ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2007р. | м.Київ | № 11/310-А |
За позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю «Рмед» |
до | Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва |
про | визнання рішень нечинними. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання Пунейко Л.М.
Представники
від позивача | Двухрядкін Р.В. (директор); |
від відповідача | Демшевська Л.А. (предст. за дов.). |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 03.08.2007 о 10 год. 40 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 06.08.2007 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Солом’янському районі м. Києва:
- від 18.10.2006 № 0000722302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 30.747,37 грн., в т.ч. 20.498,25 грн. –основний платіж та 10.249,12 грн. –штрафні санкції;
- від 20.11.2006 № 0000722302/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 30.747,37 грн., в т.ч. 20.498,25 грн. –основний платіж та 10.249,12 грн. –штрафні санкції;
- від 26.01.2007 № 0000722302/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 30.747,37 грн., в т.ч. 20.498,25 грн. –основний платіж та 10.249,12 грн. –штрафні санкції;
- від 16.04.2007 № 0000722302/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 30.747,37 грн., в т.ч. 20.498,25 грн. –основний платіж та 10.249,12 грн. –штрафні санкції.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в період укладення між позивачем та ТОВ “Анкор Трейдінг-Плюс” (продавець) усних договорів купівлі-продажу (виконання робіт) та їх виконання позивач мав всі підстави для включення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки ТОВ “Анкор Трейдінг-Плюс” було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість, ним були виписані на надані позивачеві податкові накладні, а позивачем були сплачені кошти за оприбуткований товар.
Відповідач у відзиві позовних вимог не визнав, мотивуючи заперечення на позов тим, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ “Анкор Трейдінг-Плюс” за отримані товари, оскільки ТОВ “Анкор Трейдінг-Плюс” на момент укладення та виконання вищевказаних договорів не було платником податку на додану вартість, оскільки заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.09.2005 у справі № 2-3492/2005 з урахуванням Ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17.03.2006 визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" (ЄДРПОУ 332300072). Актом ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 17.04.2006 № 305/15-224 анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" з 06.01.2005.
Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що він правомірно та у межах визначеної законом компетенції прийняв спірні податкові повідомлення-рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва на підставі акта перевірки від 12.10.2006 № 2658-5813/230204/31922057 та за результатами адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення-рішення:
- від 18.10.2006 № 0000722302/0, від 20.11.2006 № 0000722302/1, від 26.01.2007 № 0000722302/2, від 16.04.2007 № 0000722302/3, якими позивачу згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17. 1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 30.747,37 грн., в т.ч. 20.498,25 грн. –основний платіж та 10.249,12 грн. –штрафні санкції.
Як встановлено актом перевірки та підтверджено матеріалами справи, ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" надало послуги ТОВ "Рмед" щодо встановлення, монтажу, доставки, навчання з гарантійним та сервісним обслуговуванням, що підтверджується актом виконаних робіт від 29.03.2005. ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" виписало на рахунок ТОВ "Рмед" податкову накладну № 24 від 29.03.2005 на суму 16842,00 грн., в тому числі ПДВ 2807,00 грн.
Податкова накладна включена у відповідному періоді та в повному обсязі до книги придбання товарів, до її підсумків за березень 2005 р. та відповідає податковій декларації з ПДВ за березень 2005 р.
Розрахунки між ТОВ "Рмед" та ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" проводились в безготівковій формі.
ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" було відвантажено товари ТОВ "Рмед" відповідно до таких видаткових накладних: №32 від 04.04.2005, №40 від 12.05.2005, №50 від 02.06.2005, №63 від 20.06.2005.
ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" виписано на рахунок ТОВ "Рмед" наступні податкові накладні: №25 від 29.03.2005, №29 від 04.04.2005, №35 від 12.05.2005, №45 від 30.05.2005, №50 від 02.06.2005 на загальну суму 106147,44 грн., в тому числі ПДВ 17691,25 грн.
Податкові накладні включені у відповідних періодах та в повному обсязі до книги придбання товарів, до її підсумків за відповідні періоди 2005 р. та відповідають податковим деклараціям з ПДВ за відповідні періоди 2005 р.
Розрахунки між ТОВ "Рмед" та ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" проводились в безготівковій формі.
Таким чином, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ у березні 2005 року –6.857,87 грн., у квітні 2005 – 5.853,80 грн., у травні 2005 –7.461,41 грн., у червні 325,17 грн. Всього 20.498,25 грн.
Вказані документи від імені ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс” підписано гр. Гончар Т.М. як директором цього підприємства.
Копії всіх перелічених документів наявні в матеріалах справи.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами визнаються.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
До матеріалів справи відповідачем надано копію заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.09.2005 у справі № 2-3492/2005, яким з урахуванням Ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17.03.2006 визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" (ЄДРПОУ 332300072). Актом ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 17.04.2006 № 305/15-224 анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" з 06.01.2005.
Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ТОВА України № 165 від 30.05.1997, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказано у п. 2 цього Порядку. Пункт 2 вказаного Порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
З урахуванням наведених положень законодавства перевіряючими встановлено, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ «Анкор Трейдінг-Плюс»у складі вартості отриманих товарів, з огляду на те, що ТОВ «Анкор Трейдінг-Плюс»на момент укладення та виконання вищевказаного договору не було платником податку на додану вартість та не мало права складати податкові накладні.
За таких обставин в акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем ТОВ. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, не підтверджених податковими накладними.
Беручи до уваги вищезазначені факти, суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в редакції, що діяла 31.03.2005, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 2 Закону “Про податок на додану вартість” передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем в акті перевірки, податкові накладні, виписані на адресу позивача, відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, Закон України “Про податок на додану вартість” визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.
Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач мав усі податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту. Цей факт відповідачем не заперечується.
Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі на адресу позивача податкових накладних ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво (копія в справі), а отже, мало право складати податкові накладні.
Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової Адміністрації України № 79 від 01.03.2000р. (далі - Положення № 79) передбачено, що Свідоцтво про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.
Згідно з п. 25.2 Положення № 79 датою виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва, яке відбуваються у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.09.2005 у справі № 2-3492/2005, яким з урахуванням Ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17.03.2006 визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Анкор Трейдінг-Плюс" (ЄДРПОУ 332300072), прийнято 27.09.2005.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідно до зазначених вимог законодавства свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” вважається анульованим та виключеним з Реєстру 27.09.2005.
За таких обставин висновки відповідача про те, що позивач не мав права на податковий кредит на підставі виданих ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” податкових накладних суд вважає помилковим.
Виходячи з наведеного вище, суд відзначає, що вимоги пп. 7.4.1, ТОВ. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" повністю дотримані позивачем.
В матеріалах справи відсутні докази як визнання недійсними податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ «Анкор Трейдінг-Плюс», на підставі яких позивачем збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсним договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Анкор Трейдінг-Плюс».
При цьому суд відзначає, що факт визнання недійсними установчих документів ТОВ «Анкор Трейдінг-Плюс»не тягне за собою недійсність всіх укладених ним угод та виписаних податкових накладних з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до п. 4.7 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ТОВА України № 80 від 19.02.1998, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за № 172/2612, у редакції, чинній на момент взяття ТОВ «Анкор Трейдінг-Плюс»на податковий облік, для взяття на облік платники податків - юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:
заяву за формою N 1-ОПП (додаток 1);
завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;
копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій);
копію свідоцтва про державну реєстрацію;
копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.
Пунктом 4.13 вказаної Інструкції встановлено, що усі документи, перелічені в пункті 4.7, подає особисто власник, засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник), або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера з ДРФО власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера.
Заяви приймають відділи обліку та реєструють у загальному відділі (канцелярії). Приймання заяви фіксується в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію, унесення змін) платників податків за ф. N 2-ОПП. Перевірку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової міліції. Заява заповнюється друкарським способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним бухгалтером підприємства.
Як вбачається з матеріалів справи, підставами для реєстрації гр. Гончар Т.М. у податкових органах як директора ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” стали визначені законодавством документи, на підставі яких здійснювалась відповідна реєстрації, і їх відповідність законодавству перевірялась під час реєстрації.
Згідно з відомостями, отриманими на запит суду від ДПІ Оболонському районі м. Києва як податкового органу, в якому ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” перебувало на податковому обліку, гр. Гончар Т.М. на час укладення та виконання вищевказаного договору була уповноважена на здійснення господарської діяльності від імені ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс”.
При цьому обставини щодо директора підприємства гр. Гончар Т.М. Оболонським районним судом м. Києва не встановлювались, не досліджувались та не оцінювались, що вбачається зі змісту самого рішення (його мотивувальної частини).
Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 70 належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Водночас судження, висновки суду, викладені у заочному рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 27.09.2005 у справі № 2-3492/2005, не є обов'язковим для господарського суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Таким чином рішення районного суду не звільняє позивача від доведення (надання доказів) визнання недійсними в установленому законом порядку податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ «Анкор Трейдінг-Плюс», на підставі яких позивачем збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсним договору, укладеним між позивачем та ТОВ «Анкор Трейдінг-Плюс».
Суд також враховує, що договір від імені ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” підписано уповноваженим на те гр. Гончар Т.М як директором цього підприємства, що підтверджується вищезазначеними документами. Разом з тим позивачем не надано жодних доказів того, що вказана особа не була уповноважена у встановленому законом порядку на підписання вказаних договорів.
Крім того, як підтверджено матеріалами справи, ТОВ «Анкор Трейдінг-Плюс»у період господарських відносин з позивачем подавало податкову звітність за підписом Гончар Т.М. як керівника підприємства і зазначена звітність приймалась податковим органом без застережень.
Допустимих доказів наявності у ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” податкових зобов’язань або податкового боргу з податку на додану вартість, що виникли внаслідок виконання вказаних господарських операцій, відповідач не надав.
Згідно п. п. “а”, “б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Крім того суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205 (далі - Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.
Пункти 1.5 та 1.6 Порядку передбачають, що акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.
Відповідно до Інструкції про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженої Наказом державної податкової адміністрації України № 110 від 17.03.2001, на підставі акта перевірки, визначеного пп. 1.5, 1.6 Порядку, уповноваженою особою податкової служби виноситься рішення про донарахування суми податку, яка повинна бути сплачена особою, відносно якої встановлене податкове правопорушення, а також відповідні фінансові санкції, тобто вказаним податковим рішенням встановлюється і саме податкове правопорушення, і санкції за його здійснення. З аналізу вказаних норм податкового законодавства випливає, що порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.
Відсутність у матеріалах справи актів перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” із зазначенням фактів будь-яких порушень з його боку податкового законодавства за результатами виконання вищевказаного господарського зобов’язання, прийнятих на підставі вказаних актів рішень та доказів невиконання порушником податкового законодавства таких рішень свідчить про відсутність належних доказів порушення податкового законодавства ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс”.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 69 вказаного Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. ч. 1 та 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Однак в матеріалах справи відсутні чинні рішення податкового органу про донарахування ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” податкових зобов’язань, податкові повідомлення, податкові вимоги, що підтверджують наявність у нього податкового боргу, що виник за результатами виконання зазначених господарських операцій з позивачем.
Наданий ДПІ у Оболонському районі м. Києва акт перевірки ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” від 24.06.2005 № 32/26-10/33230072 стосується періоду діяльності підприємства з 01.01.2005 по 31.01.2005 і обставини здійснення господарських операцій з позивачем в ньому не досліджувались.
За таких обставин відповідачем не доведено факту порушення ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” положень податкового законодавств, зокрема щодо формування податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ за результатами відповідних господарських зобов’язань, що є предметом дослідження в даній справі.
Розглядаючи спір по суті, суд також відзначає, що згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2007 у справі № 23/111-б ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” ліквідовано як банкрута (копія ухвали наявна у справі). Зазначена справа була порушена за позовом ДПІ у Оболонському районі м. Києва.
Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" юридичним наслідком визнання ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” банкрутом є здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в т.ч. держави. Відповідачем не надано доказів того, що в межах ліквідаційної процедури було встановлено заборгованість ТОВ „Анкор Трейдінг-Плюс” перед бюджетом з ПДВ за вищевказаною господарською операцією з позивачем.
Враховуючи викладене, а також те, що в період укладення між позивачем та ТОВ “Анкор Трейдінг-Плюс” вищевказаних договорів та їх виконання позивач мав всі підстави для включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки ТОВ “Анкор Трейдінг-Плюс” було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість, ним були виписані на надані позивачеві податкові накладні, а позивачем суми податку на додану вартість були сплачені у складі вартості товару, вказані податкові накладні та угоди не визнані у встановленому законом порядку недійсними, суд вважає правомірним включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а прийняття спірних рішень про нарахування позивачу податку на додану вартість - безпідставним.
Відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) з податку на додану вартість за розглянутим епізодом, застосування до нього штрафних санкцій у розмірі є необґрунтованим.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В супереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати позивача в частині сплати судового збору підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 86, 89, 90, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити повністю.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 18.10.2006 № 0000722302/0.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 20.11.2006 № 0000722302/1.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 26.01.2007 № 0000722302/2.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 16.04.2007 № 0000722302/3.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рмед»судові витрати в сумі 3,40 грн.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя | О.О. Євсіков |
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –06.08.2007.