справа № 22ц-4051/2009.
Головуючий у першій інстанції: Єлісєєва Т. Ю.
категорія: 48
Суддя-доповідач: Віхров В. В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2009 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі:
Головуючого - Віхрова В. В.,
Суддів: Можелянської З. М. , Каратаєвої Л. О.,
з секретарем Горобець К. В.,
за участі позивача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалене заочно рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від десятого жовтня 2008 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач пред'явила 25.07.2008 через суд позов до ОСОБА_4, посилаючись на фактичне припинення з 2004 року спільного з ним проживання і проживання з нею малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, які походять від них як подружжя, і у вихованні та утриманні яких він участі не приймає, на підставі чого просила стягнути на її користь до досягнення дітьми повноліття 1/2 частку від всіх видів його заробітку (доходу) з розрахунку 1/4 частки на утримання кожного.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від десятого жовтня 2008 року, у перегляді якого за заявою ОСОБА_4 місцевий суд відмовив ухвалою від 18.05.2009, позов задоволений, і на користь ОСОБА_3 стягнуті з ОСОБА_4 аліменти на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ними повноліття щомісячно, починаючи з 25.07.2008, в розмірі 1/2 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму, встановленого для кожної дитини відповідного віку; вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на істотне порушення процесуального закону ухваленням рішення в. попередньому судовому засіданні, незважаючи на повідомлення ним суду причин своєї неявки телефоном, внаслідок чого допущена неповнота з'ясування обставин у справі, за якої залишилися поза увагою суду його хвороба з 15.09.2007 та спільне проживання з непрацездатними членами його сім'ї, які потребують від нього утримання, коли матеріальне становище позивача, з якою він перебуває у шлюбі, краще за його, а доказувати ці обставини він був позбавлений можливості за відсутності належного повідомлення про час і місце розгляду справи на адресу його дійсного місця проживання, про що свідчить не вручений поштовий конверт з копією заочного рішення, у зв'язку з чим порушується питання про скасування рішення з направленням справи на новий розгляд.
Заперечуючи проти апеляції, ОСОБА_3 пояснила письмово, що лікування відповідача у 2007 році оплачувала вона, і значення для справи це не має, а дохід відповідача менший за доходи членів його сім'ї, з якими він спільно проживає, і він не може надавати їм утримання.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, заперечення позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги і заявлених в суді першої інстанції вимог законність та обґрунтованість судового рішення, дійшов висновку про наявність підстав до його перегляду, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що малолітні діти походять від позивача і відповідача, які перебували у шлюбі, і відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків щодо рівної участі в їх утриманні та вихованні, через що такий обов'язок за ст. 181 СК України має виконуватися примусово.
Згідно з ст. ст. 181, 184 СК України право на отримання аліментів має той з батьків, з ким спільно проживають діти, а той з батьків, хто проживає окремо, має надавати утримання шляхом сплати аліментів у грошовій формі у спосіб стягнення частки від заробітку (доходу), якщо тільки дохід цієї особи не має характеру мінливого, -нерегулярного, оплачуваного у натуральній формі тощо, а розмір такої частки має бути вмотивований з урахуванням обставин, перелік яких наведений у ст. 182 СК України.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення має бути ухваленим згідно з законом на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, у зв'язку з чим з наведенням відповідних мотивів суд мав у цій справі, згідно з істиною, встановити, серед іншого, те, з ким з батьків проживають малолітні діти, що має значення для висновку, чи є відповідач зобов'язаною особою на користь позивача, а так само встановити, чи має відповідач регулярний (щомісячний) заробіток у грошовій формі та в якому розмірі, оскільки ці обставини віднесені законом до підстав захисту прав позивача обраним нею способом (розміром вимог).
Проте в рішенні суду першої інстанції висновки про встановлення перелічених обставин не наведені, як відсутні у справі відповідні докази, а також відсутні висновки щодо стану здоров'я дітей на необхідність врахування якого у позовній заяві посилалася позивач, яка відповідних доказів не надала. При цьому з наданої позивачем в копії довідки про склад сім'ї вбачається, що попри її твердження про припинення спільного проживання з відповідачем з 2004 року станом на червень 2008 року діти продовжують спільно мешкати з обома батьками, і ці протиріччя місцевим судом не усунуті.
Позивач, у свою чергу, в судовому засіданні апеляційному суду пояснила, що зі слів відповідача їй відомо, що він працював протягом 2008 року на радіостанції, маючи щомісячний заробіток, а з листа державного виконавця довідалася, що з грудня того ж 2008 року він вже не працює.
Так само, визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню, суд першої інстанції в порушення
ст. 215 ЦПК України не навів жодних мотивів застосування ст. 182 СК України, які б вказували на
встановлені і враховані судом рівень доходів позивача в порівнянні з рівнем доходів відповідача, що має
істотне значення, здійснювані утримання з доходів відповідача на користь третіх осіб, яким відповідач
зобов'язаний надавати матеріальну допомогу, окрім своїх дітей, в тому числі згідно з ст. 271 СК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України і ч. 4 ст. 174 ЦПК України ухвалення судом рішення у
справі в попередньому судовому засіданні можливе лише в разі визнання відповідачем позову, коли з матеріальної (змістовної) сторони принципу змагальності забезпечена свобода у доведені переконливості зібраних у справі доказів, що, таким чином, оцінені згідно з ст. 212 ЦПК України достатніми. Звідси, за ч.ч. 8, 9, 11 ст. 130 ЦПК України, процесуальний режим позовного провадження допускає судовий розгляд справи відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України з усіченою лише формальною стороною принципу змагальності, якою визнається змагання сторін перед судом в судовому засіданні, що передбачає проведення режиму заочного розгляду справи за ст. ст. 224, 225 ЦПК України лише після призначення згідно з п. 9 ч. 6 ст. 130 і ст. 156 ЦПК України справи до судового розгляду з викликом осіб, які беруть участь у справі, з дотриманням встановлених статтею 74 ЦПК України вимог.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглянувши справу, по суті у попередньому судовому засіданні, суд першої інстанції порушив права відповідача на своєчасну обізнаність про час і місце судового розгляду справи в судовому засіданні, за якого він не може вважатися належним чином повідомленим про судовий розгляд, що і потягло за собою неповноту з'ясування обставин, що мають значення для розв'язання спору у цій справі.
З наведених міркувань, - суд апеляційної інстанції, не обмежуючись відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України доводами апеляційного оскарження, дійшов переконання про наявність передбаченої п.3 ч. 1 ст. 311 ЦПК України перешкоди для вирішення суду апеляційної інстанції питань про правильність застосування положень ст. 182, 183 СК України і розв'язання спору, по суті, на підставі чого апеляційний суд знаходить належним згідно з п. 2 ч. 1 ст. 314 ЦПК України ухвалити про скасування незаконного рішення місцевого суду з направленням справи на новий розгляд, за якого суду першої інстанції, серед іншого, належить з урахуванням наведеного вище повно і всебічно з'ясувати обставини, якими обґрунтовані вимоги і заперечення проти них, і відповідні їм правовідносини, уточнити відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України заявлені вимоги, а також з'ясувати інші факти, що мають значення для вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 218, 311, 313-315, 317 ЦПК України, судова палата, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити повністю.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від десятого жовтня 2008 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд у той же суд в іншому складі. Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги, а так само на неї може бути внесене прокурором касаційне подання, протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.