ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.08.2007р. | м.Київ | № 34/175-А |
За позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю „Астеліт” |
до | Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва |
про | визнання нечинними рішень. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання Пунейко Л.М.
Представники
від позивача | Мінєєв М.В. (предст. за дов.); Процишен М.В. (предст. за дов.); |
від відповідача | Кучеренко О.Є. (предст. за дов.). |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 01.08.2007 о 12 год. 16 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 06.08.2007 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України. З технічних причин виготовлення повного тексту постанови відкладено на 08.08.2007.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.08.2007 звернувся до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва:
- від 27.06.2006 № 0000242301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на 81.684,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 40.842,00 грн. у зв’язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі на 81.684,00 грн.;
- від 31.08.2006 № 0000242301/1, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на 81.684,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 40.842,00 грн. у зв’язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі на 81.684,00 грн.
- від 05.02.2007 № 0000242301/3, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на 81.684,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 40.842,00 грн. у зв’язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі на 81.684,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач вимог податкового законодавства не порушував, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем неправомірно, оскільки висновки акта перевірки, покладені відповідачем в основу вказаних повідомлень-рішень, не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, вимога щодо включення збору на обов‘язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв‘язку до бази оподаткування податком на додану вартість є встановленням зобов‘язання, не передбаченого законом.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що в порушення вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” позивач не включив до бази оподаткування податком на додану вартість суму збору на обов‘язкове державне пенсійне страхування з вартості наданих позивачем послуг стільникового рухомого зв‘язку, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам законодавства.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідачем - Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва на підставі акта виїзної планової перевірки ТОВ «Астеліт»від 19.06.2006 № 2619-2819/23-0111/22859846 (далі – акт перевірки) та за результатами адміністративного оскарження було прийнято податкові повідомлення-рішення:
- від 27.06.2006 № 0000242301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на 81.684,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 40.842,00 грн. у зв’язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі на 81.684,00 грн.;
- від 31.08.2006 № 0000242301/1, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на 81.684,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 40.842,00 грн. у зв’язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі на 81.684,00 грн.
- від 05.02.2007 № 0000242301/3, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на 81.684,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 40.842,00 грн. у зв’язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі на 81.684,00 грн.
Як зазначається в акті перевірки, підставою для визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 81.684,00 грн. стало порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на період, за який проводилась перевірка), що полягає у невключенні у липні 2005 року до бази оподаткування зазначеним податком збору на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі з отриманої позивачем суми цього збору.
Висновки акта перевірки мотивовані тим, що згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на період, за який проводилась перевірка) база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.
Оскільки п. 1 ст. 14 Закону України від 25.06.1991 р. №1251-ХІІ “Про систему оподаткування” (з наступними змінами та доповненнями) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування віднесено до складу загальнодержавних податків та зборів (обов‘язкових платежів), відповідно до вищезгаданої норми Закону України “Про податок на додану вартість” цей збір, на думку відповідача, включається до бази оподаткування податку на додану вартість. На підставі вищевикладеного відповідачем зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 81.684,00 грн.
Відповідач у наданих суду запереченнях також зазначає, що оскільки оператор мобільного зв’язку відповідальний за утримання та перерахування збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, отриманий збір повинен бути врахований в базі оподаткування податком на додану вартість.
Суд не погоджується з вищенаведеними висновками відповідача, виходячи з наступного.
Коло платників податку на додану вартість, об’єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначається Законом України “Про податок на додану вартість”.
Як вбачається зі змісту п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на період, за який здійснювалась перевірка) база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” збір на обов’язкове державне пенсійне страхування віднесено до загальнодержавних зборів.
Виходячи зі змісту вищенаведених норм, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку підлягає включенню до бази оподаткування податком на додану вартість лише за умови, якщо відповідно до законів з питань оподаткування він включається до ціни послуги і компенсується оператору мобільного зв‘язку споживачами послуги.
Порядок справляння та використання збору на обов’язкове державне пенсійне страхування визначений Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26.06.1997 № 400/97-ВР.
У відповідності до вказаного Закону Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 затверджений Порядок сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Ні вищевказаними, ані іншими актами законодавства України не передбачено, що сума збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв‘язку включається до ціни зазначеної послуги.
Пунктом 10 ст. 1 Закону України “Про збір на обов’язкове пенсійне страхування” встановлено, що платниками збору є підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв’язку, а також оператори цього зв’язку, які надають свої послуги безоплатно.
Відповідно до п. 9 ст. 2 Зазначеного закону об’єктом оподаткування вказаним збором є вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв’язку, сплачена споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних та вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату, плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового рухомого зв’язку.
Пунктом 15-12 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (із змінами та доповненнями, далі - Порядок), визначено, що збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку сплачують підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв’язку, а також оператори цього зв’язку, які надають свої послуги безоплатно.
Отже, позивач не є платником цього збору при постачанні послуги стільникового рухомого зв’язку за компенсацію її вартості, і набуває статусу платника збору лише у разі надання вищезазначених послуг безоплатно.
Згідно з приписами п. 15-14 вказаного Порядку (в редакції, чинній на період, за який здійснювалась перевірка) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку сплачується у розмірі 6 відсотків вартості будь-яких послуг стільникового рухомого зв’язку, сплаченої споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних та вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату, плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового рухомого зв’язку.
Відповідно до п. 1515 Порядку збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку сплачується платниками збору оператору одночасно з оплатою ними вищезазначених послуг. Оператори стільникового рухомого зв'язку перераховують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування на рахунок відповідного органу Пенсійного фонду.
Таким чином, отримання позивачем від споживачів сум збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку фактично є сплатою цього збору вищезазначеними платниками і не може розглядатися як отримання позивачем компенсації вартості наданих позивачем послуг.
Отже, отримання позивачем збору на обов’язкове державне пенсійне страхування одночасно з отриманням плати за послуги стільникового рухомого зв’язку не є компенсацією вартості зазначених послуг, а включення зазначеного збору до ціни вищевказаних послуг не передбачено законами України з питань оподаткування.
Фактів порушення позивачем чинного податкового та валютного законодавства при наданні вищезазначених послуг стільникового рухомого зв’язку безоплатно відповідачем в процесі перевірки не встановлено.
За таких обставин приписи п. 4.1 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість” з урахуванням вищенаведених положень Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” та Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій не передбачають віднесення сум збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку до бази оподаткування податком на додану вартість.
Як свідчать матеріали справи та пояснення представників відповідача, а також зміст спірних податкових повідомлень-рішень, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 40.842,00 грн. є ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001.
Суд вважає таку підставу необґрунтованою з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 6.1.3 цієї Інструкції у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган виявляє суму недоплати платника податків, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Відповідно до п. 8 вказаної Інструкції у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.
На час затвердження цієї Інструкції єдиним нормативним актом, що давав таку правову кваліфікацію зазначених фактів і правовідносин, був Указ Президента України №857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні”, який відповідно до п. 4 перехідних положень Конституції України мав силу Закону.
Пунктом 17 зазначеного Указу було встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.
Разом з тим цей Указ втратив чинність відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XV Конституції України (згідно з п. 18 Прикінцевих положень Закону України від 25.03.2005 N2505-IV «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України», який набрав чинності 31.03.2005).
Пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них встановлюється виключно законами України.
Відповідно до ст. 11 Закону України „Про систему оподаткування” відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.
Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.
Отже, суд відзначає, що в правовому полі України на момент прийняття відповідачем спірних рішень були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України № 857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні” та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001. При цьому ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не містять вказаної правової кваліфікації.
Як встановлено ч. ч. 1-3 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином у відповідача не було підстав застосовувати до позивача заходи юридичної відповідальності, передбачені Інструкцією ДПА України, затвердженою наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, а не законами України, як того вимагає Конституція.
Судом також не приймається посилання відповідача на пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, як на підставу застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 40.842,00 грн.
Так, відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) з податку на додану вартість у розмірі 81.684,00 грн. за розглянутим епізодом, застосування штрафних санкцій у розмірі 40.842,00 грн. є необґрунтованим.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В супереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
У судовому засіданні 01.08.2007 повноважний представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою (в справі) про відмову від присудження на його користь судових витрат, а саме судового збору, та не заперечує проти їх понесення за власний рахунок. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 97 КАС України, судові витрати позивача компенсації не підлягають та покладаються на нього.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 86, 89, 90, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 27.06.2006 № 0000242301/0.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 31.08.2006 № 0000242301/1.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 05.02.2007 № 0000242301/3.
Судові витрати покласти на позивача.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –08.08.2007.