Справа № 214/7460/20

                                                                                2/214/356/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 червня 2021 року   Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Гриня Н.Г.,

при секретарі судового засідання – Кушнерук Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про,-

                                               ВСТАНОВИВ:

       Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом 30.10.2020 року, в якому просив суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на його користь моральну шкоду в розмірі 188 920 грн. (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб).

       Пред`явлені вимоги мотивовано наступним. Позивач працював слюсарем по ремонту металургійного обладнання доменного цеху №2 металургійного заводу ім. Леніна в період часу з 20.04.1976 року по 21.03.1978 рік; слюсарем по ремонту металургійного обладнання доменного цеху №2 ім. Леніна «Криворіжсталь» в період часу з 20.11.1978 року по 12.07.2001 рік. Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 12 липня 2001 року на вказаних робочих місцях позивач підпадав під шкідливий вплив виробничого пилу, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, а саме: показники пилу на робочому місці складали 17,4-21,3023,0 мг/м3 при ГДК – 4,0 мг/м3; 44,4 мг/м3 при ГДК – 6,0 мг/м3. Дані шкідливі фактори виробництва призвели до виникнення у Позивача професійного захворювання – «пиловий бронхіт І-ІІ ст., емфізема легень І-ІІ ст., ЛН –ІІ ст.».

За результатами первинного огляду МСЕК 22.10.2001 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності та визначено 30% втрати працездатності внаслідок виявленого професійного захворювання – «пиловий бронхіт І-ІІ ст., емфізема легень І-ІІ ст., ЛН –ІІ ст.». При повторному огляді МСЕК 18.10.2002 року позивачу встановлено 30% втрати професійної працездатності та ІІІ групу інвалідності. При повторному огляді МСЕК 03.11.2005 року позивачу збільшено ступінь втрати професійної працездатності до 40% та встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково.

Оскільки, позивачем втрачена професійна працездатність, в результаті професійного захворювання, йому спричинена моральна шкода. У зв`язку із професійним захворюванням порушено нормальні життєві зв`язки, позивач змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури. Позивач не може повернутись до повноцінного життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушенням душевної рівноваги , вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості , у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це негативно позначалось та позначається на душевному та фізичному стані. За таких обставин, вважає, що завдана шкода підлягає відшкодуванню. Обговорюючи розмір відшкодування моральної шкоди позивач вважає за можливе стягнути з відповідача 188 920 грн.

       Не погоджуючись з пред`явленими вимогами представник відповідача подав відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити позивачу в задоволення позовних вимог. Свої заперечення мотивував наступним. ОСОБА_1 перебував на посаді слюсаря по ремонту металургійного обладнання доменного цеху №2 Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь». Під час виконання трудових обов`язків він отримав професійне захворювання у вигляді Пилового бронхіту І-ІІст. Емфізема легень І-ІІ ст.. Так перелічені негативні явища в житті, та доводи Позивача викладені в позовній заяві, переконливо доводять факт завдання Позивачу немайнової моральної шкоди в наслідок отриманої травми та стійкої втрати працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони саме роботодавця. Також звертають увагу суду, що відділення Фонду в період з 2002 року по 2021 рік відшкодувало Позивачу одноразову допомогу в розмірі – 6400,00 грн., та щомісячні страхові виплати, які компенсують частину втраченого заробітку – 79 845,66 грн., витрати на медикаментозне лікування – 1958, 46 грн. А з 2005 року негативної динаміки погіршення здоров`я позивача не відбувається, відсоток працездатності МСЕК зменшується, тому посилання Позивача на суттєве погіршення здоров`я вважають необґрунтованим. Крім того, відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для подальшого покладення на Відділення обов`язку здійснювати таку виплату. Документи на які посилається Позивач, зокрема, довідки МСЕК та акт розслідування професійного захворювання ніяким образом не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, термін позовної давності у разі заподіяння працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці становить три місяці.

       Відповіді на відзив із обґрунтуванням своїх заперечень проти доводів, наведених представником відповідача, позивач та його представник не подали, додаткового часу для цього не потребували.

       Ухвалою суд від 13 листопада 2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження. (а.с.73)

       15 січня 2021 представником Позивача заявлено клопотання про долучення у якості доказу копію виписок з акту огляду медико-соціальною експертною комісією “Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги” № 254155 від 22.10.2004р., №303392 від 18.10.2002р., №348567 від 05.11.2003р., № 412592 від 11.11.2004р., №05726 від 03.11.2005р., що підтверджує ступень втрати професійної працездатності ОСОБА_1 внаслідок ушкодження здоров`я. (а.с.

       22 березня 2021 року долучено до матеріалів справи у якості доказу копію виписок з акту огляду медико-соціальною експертною комісією “Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги” №254155 від 22.10.2004р., №303392 від 18.10.2002р., №348567 від 05.11.2003р., № 412592 від 11.11.2004р., №05726 від 03.11.2005р., що підтверджує ступень втрати професійної працездатності ОСОБА_1 внаслідок ушкодження здоров`я.

       В судове засідання позивач, представник позивача не з`явились. Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, на заявлених вимогах наполягав з підстав, викладених в тексті позовної заяви.

       Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов.

       Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, враховуючи позицію сторін у справі, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, приходить до наступного висновку.

       Згідно зі ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

       Відповідно до ст.4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

       Судом встановлено, а відповідачем визнано, що позивач, ОСОБА_1 , працював в шкідливих умовах: з 20.04.1976 року по 21.03.1978 рік – на посаді слюсаря по ремонту металургійного обладнання доменного цеху №2 металургійного заводу ім. Леніна; з 20.11.1978 року по 12.07.2001 рік - на посаді слюсаря по ремонту металургійного обладнання доменного цеху №2 ім. Леніна «Криворіжсталь». Вказані обставини встановлено на підставі записів в трудовій книжці позивача. (а.с.42-53)

       Згідно з актом розслідування професійного захворювання від 12 липня 2001 року причиною професійного захворювання є тривалий стаж роботи в шкідливих умовах виробничого пилу, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, а саме: показники пилу на робочому місці складали 17,4-21,3- 23,0 мг/м3 при ГДК – 4,0 мг/м3; 44,4 мг/м3 при ГДК – 6,0 мг/м3. (а.с. 15-17)

       Відповідно до довідок та виписок з актів МСЕК, за результатами первинного огляду 22.10.2001 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності та 30% втрати працездатності на термін 1 рік. (а.с.7-8, 89) 18.10.2002 року МСЕК встановлено ІІІ групу інвалідності та втрату працездатності 30%.(9-10,89); 05.11.2003 року ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності та 30% втрати працездатності на рік.(а.с.89-90) 11.11.2004 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності та 30% втрати працездатності на рік. 03.11.2005 року ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності та 40% - безстроково. (а.с.11-12, )91

       Із досліджених судом виписок з історії хвороби та виписок-епікризів із медичної карти, встановлено, що ОСОБА_1 має професійне захворювання. Неодноразово проходив лікування через погіршення стану здоров`я. (а.с.18-41).

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

       Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

       Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п.1 ч.1 ст.21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч.3 ст.28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч.3 ст.34).

       З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

       Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

       Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

       Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача, ОСОБА_1 , з дня первинного встановлення експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 22 жовтня 2001 року.

       Частинами 1, 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком лікарсько-трудової експертної комісії від 22 жовтня 2001 року ОСОБА_1 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

       Відповідно до абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 34 Закону у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

       Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

       Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

       Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності» доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».

       Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

       Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

       Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

       Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст.5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

       Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

       З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

       Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

       Отже, доводи відповідача про те, що відшкодування моральної шкоди Відділенням Фонду не передбачено законодавством, чинним на час звернення позивача до суду з даним позовом та на час ухвалення рішення, є безпідставними.

       Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я ОСОБА_1 і отримання ним професійного захворювання та інвалідності відбулося при виконанні ним трудових обов`язків у шкідливих умовах, а відтак дають можливість суду зробити висновок про спричинення позивачу моральної шкоди.

       Суд відхиляє доводи представника відповідача про відсутність у позивача доказів спричинення йому моральної шкоди, оскільки втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК у зв`язку з роботою в шкідливих умовах та обумовлена ушкодженням здоров`я, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров`я потерпілого погіршено.

       Відповідно до ст.3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

       Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі ст.ст.3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, діючих на час розгляду справи, враховуючи засади розумності, виваженості й справедливості.

       Згідно зі ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6000 грн.,.

       Виходячи з цих обставин, враховуючи роз`яснення, викладені в п.9 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також з урахуванням конституційної значущості здоров`я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, та враховуючи встановлення стійкою втрати працездатності у ступені 40%, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на його користь моральну шкоду в розмірі 110 000 грн., саме такий розмір не є завищеним та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у її ситуації.

       Суд вважає за необхідне окремо зауважити, що в розумінні п.п.164.2.14 «а» п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Таким чином, розмір моральної шкоди в сумі 110 000 грн., стягнутої з відповідача на користь позивача, підлягає виплаті без оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

       Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст.141 ЦПК України, суд враховує звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим вважає за необхідне судовий збір в розмірі 1100 грн. стягнути з відповідача в дохід держави.

       На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263, 265, 273, 274, 277, 279, 354, 355, п.п.9,15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

                                       УХВАЛИВ:

       Позовні вимоги   ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою:   АДРЕСА_1 ) до Управління  виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування  України в  Дніпропетровській області  в особі  Криворізького відділення  управління фонду  соціального страхування  України в Дніпропетровській області  (код ЄДРПОУ 41418493, юридична адреса: м. Кривий Ріг, пр. Миру, 30а) про відшкодування моральної шкоди працівнику, внаслідок ушкодження здоров`я  - задовольнити частково.

       Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 110 000 (сто десять тисяч) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої здоров`ю працівника умовами виробництва (без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

       Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1100 грн. 00 коп.

       В іншій частині позовних вимог - відмовити.

       Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30-ти днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне рішення складено та підписано 14 червня 2021 року.

Суддя                                                                                 Н.Г. Гринь