2007.

В судовому засіданні 03.08.2007 представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовольнити, посилаючись на те, що позивач на підставі Договору № 10/102 від 05.01.1999 з правопопередником відповідача здійснював в період з 01.08.2004 по 01.07.2006 відповідальне зберігання 1421,847 тонн зерна державного матеріального резерву до прийняття в установленому порядку рішення про відпуск. Але позивачу понесені ним витрати на зберігання 1421,847 тонн зерна державного матеріального резерву в сумі 132.828,95 грн. відшкодовані не були. Заявлена до відшкодування сума в розмірі 132 828,95 грн. втзначена позивачем з посиланням Звіт з визначення ринкової вартості витрат відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву понесених позивачем.

Представник відповідача проти заявлених уточнених позовних вимог заперечив у повному обсязі. Просив суд у позові відмовити.  В обгрунтування заявлених заперечень посилався на те, згідно п. 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532,   сума витрат, яка підлягала відшкодуванню, мала визначатися на кожен рік і сплачуватись пропорційними частками за узгодженням сторін, тобто між позивачем як відповідальним зберігачем та відповідачем.

  Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.01.1999 між Державним комітетом України по матеріальних резервах, з однієї сторони, та позивачем –Державним підприємством Державної акціонерної компанії «Хліб України»«Сумський КХП»як відповідальним зберігачем було укладено Договір № 10/102 про відповідальне зберігання (далі-Договір № 10/102 від 03.01.1999).

Відповідно до п. 1.1 Договору № 10/102 від 03.01.1999 предметом договору виступило відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей без надання права користування цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Умовами Договору № 10/102 від 03.01.1999 сторони погодили, що Державний комітет України по матеріальних резервах відшкодовує витрати зберігача по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву, виходячи із розрахунку 2,5 грн. (з урахуванням ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву шляхом проведення заліку заборгованості між Державним комітетом України по матеріальних резервах та Міненерго (через його підвідомчі підприємства) (п. 2.1, п. 4.3), а позивач зобовязався прийняти матеріальні цінності до державного резерву, які закладаються на відповідальне зберігання, за якістю і кількістю у відповідності до інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання (п. 2.2).

Згідно з п. 3.1 Договору № 10/102 від 03.01.1999 відповідальний зберігач здійснює зберігання на своїх площах матеріальних цінностей державного резерву в кількості, відповідно до наданих Комітету приймальних актів-зобов’язань по зберіганню за формою Р-16.

Відповідно до Приймальних актів форм Р-16 № 1 від 08.02.1999, № 2 від 08.02.1999, № 3 від 10.02.1999, № 4 від 01.03.1999, № 5 від 30.03.1999, № 1 від 16.09.1999, № 2 від 16.09.1999, № 3 від 16.09.1999, № 5 від 16.09.1999, № 6 від 17.09.1999, № 11 від 24.09.1999, № 11 від 20.10.1999, № 13 від 20.10.1999, № 17 від 03.11.1999, № 18 від 03.11.1999, № 19 від 09.12.1999, № 20 від 10.12.1999, № 21 від 10.12.1999, № 25 від 31.12.1999, № 27 від 31.12.1999, № 28 від 31.12.1999, № 2 від 21.09.2000, № 3 від 21.09.2000,№ 4 від 21.09.2000, № 5 від 21.09.2000, № 6 від 31.07.2000,  належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, позивачем приймалось на зберігання та здійснювалось закладення до державного матеріального резерву відповідна продукція (зерно).

17.04.2003 комісією Контрольно-ревізійного управління Державного комітету України з державного матеріального резерву було проведено контрольну перевірку наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні позивача за період з 2002 по 17.04.2003, за результатами якої було складено Акт, у розділі якого «Висновки»комісією було встановлено, що правила та умови зберігання не порушуються, складська площа для зберігання ТМЦ  держрезерву –не завищена, кількісне зберігання матеріальних цінностей забезпечується, стан матеріальних цінностей відповідає діючим стандартам та технічним умовам, несвоєчасного освіження матеріальних цінностей –не виявлено, облік та звітність відповідає порядку, встановленому чинним законодавством.

21.06.2005 комісією Контрольно-ревізійного управління Державного комітету України з державного матеріального резерву було проведено контрольну перевірку наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні позивача за період з 13.05.2004 по 21.06.2005, за результатами якої було складено Акт, у розділі якого «Висновки»комісією було встановлено, що кількісне зберігання матеріальних цінностей забезпечується, якісний стан відповідає діючим стандартам, несвоєчасного освіження матеріальних цінностей –не виявлено, облік та звітність відповідає порядку, встановленому чинним законодавством.

Також, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії Звітів про наявність, надходження та вибуття хлібопродуктів державного резерву № 1 в період з 01.08.2004 по 01.07.2006, відповідно до яких на відповідальному зберіганні позивача знаходилось загалом 1421,847 тонн зерна.

Статтею 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв»визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до Наряду № 688/6-4 від 17.07.2006 Державного комітету України з державного матеріального резерву, виданого на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2006, позивачем було відвантажено ДП «Ресурспостач»в порядку розбронювання загалом 1421,847 тонн зерна з державного резерву.

На виконання Наряду № 688/6-4 від 17.07.2006 позивачем було складено Акт від 17.07.2006 про відпуск із державного резерву ДП «Ресурспостач»загалом 1421,847 тонн зерна, а саме: пшениці 3 класу –49,164 тони, пшениці 4 класу –593,333 тони, пшениці 4 класу –779,350 тонн.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що позивачем як відповідальним зберігачем умови Договору № 10/102 від 03.01.1999 виконувались належним чином: ним у встановленому порядку було прийнято на відповідальне зберігання матеріальні цінності (зерно у кількості 1421,847 тонн) та здійснено закладання до державного резерву, було забезпечено належні умови їх зберігання та кількісне зберігання до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Таким чином, оскільки в період з 13.05.2004 по 21.06.2005 руху зерна  з державного резерву не відбувалось, що зокрема підтверджується Звітами про наявність, надходження та вибуття хлібопродуктів державного резерву № 1 в період з 01.08.2004 по 01.07.2006 та Актом перевірки від 21.06.2005, судом встановлено, що позивачем з серпня 2004 по липень 2006 року на підставі Договору № 10/102 від 03.01.1999 здійснювалось зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна в обсязі 1412,847 тонн.

Закладене до державного резерву зерно в обсязі 1421,847 тонн статусу мобілізаційного резерву не мало, на обліку у Держкомрезерві України як мобілізаційне - не  знаходилось, а тому судом відхиляється твердження відповідача про необхідність надсилання позивачем кошторисів витрат на зберігання в підтвердження витрат на зберігання, оскільки надсилання таких кошторисів передбачається при зберіганні мобілізаційного резерву, що передбачено Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву № 532 від 12.04.2002.

Частиною 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»визначено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 було затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі-Порядок № 532 від 12.04.2002), який запроваджує механізм відшкодування відповідальним зберігачам витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.   

Пунктом 2 Порядку № 532 від 12.04.2002 встановлено, що сума витрат, яка підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.

Згідно пункту 7 Порядку № 532 від 12.04.2002, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Частиною 3 статті 7 Закону України «Про державний матеріальний резерв» визначено, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Статтею 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв»встановлено, що поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.

Як зазначає позивач у позові, ним внаслідок належного зберігання матеріальних цінностей державного резерву  в період з 01.08.2004 по 01.07.2006 (зерна у кількості 1412,847 тонн) були понесені витрати в сумі 132.828,95 грн., до складу яких увійшли електроенергія, послуги організацій, заробітна плата, нарахування на заробітну плату, амортизація основних фондів, матеріали, інші витрати, що зокрема підтверджується Звітом з визначення ринкової вартості витрат відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву від 30.06.2006, складеним ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт».

Позивачем в порядку статті 530 Цивільного кодексу України було заявлено позивачу вимогу про відшкодуванню витрат по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей державного резерву на підставі Договору № 10/102 віл 03.01.1999 за період з 01.08.2004 по 01.07.2006 в сумі 132 828,95  грн., але відповідач суму відшкодування не погасив.

Відповідно до Звіту з визначення ринкової вартості витрат відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, понесених  від 30.06.2006 Державним підприємством Державної акціонерної компанії «Хліб України»«Сумський КХП» за період з серпня 2004 по червень 2006 в звязку з виконанням Договору № 10/102 від 03.01.1999, ринкова вартість витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей  державного резерву складає загалом 132.828,95 грн., а саме: з серпня по грудень 2004 –23.887,05 грн., 1 півріччя 2005 – 31.565,00 грн., 2 півріччя 2005 –37.451,46 грн., 1 півріччя 2006 –39.925,44 грн.

Судом приймається до уваги Звіт з визначення ринкової вартості витрат відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву від 30.06.2006 щодо визначення ринкової вартості витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей  державного резерву складає загалом 132 828,95 грн., з огляду на те, що його складено уповноваженою особою, з посиланням на відповідні документи та обґрунтованим розрахунком. До того ж, вищезазначений Звіт жодною з сторін не оспорювався.

Також, судом приймаються твердження позивача про те, що на час укладення Договору № 10/102 від 03.01.1999 витрати позивача по зберіганню матеріальних цінностей відповідача складали 2,5 грн. за тонно-місяць, але вказаний розрахунок було здійснено виходячи із цін, що існували станом на час укладення зазначеного Договору, і відображали фактичні витрати по зберіганню матеріальних цінностей. Виходячи з цього, визначена Договором № 10/102 від 03.01.1999 сума 2,5 грн. не є ціною, тобто не є сталою вартістю витрат по зберіганню матеріальних цінностей, оскільки в залежності від суспільних економічних процесів вартість може змінюватись, а відповідно до закону, вони підлягають відшкодуванню у повному обсязі.

Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 №75 «Про утворення державного підприємства «Енергоринок»встановлено, що розрахунки за електричну енергію, придбану на оптовому ринку, та за спожиту електричну енергію проводяться виключно у грошовій формі. Тобто, з 06.05.2000 порядок розрахунків встановлений сторонами у п. 2.1 Договору № 10/102 від 03.01.1999 застосуванню під час виконання Відповідачем своїх обов'язків щодо розрахунку не підлягав.

Суд, вирішуючи спір, враховує наступне.

30.06.2000 Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову «Про утворення Державного агентства з управління державним матеріальним резервом»№ 1041, відповідно до якої було утворено на базі ліквідованого Державного комітету по матеріальних резервах у складі Міністерства економіки урядовий орган державного управління - Державне агентство з управління державним матеріальним резервом (п.1) та було установлено, що Агентство є правонаступником Державного комітету по матеріальних резервах (п.2).

Указом Президента України від 07.08.2001 № 603 «Про Державний комітет України з державного матеріального резерву»було утворено Державний комітет України з державного матеріального резерву як центральний орган виконавчої влади на базі Державного агентства з управління державним матеріальним резервом та установлено, що  Державний комітет України з державного матеріального резерву є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.

Таким чином, суд враховує ту обставину, що предметом розгляду даного спору є правовідносини, які виникли на підставі Договору  № 10/102 від 03.01.1999 між Державним підприємством Державної акціонерної компанії «Хліб України»«Сумський КХП», позивачем у справі, та Державним комітетом України по матеріальних резервах, правонаступником якого є відповідач у справі.  

  Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004, встановлює, що щодо  цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на  те, що позивачем заявлено позов про відшкодування витрат на відповідальне зберігання 1421,847 тонн зерна державного матеріального резерву за період з 01.08.2004 по 01.07.2006, тобто в період дії Цивільного та Господарського кодексів України, суд приходить до висновку, що до правовідносин, які існували між позивачем та відповідачем в цей період підлягають застосуванню норми Цивільного та Господарського кодексів України, оскільки відповідні цивільні обов’язки у сторін виникнуть з моменту прийняття судового рішення.

Статтею 175 ч.1 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Вимогами статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем, як відповідальним зберігачем,  на підставі Договору № 10/102 від 03.01.1999 в період з 01.08.2004 по 01.07.2006 здійснювалось зберігання матеріальних цінностей державного резерву (зерно у кількості 1421,847 тонн).

Позивачем, як відповідальним зберігачем, внаслідок зберігання вищезазначених цінностей були понесені витрати в сумі 132 828,95 грн., що підтверджується належними та допустимими доказами, які відповідачем, всупереч вимог статті 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв»,  відшкодовані не були.

З огляду на викладене, понесені позивачем,  як відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву (1421,847 тонн зерна в період з 01.08.2004 по 01.07.2006), витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі, тобто в сумі 132 828,95 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у судовому порядку.

          Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві  наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог. Відповідач доказів на спростування обставин, які були викладені позивачем у позові та уточненнях до нього - не надав.

Таким чином, суд визнав вимогу позивача про стягнення з відповідача  132 828,95  грн.  витрат, понесених позивачем внаслідок  здійснення відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву згідно умов Договору № 10/102 від 03.01.1999 – законною, обґрунтованою, доведеною належними доказами і такою, що підлягає задоволенню.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають  стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (код ЄДРПОУ 00034016, місцезнаходження: 001601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення), на користь Державного підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України»«Сумський КХП»(код ЄДРПОУ 00956017, місцезнаходження: 40022, м. Суми, вул. Залізнична, 2-га Залізнична, 3) витраит на відповідальне зберігання в сумі 132 828 (сто тридцять дві тисячі вісімсот двадцять вісім) грн. 95 коп., а також витрат по сплаті державного мита -  1328 (одна тисяча триста двадцять вісім) грн. 28 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання як такого, що оформлене відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

           Суддя                                                                                         О.О. Євсіков  

Дата підписання рішення –06.08.2007.